Василь ЗАГАРНИЙ, спеціально для "АС"
Отже, із січня 2016 року запрацювала Зона вільної торгівлі між Україною і ЄС — тепер у повному обсязі. Це відкриває перед нашим бізнесом численні перспективи. Українцям тепер стало простіше торгувати з Європою. Виробники сільськогосподарської продукції тримають преференції. Угодою передбачено, що Україна скасує ввізні мита на більш ніж 80% промислових товарів, а Євросоюз — на більш ніж 90% нашої продукції.
Однак, як-то кажуть, бісеня ховається у деталях. Як конкретно переорієнтовуватися на Європу? Куди йти, що роботи — і навпаки, чого робити не варто? Далеко не кожен український фермер володіє розумінням того, як треба діяти.
Обговоренню шляхів до Європи був присвячений «Діалог щодо дій дрібних сільгоспвиробників в умовах асоціації з ЄС», який відбувся 23 грудня минулого року в національному інформагентстві «Укрінформ». Ініціював цю зустріч Сіверський інститут регіональних досліджень (Чернігів), а участь у ньому взяли експерти у сфері аграрно-промислового комплексу та розвитку сільських територій — представники таких відомих структур, як асоціація «Український клуб аграрного бізнесу», Національна асоціація сільськогосподарських дорадчих служб України, Інститут економічного прогнозування НАН України, Швейцарсько-український проект «Розвиток органічного ринку в Україні» тощо. У ході зустрічі обговорювалися потенційні загрози та можливості для виробників аграрної продукції в нових умовах дії Угоди про асоціацію з ЄС та конкретні кроки аграріїв у практичній площині, які дозволять їм заробляти більше.
На думку директора проектів Сіверського інституту регіональних досліджень Людмили Чабак, українські агровиробники мають здебільшого недостатньо даних про ринки збуту своєї сільгосппродукції, не дуже впевнені у собі і покладаються на державу. Президент ВГО «Національна асоціація сільськогосподарських дорадчих служб України» Роман Корінець наголосив на необхідності системного підходу в інформуванні аграріїв щодо європейського майбутнього, і частиною цієї системи, на його думку, є розгалужені по регіонах дорадчі служби. Також пан Корінець звернув увагу на те, що на селі залишається мало молоді, в агросекторі відчутний брак людського капіталу.
Також читайте: Сучасна інноваційна молочна ферма: з чого стартувати?
Координатор молочного напряму швейцарсько-українського проекту «Розвиток органічного ринку в Україні» Руслан Білик зауважив, що наші фермери, на його думку, цілком готові до спільних з європейцями проектів у галузі органічного господарювання. Основна проблема: наші виробники хотіли б отримувати кредити не під шалені відсотки, а під 2-3% річних. Руслан Білик навів позитивні приклади, коли у західних регіонах банківський відсоток фермерам відшкодовують облдержадміністрації, а сам аграрій сплачує лише тіло кредиту.
Фермер, доктор фізико-математичних наук Віталій Львов зауважив, що для багатьох українських аграріїв мала кількість продукції, що ними виробляється, а також різниця у регламентах і технічних вимогах між Україною й ЄС не дає можливості експортувати свої товари. Вони можуть працювати лише на внутрішній ринок.
Що, зрештою, теж непогано: 42 млн споживачів — це чимале поле діяльності. Український бізнес іноді європейську конкуренцію вважає загрозою для себе, бо через скасування мит аграрна продукція з Євросоюзу має стати дешевшою, ніж минулого року, тобто ще привабливішою для покупців. Але ж це — наша стара радянська фобія: виробники звикли, що більшість ринків монополізовано й регулюються державою. Хоча як споживачі ми вже знаємо усі плюси справжньої конкуренції — варто зазирнути до будь-якого супермаркету, побачити широкий вибір будь-чого і зрозуміти, що це прекрасно. Звісно, перевагами навіть на внутрішньому ринку користуватимуться ті виробники, хто почав впроваджувати у себе європейські стандарти, бо покупець воліє обирати якісніший продукт.
Тим більше, що торговельні війни з РФ (за російської ініціативи) допомогли нам позбутися ілюзій щодо «великого партнера», з яким можна вигідно вести справи і якому можна продати будь-що. Розрив торговельних відносин з Росією і переорієнтація на відкриті, не такі корумповані ринки допоможе українському агробізнесу працювати краще.
Втім, і щодо регламентів і стандартів не треба боятися Європи, ми не гірші. Очільник Міністерства аграрної політики й продовольства Олексій Павленко ще наприкінці 2015 року повідомив: «На цьому етапі Україна одержала дозвіл на експорт у ЄС більшості з основних позицій продукції тваринного походження, серед яких: м’ясо птиці, риба, м’ясопродукти, яйця й мед... Якість нашої продукції аналогічна європейській».
Також читайте: Проблеми та перспективи фермерства в Україні
Завідувач кафедрою природокористування та техногенної безпеки Чернігівського національного технологічного університету Михайло Селінний вважає, що фермери мають відходити від практики вирощування кількох популярних культур, шукати прибуткові ніші.
