Ріпак — культура великих потенційних можливостей. Не можна розраховувати на високі кінцеві результати, якщо в господарстві немає в потрібній кількості сучасного комплексу техніки, машин для раціонального внесення мінеральних добрив, сівалок точного висіву, машин для протруювання, наземних й авіаційних обприскувачів для своєчасного застосування пестицидів, різних комбінованих добрив, регуляторів росту тощо.
У вирощуванні ріпаку слід робити ставку на пріоритетні елементи технологій: якісну підготовку ґрунту, оптимальні строки сівби, підбір високоврожайних сортів і гібридів ріпаку, оптимальне та програмоване застосування макро- й мікродобрив, високоефективних пестицидів, регуляторів росту, десикантів. Правильне поєднання цих елементів дозволяє отримати врожайність ріпаку 45 ц/га і більше.
Підготовка до сівби
Попередники ріпаку озимого мають сприяти знищенню бур’янів, створенню доброї структури ґрунту з достатньою кількістю поживних речовин, рано звільнити поле. За сучасної структури посівних площ, коли 50% і більше під зерновими, ці культури є основними попередниками для ріпаку озимого. Тому ріпак озимий висівають переважно після озимого та ярого ячменю, озимої пшениці.
Не висівають ріпак після соняшнику й капустяних: гірчиці, редьки, капусти тощо. Повертати ріпак на попереднє поле в сівозміні можна не раніше ніж через 4–5 років.
Передпосівна обробка насіння якісними інсектофунгіцидними препаратами захищає сходи ріпаку озимого від комплексу шкідників і хвороб. Недотримання цього агрозаходу може призвести до повного знищення посіву ріпаку озимого на великих площах, що потім неможливо виправити.
Сівба — один із найважливіших елементів технології вирощування насіння ріпаку озимого. Для отримання високих і стабільних урожаїв культури значну роль відіграють правильно вибрані строки та способи сівби. Вони визначаються насамперед біологією культури, зоною вирощування й конкретними умовами
Оптимальні строки та норма висіву
Дотримання рекомендованих строків сівби та норм висіву є важливим елементом у технології вирощування ріпаку, хоча через об’єктивні причини часто вимагає коригування.
Оптимальними строками сівби ріпаку озимого є 15–30 серпня, допустимі — 5–10 вересня. Якщо сіяти після допустимих строків, недостатньо розвивається коренева система, рослини мають низьку зимостійкість. Генеративні органи закладаються на дуже малих рослинах, що обмежує гілкування й формування достатньої кількості стручків. Надранні посіви з осені переростають, замість прикореневої розетки утворюють стебло. В результаті точка росту підіймається високо над поверхнею ґрунту: нагромаджується велика вегетативна маса, через що посіви пошкоджують морози, або вони випрівають у зимовий період. Існує загальне правило для ріпаку озимого — загущення значно страшніше від зрідження, особливо для сортів і гібридів традиційного типу росту.
Для оптимального терміну сівби ріпаку озимого вважається найкраща норма висіву — 450–600 тис. схожих насінин на 1 га. За надранніх і ранніх термінів посівну норму треба зменшити, а за пізніших слід збільшити на 10%. Також варто коригувати норму висіву ріпаку озимого залежно від стану підготовленості ґрунту до сівби та погодних умов на час сівби (в бік збільшення за належної його підготовки).
Одним із вирішальних складників технології вирощування цієї культури, що значно впливає на рівень урожайності, є спосіб сівби. За результатами досліджень, які проводив Інститут кормів та сільського господарства Поділля, встановлено, що за сівби озимого ріпаку із шириною міжрядь 15 та 30 см урожайність насіння була майже однаковою, а за ширини 45 см вона знижувалася (рис. 1).
Рис. 1. Вплив способу сівби на врожайність ріпаку озимого, ц/га
За ширших міжрядь на 1 м рядка припадає більше насінин. Наприклад, за норми 5 кг/га із масою 1000 насінин 5 г на 1 м висівається: з міжряддям 15 см — 20 насінин, 30 см — 35; 45 см — 50 насінини. Таким чином, у рядку з міжряддям 45 см висівається у 2,5 раза більше насінин, ніж із міжряддям 15 см. Отже, в широкорядних посівах, особливо за високих норм висіву, всі рослини входять у зиму ослабленими, витягнутими зі слабко розвинутою кореневою системою, внаслідок чого знижується їх зимостійкість і насіннєва продуктивність.
Крім того, широкорядні посіви потребують міжрядних обробітків, що не завжди вдається через велике навантаження на прополюванні просапних культур.
У рядкових посівах із міжряддям 15 см рослини розміщені по площі рівномірніше, швидше утворюють прикореневу розетку й закривають вільну поверхню ґрунту між рядками, пригнічуючи таким чином бур’яни, формують міцну кореневу систему. Все це сприяє нормальній перезимівлі посівів і підвищенню продуктивності ріпаку озимого.
