Чому так? Почнімо з того, що для того, щоб посіяти проміжні сидеральні культури, потрібен час. Люди зібрали ріпак, пшеницю, ранній соняшник чи кукурудзу, і їм потрібно гнати обробляти поля, доробляти зерно, вносити добрива, коротко кажучи, встигнути зробити мільйон справ. Натомість потрібно ще й посіяти якісь сидерати, з яких невідомо чи буде віддача, а тоді ще й встигнути заробити їх у ґрунт. Ще й за них переживай!
До цього всього посіяти сидерати це одне, а отримати сходи і швидке нарощування рослинної маси — зовсім інше. Тут он на ріпаку чи пшениці спробуй отримати сходи, а ще з травою «розважатися». А як не буде дощу, і ми просто викинемо гроші намарне? Зайві ризики не хоче на себе брати ні агроном, ні власник.
Далі. За всієї своєї корисності сидерати також полюбляють вологу. Якщо ж її мало, то завжди існує ризик висушити землю перед вирощуванням основної культури. Це потрібно також враховувати. І нарешті, щоб нормально посіяти сидерати, потрібно мати відповідне обладнання, наприклад, ґрунтообробний агрегат із мінісівалкою чи хорошу сівалочку в принципі. І головне — добре освоїти технологію, щоб знати яку культуру сіяти перед кукурудзою, а яку перед соняшником, на яких ґрунтах, і коли ті сидерати заробляти в землю. Може, їх і заробляти не треба, а пройтися гліфосатом чи косаркою? Запитань у таких випадках часто буває більше, аніж відповідей.
Та з іншого боку, а коли у сільському господарстві буває легко? Сидерати спроможні якісно доповнити будь-яку технологію вирощування у будь-якому регіоні. Тому якщо складно їх одразу взяти і запровадити у товарних посівах, то можна почати з випробувань, засіявши пару десятків гектарів.
Поговорімо тому про те, якими бувають сидерати і з якою метою висівають ту чи іншу сидеральну культуру. Найпопулярнішими, звісно, є бобові, оскільки за їх допомогою ґрунт насичується, так би мовити, дармовим азотом. Їхня наявність у сівозміні є тим більш корисною, якщо вона істотно перекошена в бік економіки, наприклад, там, де вирощують понад 40% кукурудзи, соняшнику чи озимих зернових. Додавання як проміжну культуру конюшини, вики, люпину чи, навіть, гороху, сої чи нуту дасть змогу істотно врівноважити ситуацію.
Не менш корисними як сидерати можуть бути злакові культури, краще за все нетрадиційні, такі як жито, овес чи сорго. Вони мають здатність буквально оздоровлювати ґрунт і накопичувати у ньому велику кількість калію.
Включивши до сівозміни проміжні культури цих двох типів, можна організувати вельми цікавий колообіг. Наприклад, перший рік перед соняшником висівають злакові культури і ґрунт збагачується доступним калієм, а наступний рік — перед азото- та калієфільною кукурудзою — бобові. Якщо все прорахувати до дрібниць, то можна істотно поліпшити мінеральне живлення рослин і, як наслідок, їхню стійкість до стресів та кінцеву врожайність.
Своєю чергою, хрестоцвіті найкраще підходять для приорювання, перетворюючись на цінне органічне добриво, розпушують і оздоровлюють ґрунт. Гречка ж у сидеральних посівах сприяє розкисленню ґрунту. Цікаво, що цю культуру можна сіяти після збирання ярих культур включно по жовтень, а отже, висівати сидерати після таких культур, як кукурудза та соняшник, так само як і фацелію.
Проте йдеться не просто про «вирощування сидератів», а про напрацювання цілісної технології, в межах якої чергуватимуться та посилюватимуться корисні ознаки різних сидеральних культур. Умовно кажучи, прорахувавши правильно сівозміну, строки збирання основних культур та сівби проміжних, можна організувати безперервний процес поліпшення характеристик ґрунтів: збагачення елементами живлення, розкислення, розпушення ґрунту тощо. Протягом багаторічного застосування такої технології, враховуючи, що зелена маса сидератів є органічним добривом і сприяє розвитку біоти, можливе реальне підвищення показників рентабельності вирощування сільгоспкультур.
Не менш ефективним інструментом може стати застосування спеціально підібраних сидеральних сумішей, до складу яких одночасно входить до десяти різних культур, кожна із яких забезпечує окремі переваги. Завдяки цьому досягається різноплановий агрономічний ефект (ґрунт збагачується поживними речовинами, розпушується та ін.). Слід нагадати і про таку беззаперечну перевагу проміжних культур, як боротьба з бур’янами. Це буквально природний гербіцид, котрий завдяки суцільному висіву задушить будь-яких конкурентів, що спроможуться прорости на полі. Рік за роком і бур’янів буде значно менше. Самі ж сидеральні культури елегантно зникають після заходження обертового плуга в поле чи застосування інших агрозаходів.
Найчастіше сидерати висівають або за 1−1,5 місяця до сівби основної культури навесні із загортанням рослинної маси в ґрунт, або ж починаючи після збирання ранніх зернових. В ідеалі проміжну культуру потрібно тримати на полі якомога довше, однак надмірна кількість вологи та тепла може спровокувати прискорений розвиток і появу насіння. Цього не можна допускати у жодному разі. Оптимальний час для загортання сидератів у землю — початок цвітіння.
Так само варто сім разів подумати, аніж висівати сидерат на полі, де застосовують традиційну технологію обробітку у міжряддя основної культури. Можна догратися до того, що їх вже не прибереш, сидерати заберуть значну частину вологи і поживних речовин та ще й залишать після себе насіння.
Якщо у господарстві практикують систему парів, то принаймні окремі з них доцільно якраз засівати сидератами. Ми і ґрунт збагатимо, і бур’яни повиводимо, і поліпшимо характеристики родючості. Однак пари є пари, і захоплюватися тут проміжними культурами, мабуть, не варто. Все потрібно рахувати, однак взяти до уваги, що оскільки сидерати швидко перегнивають у ґрунті, залишаючи під землею численні пори, земля легко насичується повітрям і тривалий час зберігає вологу. До того ж пожнивні рештки проміжних культур рослин створюють додаткове живлення для ґрунтової біоти, формуючи передумови для накопичення в ґрунті азоту, фосфору, калію та інших важливих елементів живлення.
Слід наголосити на тому, що в Україні успішно працюють окремі господарства, у яких налагоджено безперервний процес утримання сидератів на полі поряд із вирощуванням основних культур. За такої технології сидерати безперешкодно буяють від збирання врожаю аж до сівби наступної культури навесні. За два тижні до збирання їх обробляють гліфосатом і після того провадять висів товарної культури з одночасним підсівом сидератів у міжряддя. Виростили врожай — знову коло замикається і поле завжди вкрите рослинним килимом. Ґрунт ніхто не чіпає, фактично це сидеральний no-till. Така технологія дає змогу істотно заощадити на пальному, добривах та гербіцидах. Останні застосовують лише для того, щоб зачистити поле від сидератів під сівбу. Однак, звісно, що для того, щоб так працювати, потрібно мати відповідну сівалку, певний гарантований річний мінімум опадів та знати, які сидеральні суміші й коли можна використовувати. Втім, це справа наживна...
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
