Золотий генофонд

Порода спортивного напряму працездатності для виїзду, конкуру та триборства. За кількістю племінного поголів’я посідає перше місце з-поміж заводських порід, яких розводять в Україні.

Коні української верхової породи характеризуються високим ростом, мають розвинений тулуб, гармонійний склад будови тіла, міцну конституцію. У них пропорційна голова, довга з високим виходом шия, глибокі та широкі груди, довгий, широкий, нормального нахилу круп, міцні, правильної постави кінцівки, енергійний темперамент, продуктивні рухи на різних алюрах, висока здатність до засвоєння елементів вищої школи верхової їзди. Середні проміри жеребців-плідників кінних заводів та племрепродукторів становлять 167,5-168-195,4-21 см; маток: 163,8-164-192,8-20,3 см.

Завдяки цим якостям коні відповідають високим вимогам класичних видів кінного спорту, прокату, сільськогосподарського виробництва. Внаслідок широкого попиту ареал породи постійно розширюється. Розводять коней на 10 кінних заводах: Лозівському, Олександрійському, Деркульському, Дніпропетровському, «Південьконецентр» ЗАТ «НВП «Райз-агро», АФ «Агрокомплекс», СТОВ «Вінниччина», СФГ «Кінний завод «Сніжків», ЗАТ «Вісла», а також у більш ніж 20 племінних репродукторах. Кращими серед них є СФГ «Світлана», СТОВ «Ківшова», Запорізький кінний завод, Ерастівська дослідна станція.

Основним методом удосконалення породи є чистопорідне розведення за лініями. Широке племінне використання одержують жеребці-плідники, оцінені за якістю нащадків і віднесені до найкращих. У 2004 році такими визнані Ареал, Кварц, Імпресаріо -- лінії Безпечного; Бутафор, Бориспіль -- лінії Хобота; Бахус, Іхол -- лінії Фактотуму; Архітектор, Шанхай -- лінії Гугенота; Бабуїн, Бароко, Генерал -- спорідненої групи Рауфбольда.

Племінна робота спрямована на збереження характерних особливостей породи, її оригінального типу, поліпшення екстер’єру, вдосконалення племінних якостей, підвищення спортивної працездатності. Це планується досягти насамперед за рахунок чистопородного розведення при широкому використанні породних, типових жеребців-плідників, які мають орлово-ростопчинську кровність у межах 1/8-3/16 та вище.

Враховуючи, що основним завданням залишається збереження породи, вдосконалення її племінних та спортивних якостей, то застосування коригуючого схрещування з жеребцями вихідних порід (чистокровною верховою, тракененською, ганноверською) можливе тільки в обмеженій кількості. Допускаються породні, з правильним екстер’єром жеребці, які проявили високу працездатність -- призери міжнародних змагань, переможці Чемпіонату та Кубку України з кінного спорту.

Розведення української верхової породи за умови дотримання технології вирощування, годівлі, тренінгу та заводських випробувань за руховими і стрибковими якостями є рентабельним. Коні цієї породи завдяки оригінальному типу, добрим зовнішнім формам, високій спортивній працездатності користуються широким попитом у справі племінного розведення, кінного спорту, прокату та експорту.

 

Створена у XVIII-XIX ст. на кінному заводі графа Орлова у Воронізькій області шляхом доладного відтворювального схрещування кращих на той час порід коней -- арабської, датської, голландської, чистокровної англійської, мекленбурзької тощо.

Сучасний орловський рисак -- це крупний, гармонійно складений, легкозапряжний кінь, з довгою, іноді «лебединою» шиєю, високим загривком, широкою спиною, мускулистим попереком, широким крупом, сухими ногами. Масть -- сіра, гніда, ворона, руда. Часом в екстер’єрі зустрічається сирість і недостатня міцність сухожилків та зв’язок.

Працездатність орловського рисака досить висока. Окремі представники успішно змагаються на іподромах з більш жвавими російськими та американськими аналогами.

На сьогодні в Україні кількість орловських рисаків у суб’єктах племінної справи налічує 577 голів, зокрема, 36 жеребців-плідників та 222 матки. Середня жвавість жеребців -- 2.08,9; кобил -- 2.20,4. Середні проміри жеребців: 162,1-164,9-187,3-20,7 см; кобил: 160,5-162,6-184,6-20 см.

В Україні кращий генофонд породи зосереджений у Дібрівському, Запорізькому, Лимарівському, Лозівському кінних заводах, племрепродукторі «Шахтар» та у приватних власників.

Провідними кінзаводами в Україні з розведення орловського рисака вважаються «Дібрівський» Полтавської та «Созівському» Харківської областей.

Дібрівський кінний завод, заснований у 1888 році, найбільше вплинув на формування і розвиток породи в Україні. Саме тут отримано таких відомих орловських рисаків, як Вир, Ватажок, Кубік, Піон, Каток, Вольфрам, Кронос, Крик, Афоризм, Дельфін, Пустун, Ваза та багато інших. Рисаки дібрівського типу мають добре виражений упряжний тип, правильний екстер’єр, породні. Крім лінії Піона, ведеться робота з лініями Ісполнітєльного, Пілота, Барчука, Воїна.

Лозівський кінний завод, заснований у 1935 році, посідає друге місце після Дібрівського по кількості поголів’я орловських рисаків. Завод працює з лініями Пілота, Барчука, Вітру, Відбою. Заводом вирощені такі відомі за працездатністю та екстер’єром рисаки, як Чарівлива, Безправний, Жайворонок, Лозівчанка, Хрестовий Похід, Композитор, Коріфей, Полонез, Фортепіано, Малиновий Дзвін, Джайпур, Фабіано, Імператор, Обпер, Фламенко, Щука (рекордист породи), Ібрагім, Джим.

Лимарівський кінний завод, утворений у 1818 році, працює з рисаками з 1940-х років. Найбільшою своєю гордістю вважають Авангарда, Везувія, Вельможу, Віртуоза, Водевіля, Пані, Демарша, Аргумента, Дубка, Лаврового, Ласкавца, Лимарівку, Любистка, Люмінала та інших. Завод веде роботу з лініями Піона та Пілота.

Запорізький кінний завод почав працювати з орловською рисистою породою з 1945 років. Тут народився Отклик, батько Піона, вирощені рекордисти Чорнобурка, Карамель, Бензол, Кабул, Ухил та його син Кулон. Завод працює з лініями Барчука, Вітру.

Унікальність орловської рисистої породи потребує збереження її генофонду в чистоті, збільшення поголів’я та вдосконалення.

 

Створена в результаті схрещування орловських кобил з американськими рисистими жеребцями. Перші спроби схрещування, які проводилися наприкінці ХІХ ст., показали, що помісний молодняк у масі має більш високу жвавість, ніж чистопорідний орловський рисак, що стало стимулом імпорту американських жеребців та їх інтенсивне використання. Найбільший вплив на формування породи мали жеребці Алойша; Альвін; Барон Роджерс, Боб Дуглас, Вільбурн М, Гей Бінген, Дженераль Феррест та інші.

З 1927 року велася цілеспрямована робота з орлово-американськими помісями з метою створення вітчизняної рисистої породи на основі використання відтворювального і зворотного схрещування помісей з орловськими рисаками. Відбір вівся за жвавістю та бажаним запряжним типом. У 1940 році робота була практично завершена, а в 1949-му породу затвердили.

Внаслідок багаторічної племінної роботи була виведена порода, яка задовольняла вимоги масового конярства з високими показниками жвавості.

Російським рисакам притаманні високий ріст, міцна конституція, пряма спина, помірна довжина і глибина грудей, добре виповнений поперек, правильної будови кінцівки, міцні сухожилки та зв’язки суглобів. Масть коней гніда, ворона, рідше -- сіра, руда.

На сьогодні в Україні кількість російських рисаків у суб’єктів племінної справи нараховується 1660 голів, зокрема, 110 жеребців-плідників та 527 маток. Середня жвавість жеребців -- 2.03,5; кобил -- 2.11,1. Середні проміри жеребців: 161-163,9-189-20,7 см; кобил: 160,8-162,9-185-20,1 см.

Найбільшого поширення отримали лінії Воломайта та Скотленда з чисельними відгалуженнями.

Вирішальне значення в удосконаленні російської рисистої породи відіграють Дібрівський, Запорізький, Лимарівський кінні заводи, «Шахтар», племрепродуктори, господарства різних форм власності та приватні власники.

Кінні заводи України внесли значний внесок у розвиток вітчизняного рисистого конярства з удосконалення та виведення нових ліній.

У сучасних умовах розведення російської рисистої породи головна мета відбору за працездатністю набуває дедалі більшого значення у зв’язку з підвищеною орієнтацією породи на біговий спорт. Російський рисак повинен бути конституційно міцним, здатним витримувати високі навантаження та спортивну витривалість при випробуваннях на іподромах і бути конкурентоспроможним серед представників світових рисистих порід.

