Правильно підібрані корми відіграють ключову роль у якісній годівлі тварин. Варто зауважити, що основа ефективності кормовиробництва — отримання максимальної кількості валової продукції і чистого прибутку на одиницю земельної площі.
За певного набору кормових культур у раціоні він може мати вищу собівартість, але внаслідок включення у його склад кормів високопродуктивних культур він буде економічно вигідним. У той же час неправильним було б виключення із посівів ряду культур, які дають невеликий вихід поживних речовин з гектара, проте дозволяють балансувати раціони за протеїном, каротином, вітамінами, мікроелементами тощо. Крім того, різні культури по-різному впливають на урожайність наступних у системі сівозміни. Тому важливо враховувати вплив кормових культур як попередників.
Типи годівлі та характеристика основних кормів
На практиці не завжди виходить забезпечити молочне стадо достатньою кількістю різноманітних якісних кормів.
Для стійлового періоду годівлі корів, що лактують, рекомендуються наступні типи годівлі (табл. 1).
Таблиця 1. Типи годівлі молочних корів за сукупністю ознак
Примітка: * — залежно від переваги серед соковитих одного виду кормів він може бути додатково уточнений як силосний, коренеплідний або картопляний
Будь-які однобокі типи зимової годівлі можуть забезпечити низьку або середню молочну продуктивність. Крім того, тривале застосування концентратного раціону без балансуючих підкормок призводить до порушення репродуктивної здатності тварин і швидкої вибраковки корів.
Найбільш повноцінною годівлею вважається поєднання напівсоковитого і малоконцентратного або напівсоковитого і напівконцентратного типів. Повноцінність годівлі корів за таких поєднань типів ставиться у пряму залежність від якості основних кормів (силос, сінаж, сіно).
Силосний тип годівлі передбачає використання великої кількості силосу в зимовий період. У складі збалансованих раціонів це не спричиняє негативного впливу на молочну продуктивність, обмін речовин, стан здоров’я, якість молока і репродуктивну здатність корів.
Основною культурою для заготівлі силосу слугує кукурудза. Але варто зауважити, що вона як кормова культура бідна протеїном, кальцієм і фосфором. Під час згодовування великої кількості кукурудзяного силосу виникає потреба поповнення раціону іншими компонентами. За споживання силосу корови з’їдають сіна не більше 4–5 кг. Решта раціону за поживністю до повної норми поповнюється концентрованими кормами і коренеплодами.
Силосно-коренеплідний тип годівлі передбачає вищу концентрацію коренеплодів у раціонах порівняно з силосним типом. З усіх коренеплодів найбільш широко використовують кормовий буряк. Тварини добре його поїдають, він легко засвоюється у великій і малій кількостях і, головне, підвищує дієтичні властивості раціону та слугує молокогінним кормом у разі підвищення продуктивності корів. Цукрові буряки не рекомендують згодовувати у великих кількостях без привчання до нього тварин. Молочну продуктивність отримують у тих випадках, коли вони займають 14–16% раціонів за поживністю, а цукрові — 8–10%.
Зимова годівля сіном, силосом і коренеплодами. Сіно — найбільш постійна складова частина зимового раціону. Дійні корови добре його поїдають. Сіно доброї і середньої якості не викликає порушень процесів травлення у рубці. Однак штучно висушені корми є найбільш високовартісними.
Коренеплоди в порівнянні з сіном і силосом мають більшу перетравність. За виходом перетравної сухої речовини з 1 га вони набагато переважають всі культури. Так, кормовий буряк за урожайності 40 т/га із вмістом 24% сухої речовини і 90% перетравності забезпечують 8,64 т перетравної сухої речовини. Люцерна середньої якості за урожайності сіна з 1 га 8,0 т із вмістом сухої речовини 85% і її перетравністю 55% дає лише 3,74 т перетравної сухої речовини.
Найбільші добові даванки цукрового буряку — 15 кг, кормового — 40 кг/голову.
Годівля зеленою масою у приміщенні. Якщо під час пасовищного утримання простіше забезпечити тварин зеленим кормом в оптимальну фазу вегетації рослин, то у разі годівлі в приміщенні зробити це важче. В великих господарствах, окрім зеленої маси, слід щоденно давати тваринам 20–30 кг силосу.
