Історичний екскурс
Перші повідомлення про появу цієї хвороби з’явилися на початку ХХ сторіччя в країнах Африки, куди завезли свійських свиней з країн Європи. Імпортовані свині на той час хворіли і гинули у 100% випадків з клінічними ознаками та патологоанатомічними змінами, які нагадували класичну чуму свиней (КЧС).
До 1957 року АЧС була розповсюджена тільки на Африканському континенті. В квітні 1957 року захворювання вперше було діагностовано в Португалії. Вважають, що збудник хвороби потрапив з Анголи з харчовими продуктами. В результаті забою хворих і підозрюваних у зараженні свиней (більш ніж 17 тис. голів) хворобу було ліквідовано в червні наступного року.
Проте в квітні 1960 року АЧС знову зареєстрована у Португалії. В цьому ж році перші випадки захворювання на АЧС з’явилися в Іспанії у господарствах, розташованих на кордоні з Португалією. В Іспанії протягом перших трьох років епізоотії загинуло або вимушено забито 300 тис. свиней.
Тільки за 1960 рік збитки перевищили $9 млн. Ці дві країни залишалися неблагополучними з АЧС протягом 30 років, і лише в 1995 році проблему було вирішено. Однак у 1999 році знову в Португалії було діагностовано АЧС.
У подальшому випадки захворювання на АЧС тричі реєструвалися у Франції (1964, 1967, 1974 роки), двічі на Кубі (1971, 1980 роки), у Бразилії (1978-ий), Домініканській Республіці (1978 рік), Мальті (1978-ий), Гаїті (1978 рік), Бельгії (1985 рік) і Голландії.
В усіх зазначених країнах хворобу було ліквідовано. В Домініканській Республіці, Мальті і Гаїті забили всіх свиней. В Італії АЧС зареєстровано з 1967 року, коли загинуло і було вимушено забито більш ніж 75 тис. тварин.
Заборона на вивіз свинини спричинила збитки на суму $32 млн, а власникам сплачена компенсація в розмірі більш ніж 4 млрд лір. До кінця 1969 року хворобу було ліквідовано, проте в березні 1978 року АЧС діагностували на острові Сардинія, і дотепер її не вдалося ліквідувати.
Згідно з інформацією Міжнародного епізоотичного бюро (МЕБ) наприкінці 2007 року в Грузії було зареєстровано спалах АЧС. Захворювання зафіксовано в 56 із 58 адміністративних районів країни, внаслідок чого загинуло більш ніж 60 тис. свиней, знищено майже 90 тис. голів тварин.
У серпні цього року хвороба поширилася з Грузії на Вірменію, а згодом -- на Росію (листопад 2007 року) та Азербайджан (січень 2008 року). В Росії перші випадки АЧС спостерігали в Чеченській республіці, згодом у Республіці Північна Осетія (липень 2008 року), Інгушській Республіці, Кабардино-Балкарській Республіці, Краснодарському краї, Оренбурзькій, Ростовській областях, Ставропольському краї.
На початок 2010 року в Російській Федерації нараховувалося вісім випадків АЧС, зокрема два -- серед диких тварин, шість -- серед свійських свиней.
Таким чином, занесення збудника АЧС у благополучні країни розглядається спеціалістами як соціальна й економічна катастрофи. Це пов’язано з величезними економічними збитками, спричиненими епізоотією, які складаються із забою всіх свиней в епізоотичних вогнищах, проведенням ветеринарно-санітарних і карантинних заходів.
Так, в Іспанії тільки за останні 5 років на викорінення АЧС витрачено $92 млн. За оцінкою американських дослідників з появою хвороби в США і невдалою боротьбою з нею передбачувані збитки можуть становити $2-9 млрд.
