Марія ЯРОШКО, ветеринарний лікар, магістр МВА, співробітник НімАЦХвороботворні збудники
Серед хвороб, які поширюються через грубі корми та становлять загрозу як для великої рогатої худоби, так і для людей, одним із небезпечних є актиномікоз. Це хронічне інфекційне захворювання характеризується утворенням гранульоматозних вогнищ у різних тканинах та органах і може завдавати тваринам значного клопоту. При розвитку патологічного процесу збудники актиномікозу - актиноміцети - утворюють друзи, які складаються з переплетених ниток міцелію, що має характерне радіальне розташування і нагадує промені, які розходяться у різні боки. Така картина росту збудника і зумовила його іншу назву - променистий гриб. Основним патологічним видом, небезпечним для тварин, є Actinomycesbovis; для людини, переважно, A. Israelii. Коли хвороботворний процес прогресує, друзи змінюють свою форму. Так їхня форма стає зв’язаною з тривалістю перебігу захворювання і допомагає визначати стадію розвитку хвороби. На початку друзи представляють собою ніжні грудочки міцелію, які легко переплітаються. З часом вони потовщуються на кінцях і піддаються вапнуванню, лізису чи перетворюються на безструктурну масу, з якої грибок може далі відновлюватися чи поширюватися. Таке середовище є дуже сприятливим для розвитку супутньої мікрофлори, яка поряд із самим пігментом збудника може зумовлювати забарвлення друз від блідого солом’яно-жовтого до зеленуватого чи коричневого кольорів. У актиноміцетів виявлені різні форми, які характеризуються відповідними морфологічними властивостями, аеробні і анаеробні різновиди. При цьому хоча і доведено можливість перетворення анаеробів на аеробів, найбільш патогенними вважаються перші.
Середовища та чинники інфікування
Завдяки широкому поширенню променистих грибків у природі - всього більше 40 видів патогенних для тварин і людини - існує велика небезпека зараження ним кормових засобів. Хоча для актиномікозу і не характерна сувора сезонність, яскравий прояв хвороби спостерігається взимку. Відмічені випадки масового захворювання на актиномікоз, коли при введені до раціону неякісних забруднених грибком кормів захворюваність може охоплювати від 2 до 10% поголів’я. Така поява хвороби переважно у стійловий період утримання пов’язана як із можливим згодовуванням заражених збудником грубих кормів, так і з підвищенням чутливості шкіри і слизових оболонок тварин у зимовий період через брак вітамінів і зниження резистентності. Через те, що обов’язковою умовою для розвитку хвороби є проникнення збуднику до організму через пошкоджену шкіру чи слизові, розвитку захворювання також сприяє нестача вітамінів А та Д, що послаблює бар’єрну функцію зовнішніх покровів. Виявлення хвороби у деяких господарствах протягом всього року може пояснюватися контактним перезараженням тварин при прив’язному утриманні в умовах, зумовлюючих часте травмування. Хоча такий метод поширення для актиномікозу все ж таки лишається доволі нехарактерним.
Певну роль у відкритті воріт для інфекції можуть відігравати і кормові раціони. Тут, з одного боку, важливу роль відіграє однотипна годівля тварин, яка знижує захисні властивості організму, а з іншого - неякісні консервовані корми, що містять багато кислоти. Відповідно, перекислені силос, жом чи інші складові раціону сприяють подразненню слизових оболонок; арукова кислота і глюкозинолати, які містяться у рослинах у великих обсягах після цвітіння, теж мають подразнюючі властивості і можуть навіть призвести до появи у роті виразок. Особливо небезпечними щодо перенесення збудника хвороби вважаються колоски ячменю і полова. Проникненню збудника також сприяють хвороби зубів чи зміна зубів у молодняку. Після проникнення збудники актиномікозу локалізуються у тканинах чи органах неподалік від воріт інфекції, або ж переносяться до регіональних лімфатичних вузлів лімфогенним шляхом. Хоча в літературі й описані окремі випадки розвитку патологічного процесу при актиномікозі у внутрішніх органах, куди збудники напевно були занесені аліментарним шляхом, а також ураження вимені і післякастраційних ран, найбільш поширеними місцями розвитку актиномікоз є ділянки голови та шиї. Часто актиномікозні пухлини утворюються на щоках, язику, у міжщелеповій щілині.
