Пліснявіння насіння сої
Хвороба виявляється скрізь, де вирощують сою, але найбільшої шкоди завдає у вологі роки, особливо в північних та західних областях, де грунтово-кліматичні та погодні умови часто сприяють розвиткові захворювання. У центральних та південних областях ураження насіння і паростків сої збудниками пліснявіння спостерігається значно рідше.
Захворювання проявляється у вигляді сіро-зеленого, темного і рожевого пліснявіння. Інтенсивний розвиток хвороби відбувається за умов понижених температур і підвищеної вологості в період збирання урожаю, зберігання насіння, ранніх строків сівби сої, коли насіння тривалий час знаходиться у недостатньо прогрітому грунті. Особливо часто цвіль розвивається на недозрілому, здеформованому, щуплому з тріщинами на оболонці насінні та несвоєчасному збиранні врожаю.
Сіро-зелене пліснявіння. Захворювання викликають численні гриби із родів Penicillium Link., Aspergillus Micheli et Fr., Botrytis Micheli, Mucor Micheli та ін.
Гриби з роду Penicillium spp., як і більшість інших пліснявих грибів, не тільки використовують поживні речовини зернівок, а й своїми токсичними виділеннями отруюють зародок і паростки насіння. За інтенсивного ураження насіння покривається суцільним бархатним сіро-блакитним, блідо-зеленим, жовто-сіро-зеленим, темно-зеленим нальотом, який і є конідіальним спороношенням гриба.
Ці гриби поширюються конідіями. Уражене насіння зазвичай не проростає і швидко згниває, має затхлий запах. Насіння з неглибоким проникненням збудників хвороби проростає і дає сходи. Хворі рослини повільно ростуть і розвиваються, листки на них в’ялі, часто всихають. Окремі уражені рослини гинуть.
Інколи насіння сої не має яких-небудь зовнішніх ознак ураження цвіллю. Хвороба проявляється на насінні лише під час його проростання.
Гриби з роду Aspergillus spp. на ураженому насінні йі ураженій тканині паростків, залежно від виду патогена, утворюють сильно порошистий бархатний або войлоковий жовто-зелений або сіро-зелений, іржасто-бурий, темно-сірий, темно-оливковийабо коричнювато-черний наліт, який є конідіальним спороноршенням. Поширюються гриби за допомогою конідій.
За типом живлення ці гриби відносяться до типових сапрофітів, але за певних умов вони переходять на паразитичний спосіб. Так, гриб Aspergillus glaucus виявляється у паренхімі кореня паростків сої.
Уражене насіння кукурудзи грибом Botrytis сіnerea вкривається пухким сірим нальотом, який являє собою конідіальне спороношення гриба.
Пліснявіння насіння сої, викликане грибами з роду Mucor spp. (частіше M. mucedo), характеризується тим, що уражене насіння покривається рідким, пухнатим темно-сірим до чорного нальотом, який складається із довгих спорангієносців без перетинок. На їх верхівках формуються кулясті темно-коричневі або чорні спорангії, які наповнені жовтими, циліндричними, овальними або кулястими одноклітинними спорангієспорами. Поширення збудника хвороби відбувається спорангієспорами.
Більшість збудників сіро-зеленого пліснявіння починають розвиватися за температури 5–8 оС, а окремі види навіть при 2–3 оС, що дає можливість таким патогенам пригнічувати розвиток інших грибів, які находяться на зернівках сої. Особливо це спостерігається при використанні посівного матеріалу поганої якості, при сівбі насіння у холодний грунт і за прохолодних погодних умов під час проростання дані збудники викликають зрідження сходів ослаблених рослин і затримку росту на ранніх фазах розвитку.
Ураженість сої збудниками сіро-зеленого пліснявіння знаходиться у прямій залежності від кількості пошкодженого насіння. Однак, не дивлячись на підсилення розвитку сіро-зеленого пліснявіння після пошкодження зернівок, стійкі генотипи рослин уражуються хворобою менше, ніж сприйнятливі.
Найбільш інтенсивний розвиток темно-зеленого пліснявіння спостерігається на кислих грунтах, у роки затяжної холодної вологої весни, при значних коливаннях вологості і низькій температурі, коли проростання насіння у грунті затримується. Ураженість сходів пліснявінням пропорційно зростає зі збільшенням глибини загортання насіння. Передусім появляється цвіль на зернівках, у яких насіннєва оболонка має механічні макро- і мікротравми, нанесені під час обмолоту рослин, різні пошкодження, фізіологічно ослаблене, погано інкрустоване чи протруєне насіння.
