Хвороба з «чорного» континенту
Африканську чуму свиней (АЧС) вперше зареєстрували Хатчеон і Стокман у 1903 році на території африканського континенту. Згодом там все частіше реєструвались спалахи захворювання та загибель домашніх свиней, серед поголів’я, яке завозилося з Європи. Вперше офіційно африканська чума свиней була вивчена та описана у 1921 році Монтгомері, який протягом 1909-1915 років реєстрував численні спалахи захворювання у південно-східній частині африканського континенту, зокрема в Кенії. Він встановив, що рівень смертності серед свиней становив 98,9% та експериментально довів неефективність застосування імунної сироватки проти класичної чуми (КЧС). Монтгомері встановив вірусну природу захворювання, довів імунологічну відмінність збудника АЧС від вірусу класичної чуми свиней, вивчив механізм передачі збудника інфекції, визначив сприйнятливих тварин та надав назву хворобі - східноафриканська лихоманка .
В подальшому АЧС реєстрували в різних регіонах африканського континенту - Анголі, Кенії, Північній Родезії (нині територія Замбії), Демократичній республіці Конго, Сенегалі, Ньясаленді (нині Республіка Малаві), Мозамбіку.
Було встановлено, що дикі африканські свині (бородавочники, кустарникові та гігантські лісові) разом із кліщами Ornithodoros moubata становлять еволюційно сформований природний резервуар вірусу АЧС на африканському континенті.
Актуальність та масштабна загроза АЧС для галузі свинарства була сприйнята лише в 1957 році коли збудник потрапив на Європейський континент, а в 1971 - до країн Карибського басейну (таблиця 1).
Таблиця 1 Історична хронологія та епізоотологічний статус неблагополучних щодо АЧС країн
Збудник-пристосуванець
Необхідно відмітити, що збудник АЧС до більшості країн заносився з інфікованими домашніми свиньми, харчовими відходами, інфікованими дикими кабанами та кліщами роду Ornithodoros. На сьогодні ендемічними щодо АЧС залишаються африканський континент та острів Сардинія.
Поглиблене вивчення АЧС у природних нозоареалах та в місцях виникнення хвороби на нових територіях підтвердило наявність еволюційно сформованого механізму самозбереження популяції збудника АЧС та його здатність пристосовуватися до різних умов.
В умовах африканського нозооареалу збудник АЧС набув здатність розмножуватися у кліщах O. moubata на всіх стадіях його розвитку, не завдаючи йому шкоди. Він також може безпроявно розмножатись у популяціях диких свиней (переважно бородавочників) та домашніх африканських свиней. Важливим в епізоотичному відношенні є інапарантний перебіг АЧС серед місцевих диких свиней.
Після виникнення АЧС на Іберійському півострові (Іспанія, Португалія) збудник АЧС виділявся від домашніх свиней, кліщів виду O. erraticus та окремих диких свиней.
O. erraticusне є природним резервуаром збудника, оскільки вірусоносійство в них було не тривалим (588 діб) і смертність останніх при зараженні досягала 73%. Ще одним доказом пристосування збудника АЧС є о. Сардинія, де немає кліщів, зате вірус персистує у популяції диких кабанів із латентним перебігом.
Найбільш небезпечним та актуальним для України є виникнення та поширення АЧС у країнах кавказького регіону і особливо в Російській Федерації. Перебіг епізоотичного процесу щодо АЧС в Росії відрізняється від попередніх. Виник окремий комплекс (домашні свині, дикі кабани), який забезпечує активне поширення захворювання. Окрім того, є повідомлення про існування на території Росії близько 17 видів аргасових кліщів та наявності виду О. lahorensis, роль якого при АЧС не встановлена.
Таблиця 2 Епізоотична ситуація щодо АЧС у країнах африканського континенту, Кавказу, Російській Федерації у період 1997-2011 років
Примітка: чисельник домашні свині, знаменник дикі кабани
Чекай біди зі Сходу
На сьогодні найбільш небезпечною та загрозливою в епізоотологічному відношенні для європейських країн та особливо України є ситуація, що слалася впродовж останніх чотирьох років у Російській Федерації.
Найбільш напруженою епізоотична ситуація щодо АЧС серед домашніх свиней була у Ростовській області, Північній Осетії, Ставропольському та Краснодарському краях.
В цілому, за неофіційними даними, на території Російської Федерації у період з 2007 по липень 2011 року реєструвалося 199 спалахів АЧС серед домашніх свиней, а кількість знищених тварин досягнула 156 тис. голів.
