Декілька місяців тому я мав відверту розмову із засновником та власником потужного насінницького бренду. Мій співрозмовник на запитання про вибір оптимальної технології вирощування «королеви полів» відповів приблизно таким чином: «Принаймні 70% успіху — це якісна генетика і лише вона. Можете скільки завгодно вкинути добрив, але без доброї селекції цієї культури діла не буде!».
Ясна річ, деякі аграрії, котрі вирощували цьогоріч кукурудзу в Лісостепу, можуть посперечатися з цим твердженням. Адже в людей «понасипало» до 150 га. Дуже непогані результати отримали й ті, хто не переймався добривами та пестицидними обробками, а сіяв за принципом: «як вродить, то вродить!». Липневі дощі та волога посприяли усім…
Та, з іншого боку, мабуть, таки справжня цінність цієї самої генетики визначається не оптимальними умовами, а середньостатистичними даними впродовж декількох сприятливих і не дуже сезонів. У цьому разі можна говорити про те, що ми кладемо в землю ті зернятка, які не підведуть нас у жодному випадку.
Тому передусім ми вестимемо мову не про посухостійкість гібридів кукурудзи, не про швидку вологовіддачу чи ще щось у цьому стилі, а про їх пластичність і стресостійкість у принципі. Саме так, наш оптимальний гібрид, де б він не був посіяний, повинен пристосуватися до агрофону і дати результат. Ми не маємо на увазі якісь крайні випадки на кшталт гібрид під зрошення, висіяний на богарі у степу, а саме нормальну здорову пластичність та адаптивність гібриду, яка дає змогу рослинам спокійно почуватися за будь-яких умов.
Це явище може бути тісно пов’язане зі стресостійкістю як ключовим критерієм вибору сучасних гібридів кукурудзи. Фактично на рослини сьогодні впливає ціла низка стресових факторів. Це порушення балансу вологи в грунті, сильна сонячна активність, суховій, пізні приморозки, подекуди надмірна хімізація грунтів, підвищена їх кислотність, ущільнення землі і, звичайно ж, підвищене гербіцидне навантаження. Ці та інші чинники суттєво посилилися впродовж останніх десятирічь, що спричинило підвищені вимоги як до вибору сортів та гібридів різних культур, так і технологій вирощування.
Маємо сказати, що «королева полів» сьогодні має неоднозначні перспективи. З одного боку, ми ласо дивимося на досягнення американських фермерів, котрі спокійно молотять по 200 ц/га і більше. Розуміємо, що з часом вдосконалення технології дасть змогу нам хоча б наблизитися до таких результатів.
З іншого боку, у нас жорсткішає клімат, що особливо відчувається на такій вологолюбній культурі, як кукурудза. В посушливі роки рентабельність її вирощування різко падає навіть у відносно благополучних регіонах, не кажучи вже про традиційно посушливі місцевості. Включно до того, що мова йде вже не стільки про вибір гібридів, скільки про доцільність власне вирощування кукурудзи.
Саме волога на сьогодні є головним лімітним фактором для зростання урожайності цієї культури. Відповідно, у лінійці гібридів провідних виробників насіння кукурудзи чільне місце відводиться не лише гібридам інтенсивного типу, але й посухостійким. Останні сьогодні мають бути практично у кожному господарстві, оскільки дають змогу підстрахувати фінансові результати.
Разом із тим, поряд із подорожчанням енергоносіїв серед аграріїв зростає популярність гібридів кукурудзи зі швидкою вологовіддачею. Усе зрозуміло: в окремі роки можливість збирати набагато більш сухе зерно дозволяє заощаджувати мільйони гривень на сушінні врожаю, забезпечуючи заразом відчутний виграш у часі.
Ясна річ, що чимало агровиробників постають перед спокусою знайти гібриди з майже чудодійними характеристиками, а саме: високою урожайністю, стійкістю до стресів, посухостійкістю та швидкою вологовіддачею. Почнімо з того, що останні дві ознаки є взаємовиключними, тому варто уважніше придивитися до гібридів, продавці яких декларують водночас і високу посухостійкість, і швидку вологовіддачу. Річ у тім, що посухостійкі гібриди якраз тяжіють до накопичення у тканинах резервних запасів вологи, і ні про яку швидку вологовіддачу і мови не може бути. Тому гібрид потрібно підбирати, орієнтуючись на об’єктивні, а не якісь бажані критерії.
Найвищу врожайність забезпечують так звані гібриди інтенсивного типу, котрі розраховують на належну кількість поживних елементів та вологи. Навряд чи є доцільним сіяти насіння таких гібридів, наперед знаючи, що наявного агрофону буде недостатньо, щоб реалізувати їхній потенціал. Ми вже не кажемо про вологу, якої може бути недостатньо навіть у регіонах із традиційно великою кількістю опадів. Там ми радимо висівати не менш ніж 50–60% усіх площ під кукурудзою інтенсивними гібридами, а все інше — так званими стабільними гібридами, виділивши частку площі на випробування нових гібридів. Це дасть змогу отримати гарний прибуток, підстрахувавшись при цьому та переконавшись в особливостях новинок.
Натомість крайні південні та східні межі вирощування кукурудзи передбачають або застосування зрошувальних установок, або ж вибір якихось особливо посухостійких гібридів. Вельми складно тут спрогнозувати результат, і ми порадимо лишень звернути увагу на три речі. Це вологозберігальний обробіток грунту, котрий дасть змогу забезпечити нормальний стартовий розвиток сходів. Застосування за можливості органічних добрив, на які чудово реагує кукурудза. І нарешті, правильний підбір гербіцидів та технології їх внесення, аби унеможливити втрату жодного грама вологи внаслідок появи бур’янів.
Слід розуміти, що залежно від типу гібриду може різнитися потреба у мінеральному живленні посівів цієї культури. Якщо ми зорієнтовані на максимальний урожай кукурудзи, то повинні забезпечити кількаразове азотне підживлення посівів, використовуючи азотні добрива у рідкому вигляді. Ми маємо також дати весь необхідний набір мікроелементів, зважаючи на те, що від цього багато в чому залежить не лише врожайність рослин, але і їх стійкість до стресів.
Дуже важливо знайти оптимальні для себе гібриди, однак при цьому тестувати новинки, генетично споріднені з нашими сьогоднішніми фаворитами. Коли відомі виробники насіння переконують аграріїв спробувати посіяти новий гібрид, то зазвичай вони мають на увазі те, що він володіє усіма перевагами попередників, та при цьому забезпечує прибавку врожайності в середньому на 5%. В жодному разі не слід зупинятися на досягнутому і зациклюватися на якомусь одному чи кількох старих гібридах.
Втім, як уже наголошувалося, не треба забувати про власні демо-посіви як ефективний інструмент підбору лінійки гібридів у кожному конкретному господарстві.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
