Українці вже давно звикли рівнятись на когось - або на Росію, або на Захід - для того щоб зрозуміти, наскільки ми кращі від інших. Позиція, теоретично, правильна. Але за однієї умови: щоб грамотно порівняти себе з кимось, потрібно мати практичне підґрунтя і добре усвідомлювати реальний стан речей, аби правильно встановлювати ті ідеали, на які потрібно рівнятись. Для того щоб виявити найцікавіші тренди розвитку аграрного ринку в різних країнах, ми звернулись до досліджень компанії KleffmannGroup.
Німецьких аграріїв турбує екологія, українських - фінанси
Компанія KleffmannGroup спільно з німецьким сільськогосподарським товариством (DLG) щорічно проводить моніторинг сільського господарства в Європі та окремих країнах СНД задля оцінки поточної ситуації у сільському господарстві, а також визначення ключових трендів і змін. У цьому дослідженні також задіяна Україна.
Моніторинг проводиться щорічно, в два етапи: навесні і восени, починаючи з осені 2003 року. Серед найважливіших тем можна виділити поточне економічне та фінансове становище сільського господарства в цілому, плани стосовно інвестицій у техніку, нові джерела енергії, останні обговорювані теми в сільському господарстві тощо.
Проведення такого дослідження дозволяє дізнатися, що найбільше турбує фермерів у тій чи іншій країні. Результати аналізу дають уявлення про проблеми та обмеження у кожній окремо взятій державі. Деякі проблеми схожі, окремі сильно відрізняються – і це нормально. Але оскільки «диявол ховається саме в деталях», спробуємо розібратися у цих відмінностях.
Зрозуміло, що чим більше людина обтяжена думками про те, де взяти гроші на хліб насущний, тим менше вона має часу на думки про якійсь високі матерії. Аграрії теж люди, відповідно ця логіка до них також застосовується.
Згідно з результатами дослідження компанії KleffmannGroup, представники аграрного сектора України в 2011 році найбільше переймалися закупівельними цінами, на другому місці була загальна економічна ситуація, на третьому - погодні умови. При цьому закупівельні ціни турбували господарства і у 2010 році. Схожа ситуація спостерігається також у Польщі, Росії, Франції. А от для англійських та чеських фермерів торік головною проблемою стали погодні умови. І лише потім вони думали про фінансові питання, закупівельні ціни, а у випадку британців - ще й про бюрократію.
Основні проблеми країн-учасниць моніторингу
На цьому тлі Німеччина дещо відрізняється від інших країн. Німців надто турбують питання захисту навколишнього середовища та екології. При цьому вони не просто теоретично дбають про природу - це дійсно клопіт цілої нації. Відповідно, це впливає і на фермерів - у Німеччині дуже жорсткий контроль за виробництвом саме з точки зору екології.
«В Україні на перший план виходять проблеми фінансування. І лише потім український фермер починає думати про погоду, - зазначає виконавчий директор KleffmannGroup в Україні Оксана Антонова. - Наша основна проблема фінансування у тому, що господарства не можуть самостійно розпоряджатися результатами своєї праці. У нас досить жорсткий ринок зернових трейдерів. Тому господарства реально не впливають на ціноутворення. Їм диктують ціни, а не вони, як виробники, встановлюють їх самостійно на власний продукт».
На думку пані Антонової, для того щоб якось виправити нинішню ситуацію, потрібно ліквідувати ту розрізненість, яка сьогодні існує в аграрному секторі. І зробити це мусять самі аграрії, звівши роль держави до мінімуму. «Зараз ми говоримо про другу реінкарнації приватного капіталу, яка відбувається повільно, але дуже впевнено. Так, наприклад, у Росії і досі роль держави в аграрному секторі велика, однак в Україні вона вже практично зводиться до нуля. Є звісно намагання в управлінні сільського господарства давати якісь рознарядки, або всілякими альтернативними методами контролювати ту ж площу під соняшник, але це вже якось непереконливо виглядає. І, наскільки я можу судити, це ні на кого вже не впливає»,- вважає Оксана Антонова.
Ще одна проблема - недієва система державної фінансової підтримки. «Люди у нас досить таки щирі, і якщо вони кажуть, що їм не вистачає державного фінансування, то це означає, що його дійсно мало. Але давайте порахуємо. 44 тис. суб'єктів господарювання зайняті в сільському господарстві. Зрозуміло, що частина з них активної діяльності не веде. Однак, припустимо, що з 44 тис. як мінімум 80%, тобто 35 тис. повинні працювати. Дотації у нас передбачені на вирощування певних культур або на закладання садів і виноградників. Який обсяг коштів повинен містити держбюджет, щоб надати ці дотації? Це фантастичний бюджет! Держава просто не в змозі цього зробити», - підкреслює виконавчий директор KleffmannGroup в Україні.
