Доходить іноді до того, що під деякі культури або взагалі нічого не дають, покладаючись на те, що вже є в грунті, і на сприятливі погодні умови, або ж вносять винятково азотні добрива в обмеженій кількості. Якщо даємо ту ж таки нітроамофоску (ефективність якої останнім часом обґрунтовано піддається сумнівам), це вже чудово. А про нормальні фосфоровмісні чи тим паче калійні добрива і мови немає.
В принципі ця проблема не нова і далебі не унікальна у світовому масштабі. У німецького чи американського фермерів також не завжди є вільні кошти для того, аби засипати поле різнокольоровими гранулами. Саме тому в Україні впроваджуються сучасні економічні способи внесення твердих видів добрив.
По-перше, ми знову вимовимо ще й досі чужий для багатьох агрономів вираз «точне землеробство», а точніше поки що найбільш практичний і перспективний його аспект — «диференційоване внесення добрив». Так, потрібно робити аналізи грунтів, складати карти полів, ділити їх на зони і морочитися із купою, на перший погляд, непотрібних речей. Однак якщо це дасть змогу вносити на кожен із ваших 3000 га бодай на 30 кг менше міндобрив щороку, то чому б і ні? За паралельного підвищення урожайності. Є підозри, що добрива дешевшати не будуть, а кліматичні умови навряд чи пом’якшають найближчим часом, тому є сенс підготуватися.
По-друге, для того щоб розкидати на кожному гектарі поля по тонні гранул, не обов’язково 5 років навчатися на агронома. Згадаймо про відомий вираз «агроном — професія творча» та заразом про те, що не конче слід винаходити велосипед. Його вже давно винайшли до нас.
Творчий підхід має супроводжуватися фундаментальною теоретичною базою. Коли агроном, скажімо, спроможний прорахувати, яких елементів потребує ріпак за сівби і навесні у кожній фазі, які елементи можна давати разом, а які бажано розвести у часі під час внесення… Нюансів чимало, і якщо ми їх структуруємо у чітку систему, то зможемо суттєво підвищити відсоток засвоєння поживних елементів та їх ефективність.
Сьогодні цільове внесення добрив на посівах має належати до ключових пріоритетів агровиробників. Йдеться про правильне внесення гранул у різних шарах грунту, в рядки та за сівби насіння як варіанти суттєвого зниження фізичної маси мінеральних добрив для підживлення посівів.
На сьогодні на ринку пропонується чимало моделей агрегатів для розпушування грунту, що здатні водночас вносити добрива на двох різних рівнях. Це може бути, скажімо, 35 і 20 см. У разі осіннього обробітку ґрунту таким чином можна забезпечити цільове внесення гранул із пролонгованим терміном дії, наприклад, калійних добрив чи NPK. Це особливо ефективно працює на таких культурах, як кукурудза, оскільки кожна лапа глибокорозпушувачів працює по окремому рядку, де в подальшому пройде сошник сівалки. В результаті сходи кукурудзи отримають гарантоване своєчасне підживлення.
Додавши до цього припосівне внесення азотних чи азотно-фосфорних добрив також в обмеженій кількості, ми можемо забезпечити оптимальне живлення тій же таки кукурудзі за відчутно нижчих витрат на мінеральні добрива.
Звичайно ж, потрібно придбати відповідний агрегат, необхідно відпрацювати технологію, знову ж таки «порозважатися» із точним землеробством, аби рядок потрапляв у рядок, та інакше сьогодні не можна. Переважно усі господарства в Україні стоять перед необхідністю вдосконалення технологій у рослинництві. Часи такі…
Аналогічним чином зростають вимоги і до посівних агрегатів, оснащених функцією припосівного внесення добрив. В ідеалі це мають бути не лише тверді гранульовані види добрив, але й рідкі азотні із домішкою макро- та мікроелементів. І до того йде в принципі — провідні господарства активно «затарюються» агрегатами, здатними вносити саме рідкі мінеральні добрива, зважаючи на підвищену ефективність останніх.
Шириться і практика позакореневого внесення добрив як дієвого способу вплинути на ті чи інші вегетаційні процеси і гарантовано дати рослині критично важливі мікроелементи.
Описані вище підходи далебі не означають, що такі затребувані агрегати, як розкидачі гранульованих добрив мають відійти в минуле. Зовсім ні. По-перше, ці агрегати є незамінними в системі точного землеробства, і їх роль, навпаки, зростатиме. В умілих руках та з точними даними сучасний розподілювач мінеральних добрив заощаджуватиме своєму власнику сотні тисяч і мільйони гривень щороку.
По-друге, так чи інакше, однак потреба у таких популярних видах азотних добрив, як селітра та карбамід завжди буде високою, як і потреба їх вносити по всій поверхні поля з метою прискорення мінералізації рослинних решток у грунті. Інша річ, що за правильного цільового внесення інших видів добрив ці норми буде переглянуто в бік зниження.
Нарешті потрібно наголосити на тому, що на діамофосці та нітроамофосці світ клином не зійшовся. На європейському ринку доступні тисячі видів твердих добрив у спеціалізованих комбінаціях та формах. Там є доступний фосфор, калій без хлору, недооцінена поки що у нас досі сірка, і саме ті мікроелементи, які конче мають бути у грунті під час сівби тієї чи іншої культури. Тому варто провести нескладні розрахунки, поміркувавши, що ліпше внести 300 кг традиційних міндобрив чи 100 кг спеціалізованих і доступних для рослин, нехай вони і дорожчі у фізичній вазі. Зате гарантовано їх складові будуть засвоєні культурними рослинами, а не розчинятимуться до тих пір у грунті, поки ми не зберемо врожай, і поживними елементами не скористається падалиця та бур’яни.
Втім, прогресивні рекомендації — це одне, а сувора практика агровиробництва — зовсім інше. Можна скільки завгодно просторікувати про переваги надточного грунтового внесення рідких добрив під прохід посівних агрегатів, однак, по-перше, це коштує немаленьких грошей, а, по-друге, потребує тривалого налаштування технології. У принципі як і все інше, що претендує на статус інноваційного у сільському господарстві. Але факт того, що ефективність використання мінеральних добрив потрібно підвищувати, а витрати на них знижувати без шкоди для виробництва, є безсумнівним.
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