Враховуючи те, що актиноміцети постійно присутні у ротовій порожнині й інших відділах травної системи, вони представляють собою слабкі антигени, які стимулюють захисні властивості імунної системи. Таким чином, актиномікозний процес зазвичай виникає на фоні недостатності імунної системи, у якої можуть бути різні причини.
Коли імунітет не спрацьовує
Актиномікоз представляє собою інфекційний процес, при якому не спрацьовують фактори імунного захисту. Так, при травмах, внутрішніх інфекційних процесах різної етіології, поганій вгодованості підвищується проникність шкіри і слизових оболонок, в результаті чого створюються умови для проникнення збудника. Залежно від виду грибка, його властивостей, а також стану тваринного організму інкубаційний період при актиномікозі може тривати від кількох днів до кількох місяців. При цьому актиномікозна гранульома починає розвиватися переважно у м’яких тканинах з великою кількістю судин. Доволі рідко первинне вогнище актиномікозу з’являється у кістках. Хоча у молодих тварин, особливо під час заміни зубів, кісткова тканина є досить ніжною і добре просоченою судинами, що зумовлює в них часту появи актиномікозу з ураженням нижньощелепової кістки.
В результаті проникнення променистого грибка до тканин розвивається запалення, тканини набрякають, колонії грибків утворюють друзи, навколо яких зона запалення і інфільтрації поступово збільшуються. Навколо такого вогнища утворюється грануляційна тканина, а в центрі проходить гнійне запалення з утворенням дрібних абсцесів. За таким сценарієм поряд можуть розвиватися кілька гранульом, які з часом зливаються і утворюють великі порожнини, заповнені гноєм і добре відокремлені сполучною тканиною. Через часте супроводження актиноміцетів іншою мікрофлорою кількість гнійного ексудату швидко збільшується. В результаті абсцеси прориваються самовільно з утворенням свищів, які довгий час не заживають. На відміну від інших абсцесів, у розвитку яких актиноміцети не брали участі, з таких свищів довгий час виділяється гній, у якому знаходять друзи променистих грибків.
Діагностувати актиномікоз не легко
Через можливо довгий інкубаційний період і повільний розвиток хвороби, а також відсутність на початку явних клінічних ознак, актиномікоз на ранніх стадіях важко діагностується. Ураження шкіри і підшкірної клітковини діагностується. При цьому місце розвитку гранульоми характеризується як щільна припухлість, яка має з’єднання зі шкірою і навколишніми м’якими тканинами. При прощупуванні таких ущільнень больової реакції з боку тварин зазвичай не відмічається. На початкових стадіях актиномікозу загальний стан здоров’я худоби не змінюється, апетит і вгодованість зберігаються.
Якщо актиномікозна гранульома розтинається, в середині знаходять густий жовтуватий гній, який іще довгий час виділяється з місця розрізу і містить у собі друзи грибку - жовтуваті грудочки, розміром з просяне зерно. З часом ексудат змінює свою консистенцію і стає кров’янисто-слизовим. В ньому помічають рештки тканин, які відторглися і частково розклалися гноєрідною мікрофлорою. Це, в свою чергу, зумовлює набуття ексудатом неприємного запаху. В подальшому порожнина поступово очищується і заповнюється грануляційною тканиною, яка може навіть виступати назовні з колишнього свищу. Доволі часто патологічний процес при актиномікозу може перекидатися на лімфатичні вузли, внаслідок чого в них розвивається специфічна реакція у відповідь. Частіше за все захоплюються підщелепові, рідше заглоткові лімфовузли. При цьому їхнє ураження проходить по типу гнійного запалення. Поширення актиномікозу у лімфатичному вузлі зумовлює руйнацію лімфоїдної тканини. Коли патологічний процес поширюється за межі вузла, спостерігається його спаювання з навколишньою тканиною, в якій можуть виникати нові актиномікозні вогнища. В результаті у таких розростаннях лімфоїдна тканина - залишки лімфовузла - знаходяться у вигляді окремих острівців.
