Чергування культур і структура посівів
Структура посівних площ - це процентне співвідношення посівних площ окремих сільськогосподарських культур. Визначаючи її, виходять із конкретних економічних і природних умов господарства.
Сівозміна - науково обґрунтоване чергування культур і пару на території і в часі або тільки в часі. Якщо одна культура вирощується на одному полі понад два роки, то такі посіви називають повторними, а при більш тривалому вирощуванні - беззмінними. Якщо в господарстві постійно вирощується лише одна культура, то її посіви мають назву монокультури.
Відношення різних сільгоспкультур до вирощування у повторних і беззмінних посівах та в сівозміні неоднакове. За реакцією на повторне вирощування основні культури можна поділити на три групи: малочутливі, що практично не знижують урожайності при вирощуванні протягом кількох років на одному полі: коноплі, картопля, рис, тютюн, бавовник; середньочутливі - кукурудза, зернові колосові; дуже чутливі, врожайність яких різко знижується навіть при вирощуванні протягом двох років на одному полі: льон, соняшник, цукрові буряки.
Основними причинами зниження урожайності сільськогосподарських культур у повторних і беззмінних посівах є поширення хвороб (кореневі гнилі злаків, коренеїд цукрових буряків), шкідників (озима совка, дротяники, крихітка, колорадський жук тощо), бур’янів (вовчок соняшниковий, повитиця). При чергуванні культур, які розрізняються технологією вирощування і біологічними особливостями, ці причини усуваються.
Розміщуючи культури в сівозміні, виходять з того, щоб всі вони висівалися після кращих попередників. Оцінюючи попередники, беруть до уваги строки їх збирання, запаси вологи і поживних речовин, які вони залишають у кореневмісному шарі, кількість рослинних решток та їх якість, фізичний стан ґрунту і його засміченість бур’янами та збудниками хвороб і шкідників після їх вирощування.
Озимі в сівозміні
Кращими попередниками для них є чисті і зайняті пари. Використовуються пари лише в степових та південно-східних районах Лісостепу. Чисті пари поділяються на чорні, ранні та кулісні. Основний обробіток чорних парів починають влітку або восени після збирання попередника, під ранній пар - навесні наступного року. На кулісних парах упоперек напряму панівних вітрів смугами (кулісами) висівають високостеблові рослини (щоб запобігти вітровій ерозії грунту).
Чисті пари в міру появи бур’янів протягом весняно-літнього періоду обробляються культиваторами з боронами, до сівби озимих культур у них нагромаджується і зберігається у верхньому шарі ґрунту достатня кількість вологи і поживних речовин, що за будь-яких погодних умов гарантує одержання дружних сходів озимих.
До парозаймаючих культур належать озимі (суріпиця, ріпак, перко, вика, жито, пшениця) і ярі (овес, вика, горох, люпин, кукурудза, сорго) па зелений корм. Вирощуються вони у чистих посівах або у вигляді сумішок. Після збирання парозаймаючих культур залишається ще досить часу для підготовки поля до сівби та нагромадження у посівному шарі достатньої кількості вологи й поживних речовин. Зайняті пари використовуються в усіх зонах України.
Цінними попередниками для озимих є також багаторічні трави на один (Лісостеп і Степ) і два (Полісся) укоси, буркун на зелену масу. На грунтах Полісся озимі розміщують на сидеральних парах, де зелена маса бобових (люпину) вирощується на зелене добриво.
Із непарових попередників кращими для озимих у різних районах є горох, а на Поліссі - люпин. Непоганими непаровими попередниками для озимих у поліських районах є льон, картопля, кукурудза на силос, а в степових - баштанні, сорго і кукурудза на силос. У Лісостепу кукурудза на силос є гіршим попередником, оскільки після її збирання (третя декада серпня) до сівби озимих (перша декада вересня) залишається мало часу. За цей період у посівному шарі ґрунту не нагромаджується достатня кількість вологи для одержання дружних сходів висіяної культури.
Ярі зернові в сівозміні
Яру пшеницю в Україні висівають після просапних - картоплі, кукурудзи, цукрових буряків тощо. Для ячменю кращим попередником є картопля, для кукурудзи - озима пшениця, горох, а в районах достатнього зволоження - картопля і цукрові буряки. Кукурудза краще інших зернових переносить повторні посіви. Для кукурудзи на зелену масу і силос добрими попередниками є цукрові буряки і соняшник.
