Хоча у червні рослини пшениці озимої уже не потребують додаткового підживлення більшістю елементів, ефективно використовуючи те, що вже є, це не означає, що питання можна оминути увагою.
По-перше, у період формування і наливу зерна якість передусім азотного живлення та погодні умови мають вирішальне значення на озерненість колоса і крупність збіжжя, що зрештою визначає продуктивність пшениці озимої і майбутню врожайність цієї культури.
По-друге, враховуючи велику кількість опадів, стрімке поширення хвороб та шкідників у травні-червні, можна очікувати, що значна частина елементів живлення (того ж азоту) буде втрачено. До того ж рослини потребуватимуть додаткового живлення у протистоянні зі стресовими явищами.
Як відомо, після того, як пшениця озима засвоїть до початку колосіння 65–70% усієї кількості необхідного їй азоту, в період цвітіння вона фактично припиняє це робити.
Втім, водночас зі стартом формування зерна потреба рослин в азоті відчутно зростає, і за нормальних умов розвитку посіви озимини мають засвоїти решту потрібного їй елементу. Причому засвоїти максимально ефективно, оскільки на цьому етапі розвитку азот переважно спрямовується на покращення якості зерна. Також потрібно мати на увазі, що надлишок його спричиняє вилягання посівів та сприяє пошкодженню рослин іржею.
Однією з істотних особливостей, яку слід враховувати у вирощуванні сільгоспкультур, є взаємопов’язаність азотного і сірчаного живлення. За дефіциту сірки в живильному середовищі ускладнюється чи взагалі припиняється відновлення та асиміляція азоту росинами. В результаті затримується процес утворення білків.
Слід розуміти, що вплив азотного живлення на зростання вмісту білка починає виявлятися після того, як цілковито задовольняються потреби рослин на формування оптимального у певних умовах рівня насінної продуктивності.
Отже, без достатнього рівня азотного живлення наприкінці вегетації вони не можуть сформувати високоякісного зерна навіть за максимально можливого накопичення його у вегетативних органах.
Натомість у фазі воскової і повної стиглості зерна надходження елементів живлення призупиняється. Розпочинається інтенсивний процес утворення білків, жирів та інших складних органічних речовин.
В цей момент внаслідок таких ймовірних негативних факторів, як порушення процесів обміну та дихання, впливу на рослини мікроорганізмів існує ризик зниження маси зернівок. Відповідно, особливо пильно необхідно слідкувати за станом посівів, не запізнюючись зі збиранням урожаю.
Саме тому підживлення азотними й іншими добривами посівів озимої пшениці на пізніх фазах розвитку є вельми тонкою справою. Його ефективність може наближатися до нуля у тому разі, якщо не сформовано достатній фонд асимілятів.
Найбільш ефективним є проведення підживлення у період трубкування, що пояснюється насамперед позитивним ефектом на розміри і вегетування двох верхніх листків на рослинах. Від розмірів та стану верхівкового листка безпосередньо залежить маса зернівки, а отже, фінальна врожайність колоса.
Слід зазначити, що головне споживання такого важливого елементу живлення, як фосфор озимина засвоює ще до початку колосіння. Як відомо, від нормальної забезпеченості посівів ним залежить здатність рослин сформувати розгалужену міцну кореневу систему, а також генеративні органи. Крім того, від нормального фосфорного живлення залежить і озерненість колоса.
Калій є важливим елементом живлення для рослин озимої пшениці, оскільки він забезпечує стійкість їх проти вилягання стебла та розвитку борошнистої іржі. Споживання його поступово триває буквально з перших днів розвитку озимої пшениці включно до початку цвітіння. Однак найвища потреба у цьому елементі живлення відчувається у фазі виходу в трубку та колосіння. Калій підвищує холодостійкість рослин та міцність стебел, що особливо важливо під час вирощування схильних до вилягання сортів.
За його нестачі пшеничне стебло вкорочується, тканини на краях листків набувають буроватого забарвлення і відмирають. Внаслідок цього порушується протікання нормального обміну речовин та затримується реакція синтезу білка, що спричиняє зниження урожайності й погіршення якості зерна.
Відповідно, під час планування підживлень посівів на пізніх етапах розвитку озимої пшениці необхідно чітко враховувати їх економічну доцільність. Цілком виправданим може бути внесення азоту разом із сіркою, а також калію у доступній формі. Однак у всякому разі варто провести більш ретельно обстеження стану рослин, і приймати потрібне рішення на його підставі.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