Часто з боку ротової порожнини у тварин можуть помічатися зарубцьовані місця, які вказують на шлях проникнення збудника до лімфовузлів. При уражені нижньощелепової кістки актиномікози можуть поширюватися із м’яких тканин у середину до периосту, руйнуючи його при цьому і порушуючи функцію утворення кістки. В центрі таких вогнищ також знаходять друзи гриба у гнійному ексудаті. До того ж, спостерігається потовщення окістя, яке інколи може сягати значних розмірів. У таких місцях утворюється нова кісткова тканина, що має губчасту і пухку будову. Структура кістки може перебудовуватися.
Далі запальний процес поширюється на м’які тканини, з боку яких утворюється велика фіброзна капсула, яка зростається з кісткою. Через прогресуючий розпад периодонту розхитуються і випадають зуби. Ззовні ураження нижньощелепової кістки проявляється у вигляді повільного утворення щільної нерухомої припухлості з вогнищем розм’якшення у центрі. У випадку формування і проривання абсцесу виникає свищ, який довгий час не заживає.
Актиномікома язика може проявлятися у виразковій та інфільтративній формі. На язиці знаходять дрібні абсцеси на місці зруйнованої м’язової тканини, а також щільні маленькі актиномікоми, що вирячуються у слизову і надають поверхні язика певну бугристість. Актиномікози також можуть розростатися на поверхні язика у формі «грибів» із червоно-жовтими верхівками. Через рубцювання актиноміком язик ущільнюється, збільшується у розмірі і втрачає рухливість. У тварин він часто не вміщується у ротовій порожнині і випадає, що супроводжується постійною слинотечею. При найбільш поширеній інфільтративній формі актиномікозу язику останній рівномірно потовщується і збільшується у розмірі. Однак фіброзна тканина не розростається, і тому при відповідному своєчасному лікуванні інфільтрат з часом розсмоктується.
Необхідно зауважити, що при будь-яких ураженнях ротової порожнини, а особливо язика, у тварин виникають складнощі з пережовуванням і ковтанням корму. В результаті такі форми актиномікозу часто негативно позначаються на вгодованості худоби.
Через неспецифічний прояв актиномікозу можуть виникати складнощі з його діагностуванням. До уваги перш за все беруть клінічні прояви хвороби, серед яких враховують присутність у первинних вогнищах гноєутворення друз грибка. В свою чергу, найбажанішою є рання діагностика актиномікозу, до утворення сформованих порожнин, заповнених гноєм. Тільки тоді, на ранніх стадіях розвитку захворювання, консервативні методи лікування можуть забезпечити очікуваний результат. Диференційну діагностику актиномікозу проводять від актинобактеріозу, туберкульозу, звичайних абсцесів і флегмон, а також лейкозного ураження лімфатичних вузлів та інших запальних процесів. На жаль, методи ранньої діагностики актиномікозу недостатньо розроблені, а імунологічні дослідження, які використовуються у гуманній медицині, свого застосування у ветеринарії не знайшли. В комплекс діагностичних заходів входить встановлення клінічних ознак хвороби і проведення дослідження гною зі встановленням у ньому домішок друз грибків.
Важливе значення при уражені кісткової тканини має проведення рентгенологічного дослідження. Прогноз захворювання на актиномікоз залежить від того, де саме зосереджене вогнище і як багато часу пройшло від початку хвороби до встановлення діагнозу і початку лікування. При ураженні м’яких тканин прогноз сприятливий, і завдяки відповідному і своєчасному лікуванню тварина зазвичай одужує. Коли ж патологічний процес локалізований у кістковій тканині, прогноз несприятливий, оскільки розвиток захворювання супроводжується незворотнім порушенням структури кісток.
Лікування має бути комплексним
Для лікування актиномікозу пропонується багато методів. При цьому серед запропонованих різноманітних препаратів-антисептиків найбільш поширеним і ефективним вважається використання препаратів йоду. Лікування актиномікозу обов’язково повинно проводитися комплексно, оскільки, наприклад, застосування виключно антибіотикотерапії хоча і забезпечує тимчасове покращення, але не дозволяє уникнути рецидивів. При призначені лікування важливу увагу приділяють загальному стану організму і намагаються покращити імунітет тварин. За доброго стану худоби йодисті препарати й антибіотики успішно борються з актиноміцетами і супутньою мікрофлорою, що веде до зворотного розвитку патологічного процесу.