Для ячменю і гороху рівноцінними попередниками є кукурудза і цукрові буряки. Вищі врожаї цих культур мають після картоплі. Врожаї ячменю і гороху різко знижуються у повторних посівах. У степових районах непоганим попередником для ячменю є озима пшениця.
Овес вирощують після тих самих попередників, що і ячмінь. Кращим попередником для сої є озима пшениця, а з просапних - картопля. Для проса і гречки - озима пшениця, а з просапних - картопля, цукрові та кормові буряки.
Люпин у поліських районах добре висівати після озимої пшениці і картоплі, гірше - після ячменю і вівса.
Цукрові буряки реагують не лише на попередники, а й на передпопередники. Кращим попередником для них є озима пшениця після багаторічних трав і зайнятих парів, а в степових районах - ланка з чистим паром. Поганими попередниками для цукрових буряків є кукурудза і просо. В повторних посівах через погіршення фітосанітарних умов різко знижується урожайність коренеплодів.
Картоплю доцільно розміщувати після озимої пшениці, а в поліських районах - після озимого жита, льону, конюшини, люпину на зерно. Вона краще інших культур переносить повторні та беззмінні насадження.
Соняшник висівають після озимої пшениці, картоплі. Менш цінними попередниками для нього є ячмінь і кукурудза. В повторних посівах урожайність його різко знижується, тому на попереднє місце соняшник можна повертати не раніше як через 7-8 років.
Льон розміщують після озимої пшениці і конюшини. Високі врожаї його мають при висіванні після картоплі.
Багаторічні трави підсівають під ярі або озимі колосові та кукурудзу на зелений корм. Кращою покривною культурою є ячмінь, дещо гіршою - овес, а з озимих - відповідно пшениця і жито. У кормових сівозмінах покривною культурою можуть бути однорічні трави на зелений корм або сіно. В степових районах використовуються безпокривні літні посіви багаторічних трав на чистих парах. З бобових трав у районах достатнього зволоження вирощують конюшину, в посушливих - еспарцет і люцерну. У кормових і ґрунтозахисних сівозмінах для тривалого (2-3 роки і більше) використання багаторічних трав застосовують бобово-злакові сумішки.
Чисті пари розміщують після культур, які найбільше виснажують грунт і погіршують умови вирощування наступних культур. Попередниками пару є соняшник, суданська трава, рідше - ярі колосові, просо. В Лісостепу після цих попередників вирощують парозаймаючі культури, найбільш поширеними з яких є ярі злаково-бобові сумішки на зелений корм та сіно.
Проміжні посіви
Проміжні озимі на зелений корм висівають після збирання основної культури (наприклад, гороху), а врожай збирають навесні наступного року. Найчастіше використовують озиме жито в чистих посівах або в сумішках з озимою викою, суріпицею, ріпаком.
Підсівні проміжні культури підсівають під покрив основних культур. У поліських районах під ячмінь або інші зернові (жито, пшеницю, овес) часто підсівають люпин, який навесні наступного року формує З0-50 ц/га зеленої маси, яку заорюють, а після цього садять картоплю або сіють гречку. Підсівними в цих районах можуть бути однорічна конюшина і суданська трава, а в Лісостепу - буркун.
Післяукісні проміжні посіви вирощують після збирання попередників на зелену масу і сіно. Врожай збирають у поточному році. Це здебільшого ярі культури пізніх строків сівби (кукурудза, просо, гречка, картопля).
Післяжнивні проміжні культури висіваються після ранніх зернових на зерно.
Варіанти сівозмін
На сьогодні в Україні використовуються різноманітні сівозміни, залежно від ряду показників зони, в якій вони використовуються. Йдеться про видовий склад культур, співвідношення окремих їх видів або цілих груп культур (просапних і суцільної сівби), кількість полів, наявність вивідного поля тощо.
В основу сучасної класифікації сівозмін береться вид продукції, яка виробляється у сівозміні та співвідношення окремих груп сільськогосподарських культур і парів. Перший показник покладено в основу поділу сівозмін на типи, другий - на види. Залежно від виду рослинницької продукції усі сівозміни поділяють на чотири типи: польові, кормові, овочеві і спеціальні.
Польові сівозміни призначені переважно для виробництва продовольчого і фуражного зерна та сировини для переробної промисловості. Тому більшу частину площі у них відводять під зернові й технічні культури. Частину посівної площі у польових сівозмінах можуть займати кормові культури, проте повне забезпечення тваринництва кормами не входить у завдання польової сівозміни. Як правило, усі культури, які вирощують у межах польової сівозміни, не потребують особливого ґрунтового середовища чи спеціальних умов вирощування. У польових сівозмінах Степу, крім сільськогосподарських культур, частину площі відводять під чистий пар.
Польові сівозміни є обов’язковим елементом системи землеробства переважної більшості господарств України. Відмінності між польовими сівозмінами великих колективних і фермерських чи орендних господарств обмежуються лише кількісним складом культур, які вирощують, і числом полів, на які розбивають увесь земельний масив під сівозміною.
Типовим прикладом для великих господарств може бути польова сівозміна з таким чергуванням культур:
- на бідних піщаних ґрунтах Полісся: люпин - озиме жито-люпин на зелений корм, силос чи зелене добриво – картопля - жито, овес;
- на багатших ґрунтах Полісся: ячмінь, овес із підсівом конюшини - конюшина - озима пшениця - льон - люпин - озиме жито - картопля;
- у центральному Лісостепу: вико-овес, кукурудза на зелений корм і силос - озимі пшениця і ячмінь - цукрові буряки, кукурудза - ячмінь із підсівом конюшини - конюшина - озима пшениця - цукрові буряки - горох - озима пшениця - кукурудза, просо, соняшник;
- у центральному Степу: чистий пар - озима пшениця - цукрові буряки - ячмінь із підсівом еспарцету, просо - еспарцет, горох - озима пшениця - кукурудза - кукурудза на зелений корм і силос - озимі пшениця і ячмінь - соняшник.
Кормові сівозміни призначені для вирощування переважно кормових культур, хоча частину площ тут можуть займати й інші групи рослин. У кормових сівозмінах виробляють основну масу соковитих кормів. Залежно від видового складу кормових культур та місця розташування кормові сівозміни поділяють на прифермські і лукопасовищні. Під прифермською розуміється такий підтип кормової сівозміни, поля якої «нарізають» поблизу тваринницьких ферм і яка призначена для виробництва переважно важкотранспортабельних кормів у вигляді коренеплодів і зеленої маси. Продовольчі зернові і технічні культури в прифермських сівозмінах практично не вирощуються.
Типовою у лісостеповій зоні буде прифермська сівозміна з таким набором і чергуванням культур: люцерна - люцерна - люцерна - кукурудза на силос - озиме жито на зелену масу, післяукісна кукурудза на зелений корм - кормові буряки - кукурудза на зелену масу з підсівом люцерни.
Лукопасовищні сівозміни розміщують переважно на природних кормових угіддях, непридатних для вирощування більшості польових культур. Це заплавні і низинні землі, що весною затоплюються паводковими й талими водами.
Перед залуженням таких земель впроваджують лучні сівозміни з таким орієнтовним набором і чергуванням культур: вико-овес - картопля, кормові буряки - ячмінь з підсівом багаторічних трав - багаторічні трави - багаторічні трави - багаторічні трави.
Сіяні трави - це травосумішки, до яких входять тонконіг звичайний, грястиця збірна, райграс пасовищний, конюшина рожева, лисохвіст лучний тощо. Для створення сіяних пасовищ до травосумішок включають види трав, рослини яких добре витримують витоптування, а після стравлювання добре відростають. Це тимофіївка лучна, костриця лучна, стоколос безостий, райграс пасовищний, тонконіг лучний, костриця червона, мітлиця біла, конюшина біла, лядвенець рогатий.
Прикладом лукопасовищної сівозміни може бути таке чергування культур: вико-овес із підсівом злако-бобових сумішок багаторічних трав - багаторічні трави - багаторічні трави - багаторічні трави - багаторічні трави - багаторічні трави.
Аби строк використання багаторічних трав у таких сівозмінах був тривалішим, зелена маса протягом перших одного-двох років скошується, а вже після утворення дернини - випасається худобою. На суходольних землях лукопасовищні сівозміни впроваджуються як протиерозійний засіб.
