Українське село пережило роки нищення заради кращого майбутнього, доживає роки нищення заради виживання, та стоїть перед вибором - чи прийняти останнє нищення заради наживи? Як завжди в нашій історії все робиться заради людей, їх блага. Політологи, юристи, економісти відстоюють право власників вільно продавати землю та розписують блага, які впадуть на голови обезземелених українців. В чому ж лукавство аргументів цих «агітаторів»?
Аргумент перший. Земля - це звичайний товар, наприклад, такий же як квартира. І якщо людина може вільно розпоряджатися своїм житлом, то так само вільно вона повинна розпоряджатися і землею.
Однак земля ніколи не була звичайним товаром. Квартиру, будинок ви можете самостійно збудувати, а от землю - ні. Зазначу, навіть не враховуючи зменшення земель сільськогосподарського призначення внаслідок урбанізації ми маємо справу з абсолютно нееластичною пропозицією. Яка б ціна не була запропонована за землю, величина її пропозиції не зміниться. Мораторій на продаж земель сільгосппризначення визначає офіційну відсутність землі до продажу. Навіть недолуга земельна реформа збільшить ринок до понад 40 млн тис. га, але не зможе запропонувати ринку землі більше, ніж її є фактично.
Одним із очікуваних макроекономічних ефектів вільного ринку землі є укрупнення земельних наділів, а отже, поява безземельних селян, скорочення сільського населення. Ось тут нам пред’являють другий і третій аргументи:
Аргумент другий. Сучасні аграрні технології вимагають на порядок менше працівників, як наслідок, зменшення сільського населення - благо.
Аргумент третій. Продавши землю, селянин може на отримані кошти переселитися до міста та вести більш заможне життя.
Розглянемо ці аргументи. Дійсно, в сільському господарстві США працює близько 3% населення. Але, по-перше, навіть за мірками розвиненої економіки в сільському господарстві США використовується удвічі більше капіталу в формі матеріальних активів (машин та споруд) на одного працівника, ніж в економіці США в цілому.
Схожа картина і в Канаді. Юрій Снісаренко, перебуваючи в відрядженні у провінції Квебек, потрапив у кумедну ситуацію в розмові з місцевим фермером, запитавши: «З якої сої, ранньої чи пізньої, він починає посів?». Спершу фермер довго не міг зрозуміти питання, зрештою розібравшись, чого від нього хоче гість, відповів: «Без різниці». Тепер здивувався пан Юрій, сам знаний агроном: «Цього не може бути». Фермер повів колегу до майданчика з технікою: два трактори по 300 кінських сил, 16-ти рядкова сівалка, інший реманент. На 150 га належної йому землі фермер вирощує сою та кукурудзу - стандартна сівозміна в Канаді. Потрібні 70-80 га сої він засіває менш ніж за день. Дійсно немає жодної різниці, з якої сої - ранньої чи пізньої - починати посівну.
Констатуємо, забезпеченість технікою у країнах з розвиненим агросектором в рази перевищує аналогічні показники вітчизняних аграріїв. Чи встигнуть українські агровиробники компенсувати знелюднення сіл сучасною технікою?
По-друге, окрім американців, на фермах США працює величезна кількість іноземних робітників. П’ять доларів на годину готівкою (дані за 2008 рік) приваблюють у сезон необхідну кількість некваліфікованих працівників. Зазначу, в Україні некваліфікований працівник на сезонних роботах розраховує максимум на 200 грн в день. За рік в середньому набігає скромна сума в 10 тис. грн, прожити на ці гроші, не займаючись підсобним господарством, - неможливо.
В Полтавській області за звичайного розміру паю 3-4 га пайовик отримує приблизно 1,5 т зерна та безоплатний обробіток присадибної ділянки. Це забезпечує кормами, за раціональної відгодівлі, пару свиней, сотню бройлерів та 2-3 десятки голів курей-несучок і качок, на присадибній ділянці додатково можна виростити 5-10 т картоплі. Такий варіант ведення господарства хоч і не є надприбутковим, однак забезпечує принаймні мінімальний життєвий рівень.
Зрозуміло, не кожен власник паю має бажання та можливість займатися підсобним господарством. Що ж отримає власник земельного паю, який вирішить продати його?
За оціночної вартості близько 20 тис. грн/га вартість тіньової купівлі-продажу коливалися на позначці 3-4 тис. га. Зазначу, спеціалісти Держкомзему прогнозують на 2012 рік ціну продажу землі на рівні 300 євро за га, що набагато нижче не лише від вартості землі в європейських країнах, а й від кадастрової оцінки. Чому українські чорноземи в сотню разів дешевші французьких суглинків?