Тим більше, що у наш складний перехідний період український агробізнес може розраховувати на дофінансування з боку Євросоюзу — там було прийнято Фінансову Перспективу ЄС на 2014-2020 роки, у якій закладено й суттєву допомогу Україні. Деякі експерти говорять про безпрецедентний обсяг міжнародних грантів для аграріїв України, які можуть надати структури Євросоюзу, але не просто так, а під конкретні проекти й цікаві бізнес-плани. Будь-який грамотно написаний інвестиційний проект може розраховувати на фінансові інвестиції, а якщо фермер не в змозі сам скласти такий проект — є дорадники, консалтингові компанії, професійні громадські об’єднання агровиробників, які покликані допомогти в цій справі.
Зокрема, вже на початку 2016 року Уряд домовився про участь України у програмі Євросоюзу «Конкурентоспроможність підприємств малого і середнього бізнесу COSME 2014-2020». Це — програма ЄС з бюджетом € 2,3 млрд. Її метою є створення сприятливих умов для розвитку малого та середнього підприємництва. У її рамках передбачено полегшення доступу малого бізнесу на ринки Європи; спрощення регуляторних засад; формування європейської культури ведення бізнесу.
Ми живемо у швидкоплинний час, епоху реформ. І будь-якому бізнесу у всі часи і в кожній країні доводиться адаптуватися до змін. Щодо аграріїв, то у них є наразі чималі переваги. Щоб сприяти фермерам і агровиробникам, існують вже дорадчі сільськогосподарські служби у кожній області, офіси реформування і децентралізації повноважень виконавчої влади, а також громадські організації. За підтримки фонду «Відродження» групою авторів з Чернігівщини було видано кольорову книжку «Угода про асоціацію: поради для дрібних сільгоспвиробників» з доступною інфографікою і конкретними порадами для тих, хто займається рослинництвом, тваринництвом, переробкою, органічними продуктами і т. д. Її презентувала громадськості кандидат філософських наук Людмила Чабак.
Якщо підсумувати, то для українських аграріїв найбільшою проблемою може стати не конкуренція з боку європейських агровиробників, і не європейські регламенти, а банальні лінощі розуму, небажання вчитися й заробляти на нових ринках.
Коментарі
Володимир БОЙКО, директор Чернігівського центру підвищення кваліфікації працівників органів державної влади і місцевого самоврядування
— Чому місцева влада зацікавилася цією тематикою? Бо ми, м’яко кажучи, теж дещо розгублені, хоча й покликані підвищувати кваліфікацію інших. Я вже кілька років не чув, щоб влада збирала сільгоспвиробників, цілеспрямовано співпрацювала з ними. У нас утворився певний інформаційний вакуум. От, наприклад, є технологічні регламенти ЄС, постанови, що вже стали частиною національного законодавства. Виявляється, їх мало хто читав! І все ж попит на підвищення кваліфікації серед аграрної спільноти є. Варто активніше обмінюватися міжрегіональним досвідом між виробниками, але такі зв’язки працюють ще доволі слабко.
Віталій ЛЬВОВ, віце-президент Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України
— Я фермерую вже 23 роки, знаю тривоги сільгоспвиробників. Що хотів би сказати? Знаєте, структура українського аграрного виробництва різноманітна. Є в країні 105 крупних агрохолдингів, а є 4,2 млн дрібних індивідуальних господарств. Ну, й, звісно, ще 39 тис. фермерських господарств, серед яких десь 60-70% теж некрупні, бо обробляють не більше 5-10 га. Так от: дрібні фермери й індивідуали працюють виключно на внутрішній ринок. Для них про експорт не йдеться. Я не бачу, як ці виробники можуть вийти на ринки ЄС? Крім того, для них дуже важливо, щоб зберігся спеціальний режим оподаткування. Ми, фермери, зберемося і вийдемо до Верховної Ради з цією вимогою. Без уваги й підтримки держави нам буде сутужно.
Римма ОЛЕКСЕНКО, експерт Офісу реформ у сфері місцевого самоврядування і децентралізації повноважень виконавчої влади у Чернігівській області
— Коли спілкуєшся з фермерами, відчуваєш той негатив, який є у них до органів влади. Так само складно йде й розвиток інформування фермерського агробізнесу, гальмує дорадництво на селі. Доводиться констатувати: ми не завжди можемо дати аграріям те, що їм треба. У нас управління агропромислового розвитку в районах дбають здебільшого про статистику, а решта питань — як вийде. Фермери ж існують ніби самі по собі. Вони не завжди проінформовані як слід про аграрну науку: чим обробляти сади? Де брати засоби захисту рослин і які?.. При тому не активні в навчанні. Кажуть: ви що, вчитимете мене корову доїти? Й не готові витрачати час і гроші на свою просвіту, хоча на безкоштовні семінари не зрідка таки приходять. А найбільше фермера цікавить інформація про ринки збуту: де яка сьогодні є ціна?
Ми повинні вміти їх привертати: показувати, як вони можуть зацікавити клієнта своєю продукцією, тим-таки молоком або сиром. Бо, маючи добрий продукт, господарі часто не знають, де і як його продати. Наприклад, у нас багато фермерів вирощують картоплю. Це — сусіди! Але не можуть скооперуватися, зібрати крупну товарну партію, щоб повезти свою бульбу на продаж у місто. Для обміну досвідом добре б, звісно, з’їздити за кордон. Але й в Україні є чимало позитивних прикладів. Наприклад, ми довідалися, що в господарстві «Патріот» на Одещині з прибутком вирощують таку нішеву культуру, як часник… Тепер і на Чернігівщині активніше займатимуться часником.