Овочевим вважають такий тип сівозміни, за якого овочеві займають усю або більшу частину площі. Як і польові культури, овочеві по-різному реагують на розміщення у сівозміні. Тому згідно з рекомендаціями наукових установ України:
- огірки і кабачки доцільно вирощувати після багаторічних трав, зернобобових, кукурудзи на силос, картоплі, капусти, томатів:
- томати - після озимої пшениці, огірків, капусти, цибулі;
- цибуля - після озимої пшениці, гороху, картоплі ранньої, огірків, томатів;
- капуста - після картоплі, огірків, цибулі, томатів;
- баклажани і перець - після огірків, цибулі, капусти;
- буряки столові - після озимої пшениці, картоплі, огірків, томатів;
- морква - після озимої пшениці, цибулі, огірків, томатів;
- горох - після столових буряків, цибулі.
Одним із варіантів овочевої сівозміни може бути горох овочевий із післяукісним посівом однорічних культур на зелений корм - томати - огірки, кабачки - столові буряки, цибуля.
Вводять овочеві сівозміни у приміських господарствах і розміщують переважно на низинних землях.
Спеціальною є сівозміна, в якій вирощуються культури, що потребують спеціальних умов - агрозаходів. До такого типу належать, наприклад рисова сівозміна, оскільки для вирощування рису слід заздалегідь підготувати чеки, які після сівби заливають водою. Крім рису, до схеми сівозміни включають багаторічні бобові трави дворічного використання й агромеліоративне поле, де вирощують однорічні трави.
Схема рисової сівозміни може бути такою: люцерна - люцерна - рис - рис - рис - агромеліоративне поле - рис - рис.
Розміщують таку сівозміну на низинних і добре вирівняних землях та недалеко від джерела подачі води.
Кожен тип сівозміни може включати різні види. Розрізняють зерно-парові, зерно-просапні, зерно-паро-просапні, зерно-трав’яні, зерно-паро-трав’яні, трав’яно-просапні, просапні, травопільні і зерно-трав’яно-просапні (плодозмінні).
Зерно-парова - вид польової сівозміни з зерновими культурами суцільної сівби і чистим паром.
Наприклад: чистий пар - озима пшениця - озимий ячмінь - яра пшениця - просо. Такі сівозміни використовують лише в посушливих районах Степу.
Зерно-просапна - це такий вид польової сівозміни, в якій велику частку в структурі посівних площ займають зернові суцільної сівби, що чергуються із просапними культурами.
Приклад таких сівозмін:
- у Поліссі: люпин - озима пшениця - картопля - ячмінь - овес - кукурудза на зелену масу і силос - озиме жито;
- у центральному Лісостепу: горох - озима пшениця - цукрові буряки – ячмінь – кукурудза - ячмінь;
- у північному Степу: горох - озима пшениця - кукурудза - ячмінь – соняшник - кукурудза на силос - озимий ячмінь.
Зерно-паро-просапна - найпоширеніший вид польової сівозміни у степовій зоні. В ній, окрім просапних культур і чистого пару, на більшій площі вирощують зернові суцільної сівби.
Прикладом є варіант дев’ятипільної сівозміни: чистий пар - озима пшениця - озимий ячмінь - кукурудза - ячмінь - кукурудза - горох - озима пшениця - соняшник.
Зерно-трав’яні сівозміни передбачають вирощування на більшій площі зернових культур суцільної сівби, які чергуються ыз багаторічними та однорічними травами. До такого виду належить спеціальна рисова сівозміна й окремі варіанти польових сівозмін.
Приклад польової зерно-трав’яної сівозміни: горох- озима пшениця - вико-овес із підсівом люцерни - люцерна - люцерна - озима пшениця - ячмінь - овес.
Також читайте: Проблема азотного живлення рослин
Зерно-трав’яні польові і кормові сівозміни називають ще ґрунтозахисними сівозмінами і використовують як протиерозійний захід на землях другої технологічної групи з крутизною схилів 3-7°С.
Зерно-паро-трав’яним є вид польової сівозміни, в якій, крім зернових культур суцільної сівби, меншу площу займають чистий пар і багаторічні трави.
Наприклад, чистий пар - озима пшениця - озимий ячмінь із підсівом еспарцету - еспарцет - озима пшениця - овес, просо. Такий вид сівозміни можна використовувати в північних і центральних районах Степу.
Трав’яно-просапною може бути вид польової, кормової або овочевої сівозміни, в якій просапні культури чергуються із багаторічними та однорічними травами.
Прикладом кормової сівозміни такого виду є схема: кукурудза на зелений корм і вико-овес із підсівом люцерни - люцерна - люцерна - кукурудза на силос - кормові буряки.
Трав’яно-просапні сівозміни недоцільно застосовувати в сильно посушливому Степу, де складаються несприятливі умови для багаторічних трав.
