Зменшують ефективність
У порівнянні з ранніми зерновими культурами, посіви гороху мають більшу забур’яненість і певні відмінності видового складу бур’янів. Це насамперед переважання в агрофітоценозі частки злакових однорічних та ярих дводольних видів бур’янів із родини капустяних. Останніми роками, у зв’язку з появою сучасних інтенсивних сортів гороху, стійких до вилягання і придатних для прямого комбайнування, проблема захисту цієї культури від бур’янів значно загострилася. Тому сучасні технології вирощування гороху повинні включати не тільки агротехнічні заходи конт-ролю бур’янів, а й застосування хімічних заходів захисту.
На початку вегетації горох інтенсивно розвивається та утворює вегетативну масу, яка затінює бур’яни, але у наступні періоди ріст рослин уповільнюється, а під час дозрівання культури рослини часто вилягають, що сприяє повторному забур’яненню посівів. Пізньостиглі сорти на перших фазах росту і розвитку культури характеризуються сповільненим утворенням біомаси, що призводить до надмірної забур’яненості посівів на цих етапах.
Через недостатньо ретельний догляд за посівами гороху бур’яни пригнічують посіви культури, виснажують і висушують ґрунт, ускладнюють його обробіток і збирання врожаю, що, в свою чергу, негативно впливає на отримання запланованого врожаю. Також наявність бур’янів у посівах знижує ефективність внесених добрив та сприяє розмноженню як шкідників, так і хвороб. За даними дослідників, зі збільшенням забур’яненості посівів гороху з 10 до 160 шт./м2 урожайність його знижується з 0,42 до 0,15 т/га, а винесення бур’янами N, P, K зростає у 2,8–3,0 разів. Слід відмітити, що кореневі виділення гороху, збагачені азотом та іншими сполуками, створюють сприятливі умови для вегетування бур’янів, поширених у цій культурі.
Зональні відмінності
Залежно від грунтово-кліматичної зони вирощування у посівах гороху найбільш поширеними бур’янами із малорічних є: лобода біла (Chenopodium album L.), щириця звичайна (Amaranthus retrofleocxus L.), редька дика (Raphanus raphanistrum L.), вівсюг звичайний (Avena fatua L.), мишій зелений (Setaria viridis (L.) Pal. Beauv.), мишій сизий (Setaria glauca (L.) Pal. Beauv.), просо куряче (Echinochloa crus-galli (L.) Pal. Beauv.); із багаторічних коренепаросткових: осот жовтий (шорсткий) (Sonchus asper (L.) Hill), осот жовтий польовий (Sonchus arvensis L.), осот рожевий (Cirsium arvense (L.) Scop.), пирій повзучий (Elytrigia repens (L.) Nevski), берізка польова (Convolvulus arvensis L.), свинорий пальчастий (Cynodon dactylon (L.) Pers.).
Окрім цих видів у посівах гороху проблемними бур’янами можуть бути: гірчиця польова (Sinapis arvensis L.), паслін чорний (Solanum nigrum L.), підмаренник чіпкий (Galium aparine L.), гірчак березковидний (Polygonum convolvulus L.), жабрій звичайний (Galeopsis tetrahit L.), рутка лікарська (Fumaria officinalis L.), курячі очка польові (Anagallis arvensis L.), гірчак розлогий (Polygonum lapathifolium L.).
Забур’яненість полів, на яких планується вирощувати горох, визначають восени після збирання попередника, і весною до посіву і після появи сходів. Для цього проходять по двох діагоналях поля і через рівні проміжки накладають облікові рамки 50 х 50 см (0,25 м2).
На полях площею до 50 га накладають рамку в 10 місцях, від 50 до 100 га - в 15, на полях більше 100 га - у 20. Рамку розміщують так, щоб рядки культурних рослин слугували її діагоналлю. У середині рамки підраховують кількість бур’янів кожного виду, і результати обліковують.
Агротехнічні заходи
Для обмеження чисельності берізки польової, осоту рожевого, пирію повзучого, які найбільш часто забур’янюють посіви, ефективні такі агротехнічні заходи: двократне лущення стерні після попередньої культури лемішними лущильниками або тяжкою дисковою бороною на глибину 10–12 см, чи обробіток грунту плоскорізами на глибину 10–16 см, зяблева оранка плугом з передплужником на глибину 25–27 см.
Для контролю однорічних бур’янів: лободи білої, щириці звичайної, редьки дикої, вівсюга звичайного, мишію зеленого, мишію сизого, проса курячого, гірчака березковидного та інших після збирання попередньої культури доцільно провести лущення стерні й оранку на зяб на глибину 22–25 см. Весною перед посівом поле боронують середніми чи тяжкими боронами або 1–2 рази культивують з одночасним боронуванням. У разі появи пагонів кореневищних бур’янів необхідно провести дискування поля.
Першим заходом догляду за горохом в умовах посушливої весни і на пізніх посівах є післяпосівне коткування ґрунту гладкими котками. Це сприяє кращому контакту насіння з ґрунтом, підтягує воду до посівного шару ґрунту, підвищує схожість як гороху, так і бур’янів. Бажано одночасно з коткуванням провести боронування посівними боронами, завдяки якому утвориться неглибокий мульчуючий шар ґрунту, котрий запобігатиме випаровуванню води й утворенню кірки.