Сінаж. Головна перевага полягає у тому, що за поживністю він близький до зеленого пасовищного корму і має кращі смакові якості порівняно з силосом і сіном. Залежно від вологості в 100 кг сінажу з бобових трав міститься 35–50 кормових одиниць, від 3,3 до 4,5 кг перетравного протеїну, від 3 до 6 г каротину. Корови охоче поїдають його у кількості 20–25 кг на добу, що за вмістом сухої речовини рівноцінно 45–60 кг силосу. А от останнього стільки згодувати неможливо: навіть високоудійні корови не з’їдають більше 28–30 кг.
Культури для якісної годівлі корів
Кукурудза відзначається найбільшим виходом кормових одиниць. Залежно від призначення — силос, зелена маса, зерно — вихід кормових одиниць коливається від 9,27 т/га за виготовлення його у фазі молочно-воскової стиглості до 4,99 т/га під час вирощування на зелену масу і пізніх термінах сівби. Корми з кукурудзи відзначаються відносно невисокою собівартістю і невеликими витратами праці.
Люцерна й еспарцет за виходом кормових одиниць і виготовлених кормів не на багато поступаються кукурудзі. Кращі показники економічної ефективності забезпечує використання посівів люцерни і еспарцету ІІ–ІІІ-го років життя на зелену масу. Собівартість цього виду корму є найнижчою, а вихід кормових одиниць і корму у люцерни навіть більший, ніж за вирощування кукурудзи на зелений корм. Еспарцет є найбільш ефективною культурою як сировини для заготівлі сінажу.
Культура багаторічна: сіється раз на три роки, два з яких — 2-й і 3-й використовуються для заготівлі сінажу. Еспарцет в умовах Степу є переважно одноукісним. Дехто вважає це недоліком, але ця його особливість — насправді перевага під час заготівлі сінажу.
Люцерна, яку в зоні Степу України без зрошення у разі проведення скошування у фазі бутонізації і періодами між укосами 35–40 днів збирають два укоси і один підкіс, переважає еспарцет за врожайністю зеленої маси. Сумарна урожайність для посівів 2–3-го років життя становить у зазначених вище умовах 40 т/га при 30 у еспарцету. Проте навіть перший укіс люцерни, який є найбільшим і сягає приблизно 45% загальної урожайності, в 1,7 разу менший, ніж урожайність еспарцету.
Однією із головних вимог під час приготування сінажу є закладка його в стислі терміни — протягом 3-х днів. За наявності в господарстві траншей із бетонних конструкцій, виготовлених за типовими проектами об’ємом 2500 м³, що відповідає 1250 т сінажу (необхідна щільність втрамбованої сінажної маси становить 500 кг/м³), необхідно щоденно закладати в траншею 417 т сінажної маси.
Ще один аргумент на користь еспарцету — його хімічний склад. Вміст цукру в еспарцеті природної вологості становить 2,21% тоді як у люцерні — лише 1,24%, у виці на початку цвітіння — 0,44%.
Вміст загального азоту в сухій речовині еспарцету, зібраного на початку фази цвітіння, дещо менший за люцерну 26,2–30,2 г/кг, в той же час у ньому міститься більше вуглеводів, що легко гідролізуються (118,5–139,2 г). У сінажі збереження вуглеводів без дорогих хімічних консервантів досягає 56,1–60,3%, тоді як за силосування кукурудзи, яка багата цукром, він майже повністю зброджується (до 95%).
І ще одна перевага еспарцету — його значення як попередника. Він є одним із кращих попередників для будь-яких наступних культур, і особливо для озимих. Під час заорювання підрізані корені еспарцету швидко відмирають і не дають такого відростання, як у люцерни. А от найбільш високовартісними були і залишаються концентровані корми, особливо бобові — горох і соя.
Олег ГАЙДЕНКО, вчений секретар, завідувач
науково-технологічним відділом селекції,
насінництва і трансферу інновацій Кіровоградської
ДСГДС НААН, канд. техн. наук, с. н. с.
Сергій ЧИПЛЯКА, сільськогосподарський експерт-
дорадник із питань рослинництва
Максим ПОДЛЄСНИЙ, здобувач Інституту кормів
та сільського господарства Поділля НААН