Епізоотологія
Представники виду ієрсиній широко розповсюджені в природі через пристосування до сапрофітичного існування. Це є однією з характерних біологічних властивостей цього збудника, яка забезпечує його існування як біологічного виду. Поряд із сапрофітичними властивостями цей мікроорганізм проявляє і паразитичні завдяки факторам патогенності, з використанням адгезивності, інвазивності, здатності протистояти фагоцитозу в організмі теплокровних тварин. Доведено, що ієрсинії, перед тим як викликати інфекцію, повинні перейти з «теплового господаря» в неживий холодний резервуар, де вони набувають необхідний комплекс патогенності. Можливо, тому, в першу чергу, ієрсиніози серед людей і тварин реєструються у країнах, де є холодний період року.
Власне, вперше кишковий ієрсиніоз був описаний в 1939 році Шлейфштейном і Колеманом (США). З того часу хворобу реєструють у багатьох країнах світу.
Збудники ієрсиніозів вражають різні види тварин або вони є носіями цих бактерій: велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, кролі, зайці, різні дрібні ссавці 60-ти видів, зокрема миші, пацюки, а також собаки, кішки та навіть верблюди. Також механічне розповсюдження збудника хвороби може відбуватися завдяки іксодовим і гамазовим кліщам і мухам. Природними резервуарами збудників ієрсиніозів можуть бути численні тварини і птиця. Багато дослідників вважають одним із резервуарів ієрсиніозів сірого пацюка та інших синантропних гризунів. З огляду на це варто постійно контролювати приміщення, у яких утримуються тварини, на наявність пацюків, і ні в якому разі не допускати їхнього подальшого розмноження.
Це твердження базується на ізоляції від цих тварин однакових сероваріантів ієрсиній. Адже для останніх ієрсинії є умовно патогенною мікрофлорою: бактерії постійно циркулюють у популяції диких гризунів, які є носіями збудника в природних умовах і формують природні вогнища ієрсиніозної інфекції. До процесу циркуляції залучаються синантропні гризуни і сільськогосподарські тварини, інфікування яких відбувається на пасовищах або за рахунок контакту з дикими гризунами на фермах.
У популяції сільськогосподарських тварин формуються свої вогнища ієрсиніозу з циркуляцією збудника від тварини до тварини через забруднене навколишнє середовище, корми, різні інфіковані речі. Разом з тим, ієрсинії мають виражену екологічну перевагу одних об’єктів (або групи об’єктів) над іншими в якості місць перебування. Вони в 1,5-2 рази частіше зустрічаються в об’єктах сфери діяльності людини, зокрема в овочесховищах, об’єктах реалізації овочів, у синантропних гризунів, ніж у дикій природі. В природних умовах ієрсинії патогенних для людини сероваріантів циркулюють у популяції гризунів. Потрапляючи з виділеннями у зовнішнє середовище (ґрунт, воду застійних водоймищ), збудник розмножується і накопичується у ньому, чим створює можливість інфікування здорових тварин.
Одним із джерел інфекції є домашні свині - носії збудника ієрсиній. Крім того, встановлено контамінацію цим збудником гною, який використовувався на добрива для полів, та продукцію, зокрема овочі, вирощені на цих площах. Про роль свиней у підтримці резервуару збудників ієрсиніозу повідомляють і дослідники з Чехії. Вони виділили їх у 12,8% досліджених свиней. У 90% випадків ізоляція збудника припадала на зимово-весняний період. Польські дослідники також вважають, що клінічно здорові свині - це потенційний резервуар і джерело інфекції ієрсиній для людини і тварин.
Сезонність захворювання
Ієрсиніози мають виражену сезонну динаміку. Найчастіше спалахи хвороби реєструють пізньої зими і на початку весни, подеколи восени і взимку, коли є міграція синантропних гризунів на ферми і тваринницькі комплекси. Згодовування пошкоджених і контамінованих ієрсиніями овочів з овочесховищ тваринам забороняється, оскільки в результаті цього від них отримують інфіковану продукцію (молоко, сир, м’ясо), яка викликає різні захворювання у людей. На думку вчених, ієрсинії можуть потрапляти на овочі в результаті обсіменіння їх гризунами і під час зберігання. Вважають, що збудник проникає всередину рослин у період вегетації на полях, до ґрунту яких потрапляють стічні води свинокомплексів. Однак ієрсиній у цьому випадку при дослідженні змивів з овочів і рослин не знаходять, але при гомогенізації зеленої маси з неї висівають практично чисті культури.
Екологічні аспекти
У зв’язку з тим, що фекалії гризунів і хворих на ієрсиніоз тварин можуть певною мірою контамінувати продукти забою, водоймища, стічні води з ферм, поля при їх зрошенні і удобренні, а в подальшому і овочі з цих площ, а також у разі розповсюдження збудника різними комахами ієрсиніоз розглядається як екологічно небезпечна хвороба. Вчені різних країн пропонують проводити контроль за ієрсиніозною інфекцією, особливо в місцях розташування тваринницьких ферм, об’єктів з переробки сировини від тварин, місць постійного або тимчасового накопичення тварин. Неконтрольоване становище щодо ієрсиніозів може призвести до порушення екологічної рівноваги і сприяти утворенню особливо небезпечних антропургічних осередків хвороби.
Епідеміологічні аспекти
У зв’язку з визначенням кишкового ієрсиніозу зооантропонозною хворобою, впродовж декількох десятиліть дослідники усього світу приділяють велику увагу ланцюгу епідеміологічного процесу. Ще й досі продовжують встановлювати фактори і шляхи передачі збудника, хоч основним вважають фекально-оральний шлях. Але є повідомлення про аерогенний спосіб, через сперму, забруднене довкілля, корми, різні заражені речі, кровосисних комах. Можлива горизонтальна передача збудника через прямий контакт.
Хвороба реєструється скрізь. У країнах, де добре розвинені тваринництво, овочівництво і переробні виробництва, захворювання зустрічається значно частіше, посідаючи інколи друге місце після сальмонельозу. Реєструють ієрсиніоз як спалахи токсикоінфекції, особливо в містах індустріально розвинених країн при порушенні санітарних умов виробництва, збереження і реалізації продукції тваринництва.
Найбільша кількість повідомлень про інфікування людей від тварин пов’язана з хворими на ієрсиніоз свинями або з продуктами забою від таких тварин. Встановлені шляхи інфікування працівників боєнь, особливо м’ясників, що розчиняють глотки і кишечник. У цих робітників виявляють антитіла до ієрсиніозних антигенів. Трапляються випадки захворювання людей, пов’язані зі споживанням недосмаженої свинини. Про ризик такого інфікування свідчать і дослідження норвезьких вчених, які з ротової порожнини і поверхні розрізу свинячих туш виділяли ієросиній, а також з фекалій тварин.
До речі, захворювання може виникати і при контакті з дикими тваринами та їх екскрементами, при споживанні непросоленої риби. Патогенні для людини ієрсинії виділяють з води річок на ділянках змішування стоків із ферм з річковою водою. Ця контамінація призводить до захворювання людей з ознаками черевного болю і діареї, ураження печінки, що супроводжується жовтяницею.
У зв’язку з особливостями біології збудника, з метою запобігання інфікування людей на території тваринницьких ферм, де формуються антропогенні осередки інфекції, необхідно спостерігати за захворюваністю поголів’я і проводити ветеринарно-санітарні заходи щодо правильного утримання тварин і зниження інфікованості довкілля. Одним із важливих аспектів при цьому є запобігання обсіменіння ієрсиніями харчових продуктів - потенційних факторів передачі інфекції.
Також необхідно дотримуватися ветеринарно-санітарних правил при забої тварин, розділенні, нутровці і огляді туш; ножі, що використовують для ветеринарно-санітарної експертизи голів свиней, необхідно знезаражувати в гарячій воді для запобігання контамінації м’яса ієрсиніями, які часто концентруються на поверхні кореня язика і мигдаликів. Враховуючи те, що ці бактерії виявляються і у клінічно здорових свиней, фахівці радять язик, гортань і тканини, що до них прилягають, проварювати перед зберіганням у холодильнику або зберігати окремо. Швидке охолодження і замороження туш до -18°С виключає розмноження ієрсиній у м’ясі, тому необхідно здійснювати суворий контроль режиму температури і вологи при зберіганні в холодильній камері і не допускати розморожування м’яса без наступної термічної його обробки.
ДОВІДКА
Ієрсиніози (Yersinioses) - захворювання тварин і людей, що характеризуються ураженням паренхіматозних органів, шлунково-кишкового тракту, репродуктивної системи, суглобів і очей. Хворіють практично усі сільськогосподарські тварини (частіше молодняк) і птиця.
Далі буде.