Під час наступного етапу догляду за посівами важливого значення набувають заходи з обмеження чисельності та шкідливої дії бур’янів. До найбільш простого та ефективного методу контролю сегетальної рослинності належить боронування посівів гороху. Для знищення бур’янів у посівах гороху доцільно проводити декілька боронувань у фазі трьох-п’яти листків культури, а у разі надмірного рівня забур’яненості його слід поєднувати з внесенням гербіцидів.
Під час одного досходового та одного-двох післясходових боронувань знищується майже 60–80% однорічних бур’янів. Досходове боронування проводять через 4–7 днів після сівби, але не пізніше як за 3 дні до появи сходів гороху. За сприятливих умов може знищуватися майже 80% бур’янів у фазі білої ниточки. Не рекомендується здійснювати боронування під час появи сходів.
Післясходове боронування проводять у фазі 3–5 листків. Якщо післясходових боронувань два, то перше доцільно робити у фазі 2–3 листків, коли рослини мають висоту 4–5 см. Вдруге посіви боронують у фазі 3–5 листків за висоти рослин 7–10 см. Щоб запобігти обламуванню рослин, боронують вдень не раніше 11–12 год., у суху погоду, коли рослини втрачають тургор і менше пошкоджуються зубцями борін, а знищені бур’яни швидше підсихають. Використовують середні борони, які мають порівняно високі зуби і менше пошкоджують рослини. Кількість пошкоджених рослин не повинна перевищувати 10–12%. Для цього боронують впоперек до напрямку сівби зі швидкістю не більше 4–5 км/год. Горох добре переносить незначне присипання землею. Через 2–3 дні рослини самі звільняються від ґрунту і потім добре ростуть.
Радикальним заходом контролю бур’янів в агроценозі вважають створення конкурентоспроможних посівів гороху на основі оптимізації технології його вирощування, провідними ланками якої є паровий стерньовий попередник, безполицево-чизельний основний обробіток ґрунту, допосівна підготовка поля, дотримання глибини висівання насіння, щільності його розміщення та контакту з ґрунтом. У разі недотримання вищезазначених умов вирощування культури та на ценотично ослаблених, зріджених посівах як страховий агроприйом застосовують гербіциди. Але найвища ефективність контролю бур’янів досягається під час поєднання агротехнічного і хімічного способів.
Хімічні заходи
Для обмеження кількості різних біологічних груп бур’янів посіви гороху обприскують гербіцидами, рекомендованими «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні». Норми їх внесення і способи застосування відрізняються і залежать від ґрунтово-кліматичних особливостей регіону, структури забур’яненості посівів гороху.
Осіннє застосування препаратів на основі гліфосату (4,0–6,0 л/га) після збирання попередника є найбільш ефективним в умовах надмірної забур’яненості багаторічними бур’янами. У разі, якщо попередником гороху були зернові культури, слідом за збиранням невідкладно проводять лущення стерні. Наступним заходом після відростання розеток чи пагонів бур’янів на висоту 12–15 см є застосування гербіцидів.
Для проведення наступного (після обприскування) обробітку грунту необхідно вичекати певний час для того, щоб системні гербіциди на основі гліфосату проникли у глибоко залеглі кореневища бур’янів, тобто обробіток грунту здійснити не раніше, ніж через 10–15 днів. Ускладнюється знищення багаторічних видів у роки з посушливим літньо-осіннім періодом, коли бур’яни без наявності вологи не проростають.
Ефективним є застосування гербіцидів на посівах гороху із забур’яненістю багаторічними видами чисельністю від 2–3 екз./м2 і більше. Також до ефективних заходів захисту культури від бур’янів належать до- і післясходове внесення ґрунтових і страхових гербіцидів.
До або після сівби гороху для конт-ролю однорічних злакових і деяких двосім’ядольних вносять грунтові гербіциди на основі таких діючих речовин: пендиметалін, прометрин, імазетапір, диметенамід-П, S-метолахлор.
Для обмеження чисельності однорічних бур’янів під час фази від 2 листків і багаторічних злаків висотою 10–15 см застосовують препарати на основі таких діючих речовин, як пропахізофоп, клетодим.
Для контролю однорічних двосім’я-дольних бур’янів використовують препарати на основі таких діючих речовин, як бентазон, бентазон у поєднанні з МЦПА, МЦПА, 2-метил-4-хлорфеноксиоцтову кислоту у формі солей диметиламіну натрію та калію.
Необхідно звертати увагу на той факт, що рослини гороху найбільш стійкі до гербіцидів під час фази 3–6 листків. У цей період восковий наліт на стеблах і листках надійно захищає культуру. Обприскування у більш ранні чи пізніші строки можуть затримати розвиток, викликати деформацію листків, викривлення стебел, втрату тургору, а також повну загибель культурних рослин.
Застосовувати гербіциди після сходів гороху бажано у поєднані з позакореневим підживленням. Також позитивний вплив на ріст і розвиток культури має підживлення її невеликими дозами молібдену, який додають у робочий розчин.