Батьківщина коней чистокровної верхової породи -- Велика Британія. Більш ніж 300 років тому шляхом спрямованого схрещування місцевих кобил з жеребцями східного походження (варварійськими, турецькими, арабськими) були отримані верхові коні з високими показниками жвавості та дистанційності у скачках. Завдяки хорошим робочим якостям та стійкій передачі їх нащадкам ця порода визнана поліпшувачем для багатьох верхових кінських порід.

         В Україні коней чистокровної верхової породи розводять у Дніпропетровському, Стрілецькому, Деркульському та Онуфріївському кінних заводах, племінних репродукторах ТОВ «Росія», ДП «Ілліч-Агро Донбас» ВАТІ ММК ім. Ілліча, ВАТІ «Кіровоградплемпідприємство», СТОВ ім. Мічуріна, ТОВ «Росія», ТОВ «Агро-Мета», приватні кінні заводи «Мілленніум» та «Мустанг «Конезаводчик Федоров», ПСП ім. Шевченка, приватний власник Ю.В. Горобець.

         Племінна робота з удосконалення коней чистокровної верхової породи ведеться згідно з селекційною програмою під методичним керівництвом лабораторії конярства Інституту тваринництва УААН. На сьогодні в кінзаводах та племрепродукторах використовується більш ніж 40 жеребців-плідників і 300 маток. На тлі скорочення кількості конематок у кінних заводах державного сектору спостерігається тенденція збільшення поголів’я у приватних власників та комерційних структурах. Скорочення поголів’я у державних господарствах дозволяє передбачити, що найближчим часом є ймовірність збільшення кількості коней у приватному секторі.

         Сучасні коні чистокровної породи крупні, гармонійно сформовані, з добре розвинутими рельєфними м’язами, відрізняються сухою і міцною конституцією. Проміри жеребців-плідників у середньому становлять: висота в холці -- 164,2 см, обсяг грудей -- 192 см, обсяг п’ястка -- 20,8 см; проміри племінних кобил відповідно: 162-186-20 см.

         Матки достатньо плодовиті. Окремі кінні заводи отримують показники плодючості на рівні 70-78%.

         Найбільш поширеними в породі є лінії Дугласа, Феларіса, Мін О’Уора, Пренс Рози, Турбійона, Рабле, Назрулі, Нортерн Дансера.

Інтенсифікація селекції -- необхідна умова розведення чистокровної породи, особливо коли стоїть завдання поліпшити працездатність та племінні якості коней, що дозволить конкурувати з кіньми Росії та країн Західної Європи і США. Селекційна робота з чистокровною породою в Україні ведеться з використанням племінних ресурсів вітчизняного та світового генофондів. Поряд з головним напрямом селекції -- підвищення скакового класу -- значна увага приділяється консолідації генеалогічної структури.

         За весь час розведення чистокровна верхова порода доведена до високого ступеня досконалості. Водночас подальший прогрес породи вимагає, крім спрямованої селекції, створення оптимальних умов вирощування чистокровних коней. Навіть незначні відхилення від технології вирощування спричинюють непоправні втрати, які можна визначити тільки в процесі випробувань, коли уже запізно щось змінювати.

Разом з українською верховою і гуцульською породами вона є національним надбанням і золотим фондом українського конярства.

Початок роботи з ваговозними породами коней в Україні припадає на 1868 рік, коли в Полтавську область були завезені ваговози із західноєвропейських країн, переважно з Бельгії. Місцевих кобил схрещували з гірськими бельгійськими арденами, з брабансонами і першеронами.

До 1920 року сформувалися кілька порідних типів ваговозів, з яких Дубрівський арден і Маріупольський ваговозний тип згодом були переведені в Новоолександрівський кінний завод, і на їх основі виведено новий тип невеликого, рухливого ваговозного коня.

З 1929 року в Новоолександрівський кінний завод завозилися крупніші жеребці з Уральських кінних заводів, і подальша робота велася на укрупнення коней зі збереженням створеного на заводі типу. Три імпортовані жеребці -- Караул, Скринечка і Поденник -- стали родоначальниками самостійних ліній і відіграли значну роль на формування новоолександрівського ваговоза.

Подальша робота будувалася на кросах ліній з одночасним вживанням інбридингів. У результаті був отриманий тип коня, який характеризувався невеликим ростом, широким бочкоподібним корпусом, на низьких, сухих, правильно поставлених ногах, з легкою головою, короткою широкою шиєю, довгим роздвоєним, широким, трохи звислим крупом.

На наступному етапі розведення (до 1941 року) головною метою заводу було отримання крупніших коней правильного екстер'єру і високої працездатності. Для досягнення цієї мети застосовували чистопорідне розведення з використанням інбридинга на крупних представниках породи: Кокетливого, Підступного, Тантала, Гемолізу та інших. Так був створений новоалександрівский (український) тип російського ваговика, офіційно визнаний 31 грудня 1970 року.

Більш ніж 20 представникам новоолександрівського типу було присвоєно звання чемпіонів і рекордсменів породи. Серед них жеребець Кокетливий, один з його синів Бук -- чемпіон ВДНХ СРСР, а також Тантал -- абсолютний чемпіон у триборстві. Жеребець Пакет вивіз вантаж вагою 24 т на 5 м 55 м. Тамбур -- рекордсмен породи з тяглової витривалості (вивіз вантаж 9,4 т на 1147 м). Кобила Геральдика, рекордсменка СРСР з доставки вантажу риссю, пройшла дистанцію 2000 м з тягловою силою 50 кг за 5 хв. 20,4 сек.

Сучасні представники новоолександрівської породи -- це коні правильного екстер'єру, масивні, гармонійно складені, сухої конституції, енергійного і водночас урівноваженого темпераменту, високої працездатності, що відрізняються життєздатністю і добрими показниками відтворення.

Середні проміри жеребців -- 154-165-207-23,5 см; кобил -- 150-159-193-21 см. Характерними ознаками для коней цієї породи є: пропорційна голова, широка коротка шия, рівна спина і поперек, міцний, глибокий, злегка спущений круп, добре розвинена мускулатура, правильна постава кінцівок. Еталоном з екстер'єру і типу визнаний жеребець Новоолександрівського кінного заводу 5 Вальс.

На сьогодні поголів'я становить майже 600 голів, зокрема, 50 жеребців-виробників і понад 300 кобил. Середній по Україні вихід лошат -- 70%. Значна частина племінного поголів'я останнім часом перемістилася у приватний сектор.

Поголів'я новоолександрівського ваговозу зосереджене у 13 господарствах 10 областей України. Провідні з них є кінний завод «Ланн» Донецької області, Дубрівський кінний завод Полтавської області, ТОВ «Вікторія» Сумської області. Як жеребці, так і кобили мають достатню висоту в загривку, довгий корпус, глибокі груди і міцний кістяк.

Розведення новоолександрівської ваговозної породи за умови дотримання технологій вирощування, годівлі, організації тренінгу є рентабельним. Коні новоолександрівської породи завдяки непримхливому характеру, високій робочій продуктивності, врівноваженому темпераменту, хорошим формам мають широкий попит у племінному розведенні як сільськогосподарський кінь. Ще однією перевагою коней цієї породи є їхня скоростиглість. Вже у віці 1,5 року вони по висоті в загривку досягають 96-97%, а по живій масі -- 75% дорослого коня; до трьох років по всіх промірах і живій масі майже повністю закінчують свій ріст. Завдяки високій молочності (від кобил за лактацію отримують до 2500-3000 кг молока) новоолександрівські ваговози постійно цікавлять виробників кумису.

Це незалежна та унікальна порода. Починаючи з 1979 року, вона входить до фонду захисту генотипів аборигенних та примітивних порід тварин FAO. Для досягнення цієї мети у 1994 році була створена Міжнародна федерація гуцульських коней (HIF), до якої входить і Україна. Мета цієї організації -- забезпечувати єдину методику і мету розведення на території, де поширена ця унікальна порода.

Порода виведена гуцулами у Східних Карпатах шляхом схрещування місцевих буковинських і галицьких коней з жеребцями норійської, пінцгаузької, арабської та деяких угорських порід.

Гуцульські коні невисокого росту, міцної конституції, з сухою, легкою, широколобою головою, короткою товстою шиєю, довгою, широкою і прямою спиною, добре обмускуленним крупом, короткими сухими ногами з добре розвиненими суглобами і міцними копитами. Вони витривалі, невибагливі, відрізняються високою резистентністю до захворювань, плодючістю, довголіттям. Масть -- гніда, руда, рідше ворона, чала, буланна, ряба тощо. Зустрічається зеброїдність -- темні смужки на передпліччі, гомілках і на лобі.

Коні гуцульської породи добре пристосовані для роботи в гірських районах, можуть використовуватися для гірського туризму.

На сьогодні, за даними HIF, світова популяція нараховує 500 чистопородних гуцульських кобил. Це свідчить про необхідність прийняття серйозних дій щодо збереження гуцульської породи коней.

В Україні, починаючи з 1992 року, реалізується програма «Формування масиву гуцульської породи коней у Карпатському регіоні України», спрямована на збереження і розмноження існуючого генофонду.

За останні роки створено селекційний центр, а також племрепродуктори з розведення гуцульської породи коней у Закарпатській та Івано-Франківській областях.