Український агросектор увійшов у найглибшу кадрову кризу за останні роки: якщо у 2021 році на одного спеціаліста припадало 14–16 вакансій, то у 2026-му — понад 50 пропозицій. Найгостріший дефіцит фіксують серед механізаторів, водіїв і технічних спеціалістів.
Причини накладаються одна на одну. Мобілізація найбільше зачепила саме ті професії, на яких тримається польова логістика, — механізаторів, інженерів і водіїв вантажівок. До цього додається міграція та внутрішнє переміщення, через які утворився регіональний дисбаланс: на заході країни спостерігається відносний надлишок кадрів, тоді як на сході й півдні дефіцит критичний.
Зарплати як основний інструмент утримання
Ринок праці в агробізнесі фактично перейшов у стан, який рекрутери називають ринком кандидата, — коли умови диктує не роботодавець. Основним механізмом адаптації стала оплата: зарплати механізаторів, агродронщиків, агрономів і логістів зросли до 25–60 тис. грн на місяць залежно від кваліфікації та регіону.
Найвищі пропозиції отримують фахівці, які володіють сучасною технікою, безпілотниками та цифровими технологіями точного землеробства. Тобто дефіцит стосується не механізаторів узагалі, а тих, хто здатен працювати з обладнанням, яке господарства купували останніми роками.
Другим наслідком кадрового голоду стало подолання гендерних стереотипів. Коли дефіцит сягнув критичної позначки, агрохолдинги й фермери почали відкривати для жінок професії, які раніше вважалися виключно чоловічими.
Ліцей, практика й рішення залишитися
Як це виглядає на практиці, показало Суспільне Чернігів. Вісімнадцятирічна Марина Породько з Вертіївки цього літа працює трактористом на підприємстві в сусідньому селі Бобрик, де збирає ріпак приблизно на 30 гектарах. Дівчина навчається на другому курсі Сокиринського професійного аграрного ліцею за кваліфікацією тракториста широкого профілю.
«Я тракторист широкого профілю, там буде не одна категорія: на великий трактор, на маленький, на грузовий автомобіль», — розповідає вона.
За її словами, у господарстві доводилося не лише працювати в полі, а й розбирати, збирати та перевіряти техніку.
Показова деталь у побудові кар'єри: у червні Марина пройшла на підприємстві місячну практику, після чого вирішила залишитися на час канікул, а після закінчення ліцею планує повернутися сюди ж працювати. Тобто господарство фактично отримало фахівця через систему практики — інструмент, який за нинішнього дефіциту стає одним із небагатьох працюючих каналів залучення молоді.
Реакція галузі на таких працівників поки що красномовна. Колега Марини, 27-річний Степан Лемак із понад шістьма роками стажу в аграрній сфері, зазначив, що бачить дівчину за кермом трактора вперше.
«Неочікувано. В наш час дівчина у 18 років на тракторі — це дуже незвично, але молодець. Вона все намагається робити. Поки що з причепом у неї виходить найкраще. Я так само навчався. Підказуємо все, що можемо», — говорить Степан Лемак.
