Скільки людей, то зазвичай стільки ж і думок. Один хоче все нове і найкраще, скільки б воно не коштувало, а інший згоден користуватися старим, аби воно лишень хоч якось працювало. Це твердження безпосередньо можна застосувати й до питання подовження функціонування старих зерносховищ, зведених ще у 50–70-х роках минулого сторіччя, і навіть пізніше.
Нині в Україні спостерігається своєрідний елеваторний бум, і щороку вводять в експлуатацію мільйони тонн нових потужностей для зберігання зерна. Причому активно будують не лише зернотрейдери й агрохолдинги, а й середні фермерські господарства. Сьогодні не дивина знайти в господарстві площею 3000 га зерносховища зі сукупним обсягом зберігання на 50 тис. тонн. Зазвичай до їх складу входить збірна солянка із застарілих підлогових складів, нових металевих силосів, ангарів тощо.
Однак існує чимало господарств, у яких буквально з нуля збудовано сучасні автоматизовані елеваторні комплекси, що обійшлися їх власникам не в один мільйон євро. Такий підхід, звісно, можна назвати найперспективнішим, але дозволити його можуть собі далеко не всі.
Досі в містечках і селищах України височать зерносховища радянських часів, збудовані з бетону чи металу. Здебільшого їхній зовнішній вигляд змушує бажати кращого, і такі об’єкти, якщо не були свого часу викуплені солідною компанією, можна вважати тільки умовно придатними до нормальної експлуатації. Поряд із тим там наявна уся необхідна інфраструктура, а тому потенційно вони можуть бути реконструйовані та знову введені в експлуатацію.
Нам неодноразово доводилося відвідувати такі повернуті до нового вже життя об’єкти. Найбільше пощастило тим інвесторам, що взялися за модернізацію елеваторів із добротними бетонними силосами. Якщо останні були виготовлені на совість, то оснастити сучасним обладнанням усе інше — справа техніки. І тим більш це зручно, якщо силоси мають невелику місткість — по 1-2 тис. тонн одночасного зберігання зерна. Там дуже зручно зберігати й переміщати неоднорідні партії зерна, тоді як нові силоси найчастіше замовляють об’ємом від трьох і більше тисяч тонн.
Проте доводилося бачити й менш райдужні приклади повернення до життя старого радянського елеватора. Це коли там розташовано суціль іржаві металеві конструкції, завали сміття та цілковитий занепад інфраструктури. Абсолютно все потрібно робити заново, тому незрозуміло, що ж насправді дістається інвестору — зерносховище чи сама його назва. Легше, мабуть, просто придбати ділянку під будівництво.
Якщо говорити про фінансову доцільність реконструкції об’єкта, то потрібно передусім виходити з такого показника, як запланований термін безпроблемної експлуатації. Виходячи з нього, власне, і вираховується рентабельність модернізації. Так, умовно кажучи, елеватор, який бере зерно від сторонніх компаній, заробляє чистими, наприклад, 200 тис. доларів на рік. Своєю чергою, його реконструкція потребуватиме 1 млн доларів одноразово. Постає запитання: скільки років зможе пропрацювати без потреби в додаткових інвестиціях новий об’єкт: 5, 10 чи 20? І чи є певність у тому, що все буде гаразд і якісь проблеми не вилізуть уже за рік?
Справді, тут справа не обмежується тільки фінансовим аспектом. Адже сучасний елеватор — це не зовсім той об’єкт, що функціонував у колгоспні часи, тим більше якщо з початку його роботи минуло 50 років. Потрібна повна автоматизація, впровадження електронних систем, екологічність, безпека виробництва, якісно нові системи контролю якості та охорони… Цей перелік можна продовжувати й продовжувати. Ми вже не кажемо про потребу застосовувати максимально ощадні технології сушіння зерна та контролю його якості всередині силосів. Недотримання сучасних вимог до всіх цих моментів може істотно вплинути на рентабельність експлуатації застарілого зерносховища і, відповідно, на строк його окупності. Це потрібно враховувати.
Які елементи конструкції елеваторів потрібно обов’язково реконструювати й найчастіше міняти новими? Насамперед це один із найдорожчих елементів — зерносушарка чи комплекс зерносушарок. Її вартість обраховується сотнями тисяч євро, і навряд чи вийде обійтися старим агрегатом радянських часів. За всіма параметрами використання останнього буде недоцільним як щодо якості сушіння зерна, так економіки.
Потрібна заміна застарілих транспортних вузлів на потужніші елементи, а також придбання та монтаж додаткових вузлів для приймання і сушіння зерна. Слід розуміти, що сьогодні нормою є використання електронних, а не застарілих механічних ваг. Тому такі доведеться або купувати нові, або ж провадити марудну та витратну процедуру реставрації, що також не дуже перспективно.
Окрім витрат на саму модернізацію зерносховища потрібно враховувати експлуатаційні витрати, що вона за собою потягне. Наприклад, покриття металевих силосів має дуже важливе значення, бо захист від корозії визначає герметичність такого сховища. Для бетонних конструкцій також буде критично важливим ремонт швів елеватора. Саме через тріщини у швах і покрівлі всередину силосних башт потрапляє волога, через що на стінках з’являється гриб і зерно псується.
Потрібно також розуміти, що в старих бетонних і металевих сховищах практично всі кабелі й інші вузли не придатні до експлуатації сучасного обладнання, і це все доведеться проводити та встановлювати заново. Так само як і системи водопостачання, каналізації, приєднання до електромережі, а можливо, і до природного газу. Це все може влетіти в копійчину.
Однак ми маємо в Україні чимало прикладів успішної реконструкції старих зерносховищ і введення їх в експлуатацію, а отже, у цьому є певний економічний та організаційний сенс. У всякому разі критично важливим є правильний вибір підрядника, що виконає цю непросту справу.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