Джерела і шляхи передачі інфекції
Головне джерело інфекції -- хворі і мертві свині. Перехворілі тварини залишаються тривалий час носіями вірусу. Зараження відбувається безпосередньо при контакті хворих свиней зі здоровими (через ушкоджені слизові оболонки, шкірні покриви, аліментарно й, імовірно, через дихальні шляхи) і також через м'ясо, м'ясопродукти, внутрішні органи, кров, сечу, фекальні маси тощо від мертвих і хворих свиней, що забивають; через предмети догляду, домашніми і дикими тваринами, птахами, шкірними паразитами і комахами, що були в контакті з хворими і полеглими свинями.
Аргасові кліщі О. moubata porcinus -- природний резервуар і переносник вірусу АЧС. Досить один раз агента інфекції занести в популяцію кліщів, і виникає його циркуляція незалежно від контакту цієї популяції з чутливими тваринами надалі. У зв'язку з великою тривалістю життя кліщів (10-12 років) вогнище хвороби у випадку його виникнення може існувати невизначено довгий час.
Збудник хвороби
Збудником хвороби є ДНК-геномний вірус, який виділено в окрему родину Asfarviridae (African swine fever and related virus), рід Asfivirus є єдиним представником цієї родини. Вірус розмножується в організмі свиней і кліщах роду Оrnithodoros.
В організмі свиней вірус реплікується в моноцитах, макрофагах і ретикулоендотеліальних клітинах. У самок кліщів вірус зберігається більш ніж 100 діб, передається трансоваріально і трансфазно.
Вірус виявляють у всіх органах і тканинах хворих тварин. У крові він з'являється під час первинного підвищення температури і виявляється там до загибелі тварини у високих титрах.
Первинним місцем локалізації вірусу є мигдалики. Присутність його в лейкоцитах з першого дня інфекції свідчить про те, що збудник заноситься в інші тканини лейкоцитами. Поява вірусу в селезінці і кістковому мозку через два дні і швидке підвищення титру вірусу в цих тканинах дає підставу думати, що вони є місцем вторинної реплікації збудника.
З організму заражених тварин вірус виділяється з кров'ю, носовими екскретами, фекаліями, сечею, слиною і через легені з видихуваним повітрям. У більшості тварин, що виживають, вірус приживається практично на все життя. Стрес-фактори сприяють загостренню інфекції і виділенню вірусу в зовнішнє середовище.
При цьому сезонність вірусовиділення зв'язана з опоросами. Кліщі Оrnithodoros можуть залишатися персистентно інфікованими і передавати вірус протягом трьох років; поряд з бородавочниками вони створюють перманентний резервуар вірусу для домашніх свиней.
Вірус АЧС винятково стійкий у широкому діапазоні температур і рН середовища, включаючи висушування, заморожування і гниття. Залишається життєздатним протягом тривалого часу у фекаліях, крові, ґрунті і на різних поверхнях -- дерев'яних, металевих, цегельних.
У трупах свиней інактивується не раніше, ніж через два місяці, у фекаліях -- протягом 16 діб, у ґрунті -- за 190 діб, а в холодильнику при 30-60°С -- від 6 до 10 років.
Сонячні промені незалежно від типу контамінованих об'єктів (бетон, залізо, дерево) цілком інактивують вірус АЧС через 12 годин.
В умовах свинарнику при +24°С природна інактивація вірусу відбувалася за 4-120 діб. Оптимальним для дезінфекції інфікованих приміщень виявився 0,5%-й розчин формаліну.
Заморожування не впливає на біологічну активність вірусу, але є початковою стадією ушкодження геному. Висушування вірусу без стабілізатора викликає втрату його інфекційності.
У м'ясі інфікованих свиней і копчених окостів він зберігається 5-6 місяців. Тривалу стійкість збудника в крові, екскретах і трупах ураховують при плануванні ветеринарно-санітарних заходів. Оскільки вірус зберігає життєздатність в інфікованих свинарниках протягом трьох місяців, саме цьому терміну відповідає експозиція, після якої дозволяється завезення нової партії свиней.