Темне, або оливкове пліснявіння. Захворювання зернівок сої зумовлюють гриби з родів Cladosporium Link., Alternaria Nees та ін. Чорний або темно-оливковий є конідіальним спороношенняя грибів.
Найчастіше з ураженого насіння сої з роду Cladosporium Link виділяються гриби C. herbarum Lket Gray, C. cladosporioides (Fres.) deVries, які характеризується тим, що в них грибниця оливкового кольору, розвивається у насіннєвій оболонці, а на поверхні формують конідіальне спороношення у вигляді чорних дрібненьких тілець-дернинок.
При зараженні насіння сої грибами з роду Alternariaspp. (переважно A. alternataKeissl.) на їх поверхні у вологу погоду з’являється суцільний пухнастий, повстяний, чорний або оливково-чорний наліт — конідіальне спороношення гриба.
Ураження зернівок сої темним пліснявінням зазвичай починається у місцях механічних пошкоджень їх насіннєвих оболонок і за температури не нижче 12 оС. Завдяки таким екологічним особливостям збудники темного пліснявіння не завжди витримують конкуренції з іншими грибами, які находяться на зернівках сої.
Рожеве пліснявіння. Хвороба викликається грибами роду Trichothecium Link. (частіше Trichothecium roseumLk.etFr.). На поверхні зараженого насіння з’являються розпростерті дернинки або подушечки, борошнисто-розпушені, спочатку білі, потім розові або червонувато-рожеві, які являють собою поверхневу грибницю і конідіальне спороношення гриба. Особливо сильно хвороба розвивається під час дозрівання сої у вологу погоду, і тоді повстяний наліт яскраво-рожевого кольору з’являється на всіх надземних органах рослин.
Основним джерелом інфекції є уражені рештки, на яких патоген зберігається у вигляді грибниці. В період вегетації сої поширюється конідіями. Інтенсивніше уражуються рослини за наявності механічних пошкоджень (особливо боби і насіння).
Інтенсивний розвиток збудників рожевого пліснявіння спостерігається за температури 8–10 оС і підвищеної вологості насіння. Заселення зернівок збудниками рожевої цвілі розпочинається за його вологості 19 % і вище. Інтенсивність ураження насіння і проростків сходів змінюється, залежно від цілого комплексу грунтово-кліматичних і погодних факторів, які складаються у період проростання насіння.
Шкідливість пліснявіння насіння сої залежить від виду збудника хвороби. Заселяючи насіння, патогени порушують нормальний обмін речовин у рослинному організмі, їх метаболіти і токсини пригнічують ріст і розвиток рослин на ранніх фазах їх розвитку. Хвороба викликає загнивання зернівок, а при незначному ураженні різко знижується енергія проростання і їх схожість, що робить їх непридатними для посіву. Уражені сходи сої гинуть, викликаючи суттєве зрідження посівів. Оскільки уражене зерно є токсичним, воно є також непридатним для виготовлення комбікормів і згодовування худобі.
Проти пліснявіння насіння ефективними заходами є ретельне його очищення та протруювання, сівба сої в оптимальні строки на оптимальну глибину загортання, своєчасне збирання врожаю. Протруйники й фунгіциди, які застосовують на сої проти несправжньої борошнистої роси, аскохітозу, антракнозу, септоріозу та інших хвороб вони є ефективними й проти цвілі.
Кореневі гнилі сої
Ризоктоніозна коренева гниль. Захворювання поширене повсюди, де вирощують сою. Перші ознаки хвороби виявляються при проростанні насіння на підсім’ядольному коліні проростків у вигляді бурих плям, які часто охоплюють стебло рослини. Максимального розвитку набуває у фазі утворення перших справжніх листків. Підземна частина стебла, стрижневий та бокові корені вкриваються коричневими розпливчастими вдавленими плямами, які можуть охоплювати значну їх поверхню. Уражується точка росту молодих корінців. Уражене стебло потоншується, висихає, проростки гинуть.