Рис. 2. Вплив норми висіву на врожайність ріпаку озимого, ц/га
У насінницьких посівах своя стратегія
На насінницьких посівах густота рослин істотно впливає на розвиток кореневої системи, кількість розгалужень, стручків на рослинні, кількості насінин у стручку, маси 1000 насінин і т. д., що мають пряме відношення до продуктивності ріпаку. Для забезпечення оптимальної густоти кількість рослин після сходів має становити для ріпаку озимого 90–110 шт./м² (5–6 кг/га). Меншу кількість насіння можна висівати на родючих і добре підготовлених до сівби ґрунтах. Максимальну норму висіву треба застосовувати на гірших ґрунтах, за пізньої сівби, в місцевостях, де найчастіше спостерігають засухи в післясходовий період
А у виробничих умовах установлення норми висіву залежить від багатьох чинників: загальної культури землеробства, якості підготовки ґрунту, його родючості, строків сівби тощо. Так, за ранніх строків сівби, тобто в перших числах оптимальних строків, на родючих ґрунтах, ретельно підготовлених площах за оптимальних запасів вологи в теплу осінь норма висіву має бути 5–6 кг/га насіння І класу. Якщо сіють у кінці оптимальних строків або за інших несприятливих умов, норму збільшують до 8–10 кг/га. Проте це не означає, що низький агротехнічний рівень можна перекривати збільшенням норми висіву насіння.
Дослідженнями, які проводили в Інституті кормів та сільського господарства Поділля за цим напрямом, щодо ріпаку озимого було встановлено, що за норми висіву 4 і 6 кг/га урожайність насіння озимого ріпаку була майже однаковою. Збільшення норми висіву до 10 кг/га знижувало врожаї насіння.
Ураховуючи те, що щільність рослин визначається нормою висіву, дослідами було встановлено, що оптимальною нормою висіву є норма в межах 4 кг/га. За такої щільності рослин добре розвинуті швидко набирають вегетаційну масу, випереджаючи в рості й розвитку бур’яни, а зімкнувшись, зберігають вологу в кореневому прошарку ґрунту.
Зниження норми висіву до 2 кг/га суттєво не зменшує врожай, проте виникає ризик забур’янення посіву, а за несприятливих погодних умов зимування — зменшення щільності рослин до критичної межі.
Завдяки біологічній особливості ріпаку формувати на зріджених посівах багато бічних погонів, а на загущених — підвищену кількість стручків у верхній частині рослини норми висіву його значно менші, ніж в інших культур, впливають на врожайність
Наслідки загущення посівів
Необґрунтоване підвищення норми висіву спричиняє біологічну конкуренцію рослин під час їх росту й розвитку в осінній період, унаслідок чого рослини витягуються, а точка росту та коренева шийка виносяться на поверхню ґрунту, на загущених посівах пригнічується біологічний потенціал продуктивності рослин, спостерігається вища (на 10–30%) ураженість їх шкідниками й хворобами.
Оптимальний розвиток посівів озимого ріпаку восени являє собою основу для його надійної перезимівлі й урожайності, оскільки відомо, що бічні стебла як основні, що формують урожай, закладаються вже осінню. На початку вегетації весною рослини можуть повністю компенсувати пошкодження, отримані взимку, утворенням нових пагонів на кореневій шийці, якщо до настання зими рослина має по 8–12 листків, діаметр кореневої шийки дорівнює 8–12 мм і не починається ріст центрального пагона. Як правило, кількість листків, що утворилися восени на рослині, відповідає кількості пагонів на ньому. На цій основі вже восени можна визначити максимально очікувану врожайність (МОВ) цього посіву:
МОВ = (кількість листків на рослині + кількість рослин на 1 м²) ÷ 10
Наприклад, перед входом у зиму середня кількість листків на рослині — 12, а середня кількість рослин на 1 м² — 35,7. Таким чином, максимально очікувана врожайність становитиме 47,7 ц/га. Але за прогнозування слід обов’язково враховувати погодні умови, які здатні вплинути на врожайність.
Потенційна врожайність помітно знижується, якщо перед зимівлею рослина утворює менше ніж 8 листків, що неможливо компенсувати збільшенням норми висіву ріпаку озимого.
Ріпак як олійна культура несе визначене навантаження на ґрунт. Тому потрібно ретельно підходити до технології вирощування ріпаку шляхом удосконалення технологічного процесу.
Одним із суттєвих чинників впливу на кінцеву врожайність озимого ріпаку є виконання технологічних операцій в чіткі агротехнічні терміни, дотримання оптимальних норм висіву й способів сівби, недотримання яких може призвести до загальних втрат урожаю ріпаку до 70%.
Сергій ЮРЧУК, науковий співробітник
Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН
