Відсутність державного контролю у цій галузі відбивається на фінансованих здобутках суб’єктів підприємницької діяльності, а також негативно впливає на весь агропромисловий комплекс держави.
Так, в агропромисловому комплексі та економіці України посилюються підприємницькі тенденції, побудовані на принципово нових економічних засадах: формуються земельні та майнові відносини селян, удосконалюється система державно-правового регулювання українського сільського господарства, поширюється застосування різних форм реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства. Важливим правовим засобом належного здійснення заходів з реформування суспільних відносин в аграрному секторі економіки є науково обґрунтована, взаємоузгоджена система законодавства агропромислового комплексу України.
Регулювання племінної справи у тваринництві
За допомогою способів правового регулювання, які право наділяє специфічними юридичними засобами, заходами та процедурами, здійснюючи таким чином найбільш цілеспрямований і конструктивний вплив на поведінку суб’єктів щодо її упорядкування, відбувається безпосередня організація різноманітних суспільних правовідносин.
Тому Закон України «Про племінну справу в тваринництві» від 15 грудня 1993 року №3691-ХІІ (далі — Закон) серед її суб’єктів називає: а) власників племінних (генетичних) ресурсів; б) підприємства, установи та організації незалежно від форм їх власності та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які беруть участь у виробництві, збереженні, використанні, створенні, визначенні племінної цінності племінних (генетичних) ресурсів, торгівлі ними й надають послуги, пов’язані з цією справою; в) власників не племінних тварин — споживачів племінних (генетичних) ресурсів і замовників послуг з племінної справи у цій сфері.
Так ухвалюють загальнодержавні програми селекції у тваринництві, які розробляють на період 5–10 років і які здійснює Кабінет Міністрів України, затверджуються в установленому законом порядку та є обов’язковими для виконання всіма суб’єктами племінної справи у тваринництві.
Результатом найуспішнішого ведення племінної справи є якісна характеристика виробленої дешевої продукції, конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, забезпечення внутрішнього ринку та експорт продукції тваринництва в інші країни. Все це можливе лише за сталого поступу племінної справи, яка, своєю чергою, набуває розвитку завдяки селекції та генетично-інженерній діяльності.
Господарська діяльність у племінній справі
Як свідчить світова практика, зростання продуктивності тварин і підвищення якісних характеристик продукції тваринництва можливе тільки внаслідок сталого розвитку селекції й племінної справи. Не останнє місце в забезпеченні ефективності селекційних процесів відіграє їх юридичне закріплення у відповідних нормативно-правових актах. Племінна справа — це система зоотехнічних, селекційних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей різних порід тварин.
Рівень ведення селекційно-племінної роботи суб’єктів племінної справи у тваринництві, якість наявних племінних (генетичних) ресурсів, наявність селекційних досягнень визначаються за даними племінного обліку.
_____________________
Племінна справа — це система зоотехнічних, селекційних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей різних порід тварин
_____________________
Проведення генетичної експертизи походження й аномалій тварин визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері тваринництва в кожному регіоні України.
Племінна справа необхідна з урегульованими законами
Нині питання організації та здійснення племінної справи хоча й урегульоване приписами аграрного законодавства, проте є недосконалим.
Основним законом, який регулює правовідносини ведення племінної справи, є Закон України «Про племінну справу у тваринництві» від 15 грудня 1993 року. У законодавстві термін «селекційне досягнення» — «створена в результаті цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, породний тип, лінія, родина тощо), що має нові генетичні ознаки, які стійко передають нащадкам, та за показниками продуктивності перевищує попередні типи тварин».
Дослідженнями визначено, що селекційно-племінна діяльність як різновид науково-біологічного процесу має надзвичайно важливе значення: за даними селекціонерів-науковців, від стану селекції на 30% залежить продуктивність праці в сільському господарстві; за свідченнями дослідників, тільки завдяки селекції сільськогосподарських тварин ріст їх продуктивності в розвинутих країнах перевищив 45%, що не має у нас, в Україні.
Так, в українських ринкових умовах селекційно-племінне тваринництво, яке повинно мати досягнення з правової охорони, а його використання в господарській діяльності приносити прибуток суб’єктам селекційно-племінної діяльності. Необхідність гармонійного поєднання інтересів суспільства та держави, з одного боку, та комерційних інтересів окремих суб’єктів селекційно-племінної діяльності — з іншого, зумовлюють підвищений інтерес до вдосконалення системи правового регулювання селекційно-племінною діяльністю. Однією з таких причин, що породжує непорозуміння в питаннях правової охорони селекційно-племінних досягнень, є саме неузгодженість нормативно-правових актів.
.jpg)
Недосконалість і невідповідність низці нормативно-правових актів
Стан ведення селекційно-племінної роботи в галузі тваринництва характеризується такими проблемами: «недосконалість і невідповідність низці нормативно-правових актів для виконання сучасних завдань у племінному тваринництві, ціновій політиці та ринковим відносинам. Це є відсутність функціонування сучасної системи селекції у тваринництві; застосування морально застарілих технологій як виробництва продукції, так і ведення селекційного процесу; недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з селекційно-племінної справи у тваринництві.
Найважливішим є недосконалість системи оцінювання та визначення племінної цінності тварин; недосконалість інформаційних технологій для проведення моніторингу, оперативного контролю та координації з ведення селекційно-племінної справи у тваринництві. Важливим є і недосконалість механізму державного регулювання імпорту племінних (генетичних) ресурсів; відсутність сучасного технічного та лабораторного обладнання для проведення певних видів робіт та досліджень, що використовується в селекційно-племінній справі у тваринництві».
Висновки
Наразі в Україні потрібно удосконалити правове регулювання щодо ведення племінної справи; розробити довгострокову стратегію розвитку тваринництва; перейняти позитивний досвід закордонних країн у правовому регулюванні й організації системи ведення племінної справи; запровадити державне фінансове заохочення у сфері селекційних досягнень та інше. Проблема правового регулювання ведення племінної справи є надзвичайно широкою, а тому потребує додаткового продуктивнішого ґрунтовного дослідження.
Прогалини у законодавстві породжують зростання кількості правопорушень у сфері правового врегулювання з ведення племінної справи. Виробники, своєю чергою, не знаючи, як захистити своє право, зазнають збитків. Для відновлення порушених прав зазвичай звертаються до суду, що перевантажує роботу судової системи України. Тож актуальність охорони правового врегулювання полягає у визначенні прогалин у законодавстві та з’ясуванні шляхів їх усунення.
Для забезпечення ефективності правового регулювання має значення його поетапний аналіз, що дає змогу з’ясувати, які саме ланки механізму правового регулювання неповною мірою виконують своє призначення, й усунути ці недоліки. Неефективність українського правового регулювання зумовлена недосконалістю правової системи, прогалинами в законодавстві, невідповідністю норм реальним потребам й інтересам суб’єктів племінної справи.
Леонід ТОМАШ, канд. юрид. наук, в. о. директора
Буковинська державна сільськогосподарська
дослідна станція ІСГ КР НААН
Андрій КАЛИНКА, канд. с.-г. наук, завідувач відділу
селекції, розведення, годівлі та технології
виробництва продукції тваринництва, старший науковий
співробітник, Буковинська державна сільськогосподарська
дослідна станція ІСГ КР НААН
Олена БІЛОСКУРСЬКА, канд. юрид. наук, доцентка,
юридичний факультет ЧНУ імені Юрія Федьковича