При +5°С він зберігає активність протягом 5-7 років, при збереженні в умовах кімнатної температури -- до 18 місяців, при +37°С -- 10-30 діб. При +60°С вірус інактивується протягом 20 хвилин. Вірус винятково стійкий як у кислому, так і в лужному середовищах. Більшість дезінфікуючих речовин (креолін, лізол, 1,5%-й розчин NaОН) не інактивує його.
Найбільш згубну дію на вірус мають хлорактивні препарати (5%-й розчин хлораміну, гіпохлорити натрію і кальцію з 1-2% активного хлору, хлорне вапно) при 4-годинній експозиції. Гідроксид натрію у виді 3%-го розчину рекомендується при дезінфекції тільки в гарячому вигляді (при температурі +80-85°С). При цьому особливу увагу звертають на ретельне механічне очищення і промивання гарячою водою, позаяк органічні речовини гною можуть знижувати ефективність дезінфекції.
Клінічний прояв хвороби
АЧС проявляється у вигляді інтенсивної геморагічної септицемії, яка характеризується надзвичайною контагіозністю, швидким перебігом, загибеллю всіх контамінованих тварин. У природних умовах інкубаційний період триває 5-7 діб. Розрізняють надгострий, гострий, підгострий, хронічний і латентний перебіг хвороби. Частіше спостерігають надгострий і гострий перебіги.
За надгострого перебігу температура тіла в хворої тварини підвищується до 40,5-42°С, сильно виражені пригнічення і задишка. Тварина більше лежить, а через 24-72 годин гине.
За гострого (найбільш типового) перебігу хвороби температура підвищується до 40,5-42°С і знижується за одну добу до загибелі тварини.
Одночасно з підвищенням температури з'являються перші симптоми хвороби: пригнічений стан, парез задніх кінцівок. З'являються червоно-фіолетові плями на шкірі вух, рила, черева, промежині і нижній частині шиї. Паралельно виявляються ознаки запалення легенів: дихання стає коротким, частим, переривчастим, іноді супроводжується кашлем.
Симптоми розладу травлення виражені слабко: звичайно спостерігається тривалий запор, кал буває твердим, вкритий слизом, у деяких випадках -- пронос із кров'ю. В агональній стадії хвороби тварини знаходяться в коматозному стані, що продовжується 24-48 годин, температура тіла знижується нижче норми і через 4-10 діб із моменту підвищення температури тварина гине.
Підгострий перебіг за симптоматикою подібний до гострого, але ознаки хвороби розвиваються менш інтенсивно. Хвороба триває 15-20 діб, свині здебільшого гинуть.
В окремих тварин, що вижили, розвивається хронічний перебіг хвороби, що характеризується періодичною лихоманкою, виснаженням, зупинкою росту, м'якими безболісними набряками в суглобах зап'ястя, п'ясті, фаланг, підшкірних тканин морди і нижньої щелепи, некрозами шкіри, кератитами.
Тварини хворіють 2-15 міс.; загибель, як правило, настає після залучення в інфекційний процес легень. Клінічно ж більшість тварин, які одужали, перетворюється у здорових носіїв збудника, тобто в них розвивається латентний перебіг АЧС.
Латентний перебіг характерний для природних носіїв вірусу: бородавочників, лісових і чагарникових свиней в Африці, домашніх в Іспанії і Португалії. Клінічно ця форма не виражена і виявляється лише перемежованою віремією. Під впливом стресів вони виділяють вірус і заражають здорових свиней.
Патологоанатомічні зміни
У свиней, що загинули від гострої чи підгострої форми хвороби, вгодованість зберігається, трупне задубіння виражене, шкіра підгрудка, вентральної частини черевних стінок, внутрішньої поверхні стегон, мошонки почервоніла чи багряно-фіолетового кольору. Носова порожнина і трахея заповнені рожевою пінистою рідиною.
Лімфовузли туші і внутрішніх органів збільшені, поверхні розрізу мармурові. Нерідко вони темно-червоного, майже чорного кольору і нагадують згусток крові. Селезінка збільшена, вишневого чи темно-червоного кольору, м'якої консистенції, краї її закруглені, пульпа соковита, легко зіскрібається з поверхні розрізу.