Такої ж нереальною держпітримка видається і з погляду дотацій, розрахованих на посівні площі. Останні, як відомо, в Україні складають 18 млн га. «Якщо в середньому на кожен гектар запропонувати господарству по 250 грн, то вийде 4,5 млрд бюджетних коштів. Припустимо, що частина площ не обробляється. Але у нас же є ще, як мінімум, 7 млн населення (саме населення!), зайнятого в сільському господарстві. Ці люди теж намагаються якось тримати себе на балансі. Наприклад, вирощувати кукурудзу на відгодівлю власної худоби. Вони годують не тільки себе, а й містян. Ці виробники також потребують певної допомоги. Навіть для того, щоб збільшити власні обсяги виробництва і, відповідно, забезпечити більшу кількість жителів міст продуктами харчування. Грошей у бюджеті, на жаль, у такому обсязі немає», - міркує Оксана Антонова.
Нагальність вирішення фінансових питань в країні - беззаперечна. Тільки після цього фермери зможуть думати і про екологію, і про погоду. Остання теж важлива, але… Погоду на ринку європейські фермери роблять собі самі, на відміну від українських.
Порятунок у кредитах і капіталізації землі?!
Вихід із цієї ситуації пані Антонова вбачає приблизно у тому ж місці, де і вхід. Наприклад, можна перенаправити частину тих коштів, які йдуть на дотації, не на побудову якихось схем для вибивання цих грошей, а на погашення частини відсотків або їх зниження по кредитах у комерційних банках. «По суті, держава може вирішити питання фінансування сільського господарства через структуру комерційних банків. Це стимул, який дозволить активно працювати приватному капіталу, заробляти всім, і в той же час не витрачати бюджетні гроші на сільське господарство, а спрямовувати їх на соціально значущі галузі - захист населення, охорону здоров'я тощо», - зазначає виконавчий директор KleffmannGroup в Україні.
Втім, як показують результати досліджень компанії KleffmannGroup, на сьогодні вже спостерігаються позитивні тенденції. Коли ж стане зовсім добре - залежить, на думку пані Оксани, винятково від того, коли буде знятий мораторій на продаж землі. Тому що чим раніше Україна переживе період капіталізації ринку землі, тим швидше вона почне рухатись у правильному напрямку.
При цьому всі розмови і побоювання про юридичну неготовність ринку землі до зняття мораторію - безпідставні. «Багато розмов про те, що якщо мораторій зняти зараз, то відбудеться захоплення землі кількома сім'ями. Але боятись цього немає сенсу - де-факто це вже відбулося. Просто це тепер потрібно оформити де-юре, щоб люди активніше вкладали гроші в землю. У нас є кілька десятків великих аграрних підприємств, які обробляють близько 4 млн га землі - це, по суті, ті ж сім'ї. Це приватний капітал», - вважає екперт.
За даними трендмоніторингу KleffmannGroup, станом на кінець 2011 року в Україні нараховується близько 30 агрохолдингів і ще близько 60-ти господарств, які можуть претендувати на цей статус. Протягом останніх 2-3 років у стратегії діяльності українських агрохолдингів спостерігається декілька основних тенденцій - збільшення земельного банку, вихід на міжнародний ринок капіталу, злиття і поглинання, а також прагнення аграрних компаній середньої ланки перерости в структуру агрохолдингу за рахунок накопичення землі та залучення міжнародних інвестицій. Мораторій лише заважає закономірному розвитку подій.
Для прикладу: на відміну від України, основою аграрного виробництва якої є приватний капітал, у сільському господарстві Російської Федерації присутні більш ніж 350 державних і муніципальних великих аграрних об'єднань, також налічується близько 200 приватних компаній. Найбільші приватні сільськогосподарські компанії Росії є власністю іноземних інвесторів з Кіпру, Нідерландів, Віргінських островів, Панами тощо. Загалом агропромислові холдинги Росії контролюють понад 10% орних земель. Розмір українських агрохолдингів починається із площі 10 тис. га і сягає 400 тис. га. На думку експертів, агрохолдинги в Україні контролюють не менше 5 млн га орних земель України, що дорівнює близько 25% від загальної площі.
Формування товарних позицій через Facebook, або вплив інформатизації на агробізнес
Ще одна характерна тенденція розвитку сучасного аграрного бізнесу - використання нових технологій. Можливості смартфонів, нової техніки, використання Інтернету та соціальних мереж робить ці технології, невід'ємною частиною ведення будь-якого бізнесу, зокрема - фермерського.
Опитування KleffmannGroup показало, що країнами з найвищим рівнем володіння смартфонів є Іспанія і Португалія, де кожен п'ятий фермер має такий. Іншими країнами, де такі технології широко розповсюджені, є Словаччина (16% фермерів), Австрія (16%), Хорватія (15%), Великобританія (12%). Також смартфони дуже популярні в Україні (15%), що не може не тішити. При чому, на думку пані Антонової, їхня популярність і надалі зростатиме.
Діаграма володіння смартфонами
«Україна виглядає у цьому питанні дуже оптимістично - у нас здорова середня позиція. І показник проникнення Інтернету теж зростає - люди активно шукають інформацію саме в мережі, цікавляться цінами, знаходять нові підходи до ведення бізнесу, до застосування препаратів, спілкуються. Більше того, я думаю, що протягом найближчих п'яти років вітчизняні аграрії почнуть активно просувати свою продукцію у соцмережах. Наприклад, для господарств, які спеціалізуються на органічному землеробстві, сторінка у Facebook- реальний вихід на реального споживача, формування товарних позицій і планування обсягів реалізації під реальні замовлення», - запевнила Оксана Антонова.