Дозволю собі навести власний аргумент. У робочих потребах я досить часто бував у Польщі, причому поїздки припали на період від входження до Євросоюзу і на декілька років потому. Згадую свої враження, країна перетворилась на зону суцільного ремонту: дороги, тротуари, розмітка, освітлення. Фермери з задоволенням розповідали про свої досягнення: один - купив нову техніку й отримав п’ятдесятивідсоткове відшкодування її вартості, другий - переписав ферму на сина, і той як молодий фермер отримав значну субсидію, третій - отримав кредит на дуже вигідних умовах, про які українські колеги і мріяти не могли. Але за декілька років оцінки вигоди євроінтеграції дещо змінилися: зросли витрати на заробітну плату найманих працівників та в рази (!) виросла вартість землі. Яке економічне підґрунтя цього ефекту?
Оскільки земля не створена людьми, її ціна не відображає виробничі витрати, а служить лише для фіксації факту переходу права власності і використання від одного власника до іншого. Оскільки умови господарювання для польських аграріїв різко покращились, то і вартість земель закономірно зросла. Зазначу, таке зростання значною мірою знівелювало отримані конкурентні переваги та привело аграрну економіку Євросоюзу до стану рівноваги.
В Україні вартість землі прямо залежить від сучасних реалій: четверта за ефективністю з кінця економіка, 152 місце в світовому рейтингу легкості ведення бізнесу, незрозуміла державна аграрна політика призводять до знецінення права власності на землю. На початку 2008 року в очікуванні закінчення мораторію потенційні покупці озвучували ціну в півтори тисячі доларів США за гектар. В 2011 році вартість цієї ж землі знизилася приблизно втричі. В кращому випадку власник земельного паю може розраховувати на тисячу-півтори євро. Яке житло за такі гроші можна придбати навіть в звичайному райцентрі, чи про яке забезпечене життя можна говорити?
Звісно, окрім того, що прийнято називати «бізнес-середовищем», на ціну ділянки впливають й об’єктивні чинники - один пай не представляє особливої цінності для сучасного товарного агровиробництва. Цікаві великі масиви, але на практиці навіть членам однієї родини земельні паї рідко виділяють підряд, отже, більш-менш нормальну ціну отримає перекупщик, проте аж ніяк не власник.
І ось тут актуальним стає четвертий аргумент: економічні проблеми сільських громад після введення продажу земель вирішаться за рахунок росту оподаткування власників землі.
Це єдиний аргумент абсолютно коректний з точки зору економіки. Дійсно, держава може визначити податок на землю настільки великим, наскільки побажає, не побоюючись, що зростання податкового тиску зменшить предмет оподаткування. У сталінські роки українці майже повністю вирубали фруктові дерева біля садиб, оскільки кожне дерево обкладалося податком. З тих років побутує приказка - «Голуб вгору, кріль у нору», єдина «худоба» тодішніх селян, яка не оподатковувалась. Так і сьогодні, можна закрити, наприклад ресторан, можна в кінці кінців спалити його, але землю неможливо ліквідувати в односторонньому порядку, її можна лише передати іншому власнику. Зазначу, з 2012 року оціночна вартість землі зросте в 1,7 разу. Навряд чи від цього виграють орендодавці, а от платежі в бюджет разом збільшаться на 70%. Не здивуюся, якщо за пару років у газетах з’являться оголошення: «Продам земельний пай, доплату гарантую».
Чи потрібна Україні земельна реформа, сумнівна за економічними вигодами та соціальними наслідками? Потрібна, але біда в тому, що проводитиметься вона за правилами і в інтересах обмеженої групи «наближених», які в будь-якому випадку не нестимуть за всі негаразди жодної відповідальності. Адже навіть у разі повного провалу реформи в силу вступає п’ятий аргумент: реформа не вдалася через заборону продавати землю іноземним покупцям, а отже, не вдалося залучити кошти, достатні для успіху реформи.
Не сумніваюся, після консолідації земель у «правильних» руках ця норма закону буде або прямо відмінена, або ж віднайдеться юридичний механізм, що дозволить «законно» обходити її.
В 2002 році в травневому номері газети «Бізнес» вийшла моя стаття: «Проверено: земля «уходит», в якій я відстоював ідею вільного продажу землі. І наразі моя позиція принципово не змінилася, однак стали іншими зовнішні обставини. В усі часи фальшування грошей було одним із найтяжчих злочинів. На сьогодні саме емісія, а фальшивомонетники фактично і є незалежними емітентами, - це основний засіб, яким світові держави прагнуть перемогти активну фазу кризи світової економіки. Проводити земельну реформу зараз - це віддавати незамінний ресурс - українську землю - в обмін на брязкальця і намиста. Замість загального еквівалента гроші все більше перетворюються на звичайний високоліквідний (поки що) товар з абсолютно еластичною пропозицією, як казав Попандопуло: «Бери, бери, я себе еще нарисую». Несправедливість сучасної фінансової системи усвідомлює все більше людей - акція «Захопи Уолл-Стріт» пройшла, за даними ВВС, в 951 місті 82 країн. Лише липова національна «еліта» на основі таких же аргументів тупо проштовхує земельний дерибан. Хоча за таких обставин навіть бездоганна земельна реформа - економічна авантюра, яка в результаті призведе до соціальної катастрофи.