У більш дорослих рослин в основі стебла і на коренях формуються червоно-коричневі плями й виразки, що призводить до ослаблення і загибелі рослин. На зрізі ураженої тканини коренів проглядаються світло-забарвлені товсті колінчасто-зігнуті гіфи гриба, які пронизують уражену тканину.
Збудником хвороби є гриб Thanatephorus cucumeris (Frank) Donk (син. Hupoch-nus solaniPr. et Del.), анаморфа: Rhizoctonia solani Kuehn, який належить до факультативних паразитів. Паразитує у стадії стерильної грибниці на рослинах буряків, щавлю, капусти, моркви, огірків, салату, гарбуза, тютюну, бобових та інших культур і може вільно розвиватися у грунті на органічних рештках. Гіфи коричневі, місцями майже безбарвні. За несприятливих умов зовнішнього середовища грибниця патогена видозмінюється, утворюючи чорні пластинчасті склероції (псевдосклероціі), які є основним джерелом інфекції.
При проростанні склероціїв утворюється базидіальна стадія, представлена безбарвними базидіями і базидіоспорами та інфекційні гіфи, які при проникненні в тканини викликають зараження проростків сої.
Розвитку захворювання сприяє надмірне зволоження грунту, його погана аерація і температура 9–27 оС (оптимум 15–22 оС).
Шкідливість хвороби полягає у зрідженості посівів, зменшенні урожаю зерна і погіршенні його якості. Недобір урожаю від хвороби може сягати 50 % і більше. Якісний передпосівний обробіток грунту, дотримання сівозміни, використання високоякісного посівного матеріалу, оптимальні строки посіву сої мають вирішальне значення для обмеження розвитку хвороби.
Чорна коренева гниль. Поширене захворювання повсюди, де вирощують сою. Уражуються сходи і дорослі рослини. На коренях утворюються чорні некротичні плями, які розростаються, збільшуються у розмірах, зливаються між собою і охоплюють значну частину поверхні загниваючого кореня або майже весь корінь. Сім’ядолі сходів і листки у дорослих рослин в’януть, жовтіють і засихають, корені чорніють і відмирають.
Збудник хвороби — мітоспоровий гриб — поліфаг ThielaviopsisbasicolaFerr., який уражує понад 100 видів рослин (сою, бавовник, льон, квасолю, сочевицю, люпин, кормовий горох, конюшину, джут, тютюн та ін.), на що слід звернути увагу при плануванні розміщення сої в сівозміні.
Розмножується гриб нестатевим шляхом. Він формує бурувату грибницю, яка часто виступає на поверхню ураженого кореня, на якій утворюються безбарвні прості або розгалужені конідієносці з безбарвними, одноклітинними ендоконідіями. Вони формуються у ланцюжках по 4–8 штук.
Пізніше на ураженій поверхні кореня гриб формує циліндричні або бочкоподібні хламідоспори, які з’єднані також в ланцюжки. Хламідоспори коричнево-чорні або оливково-бурі, товстостінні, з бородавчастою оболонкою.
Джерелом інфекції є рослинні уражені рештки, на яких гриб зберігається у вигляді хламідоспор. Після перезимівлі хламідоспори проростають за температурі 10–27 оС і вологості грунту 60–80 %. Для зараження рослин оптимальна температура — 16–24 оС. Інкубаційних розвиток хвороби триває 2–3 тижні.
Найбільш інтенсивний розвиток чорної кореневої гнилі на сої спостерігається при рН грунту 6,4–7,0. Ступінь розвитку чорної кореневої гнилі залежить від кількості хламідоспор у грунті. За наявності в 1см3 грунту менше 100 хламідоспор рослини майже не хворіють, а при чисельності їх понад 4 тис. спостерігається інтенсивний розвиток хвороби.
Шкідливість хвороби виявляється у випаданні рослин і зрідженні посівів сої, зниженні врожаю насіння.
Збудник хвороби не уражує зернові злакові культури, коноплі, моркву, вику, перець, картопля, цибулю, буряк. Відносно стійкі до чорної кореневої гнилі сорти сої — Говерла, Ентерпрайс, Медісон, Ятрань.
Проти хвороби рекомендуються: дотримання науково обгрунтованої сівозміни, оптимальні строки сівби, своєчасне збирання врожаю, очищення та протруювання насіння.