Враховуючи значне поширення АЧС у Кавказькому регіоні, Російській Федерації та стаціонарність неблагополуччя у країнах Африки, ми провели порівняльний аналіз динаміки виявлення захворювання у цих нозоареалах.
Рис. 1. Динаміка спалахів АЧС у країнах Африки, Азії та Росії за період з 1997 по 2010 роки
Незважаючи на ендемічність АЧС на території африканського континенту, постійно реєструють спалахи цієї хвороби з різною тривалістю захворювання у різні роки. Такі прояви захворювання слід розглядати з позиції постійно існуючого епізоотичного процесу, що підтримується за рахунок місцевого природно існуючого резервуару інфекції (бородавочники, кистеуха свиня, гігантські лісові свині, кліщі роду Ornitodoros).
Епізоотичний процес щодо АЧС у Грузії, Вірменії та Росії (2007-2008 роки) навпаки характеризується стрімким поширенням захворювання із високим рівнем летальності серед домашніх та диких свиней. Такий прояв характерний для багатьох класичних транскордонних вірусних хвороб, у тому числі і АЧС, особливо за умов первинного занесення збудника інфекції на нову територію за наявності сприйнятливого поголів’я тварин.
У наступні 2008-2010 роки частота виявлення АЧС у цих державах відрізнялась. Якщо у країнах Азії, зокрема Грузії, реєстрували зниження кількості спалахів захворювання за рахунок знищення усього свинопоголів’я, то на території Півдненнофедерального округу Російської Федерації, після бурхливого збільшення кількості випадків АЧС впродовж 2008, 2009 та 2010 років, число спалахів не зменшувалось. Відсутність тенденції до зниження чисельності неблагополучних пунктів, на нашу думку, залежить не стільки від наявності сприйнятливого поголів’я домашніх і диких свиней, як від ряду переважно антропогенних факторів (соціально-економічних, господарських, міграційних, транспортних, людського менталітету), які провокують поширення АЧС. Прикладом цього є занесення АЧС у віддалені регіони Росії (Оренбургська, Ленінградська, Нижньо-Новгородська, Мурманська, Архангельська та Тверська області) від її епіцентру (Південнофедеральний округ).
На території Російської Федерації, на відміну від країн азіатського регіону (Грузія, Вірменія, Азербайджан) 36 спалахів АЧС було зареєстровано серед диких кабанів.
Рис. 2. Динаміка спалахів АЧС у Російській Федерації серед домашніх та диких свиней за період 2007-2010 років
Епізоотична ситуація щодо АЧС серед диких кабанів була менш напруженою порівняно з ситуацією серед домашніх свиней. Якщо з 2007 по 2009 роки відбувалося поступове збільшення числа спалахів, то у 2010 році їх кількість зменшилася. Чотирирічний період не достатній для проведення епізоотологічного аналізу та особливо прогнозування, однак виникнення захворювання серед дикої фауни може бути аргументом для прогнозування довгострокового виживання вірусу і самозбереження його популяціїу дикій фауні, а також підтвердженням реальної наявності джерела збудника інфекції на значних територіях із відповідними природнокліматичними та географічними умовами.
Враховуючи відносно незначний період реєстрації АЧСу Росії, нами в розрізі місяців (квітень 2007-грудень 2010) було проаналізовано та графічно зображено в порівняльному аспекті динаміку спалахів насамперед у тих регіонах, де ситуація була і є найбільш загрозливою – Північна Осетія, Краснодарський край, Ставропольський край, Ростовська та Волгоградська області (рис. 3).
Рис. 3. Епізоотичний процес АЧС у регіонах Російської Федерації з високим ступенем прояву захворювання
Якщо загальна динаміка епізоотичного процесу при АЧС загалом на території Росії характеризується різким зростанням спалахів захворювання впродовж 2008 року та утриманням на практично незмінному рівні в наступні 2009-2010 роки (рис. 1), то в розрізі найбільш неблагополучних територій прояв захворювання на АЧС виглядав дещо інакше. Детальний аналіз графічних показників спалахів АЧС вказував на певні особливості епізоотичного процесу при АЧС у п’яти неблагополучних адміністративних територіях. По-перше, у цих регіонах за 31 місяць (строк спостереження) неблагополуччя тривалість епізоотії становила від 14 до 22 місяців, за винятком Волгоградської області (6 місяців), а середньомісячні показники спалахів сягали від 1 до 3,3 випадків. По-друге, у Північній Осетії, Ставропольському краї та Волгоградській області при первинному прояві епізоотії налічувалось 5, 7 і 4 спалахи АЧС, тоді як у Ростовській області та Краснодарському краї на початку виявляли лише по одному випадку. Окрім цього, лише в Північній Осетії та Ростовській області епізоотія АЧС мала типову динаміку з помітними передепізоотичною, постепізоотичною і міжепізоотичною стадіями.
