За даними Головного управління Департаменту фітосанітарної безпеки та контролю у сфері насінництва та розсадництва Держпродспоживслужби України з питань безпечності продуктів та захисту споживачів, паршу звичайну у 2019 році виявляли в усіх без винятку ґрунтово-кліматичних зонах з ураженням 0,5–100% бульб. Високий рівень ураження свіжозібраних бульб картоплі спостерігали в умовах Львівської (сорт Санте — 75%, Королева Анна — 100%), Хмельницької (сорт Санте — 45%, Київський світанок — 100%), Луганської (сорт Повінь — 31%, Санте — 52%), Київської (сорт Обрій — 40%, сорти Беллароза і Повінь — 50%), Черкаської (сорт Рів’єра — 25%, Слов’янка — 49%), Волинської (сорт Санте — 29%, Слов’янка — 34%) областей. Ураження бульб у межах 15–28% було в Тернопільській, Миколаївській, Харківській областях. В інших областях поширення хвороби на бульбах було незначним і коливалося в межах 0,5–6,0%.
Шкідливість хвороби виявляється в зниженні споживчої цінності продовольчої картоплі, погіршенні смакових властивостей, збільшенні відходів під час очищення бульб, зниженні вмісту крохмалю на 5–30%, схожості насіннєвих бульб на 10–12%, урожаю на 15–40%. Сильно уражені бульби втрачають масу під час зберігання, інтенсивно уражуються фітофторозом та різними видами гнилей.
Збудники парші та її різновиди
Збудниками хвороби є різні види актиноміцетів (променисті гриби), серед яких основне місце посідає Streptomyces scabies Waks. et Hern. Розмножується патоген спорами.
Променисті гриби уражують бульби, рідше — столони і корені. На бульбах хвороба проявляється у вигляді неглибоких виразок округлої або неправильної форми діаметром від декількох міліметрів до кількох сантиметрів. Зливаючись, виразки часто утворюють на поверхні бульби суцільну рвану кірку. Розрізняють п’ять форм звичайної парші: плоску, опуклу, глибоку, сітчасту і опукло-глибоку.
Актиноміцети — ґрунтові мікроорганізми. Патогенні види їх зберігаються в ґрунті протягом декількох років. Вони дуже стійкі до посухи і не втрачають життєздатність після дворічного перебування у висушеному стані. Спори актиноміцетів тривалий час витримують низькі температури до –30 °С. Довго витримують вони і зневоднення
Плоска парша трапляється переважно на молодих бульбах і уражує тільки шкірку або самий верхній шар перидерми. На бульбах утворюються іржаво-коричневі струпоподібні незначні виразки.
Опукла парша має вигляд опуклих, невеликих за розміром бородавок на молодих бульбах.
Глибока парша проявляється у вигляді вдавлених у м’якуш (до 0,5 см) різної форми коричневих виразок. Краї їх часто підіймаються над поверхнею бульби і оточені рваною кіркою. Цей тип парші у більшості випадків проявляється під час збирання картоплі.
Звичайна плоска парша картоплі
Сітчаста парша характеризується суцільною тріщинуватістю поверхні бульби у вигляді неглибоких рівчачків, які взаємно перетинаються у різних напрямах і нагадують сітку.
Опукло-глибока парша проявляється у вигляді одночасного розвитку опуклої та глибокої парші на одній бульбі. При цьому на бородавках-наростах іноді з’являються більш-менш глибокі виразки.
Розвивається звичайна парша здебільшого на сочевичках бульб, які збільшуються, а шкірка розривається у різних напрямах, утворюючи виразки. Уражена перидерма бульби, як правило, відшаровується від здорової тканини смугою мертвих клітин. Уражуються бульби в основному в молодому віці.
Плоска зіркоподібна звичайна парша
Кожна з п’яти форм прояву парші звичайної характеризується відповідною динамікою розвитку та рівнем шкідливості. Найбільш шкідливою з п’яти виявлених форм є глибока та опукло-глибока звичайна парша, яка значно погіршує товарні й смакові якості.
Різні форми прояву на бульбах картоплі парші звичайної спричиняють як різні види актиноміцетів, так і різні їх штами. Так, у променистого гриба S. scabies описано 17 фітопатогенних штамів. Встановлено, що в одного і того ж штаму патогенність значною мірою залежить від зовнішніх умов середовища і пори року, а також від здатності бульб реагувати на зараження і розмноження гриба. Актиноміцети зазвичай уражують молоді бульби, які не встигли розвинути щільну шкірку. Цей період триває від моменту потовщення столона (зав’язування бульб) і протягом наступних 10–30 днів, залежно від зовнішніх чинників. Розвиток хвороби, тобто збільшення площі ураженої тканини, відбувається протягом усього періоду активного росту бульб.
Сітчаста звичайна парша
На патогенність актиноміцетів і частоту зараження бульб впливають багато чинників. Багато заражень відбувається за температури ґрунту 20 °С, хоча температура росту і розвитку актиноміцетів, патогенних для картоплі, лежить в межах 10–40 °С, за оптимуму 25–30 °С. Цим пояснюється сильне ураження бульб картоплі звичайною паршею в роки зі спекотним літом.
Оптимальні умови для масового зараження бульб створюються за вологості ґрунту 50–70% ППВ. Парша звичайна на піщаних і супіщаних ґрунтах значно пригнічується за вологості понад 75% і, навпаки, значно розвивається на ґрунтах, де вологість знижується нижче 70% ППВ. Слід зазначити, що ґрунтова волога впливає на шкідливість парші звичайної тільки тоді, коли вода знижує рівень аерації в перезволоженому ґрунті. Це залежить від механічного складу і структури ґрунту, насиченості його органічними речовинами та інших чинників. Всі види збудників парші дуже чутливі до кислого середовища. Розвиток патогенних актиноміцетів відбувається в межах діапазону рН (мінімум 4,4; оптимум 6,3–8,3; максимум 10,1 ). Чим вище рН ґрунту, тим більшою мірою посилюється ураження бульб картоплі. Однак нерідко відбувається сильне ураження бульб на ґрунтах з широким діапазоном значення рН. Це пояснюється високою пластичністю збудника хвороби, різні штами якого легко пристосовуються до кислотності ґрунту, і отже, цей чинник не може бути обмежувальним у шкідливості хвороби. Водночас короткочасне підвищення кислотності ґрунту (наприклад, за внесення кислих форм мінеральних добрив) пригнічує на деякий час активність високопатогенних штамів, поки збудник не пристосується до нових умов. Всі види стрептоміцетів, як виявилося, здатні змінювати рівень реакції середовища, що сприяє їх росту і розвитку.
Опукла звичайна парша
Актиноміцети — типові аероби, тобто їм для розвитку необхідна достатня кількість кисню. Зменшення вмісту кисню в ґрунті призводить до придушення життєздатності актиноміцетів. Часто на ураження бульб впливає глибина залягання його в ґрунті. У більш глибоких шарах, куди проникає менше повітря, парша розвивається слабкіше.
Високий вміст у ґрунті органічної речовини, в основному у вигляді гумусу, пригнічує збудників парші звичайної. Навпаки, не перегнилі рослинні рештки, свіже органічне добриво сприяють розвитку хвороби. Великою мірою активізується життєздатність патогенних видів і штамів актиноміцетів за наявності в ґрунті вільного кальцію і нітритів. Навпаки, зниження шкідливості хвороби відбувається в тому випадку, коли в ґрунті є в достатній кількості марганець, бор та деякі інші мікроелементи.
Глибока звичайна парша на фоні плоскої
На полях, де вирощують інші культури, актиноміцети, специфічні для картоплі, придушуються іншими видами. За подальшого садіння картоплі концентрація їх швидко наростає. Інтенсивність відновлення чисельності актиноміцетів, необхідних для сильного проявлення хвороби, є в прямій залежності від кількості, що залишилася до садіння картоплі.
Джерелом інфекції парші звичайної є заражений ґрунт. Гриб може зберігатися і на уражених насіннєвих бульбах картоплі. Використання для садіння уражених бульб збільшує інтенсивність розвитку хвороби. Велике значення бульбова інфекція має за вирощування картоплі на цілинних та залежних ділянках, а також на полях, де культуру давно не вирощували.
Є відомості про антагонізм між збудниками парші звичайної та ризоктоніозу (чорної парші) картоплі за спільного ураження ними бульб.
Опукло-глибока звичайна парша
Між температурою ґрунту в період інтенсивного бульбоутворення і кількістю уражених бульб, а також ступенем розвитку хвороби спостерігається позитивна кореляційна залежність.
Захисні заходи
Істотне стримування поширення звичайної парші картоплі відбувається під час проведення комплексу профілактичних, агротехнічних і хімічних заходів. Найбільш радикальним, економічно вигідним і екологічно чистим є вирощування стійких сортів. За даними Інституту картоплярства НААН, в умовах Полісся України відносно стійкими проти парші звичайної є сорти: Аніка, Билина, Вимір, Кіммерія, Мирослава, Поліське джерело, Серпанок, Слаута, Скарбниця, Струмок, Тирас, Щедрик, Явір.
З агротехнічних заходів велике значення в обмеженні поширення хвороби має дотримання сівозміни. Монокультура картоплі сприяє накопиченню в ґрунті специфічних для картоплі видів і штамів актиноміцетів й інтенсивному ураженню бульб звичайною паршею. Слід вирощувати культури, які пригнічують ці види і штами внаслідок розвитку специфічної мікрофлори в їх ризосфері, яка проявляє антагоністичні властивості до збудників парші звичайної. У зв’язку з цим на одному і тому ж полі картоплю можна вирощувати з інтервалом в 4–5 років, а як попередник використовувати озиме жито, озиму пшеницю, зернобобові суміші, люпин, сою, еспарцет.
Знижується шкідливість парші звичайної і по обороту пласта багаторічних трав після озимих зернових культур, сидератів із ріпаку, гірчиці, вики, сої, озимого жита. Попередні культури регулюють співвідношення в ґрунті корисної і шкідливої мікрофлори. Заорювання сидеральних культур сприяє розвитку сапрофітних видів грибів і бактерій — антагоністів збудників парші звичайної, переходу нерозчинних сполук марганцю в розчинні, що негативно впливає на накопичення актиноміцетів.