Пітіозна коренева гниль. Хвороба поширена в районах із достатнім і надмірним зволоженням, а також при зниженні температури в період сівби і появи сходів сої. Хвороба проявляється у вигляді загнивання проростаючого насіння, ураження проростків. Ознаки хвороби виявляються на основному корені, бокових корінцях, стеблі, сімядолях.
Захворювання викликається нижчими грибами з роду PythiumPringsh., частіше виділяються види P. ultium Trow і P. debaryanum Hesse.
При уражені рослин грибом P. Ultium на основному корені, бокових корінцях і стеблі з’являються спочатку водянисто-прозорі плями, тканина загниває і стає коричнево-бурою. Її поверхня покривається брудно-білим павутиннистим нальотом нестатевого спороношення гриба. Уражені рослини цим патогеном зазвичай гинуть у грунті і не пробиваються на його поверхню.
При інфікуванні проростків сої грибом P. Debaryanum гіпокотиль удвічі-тричі стає товщим, ніж у незаражених рослин. Апікальна меристема недорозвинена. На сім'ядолях уражених рослин з'являються маленькі чорні сухі ранки. Пізніше ознаки хвороби проявляються на стеблах біля кореневої шийки, де утворюються поздовжні бурі смуги, які часто зливаються, утворюючи виразки. В місцях ураження тканина загниває, утворюються тоненькі перехвати. Рослина в’яне і гине. У вологу погоду в місцях ураження з’являється брудно-білий павутинноподібний наліт, який складається із зооспорангієносців із зооспорангії гриба.
Зооспорангії у грибів по-одинокі або зібрані в ланцюжки, кулясті, або лимоноподібні. У період вегетації рослин гриби поширюються зооспорангіями, які в краплинній воді проростають з утворенням зооспор, або формують інфекційні гіфи і викликають зараження рослин.
В ураженій тканині гриби формують статевим шляхом округлі, безбарвні товстостінні ооспори.
Гриби P. ultium Trow і P. debaryanum Hesse розвиваються у широкому діапазоні температур від 1до 30 оС (оптимум18–24 оС). Активний ріст грибниці і формування репродуктивних спороношень спостерігається за температури 6–10 оС, нижній температурний поріг становить 1–2 оС, чим пояснюється висока паразитична активність цих грибів у ранньовесняний період при низьких температурах грунту, коли значно ослаблена антагоністична діяльність грунтової сапрофітної мікрофлори. Основним джерелом інфекції є уражені рештки, в яких гриб зберігається у формі ооспор.
Фузаріозна коренева гниль, або фузаріоз сої. Хвороба поширена повсюди, де вирощується соя, але більш шкідлива у західних, північних і центральних районах України, де випадає достатня кількість опадів у весняно-літній період. Фузаріозна коренева гниль виявляється у посівах сої щорічно на 40–100 % обстежених площ, з поширенням хвороби на рослинах 4–25 % (максимально 35–30 % в окремі роки у господарствах Вінницької, Черкаської областей), за розвитку хвороби 0,2–4,0 %.
Зовнішні ознаки хвороби проявляються у вигляді загнивання насіння, паростків і сходів, побуріння і загнивання кореневої системи стебла (головного кореня і бокових корінців). На поверхні зернівки, яка проростає у грунті, формується слабкий наліт рожевого або білого кольору. Сильно уражені зернівки загнивають і не проростають. При незначному ураженні зернівки проростають, формують слабкий проросток, який після виходу на поверхню швидко буріє і відмирає. Якщо проросток виживає, то він має слабо розвинену кореневу систему, стебло нерівномірно потовщене, здеформоване.
Для уражених сходів сої характерне прилипання оболонки насіння до сім’ядолей. Такі сім’ядолі часто не розкриваються, з обох боків вони вкриваються бурими або некротичними округлими плямами або виразками, зачатки листочків, які знаходяться між ними, з точкою росту загнивають. У вологу погоду уражена тканина покриваються рожевим нальотом з яскраво-рожевими подушечками.
Стебло в основі кореневої шийки, стрижневий корінь і бічні корінці розм’якшуються і рослини часто гинуть після появи на поверхні грунту.
