Проте в сучасних умовах розвиток породи набуває все більш виражений призовий напрям, і на перше місце виходить проблема вирощування високоякісного жвавого коня, який міг би з успіхом змагатися у вітчизняних і зарубіжних турнірах.
До недавнього часу проблема збереження генофонду орловської рисистої породи коней була вельми актуальною. Наразі поголів'я орловських коней стабілізувалося (їх налічується близько 1 тис.), а в останні 2-3 роки в окремих господарствах намітилося стійке зростання стада.
Крім того, розроблена науково обґрунтована технологія розведення цих коней, де істотну роль виконує чистопорідне розведення на основі селекції найбільш високопродуктивних особин.
Встановлено, що з 1980 року при розведенні орловських коней в Україні практично нічого не змінилося у їх екстер'єрі та конституції. На наш погляд, ця обставина обумовлена тим, що як такої цілеспрямованої селекційно-племінної роботи з орловським рисаком до цього часу практично не проводили. Поголів'я формували без корегувань, а окремі пари підбиралися з метою отримання жвавіших нащадків.
За останню чверть століття істотних змін у технології вирощування коней не відбулося, відповідно серйозного прогресу у вдосконаленні орловської рисистої породи також не сталося. Це пояснюється низьким рівнем племінної роботи за минулий період, а також тим, що для характеристики призових здібностей коней цілком достатньо оцінки у «біговій кар'єрі». У зв'язку з цим слід зазначити, що на перегонах випробовується не більш 10-15% від щорічної ставки молодняку, а інші залишаються невипробуваними і неперевіреними ні в заводах, ні на іподромах. Тому можна з повною упевненістю сказати, що перегони не можуть бути мірилом робочої здатності коня. Найбільшим недоліком у роботі з породою, як і раніше, є відсутність організації первинної підготовки молодняку у господарствах і проведення заводських і міжзаводських випробувань у зв’язку з тим, що немає стабільної системи їх проведення. Але така система розроблена і з успіхом застосовується у кінних заводах, а її результати свідчать про позитивний вплив на вдосконалення призової працездатності.
Відсутність же відбору за жвавістю й ігнорування системи первинної підготовки призводять до того, що у молодих коней, які потрапляють на іподроми, відбувається інтенсивна експлуатація їх сили і молодості при недостатній технічній підготовці.
Що стосується питання зростання і розвитку молодняку, то оцінка в дворічному віці не може бути об'єктивною і повинна доповнюватися характеристикою у старшому віці відповідно до інструкції з бонітування.
В той же час недоліком слід рахувати зникнення у породі масивного типу, що несприятливо відображається на зовнішньому вигляді коней, більшість з яких візуально виглядає високоногими, з легкими не по корпусу кінцівками. Сучасний стан породи, зведеної практично до одного типу, є ненормальним і звужує можливість роботи селекціонерів зі створення різноманітності в породі.
На наш погляд, вдосконалення орловських коней чистопорідним розведенням достатньо ефективне, але необхідний тривалий час. Метод чистопорідного розведення і вдосконалення у рисистому конярстві необхідний не тільки тому, що він дозволяє підвищити працездатність тварин і консолідувати цінні господарсько-корисні ознаки. Він дає можливість виявити генетично обумовлений рівень продуктивності тварин, зокрема коней орловської рисистої породи. Крім того, чистопорідне розведення місцевих коней дозволить зберегти цінний генофонд породи.
Позитивним моментом у роботі з вдосконаленню призових якостей у породі є використовування у селекції жеребців-плідників, представників генеалогічних ліній, що зарекомендували себе високою працездатністю, проте це елементарне і давно відоме положення не реалізується на практиці. Йдеться про корегуючі кроси ліній, які давали у минулому позитивні результати.
При селекційній роботі з орловськими кіньми стояла мета - створити нові високопродуктивні лінії. Почали з виявлення жеребців, фенотип яких якнайкраще задовольняв вимоги, що висуваються до тварин у заводських умовах: відмінна працездатність, високий ріст, розвинені упряжні форми, виражений тип та екстер'єр, добра потенція.