Легені повнокровні, збільшені в об’ємі, сірувато-червоного кольору. Міжчасточкова сполучна тканина сильно просочена серозно-фібринозним ексудатом і виступає у вигляді широких тяжів, чітко обмежуючі легеневі часточки і частки. Нерідко виявляють дрібні фокусні крововиливи під плеврою і вогнища катаральної пневмонії.
Нирки часто збільшені, темно-червоного кольору із плямисто-крапковими крововиливами. Ниркова миска набрякла, засіяна плямистими геморагіями. Іноді крововиливи знаходять на тлі анемії нирок. Печінка збільшена, повнокровна, нерівномірно забарвлена, має сірувато-глинистий колір.
Слизова оболонка жовчного міхура набрякла, пронизана крапковими крововиливами, останні локалізуються й у серозній оболонці. Слизова шлунково-кишкового тракту почервоніла, набрякла, місцями із крововиливами. У деяких випадках геморагії локалізуються у серозній оболонці товстого кишечнику. Судини головного мозку кровонаповненні, мозкова речовина набрякла, із крововиливами.
За хронічного перебігу хвороби патоморфологічні зміни характеризуються різким збільшенням бронхіальних лімфовузлів і двостороннім ураженням легень.
Безсимптомний перебіг характеризується геморагічним запаленням («мармуровість») портальних чи бронхіальних лімфовузлів і вогнищевим ураженням легень.
Діагностика
Діагноз АЧС можна встановити за результатами аналізу клініко-епізоотологічних даних і патологоанатомічних досліджень. Підставою для підозри АЧС може слугувати виникнення захворювань зі швидким перебігом і високою смертністю серед свинопоголів'я, щепленого проти класичної чуми свиней.
Подібність клінічних і патологоанатомічних ознак класичної й африканської чуми свиней ускладнює встановлення діагнозу. Диференціювати АЧС на підставі клініко-епізоотологічних даних і патоморфологічних змін надзвичайно важко, тому необхідно застосовувати лабораторний аналіз.
Для дослідження направляють проби лімфатичних вузлів, селезінки, легень, крові та сироватки.
Проби органів використовують для знаходження вірусного антигену в мазках-відбитках або зрізах прямим методом флуоресцуючих антитіл, виявлення вірусної ДНК методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) і виділення вірусу АЧС у культурі лейкоцитів та клітинах кісткового мозку свиней. Ідентифікацію ізольованого вірусу проводять за допомогою реакції прямого методу флуоресцуючих антитіл.
Одночасно беруть біологічну пробу щеплених та не щеплених проти АЧС поросятах 2-4-місячного віку. Такий варіант дозволяє одночасно діагностувати африканську і класичну чуму свиней (КЧС).
Диференційну діагностику здійснюють стосовно класичної чуми свиней, бешихи і пастерельозу свиней. На сьогодні лікування ще не розроблене і заборонене.
Імунітет
У патогенезі та імуногенезі АЧС алергічні чи аутоалергічні реакції відіграють істотну роль. Визначальне значення має взаємодія вірусу з еритроцитами і порушення механізму згортання крові. Вплив вірусу на клітини лімфатичної системи й еритроцити характеризується їхнім руйнуванням чи зміною функції, а також розвитком алергійних та аутоімунних процесів.
Перехворілі чи щеплені тварини мають значний ступінь стійкості до гомологічного ізоляту вірусу (затримка загибелі свиней), зміна виразності клінічних ознак хвороби, видужання і повна відсутність реакції на контрольне зараження). Пасивний і колостральний імунітет виражений слабко. Антитіла недостатньо нейтралізують вірус.
Надійних профілактичних препаратів проти АЧС немає. Одержати інактивовані вакцини проти АЧС класичними методами, використовуючи сучасні методики, наразі не вдалося.
Профілактика та заходи боротьби
У разі виникнення підозри на захворювання свиней африканською чумою господар, незалежно від типу ведення господарства та форми власності, повинен негайно повідомити про виниклу підозру спеціаліста ветеринарної медицини, котрий обслуговує господарство.
Потрібно ізолювати хворих і підозрілих на захворювання свиней у тому самому приміщенні, у якому вони перебували. Суворо забороняється забій і реалізація тварин усіх видів (включаючи птицю) і продуктів їхнього забою (м'яса, сала, шкіри, вовни, пір'я тощо).
Також забороняється виїзд з населеного пункту, господарства (ферми), де виявлене захворювання, і в'їзд на їхню територію будь-якого виду транспорту, вихід обслуговуючого персоналу з ферми (господарства) без відповідної санітарної обробки, а також вивіз за територію господарства (ферми) продуктів і сировини тваринного походження, кормів та інших вантажів.
Спеціалісти ветеринарної медицини мають терміново виїхати на місце і з'ясувати епізоотичну ситуацію, далі діяти згідно з інструкцією щодо профілактики та боротьби з африканською чумою свиней.
Для попередження заносу вірусу АЧС забороняється ввезення в країну домашніх і диких тварин, продуктів їх забою та кормів всіх видів з країн неблагополучних щодо АЧС.
При виникненні АЧС визначають епізоотичне вогнище, інфікований об’єкт, першу і другу зони загрози. Господарство оголошують неблагополучним по АЧС і встановлюють карантин. Свиней, що знаходяться у епізоотичному вогнищі, забивають безкровним методом і спалюють або закопують на глибину не менш ніж два метри. Приміщення тричі дезінфікують хлорвміщувальними препаратами.
У першій зоні загрози (5-20 км від епізоотичного вогнища) усіх свиней забивають з дотриманням ветеринарно-санітарних правил, що виключають можливість поширення вірусу. М'ясо перероблюють на варені, варено-копчені сорти ковбас або консерви і використовують в межах неблагополучної адміністративної території.
У другій зоні загрози (100-150 км від епізоотичного вогнища) посилюють ветеринарний нагляд за станом здоров'я свиней у господарствах усіх категорій. Імунізацію свиней проти КЧС і бешихи проводять відповідно до плану протиепізоотичних заходів.
Карантин знімають через 30 днів після знищення всіх свиней у епізоотичному вогнищі і забої свиней у першій зоні загрози.
Після зняття карантину встановлюють обмеження на 6 місяців. Комплектування господарств поголів’ям свиней у колишньому епізоотичному вогнищі і першій зоні загрози дозволяється лише через рік після зняття карантину.
Державним Комітетом ветеринарної медицини України проведено ряд заходів з метою запобігання потрапляння збудника АЧС на територію нашої країни. Засіданням Надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України затверджено заходи з моніторингу ситуації серед диких тварин, посилення контролю на державному кордоні і транспорті, роботі сільськогосподарських виробництв у «закритому режимі» тощо.
Донецька та Луганська області, що мають кордон з Ростовським регіоном Російської Федерації, визначені зонами високого ризику. Тільки підвищення біобезпеки тваринницьких ферм, виконання всіх необхідних заходів, передбачених нормативними документами, можуть забезпечити благополуччя галузі щодо гострих заразних хвороб свиней.
ВАЖЛИВО
Заходи щодо попередження виникнення АЧС
• забезпечення роботи свиногосподарства в режимі «закритого типу»;
• проведення обов’язкового щеплення свиней проти класичної чуми;
• підозрілих на захворювання свиней піддати обов’язковому карантинуванню;
• виключити використання для годівлі свиней кормів тваринного походження без термічної обробки;
• забезпечити безвигульне утримання свиней та запобігання вільної злучки і контакту їх з іншими тваринами;
• не здійснювати подвірного забою свиней і використовувати з цією метою тільки спеціалізовані бойні;
• заборонити придбання живих свиней у місцях несанкціонованої торгівлі, без ветеринарних супровідних документів, що підтверджують благополуччя місця вивозу свиней і наявність щеплення проти КЧС.
Григорій Зон,
Людмила Івановська, Сумський НАУ