Рис. 4. Динаміка кумулятивних даних співвідношення АЧС у господарствах та популяції диких кабанів РФ у період 2008-2011 років
При аналізі співвідношення спалахів АЧС в окремих господарствах та популяції диких кабанів встановлено, що переважна більшість спалахів АЧС реєструвалася у свиногосподарствах із поголів’ям до 1000 голів і практично не виникали в господарствах із поголів’ям вище 1000 свиней (рис. 4). Саме такий розподіл свідчить про недостатній контроль з боку ветеринарної служби РФ у малих господарствах.
Окрім цього, нами були визначені сумарні показники захворюваності, смертності та летальності свиней від АЧС на різних континентах (табл.3).
Таблиця 3. Порівняльний аналіз сумарних показників захворюваності, смертності та летальності від африканської чуми свиней у світі за період 1997-2010 років
Було встановлено, що показник захворюваності коливався від 4,8 до 22,1%, відсоток смертності - від 4,1 до 19,6%, проте летальність свиней від АЧС була на всіх континентах значною - від 83,8 до 93,5%. Ці дані вказують на те, що африканську чуму серед домашніх свиней слід характеризувати в першу чергу як вірусне захворювання із високим рівнем летальності.
Рис. 5. Показники захворюваності, смертності та летальності від африканської чуми свиней у Російській Федерації за період 2008-2011 років
Динаміка показників захворюваності, смертності та летальності на території Росії в розрізі окремих років була подібною (рис. 5). Показники захворюваності та смертності від АЧС були низькими, а рівень летальності - високим.
Епізоотична ситуація щодо АЧС у Російській Федерації та країнах кавказького регіону свідчить про підвищену загрозу можливого занесення цього небезпечного збудника не тільки до сусідніх держав (України, Білорусії, країн Балтії), а й до більш віддалених країн Європи за рахунок транскордонних факторів епізоотичного ризику, пов’язаних із діяльністю людини.
Детальний аналіз епізоотологічних даних щодо прояву АЧС у різних державах світу дозволив нам зробити певні висновки та підтвердити погляди В. Макарова стосовно впливу людських та природних факторів епізоотичного ризику на поширення хвороби. До факторів епізоотичного ризику, пов’язаних із діяльністю людини, слід віднести: неконтрольоване перегрупування свиней у господарстві та переміщення їх у межах країни у разі появи захворювання; годівлю свиней харчовими відходами без належної термічної обробки; використання одних і тих же транспортних засобів для перевезення свиней тощо; участь країн у міжнародних сферах торгівлі, туризму; наявність міжнародного міграційного потоку громадян; втрата довіри до органів виконавчої влади у зв’язку з відсутністю компенсацій власникам знищених свиней; несвоєчасна та недостовірна діагностика захворювання із відсутністю жорстких заходів боротьби; відсутність сегрегації (відокремлення клінічно хворих свиней від умовно здорових); відсутність екологічного мислення та наявність безвідповідальності в окремих власників тварин, які дозволяють вивезення трупів свиней у ліси, лісосмуги, рови тощо; невідповідність належного рівня біобезпеки у переважній кількості свиногосподарств; відсутність структури ветеринарно-карантинної міліції (приклад РФ); знищення свиней шляхом закопування без дотримання належних вимог та в безпосередній близькості від стад диких кабанів; низький рівень або відсутність інформованості населення щодо небезпеки АЧС тощо.
Природні фактори епізоотичного ризику включають у себе: збільшення чисельності на відповідних територіях поголів’я диких кабанів (відсутність контролю за кількістю стад та особин); наявність кліщів роду Ornitodorosу певних природних ареалах; комах, гризунів, птахів як механічних переносників вірусу АЧС; наближеність територій скупчення диких свиней до населених пунктів та свинарських господарств; стихійні лиха (пожежі, повені тощо).
Аналіз епізоотології АЧС свідчить про непередбачуваність розширення нозоареалу захворювання на нових територіях із нехарактерними кліматичними та біоценотичними умовами і надто віддалених від ендемічних зон «батьківського» африканського континенту. Основними факторами розповсюдження захворювання слід вважати провокуючу діяльність людини.