Просапні сівозміни характеризуються тим, що всю або більшу частину площ у них займають просапні культури. Такий тип характерний для овочевих сівозмін, хоча його може мати польова і кормова. Наприклад, кукурудза на силос - гречка - цукрові буряки - кукурудза - картопля - соя - соняшник.
Впроваджують такі польові сівозміни лише на землях першої технологічної групи з крутизною схилів не більш як три і тільки тоді, коли частка таких земель незначна.
Травопільні сівозміни характеризуються тим, що більшу частину площі займають багаторічні трави, меншу - зернові й технічні культури, а в кормових - однорічні культури на зелений корм і силос та кормові коренеплоди.
Прикладом є семипільна кормова сівозміна з таким чергуванням культур: вико-овес з підсівом злако-бобової сумішки - травосумішки - травосумішки - травосумішки - травосумішки - травосумішки - кукурудза на силос.
Зерно-трав’яно-просапна або плодозмінна сівозміна - вид польової, кормової або овочевої сівозміни, в якій не повторюються близькі за біологічними особливостями і технологією вирощування культури. Кращим варіантом є сівозміна, в якій однорічні культури чергуються з багаторічними, бобові - з небобовими, озимі - з ярими, просапні - з культурами суцільної сівби. У таких сівозмінах забезпечується найкращий фітосанітарний стан ґрунтового середовища та можливість отримувати екологічно чисту продукцію рослинництва.
Прикладом є схема польової плодозмінної сівозміни: горох - озима пшениця - кукурудза - ячмінь із підсівом конюшини чи еспарцету - конюшина чи еспарцет - озима пшениця - цукрові буряки, соняшник - кукурудза на силос - озимий ячмінь. Такий варіант характерний для лісостепової зони і північного Степу.
У льоносіючих районах Полісся у плодозмінній сівозміні практикують таке чергування культур: конюшина - озима пшениця - льон - картопля - люпин - озима пшениця - кукурудза на силос - озиме жито, ячмінь із підсівом конюшини.
Однак наведену вище класифікацію сівозмін не можна вважати повною. Поряд із зазначеними типами і видами існує багато проміжних форм, які характеризуються переходом від одного типу чи виду сівозмін до іншого. Наприклад, такою формою може бути кормо-овочева сівозміна, в якій, окрім кормових на одному-двох полях, вирощують овочеві культури. Запроваджуються кормо-овочеві сівозміни переважно в приміських господарствах, де зростає попит на овочеву продукцію.
Залежність від зони сіяння
У лісостеповій зоні в господарствах загального призначення структура посівних площ польової сівозміни має 55-65% зернових культур (близько 30% озимої пшениці, 10% кукурудзи, 7-8% ячменю, 2-3% гречки, 2-3% проса, 7-8% гороху), 15-20% технічних (12-13% цукрових буряків і 2-5% соняшнику) і 20-25% кормових культур (озимі і ярі однорічні рослини на зелений корм і силос, коренеплідні та багаторічні трави).
Найпоширеніша в зоні десятипільна сівозміна з таким орієнтовним чергуванням культур: ярі злако-бобові сумішки і кукурудза на зелений корм та силос - озимі пшениця і ячмінь - цукрові та кормові буряки, картопля - ячмінь, овес із підсівом конюшини чи еспарцету - конюшина чи еспарцет - озима пшениця - цукрові буряки - горох - озимі пшениця, жито, ячмінь - кукурудза, соняшник, просо, гречка.
У разі спеціалізації господарства на виробництві свинини в структурі посівних площ мінімальною є частка культур на зелену масу та силос і максимальною - зернофуражних культур за рахунок кукурудзи і ячменю. Частка технічних культур при цьому залишається рекомендованою для зони.
За такого співвідношення окремих груп культур схема сівозміни може мати такий вигляд: вико-горохо-овес, кукурудза на зелений корм і силос, горох - озимі пшениця і ячмінь - цукрові і кормові буряки, картопля, кукурудза - ячмінь із підсівом конюшини, ячмінь - конюшина, горох - озима пшениця - цукрові буряки - кукурудза - ячмінь - кукурудза, соняшник.
У господарстві, що спеціалізується на виробництві молока і вирощуванні молодняку великої рогатої худоби, в групі кормових зростає частка культур на зелений корм і силос, бобових трав на сіно. Серед зернофуражних культур перевага надається кукурудзі.
