Україна має одні з найбільших сільськогосподарських площ у Європі, але не всі фермери мають рівний доступ до землі. Як свідчать результати дослідження ГО «Екодія», близько 70% опитаних фермерів, які намагалися розширити своє господарство, зазнали невдач.
Одна з причин — значна частина землі в окремих громадах уже розподілена між агровиробниками. Через це малим фермерам складніше орендувати нові ділянки, домовлятися про справедливі умови та планувати розвиток свого господарства.
Якщо великий гравець контролює також елеватори, логістику чи переробку, малі фермери стають від нього ще більш залежними: де зберігати врожай, кому його продавати і за якою ціною
Чим небезпечна концентрація землі
Концентрацію землі переважно оцінюють через загальну площу земель у власності одного суб'єкта (фізичної або юридичної особи). З відкриттям ринку землі в Україні запровадили обмеження: одна особа може володіти не більше ніж 10 тисячами гектарів сільськогосподарських земель, незалежно від їхнього розташування. Проте це обмеження стосується лише права власності. Площа земель, які один суб'єкт може контролювати через оренду, законодавчо не обмежена. Тому сам по собі показник максимальної площі земель у власності не дає повного уявлення про реальний рівень концентрації земельних ресурсів та їхній вплив на місцевому рівні.
Для справедливої конкуренції та розвитку громад важливо не лише скільки землі контролюється загалом, а й де саме розташовані ці землі. Якщо великі масиви розподілені між різними регіонами, їхній вплив може бути відносно незначним. Але коли велика частина земельних ресурсів зосереджується в межах однієї громади, навіть менші площі можуть створювати дисбаланс у доступі до землі, впливати на вартість оренди та визначати умови для малих фермерських господарств.
Наприклад, у деяких громадах, які згадані в дослідженні, один агровиробник контролює критичну частку землі:
• Ковалівська громада (Київська область): Група «Світанок» обробляє 73,6% c/г землі громади.
• Ладижинська громада (Вінницька область): МХП контролює 46,3%.
• Гайсинська громада (Вінницька область): «Укрпромінвест-Агро» — 42%.
Конкуренція за землю посилюється, тоді як можливостей для розширення господарств стає дедалі менше. На думку опитаних, значна частина доступних земель уже перебуває під контролем великих аграрних компаній або використовується через неформальні механізми.
Проблема не обмежується лише землею. Концентрація часто супроводжується концентрацією інфраструктури, логістики, потужностей зі зберігання та переробки продукції. У результаті малі виробники опиняються в менш вигідних умовах і стають більш залежними від великих гравців ринку.
«Коли ти маєш 100 гектарів — ти ніхто на ринку. Ти залежний від цін, від трейдерів, від добрив. А от коли маєш хоча б 500, то вже можеш диктувати свої умови» — каже один з учасників опитування.
«Раніше ми здавали зерно в районі, й була конкуренція. Тепер усі дороги ведуть до холдингу. Ціна — яку скажуть, і ти або погоджуєшся, або шукаєш вантажівку за 300 км».
Джерело: https://ecoaction.org.ua/konts-sh-zemel-dostup-fermeriv-analiz.html
Що заважає малим фермерам розвиватися
Показовим є те, що 71 % опитаних фермерів оцінюють вплив агрохолдингів переважно негативно. Серед основних проблем вони називають обмеження доступу до орендованих земель, монополізацію ринку, скорочення робочих місць, вплив на місцеві рішення та погіршення стану ґрунтів.
Водночас результати дослідження демонструють, що проблема полягає не лише у діяльності великих компаній. Не менш важливим чинником є інституційна слабкість місцевого управління.
«У нас у громаді земля розподіляється не за законом, а за знайомством. Депутат — це твій конкурент, і він не дозволить тобі отримати ділянку».
Передача земельних повноважень громадам відкрила нові можливості для розвитку територій, однак часто відбувалася без належної підготовки кадрів, достатніх ресурсів та ефективних механізмів контролю. Це створює ризики непрозорих рішень і посилює нерівність доступу до земельних ресурсів.
Ще одним викликом залишається недостатня підтримка малих фермерських господарств. Попри важливість розвитку сімейного фермерства та наближення до європейських підходів аграрної політики, багато виробників продовжують стикатися з труднощами в отриманні фінансування, консультаційної підтримки та доступу до програм розвитку: «На папері підтримка є. У житті — ні. Ми подавали двічі — сказали, що не вистачає документів. А холдинг отримує мільйони без питань».
Особливе занепокоєння викликає криза довіри. Значна частина фермерів не довіряє державним інституціям, фінансовим установам та навіть кооперативним ініціативам. Без відновлення цієї довіри буде складно забезпечити ефективний розвиток сільських територій і формування сильних місцевих економік.
Доступ до землі — це питання майбутнього українського села
Це дослідження є лише першим кроком до глибшого розуміння проблеми. Приклади проаналізованих громад є “червоними прапорцями”, на які вже варто звернути увагу.
Україна потребує ширшої дискусії про концентрацію земель. Важливо оцінювати не лише площу земель у власності чи користуванні окремих компаній, а й рівень контролю над земельними ресурсами на локальному рівні. Адже саме в громадах проявляються реальні наслідки концентрації — для фермерів, місцевих бюджетів, зайнятості населення та майбутнього українського села.
Малі фермери, як правило, живуть і працюють у своїх громадах: залишають там доходи, формують локальний бізнес, підтримують соціальну інфраструктуру й часто більш відповідально ставляться до землі, адже залежать від неї довгостроково. Тож підтримка малого фермерства сьогодні є не лише питанням аграрної політики. Це питання продовольчої безпеки, розвитку громад, збереження сільських територій та довгострокової стійкості України.
Олександра Романова, координаторка проєкту Land Matrix ГО «Екодія»