У сортів з підвищеною стійкістю до фузаріозної кореневої гнилі інколи у пазухах сім’ядоль пробуджуються запасні бруньки, але їх стебла сильно відстають у рості і не формують бобів. У фазі утворення простих і перших трійчастих листків спостерігається ураження і побуріння стебла біля кореневої шийки. Хворі рослини затримуються у рості й розвитку, стебло стоншується, надламується у місці ураження, корінь загниває, деякі з них підламуються або вилягають, окремі гинуть. Інколи рослини формують додаткові корені вище ураженої частини підземного стебла, завдяки цьому вони виживають, але дуже рідко плодоносять.
За сприятливих умов для розвитку рослин хвороба може не мати зовнішніх ознак прояву і може проявитися лише у пізні фази розвитку сої. У таких уражених рослин буріє основа стебла, на головному корені з’являються видовжені бурі плями, які поступово розростаються й охоплюють весь корінь. Уражена тканина стає м'якою і легко відділяється від деревини, бокові корінці відмирають, рослина легко виймається з грунту.
Ознаки хвороби виявляються також на пелюстках квіток і зав’язі у вигляді бурих опіків, що є причиною їх опадання.
На бобах фузаріоз проявляється у кінці вегетації у вигляді плям і виразок. Чіткою ознакою фузаріозу слугує знебарвлення стулок бобів у місцях ураження з утворенням на них у вологу погоду жовто-рудого або блідо-рожевого нальоту. На уражених рослинах насіння формується щупле, бородавчасте, має зморшкувату оболонку. У вологу погоду вкривається блідо-рожевим нальотом. При висіві такого насіння в грунт воно загниває і не проростає або дає уражені сходи.
Збудниками хвороби є сумчасті гриби, переважно Nectria haematococcavanEtten&Kistler (анаморфа: F. solani (Mart.) Sacc.), Gibberellazeae (Schw.) Petch (анаморфа: FusariumgraminearumShwabe), GibberellaavenaceaeCook (анаморфа: F. avenaceum (Fr.) Sacc.) і мітоспорові гриби із роду Fusarium: F. culmorum (W.G. Sm.) Sacc., F. semitectumBerketRav., F. gibbosumAp. etWr., F. oxysporumSch., F. javanicumKord.
Залежно від виду, патогени утворюють макро- і мікроконідії, хламідоспори і мікросклероції.
У піонотах і спородохіях грибів формуються безбарвні серпоподібні або веретено-серпоподібні конідії, з чотирма-п’ятьма перегородками. В окремих представників утворюються і мікроконідії — одноклітинні або з однією перетинкою, еліпсо- чи яйцеподібні.
Більшість збудників хвороби у своєму циклу розвитку формують також одноклітинні або жовто-бурі хламідоспори і темно-коричневі чи темно-сині мікросклероції.
Основне джерело інфекції — грунт, у якому на уражених рештках зберігаються збудники у вигляді грибниці, хламідоспор і склероціїв. Додатковим джерелом інфекції є заражене насіння.
Слід пам’ятати, що збудники фузаріозу відносяться до поліфагів, вони уражують зернові, бобові культури, буряк, картоплю, овочеві та інші культури, активно розвиваються на рослинних уражених рештках в грунті.
Зараження рослин відбувається за температури від 3 до 35 оС (оптимум 15–22 оС) та вологості грунту понад 40 %. У фазі сходів сої за несприятливих умов навколишнього середовища для розвитку проростків рослин (низька температура, надмірна зволоженість грунту за частих опадів, висока кислотність грунту, утворення щільної грунтової кірки; важкі за гранулометричним складом грунти, що запливають; солонці; солончаки; кислі грунти, глибоке загортання насіння у грунт, яке погіршує умови аерації, а при дуже мілкому призводить до пересихання верхнього шару і погіршення умов для проростання насіння; різкі коливання температури в період проростання насіння; низька якість насіннєвого матеріалу, недоброякісне відкаліброване і потруєне насіння та ін.) спостерігається інтенсивне ураження рослин хворобою. Поширення і розвиток хвороби відбувається у результаті того, що в таких стресових умовах суттєво знижується стійкість рослин проти мікроорганізмів, і ослаблені проростки інтенсивно уражуються фузаріозом.