Ураженість бульб картоплі звичайною паршею значною мірою залежить від внесених в ґрунт добрив. Свіжий гній із соломою і компости з ним призводять до швидкого накопичення патогенних для картоплі видів актиноміцетів. Це стосується і свіжого гною з тирсою. Тому безпосередньо під картоплю слід вносити тільки добре перепрілі органічні добрива.
Систематичне застосування органічних добрив і сидератів зазвичай обумовлює збільшення гумусу в ґрунті, який запобігає порушенню ґрунтових біоценозів, сприятливих для рослин (зокрема і картоплі). Крім того, органічні речовини збільшують період сапрофітної фази актиноміцетів і, отже, послаблюють ураження бульб паршею звичайною. Однак це стосується тільки високих доз органічних добрив. Навпаки, невеликі дози гною або компосту на середньозабезпечених ґрунтах, зелена маса сидератів (до 25 т на 1 га) стимулюють розвиток патогенних видів актиноміцетів, особливо на слабородючих ґрунтах.
На шкідливість парші дуже впливає вміст у ґрунті елементів мінерального живлення. Залишкова кількість азоту, наприклад, внаслідок його надлишкового внесення під попередню культуру або безпосередньо під картоплю збільшує кількість хворих бульб і ступінь розвитку хвороби. У зв’язку з цим рекомендується використовувати в боротьбі з паршею звичайною амонійні форми азотних добрив або вносити в ґрунт стабілізатори азоту. Надлишок калійних і фосфорних добрив дещо послаблює шкідливість парші, особливо за використання калійної солі, хлористого кальцію і суперфосфату.
Рекомендується також вносити в рядки під час садіння картоплі кислі форми азотних і фосфорних добрив: сульфат амонію (1,0–1,5 ц на 1 га) і суперфосфат (1 ц на 1 га). В цьому випадку невелике місцеве підкислення ґрунту пригнічує патогенні для картоплі види і штами актиноміцетів, а також підсилює вимивання з орного горизонту ґрунту кальцію, необхідного для нормального росту і розвитку збудників парші звичайної.
Внесення в ґрунт достатньої кількості міді, марганцю, магнію, бору, кобальту в дозах, згідно з даними агрохімічного обстеження полів, сприяє зниженню шкідливості парші звичайної завдяки підвищенню стійкості бульб до хвороб. Це, з одного боку, пов’язано з антагонізмом іонів. Катіон кальцію зменшує активність катіонів натрію, калію, міді та інших елементів, підвищує стійкість бульб до хвороби. З іншого боку, надлишок кальцію активізує діяльність актиноміцетів. Тому вапно слід використовувати безпосередньо під картоплю, але в дозах, що не перевищують половинної норми щодо гідролітичної кислотності. При цьому треба мати на увазі, що в наступні 3–5 років висаджувати на вапнованому ґрунті картоплю недоцільно, бо в цьому випадку спостерігатиметься посилення шкідливості парші. Під картоплю можна застосовувати невеликі дози вапна (500–800 кг на 1 га), вносячи спільно з органічними добривами або окремо по сходах картоплі.
Розвиток парші звичайної значною мірою можна знизити, якщо провести полив картоплі з моменту масового зав’язування бульб і до досягнення ними 2–3 см в діаметрі. У цей період вологість ґрунту в зоні утворення бульб не повинна бути нижче 75–80% ППВ.
Передзбиральне скошування бадилля сприяє швидкому дозріванню бульб, зміцненню покривних тканин і, отже, меншому зараженню їх актиноміцетами і зниженню розвитку хвороби.
Проти поверхневої інфекції збудників парші звичайної насіннєві бульби картоплі перед закладанням на зберігання слід обробити протруйниками на основі діючих речовин: імазаліла, рк (Фумазаліл, 150 мл/т), імазаліла сульфату, кс (Фунгазіл 100 SL (150 мл/т), флудіоксоніла, т. к. с. (Максим 025 FS, 0,75 л/т або аналогами), бензойної кислоти, рк (Кагатник, 0, 2–0,4 л/т) або обробити насіннєві бульби перед висаджуванням їх в ґрунт протруйниками на основі діючих речовин: фосфористої кислоти + калію фосфіта + імідаклоприда, в. р. (Прем’єр Голд, 1,0–1,5 л/т), пенфлуфена + клотіанідіна, тн (Еместо Квантум, 273,5 FS, 0,2–0,3 л /т), бензойної кислоти, рк (Кагатник, рк, 0,4–0,7 л/т) та ін. Перед протруєнням бульби обов’язково перебирають і доводять партію до посівних кондицій. Під час протруєння бульб в робочі суспензії або емульсії препаратів слід додавати мікроелементи: марганець, молібден, цинк, кожен по (0,02%), борну кислоту (0,05%), перманганат калію (0,001%), а також робити витяжки з суперфосфату (2%) й аміачної селітри (2%). Норма витрати робочої рідини до 35 л/т.
І. Л. МАРКОВ, канд. біол. наук,
професор НУБіП України