В той же час орловські рисаки відрізнялися міцністю конституції, невибагливістю і високою плодючістю - якостями, що визначають конкурентоспроможність породи. Але про яку конкурентоспроможність може йти мова, якщо плодючість не досягає 70%, а призові коні вже до 10-11 років мають підірване здоров'я. До речі, конярі Європи й Америки, які спеціалізуються на розведенні породи коней призового напряму основну увагу звертають на тип і жвавість. Пора і в нашому рисистому кінновиробництві орієнтуватися на ці показники, а не рахувати інбрідінги.
Досліджуючи рівень селекційної роботи й основні тенденції розвитку окремих ліній у породі, абсолютно очевидно, що вітчизняне орловське конярство навряд чи може обійтися без регулярного, прийнятого в світовій практиці освіження крові. Варто усвідомити, що галузь не почне розвиватися без систематичного ввезення з-за кордону першокласних коней, які повинні служити підмогою у створенні власного селекційного матеріалу.Необхідно налагодити співпрацю з російськими організаціями щодо напряму селекційної роботи з породою. Ні в якому разі не можна допустити скорочення господарств, що працюють з орловською рисистою, підвищити реалізацію коней усередині країни, і відповідно на експорт. Необхідно конкретизувати завдання у роботі окремих кінних заводів, у масовому конярстві і приватному секторі, налагодити роботу з лініями, сімействами, генеалогічними групами, визначитися зі співвідношенням внутрішньопорідних типів, розпочати обмін племінним матеріалом.
Багато фахівців і керівників, можливо, нарікатимуть на відсутність засобів для купівлі дорогих, перспективних коней. Проте всерйоз досі питання про виділення коштів фінансовим органам у масштабі всієї галузі серйозно ніхто не ставив.
Наразі єдиний об'єктивний критерій оцінки якості бігового коня - стабільні перемоги в головних традиційних призах і призові місця, що безумовно, корелює з особливостями екстер'єру, міцністю конституції, відмінним здоров'ям і витривалістю. Сьогодні потрібні коні жваві на середніх, і на класичних дистанціях 1600, 2400 і 3200 м. Вітчизняна селекційна програма повинна бути орієнтована в цьому напрямі, якщо ми хочемо по-справжньому займатися вдосконаленням кращих якостей орловських коней.
Перш за все, організувати в господарствах роботу з первинної підготовки коней і проведення внутрі- і міжзаводських випробувань, щоб активно сприяти вдосконаленню якостей орловських коней.
Сьогодні мало хто з українських кіннозаводчиків і власників замислюється над тим, яких ліній і з яких країн купувати класних орловських коней; якщо фінанси дозволяють, покупець вирішує це питання на свій розсуд. У радянський період існували конкретні системи, плани племінної роботи заводів з урахуванням специфіки вітчизняного рисистого кіннозаводства; брали до уваги, наскільки матеріал, що купується, підходить до вітчизняного племінного ядра. Сучасні покупці - в більшості приватні особи, часто не досвідчені в племінній справі, вказані основоположні принципи, на жаль, у розрахунок не беруть (або просто нехтують ними).
Не може не викликати побоювання і той факт, що після завершення іподромних випробувань ці коні використовуватимуться у селекції. Звідси проблема - безсистемність, низька якість племінного матеріалу, відсутність повноцінної лінійної структури породи, нечітке ведення племінної документації, ретельності реєстрації походження коней тощо.
Проте наразі ситуація різко змінилася у напрямі розвитку призового спорту, й основна увага зоотехніків-селекціонерів повинна бути зосереджена на вдосконаленні працездатності коней орловської породи; підвищення ж упряжних якостей не є першочерговим завданням, а тому подальшу роботу з породою слід направити на впровадження у практику сучасних прогресивних технологій, котрі сприятимуть подальшому вдосконаленню цієї породи.