Шкідливість фузаріозної кореневої гнилі виявляється у тому, що патогени використовують не тільки поживні речовини зернівок під час їх проростання, але й своїми токсичними виділеннями отруюють зародок і паростки, що прискорює загибель рослин і викликає суттєве зрідження посівів сої. Фузаріоз є причиною зменшення асиміляційної поверхні рослин, зниження вмісту хлорофілу, зростання інтенсивності дихання, що в кінцевому підсумку призводить до суттєвого зниження продуктивності рослин, погіршення насіннєвих і технологічних якостей насіння. Уражені зернівки часто недорозвинені, мають меншу масу і низьку схожість. Недобір урожаю залежить від ступеня ураження рослин може коливатися у межах 25–40 % і більше. Сортів імунних до хвороби не існує.
Джерелом інфекції є грунт, уражені рослинні рештки і заражене насіння. Ефективними заходами проти всіх типів кореневих гнилей сої є вирощування сортів з високою стійкістю до хвороби. Сою вирощувати у сівозміні з культурами, які не мають спільних збудників захворювань. Посів сої слід проводити лише високоякісним насінням, яке відповідає чинному стандарту ДСТУ, що стосується гібридності, чистоти, вологості, лабораторної й польової схожості, відкаліброваності. Перед посівом воно повинно обов’язково бути протруєним або інкрустованим від зовнішньої та внутрішньої інфекції. Сівбу сої слід проводити в оптимальні стислі строки, щоб максимально використати вегетаційний період. Своєчасно проводити агротехнічні заходи, які спрямовані на покращення аерації грунту, що сприяє швидкому проростанню насіння і кращому розвитку рослин: проведення до- і післясходового розпушування грунту.
Фузаріозне в’янення
Захворювання частіше проявляється у фази бутонізації-початок утворення бобів. У посівах сої виявляється у вигляді окремих осередків, у середньому на 10–40 % обстежених площ культури в лісостеповій та степовій зонах, де уражено в середньому 4–5 % рослин.
Це трахеомікозне в’янення рослин: листки втрачають тургор і жовтіють, окремі листки закручуються краями вгору у вигляді «човника», вони швидко засихають і обпадають, стебло біля кореневої шийки покривається буроватою штрихуватістю, тканина загниває і набуває темно-коричневого забарвлення. У вологу погоду уражена тканина покривається білим або блідо-рожевим нальотом, який складається з численних оранжево-рожевих подушечок, що утворюються на поверхні стебла і його опушенні. У суху погоду рослина в’яне і відмирає, у вологу — загниває. На зрізі стебел і біля кореневої шийки виявляється побуріння судинних пучків.
Трахеомікозне в’янення може проявлятися на стеблах сої також у вигляді окремих поверхневих темно-коричневих плям у місцях прикріплення черешків листків, розміром 0,5–1,0 см у діаметрі. Характерною ознакою є те, що при поздовжньому розрізі стебла в місцях ураження спостерігається побуріння деревини, яке виявляється не лише під плямами, а й далеко поза її межами (діаметр сягає 10–20 см). Такі рослини втрачають тургор, виглядають злегка жовтуватими, частина листків на них засихає. Зазвичай на таких рослинах боби не утворюються або їх формується дуже мало. Пізніше вся рослина в’яне і засихає. У вологу погоду місця ураження вкриваються білим або рожевим нальотом — конідіальним спороношенням гриба.
Збудником хвороби в основному є грунтовий мітоспоровий гриб FusariumoxysporumSch., представлений більш як 30 спеціалізованими формами, що пристосовані до ураження окремих видів рослин. Сою уражує F.oxysporumf. spp.glicinesArmstr. Патоген утворює пухку, павутиннисту рожево-кармінового кольору грибницю, на якій у великій кількості утворюються мікроконідії, часто у вигляді неправильних головок. Вони одно- і двоклітинні, еліпсоподібні, безбарвні. Макроконідії утворюються на поверхневій грибниці, рідко у спородохіях або піоннотах. Вони веретено- і серпоподібні, еліптично зігнуті або майже прямі з поступово і рівномірно звуженою верхньою клітиною та з трьома-шістьма перетинками.
Гриб також утворює велику кількість одно- та двоклітинних безбарвних хламідоспор і темних мікросклероціїв.
Хламідоспори кулясті, з гладенькою або горбистою поверхнею, безбарвні, зібрані в ланцюжки. Склероції спочатку білі, пізніше темно-бурі, діаметром до 80 мкм.
Під час вегетації рослин гриб поширюються макро- і мікроконідіями.
Трахеомікозне в’янення рослин сої можуть викликати також спеціалізовані форми гриба F.oxysporumSchl. як: f. sp.tracheiphilum (Sm.) SnyderetHansen; f. sp.vasinfectum (Atk.) SnyderetHansen. З уражених трахеомікозним в’яненням рослин сої часто виділяється також гриб F. gibbosumApp. etWr.
Рослини уражуються більш ніж за місяць до прояву в’янення. У хворих рослин починає руйнуватися прикоренева частина стебла, потім буріють бокові корінці, що спричиняє в’янення всієї рослини. На уражених коренях кора легко відшаровується від деревини. Хворі рослини легко виймаються з грунту. Патоген потрапляє у рослину через кореневі волоски, а потім по ксилемних судинах кореневої системи проникає у стебло, закупорює судини, внаслідок чого порушується постачання рослин водою і поживними речовинами. Крім цього, патоген виділяє токсини, які отруюють рослинний організм. Уражені рослини зазвичай гинуть або відстають у розвитку й утворюють дрібне і здеформоване насіння.
Основне джерело інфекції — уражені рештки, на яких збудник хвороби зберігаються грибницею, конідіальним спороношенням, хламідоспорами і склероціями, а додаткове — заражене насіння, у якому зберігається грибниця патогена.
Гриб, розвиваючись на рослинних рештках, може зберігати життєдіяльність у грунті 3–4 роки. Він поширений у грунтах всіх типів, але уражує переважно ослаблені рослини, які вирощують за несприятливих умов — низького рівня агротехніки, засухи тощо.
Підвищеною стійкістю до трахеомікозного в’янення і фузаріозної кореневої гнилі характеризуються сорти сої Одеська 151 А, Мельпомена, Смолянка, Ірина, Полтава, Корада, ОАЦ-Віжіон, Ятраньта ін.
Проти хвороби важливим заходом є збір насіння зі здорових ділянок посівів сої, ретельне і своєчасне його очищення, калібрування і протруєння. Сіяти сою необхідно в оптимальні строки в добре прогрітий грунт. Зменшенню патогенів у грунті сприяє дотримання сівозміни і зяблева оранка поля після збирання культури.
Вертицильозне в’янення
У фазі сходів захворювання проявляється у вигляді побуріння підземного стебла і сім’ядоль, уражується точка росту, на якій з’являється рожева притерта плівка. Уражена тканина стебла набуває темного забарвлення, поступово відмирає і у вологу погоду вкривається ніжним білим нальотом. Зовнішні ознаки ураження сходів сої вертицильозним в’яненням дуже схожі на фузаріоз.
На дорослих рослинах, починаючи з фази бутонізації, хвороба проявляється у вигляді їх в’янення. Уражені рослини втрачають тургор, листкові пластинки частково жовтіють, некротизуються, рослина поступово в’яне і відмирає. На поздовжньому чи поперечному зрізі стебла ураженої рослини виявляється темно-бурі судини провідної системи рослин.
Збудником хвороби є мітоспоровий гриб-поліфаг Verticillium dahliae Kleb, який належить до ґрунтових фітопатогенів, уражує близько 700 видів рослин.
Рослини в основному уражуються через кореневу систему, за наявності механічних пошкоджень, передусім через кореневі волоски. Патоген формує безбарвну, септовану грибницю, яка поширюється по судинах рослини.
На грибниці формуються конідієносці з мутовками, які складаються з 3–4 спрямованих вгору, під гострим кутом, гілок. На мутовках утворюються конідії, об’єднані між собою спочатку в кулі, що швидко руйнуються.
Конідії еліптичні, в основному одноклітинні, за допомогою їх збудник поширюється у навколишньому середовищі. Крім конідій, гриб, у результаті сегментації, ділення і розпаду гіф, утворює оідії, які легко розносяться по судинній системі рослини і викликають системне ураження.
При несприятливих умовах для росту і розвитку гриб формує спочиваючу стадію — тверді, темно-бурі до темно-коричневого кольору мікросклероції, продовгувато-округлої форми.
Мікросклероції починають проростати за температури 7 оС. Оптимальною температурою для їх проростання, росту і розвитку гриба є температура 24–26 оС, вологість грунту 60–70 %. За наявності рослинних залишків у грунті і сприятливих умов температури і вологості патоген розвивається як сапрофіт, формуючи численні мікросклероції, однак, коли з грунту гриб потрапляє у рослину, він себе починає проявляти як паразит.