Схема спеціалізованої польової сівозміни в цьому випадку може бути такою: озимі і ярі на зелений корм, горох - озима пшениця - цукрові та кормові буряки - кукурудза - ячмінь, овес з підсівом люцерни - люцерна - люцерна - озима пшениця - цукрові буряки, соняшник - кукурудза на силос.
У разі спеціалізації агроформування на виробництві яловичини в групі кормових переважають посіви силосних культур, а серед зернових розширюються посіви кукурудзи за рахунок скорочення площ під озимою пшеницею.
Для такого типу господарства орієнтовною є сівозміна з подібним набором і чергуванням культур: однорічні злако-бобові трави, кукурудза на силос - озима пшениця - цукрові і кормові буряки - кукурудза на зерно і силос - ячмінь, овес із підсівом конюшини - конюшина на два-три укоси - кукурудза - горох - озима пшениця - цукрові буряки, соняшник. У сільгосппідприємствах, розміщених близько до цукрових заводів і з рівнинним рельєфом місцевості, з метою зменшення витрат на транспортування коренеплодів і з природоохоронної точки зору посіви буряків доцільно доводити до трьох полів у десятипільній сівозміні за рахунок скорочення площ буряків у віддалених від цукрових заводів господарствах і на еродованих землях, непридатних для вирощування цієї культури.
Схема такої спеціалізованої сівозміни може бути такою: кукурудза на зелену масу, вико-овес - озима пшениця - цукрові буряки - ячмінь із підсівом конюшини чи еспарцету - конюшина чи еспарцет - озима пшениця - цукрові буряки - горох - озима пшениця - цукрові буряки.
Фактори впливу на чергування культур
Чергування культур у сівозміні базується на дотриманні певних вимог, дотримання яких дає змогу господарству досягти раціональності сівозміни.
У підприємстві слід вести облік впливу хімічних факторів у сівозміні культур, які виносять з ґрунту різну кількість елементів живлення і в різному співвідношенні; використовують поживні речовини з різних ґрунтових горизонтів; мають неоднакову здатність засвоювати важкорозчинні сполуки. Якщо не чергувати культури, то досить швидко можуть виснажитися запаси того чи іншого елемента живлення. Чергування культур дає змогу регулювати винос, а отже, й економити витрату запасів елементів живлення. Важливо чергувати культури, що використовують елементи живлення з різних ґрунтових горизонтів. Чергування культур дозволяє регулювати баланс не тільки мінерального живлення, а й процеси синтезу та розпаду органічної речовини в ґрунті. Це перша група факторів.
Друга група об’єднує фізичні фактори. Необхідно так чергувати культури, щоб не руйнувалася структура ґрунту. У зв’язку з цими вимогами в господарстві не повинно допускатися розміщення кілька років підряд просапних культур або просапних після пару, оскільки в цьому випадку інтенсивний обробіток ґрунту призводить до руйнування структури ґрунту. На фізичні властивості ґрунту по-різному впливає і різна здатність рослин до нагромадження органічних залишків у ґрунті. Розходження при чергуванні культур дозволяють враховувати позитивний чи негативний вплив попередника на фізичні і водно-фізичні властивості ґрунту і цілеспрямовано будувати сівозміну з одержанням максимально можливого ефекту від кращих попередників по їх впливу на родючість ґрунту. Крім того, це сприяє зниженню витрати праці і засобів на енергоємних операціях з обробітку ґрунту. Не рекомендується кілька років підряд розміщувати культури, що інтенсивно витрачають ґрунтову вологу.
Біологічні фактори також впливають на чергування культур. Відповідно до них господарство має використовувати у сівозміні чергування культур з різною стійкістю проти хвороб і шкідників, які пошкоджуються однаковими типами і видами, але неоднаково впливають на ґрунтові мікроорганізми і бур’яни.
Економічні й організаційно-господарські причини чергування культур визначаються тим, що сівозміна є основною ланкою зональної системи землеробства. Вона забезпечує раціональне використання землі, ресурсів і біологічного потенціалу рослин, техніки, добрив, робочої сили. Сівозміна створює сприятливі передумови для успішного захисту рослин від хвороб, шкідників, бур’янів, ґрунту - від водяної і вітрової ерозії, для підвищення родючості ґрунту, для одержання стійких і високих урожаїв сільськогосподарських культур при найменших витратах праці і засобів на одиницю продукції.
