Вона створена в результаті метизації місцевої худоби (головним чином сірої української породи) з різними родовими відгалуженнями швіцької породи в районі діяльності Лебединського Державного племінного розплідника колишньої Української СРСР. Хоча, за історичними джерелами, метизація розпочалася 1902 року. «Лебединка» стала результатом плідної праці представників низки професій та спеціальностей на території сьогоднішніх Сумської, Харківської та Чернігівської областей – селекціонерів, зоотехніків, доярок, керівників господарств, економістів, заготівельників кормів та багатьох інших. Вона тривалий залишалася переважаючою та плановою в більшості районів Сумської області та окремих у Харківській та Чернігівській. Тварини цієї породи за наявних умов годівлі і утримання вирізнялися міцною конституцією, достатнім рівнем як молочної, так і м’ясної продуктивності, тривалим господарським використанням, продуктивною відтворною здатністю.
Початком створення лебединської породи можна вважати завезення тварин швіцької худоби на територію колишньої Харківської губернії. Основним джерелом отримання швіцьких плідників стало стадо Майновської сільськогосподарської школи. Хоча вже мало хто пам’ятає, яких тварин завозив поміщик, та й саму худобу, яка дала початок породотворному процесу, навряд чи хтось згадає. Певно, що й сучасні тваринники не знають відомих колись на весь Радянський Союз рекордсменок, які за надоями встановлювали вагомі рекорди. Варто згадати перших рекордисток Лєнту 16 ХШ-212 (чемпіонка породи 1939 року на ВСГВ), Дору 4 ХШ-220, Віту 12 ХШ-217 (Всесоюзна рекордистка за добовим надоєм, який склав 69,5 кг), Леді 5379 СУЛ-4030 (тричі чемпіонка ВСГВ СРСР). Значна кількість плідників були переможцями ВСГВ: Фордзон Ш-1042, ХШ 37 (на фото), Нурміс Ш-1094, ХШ-115, Вірний Ш-1153, ХШ-195.
Чимало поміщиків, селян, науковців, селекціонерів, тваринників брали участь у створенні породи, які так само невідомі сучасникам. Серед них варто згадати поміщицькі господарства Щьокін-Кротова, Кенінга, селянські господарства с. Бишкинь, хутора Падалки-Лози, в яких швіцька худоба вирізнялася високими породними якостями. Серед науковців згадаємо Яценко Олександра Юхимовича, зоотехніків – Кириченка Григорія Опанасовича, Згурського Івана Кириловича, Гайдаша Семена Макаровича. А ще – прославлених доярок, Героїв Соціалістичної Праці: Савченко Марію Харитонівну, яка цього звання удостоєна двічі, Седих Віру Федорівну, Комісар Параску Матвіївну та інших.
А саме їх наполеглива праця дозволила вивести і підтримувати «лебединок», які активно використовувалася на тодішніх часових та географічних просторах для покращення худоби швіцького кореню.
Іншими словами, означене питання широке і багатогранне. До прикладу, збереження тварин під час Другої світової війни. Цей подвиг українських тваринників має слугувати прикладом відповідальності та мужності під час російської агресії для всіх українських тваринників, які, не зважаючи на труднощі, зберігають вітчизняний генофонд сільськогосподарських тварин.
Таким чином майбутня серія публікацій має зафіксувати найважливіші моменти історії цієї неповторної вітчизняної породи, посприяти сучасним аграріям у її розведенні та популяризації.
Юрій СКЛЯРЕНКО, вчений секретар,
доктор сільськогосподарських наук,
старший науковий співробітник
Інституту сільського господарства
Північного Сходу НААНУ, ведучий рубрики