Якщо у тварин відмічається різке пригнічення імунологічних реакцій, на початку лікування доцільно відновити опірність організму, перш ніж переходити до цілеспрямованої боротьби з хворобою. Хоча на актиноміцет діють лише деякі антибіотики - міцерин, мономіцин - на практиці з лікувальною метою застосовують широкий перелік препаратів. Чутливість актиноміцетів також виявлена до бензилпеніциліну, тетрацикліну, левоміцетину, стрептоміцину і еритроміцину. Такий підхід багато в чому покликаний знищити супутню з актиномікозом мікрофлору, що дозволить самому організму успішніше справлятися з основним збудником. Але необхідно пам’ятати, що щільний шар сполучної тканини навколо актиноміком часто сильно перешкоджає проникненню в їхню середину діючих речовин ліків, хоча рівень препаратів у крові при цьому може бути на доволі високому рівні. Через це існує необхідність вводити діючі препарати безпосередньо до актиномікоми, де вони здійснюватимуть пряму місцеву дію.
З оперативних методів лікування при актиномікозі велике поширення мають екстирпація актиноміком або їхній розріз. При цьому видаляють невеличкі рухливі актиномікози, які мають добре виражену сполучнотканинну капсулу. Це дозволяє видалити їх без залишку, в якому іще може зберігатися збудник і зумовлювати нові вогнища інфекції поряд. Великі актиномікоми розрізають і звільняють від гнійного ексудату, порожнину очищують, скарифікують і дренують, що дозволяє призупинити виділення гною через 3-4 дні.
Не забувайте про профілактику
Хоча загальні збитки від актиномікозу і здаються незначними, його профілактиці необхідно приділяти відповідну увагу. Серед загальногосподарських заходів важливе місце займає збалансована годівля, яка сприяє підвищенню резистентності організму. Для профілактики актиномікозу велике значення має проведення обробки грубих кормів. При цьому досягається не тільки зниження імовірності травмування шкіри і слизових оболонок при поїданні, а й підвищується поживна цінність корму, який тварини поїдають краще. Обробка кормів передбачає їхнє подрібнення, запарювання, здобрювання. До того ж, при запарюванні також досягається знезараження корму, завдяки його прогріванні до 90°С протягом години.
Хімічні способи обробки грубих кормів із проведенням кальцинування з використанням негашеного вапна, обробкою каустичною содою, аміачною водою, тощо є більш ефективними і сприяють розм’якшенню і покращенню перетравності. Важливою ланкою у передачі збуднику актиномікозу може виступати недостатньо знезаражений гній від хворих тварин. Тоді в ньому створюються добрі умови для переживання друз променистого грибка. В результаті рослини, які вирощуються на площах, удобрених таким гноєм, можуть ставати небезпечним резервуаром інфекції. Оскільки поширення збуднику актиномікозу частіш за все спостерігається на низинних, вологих, болотистих і заливних місцях, в такій місцевості не рекомендується випасати худобу, особливо молодняк, а також заготовляти грубі корми, які будуть згодовуватися тваринам без попередньої обробки. Збудник актиномікозу є дуже чутливим до високої температури, і при нагріванні до 70-80°С він гине вже протягом 5 хв.
Низькі температури здатні законсервувати актиноміцети на кілька років, а ось висушування при кімнатній температурі дозволяє їм зберігати життєздатність на 5-6 років. На зернах сухих злаків збудники актиномікозу можуть зберігати життєздатність до 4 років, що робить заражені корми дуже небезпечними. Серед дезінфектантів актиноміцети чутливі до формаліну, який у 3%-му розчині вбиває їх за 5-6 хв.
Для дезінфекції тваринницьких приміщень успішно застосовується 2-3% розчини їдкого лугу або свіже гашене вапно. Окрім цього, дуже важливо не допускати травмування тварин і регулярно проводити їхній огляд. Поводження із хворими тваринами вимагає від співробітників господарства особливої уваги. Для попередження перезараження хвору худобу доцільно ізолювати й утримувати на лікуванні в окремому приміщені з посиленими заходами безпеки. За умови дотримання таких загальноприйнятих заходів профілактики уникнути занесення актиномікозу до господарства не складно. На противагу цьому при появі збудника у стаді надійно позбутися його буде значно важче, через що профілактичні заходи щодо актиномікозу виправдовують себе в повній мірі.