Поширюється гриб через знаряддя обробітку грунту, з дощовою та талою сніговою водою, ґрунтовим пилом при вітровій ерозії. Більш інтенсивно уражуються рослини при порушенні агротехніки, вирощуванні сої на важких за механічним складом грунтах, при низькій температурі грунту у період сходів.
Найбільш уразливі рослини сої до ураження вілтом у фазі бутонізації — формування бобів, особливо за умов низької вологості повітря і грунту. Менше уражуються вертицильозним вілтом сорти сої Поема, Седміца, Знахідка та ін.
Біла гниль
Перші ознаки хвороби з’являються у всі фази вегетації рослин. Уражені проростки та молоді рослини загнивають, а у більш дорослих рослин листки в'януть і закручуються. У фази цвітіння-початок формування бобів серед нормально вегетуючих рослин трапляються пригнічені екземпляри, які в’януть і відмирають. На ураженому стеблі і коренях поблизу поверхні грунту утворюються водянисті бурі плями, на яких кора легко відшаровується від деревини. Біля кореневої шийки, на стеблі, а також у місцях розгалужень гілок з’являються світлі, світло-бурі плями, які у вологу погоду загнивають і покриваються білим нальотом, який є грибницею збудника хвороби. Потім в окремих місцях грибниця ущільнюється і формуються склероції.
Уражені частини рослини в суху погоду знебарвлюються, набувають сіро-білого відтінку. В місцях уражень стебла, гілки і черешки листків стають трухлявими, легко надломлюються і засихають. Насіння у бобах стає зморшкуватим, загниває, боби обпадають.
Збудником білої гнилі є сумчастий гриб Sclerotinia sclerotiorum (Lib.) de Bary (cин. Whetzelinia sclerotiorum (Lib.) Korf. et Dumont, він належить до поліфагів, уражує понад 360 видів із 64 родин одно- та дводольних культурних і дикорослих рослин, у тому числі гречку, горох, квасолю, соняшник, ріпак, буряк, капусту, цибулю, моркву. В циклі розвитку гриб формує грибницю у вигляді білого нальоту, склероції і сумчасте спороношення — відкриті плодові тіла — апотеції з сумками і сумкоспорами. Грибниця патогена за несприятливих умов середовища видозмінюється і утворює численні чорні склероції, різної форми і величини.
Склероції спочатку білі або жовто-сірі з блискучими крапельками роси на поверхні. Вони округлої, неправильної або іншої форми, часто приплющені, 1–3 см у діаметрі, слабо бугорчаті, при дозріванні набувають чорного кольору. Склероції утворюються не тільки на поверхні стебла, гілок, бобів, а й всередині їх. Залежно від місця формування змінюється і форма склероціїв. У стеблах і гілках вони видовжені, циліндричні, 5–10 мм завдовжки і 2–3 мм завширшки; в бобах — плоскі, черв’якоподібні, а на поверхні уражених органів — кулясті, блюдцеподібні та іншої форми.
Джерелом інфекції є склероції гриба на рослинних рештках у грунті, склероції у вигляді домішок, які висіваються у грунт разом з насінням. У грунті склероції зберігають життєздатність до 7–10 років. Додатковим джерелом є заражене насіння, в якому зберігається грибниця.
За умов теплої вологої зими, без різких перепадів температури, склероції проростають, формуючи нову грибницю. Найбільш інтенсивно вони проростають за температури 11–15 оС і вологості грунту понад 80 % від ПВ. У сухому грунті склероції патогена не проростають.
При тривалому промерзанні в грунті, різких перепадах температури протягом зими склероції проростають в апотеції. Залежно від розміру склероція на поверхні грунту формується від 1 до 5 блюдцеподібних на циліндричних ніжках жовто-бурих або світло-бурих апотеціїв. В апотеціях утворюються безбарвні циліндричні сумки, в кожній з яких міститься по 8 сумкоспор.
Проростання склероціїв з утворенням апотеціїв із сумками і сумкоспорами триває 30–38 діб з початку польових робіт. За високої вологості повітря із дозріваючих апотеціїв вивільняється велика маса сумкоспор (до 31 млн шт.) і розноситься вітром. Вони викидаються порціями протягом 5–6 тижнів. При сприятливих умовах вони проростають протягом чотирьох годин, формуючи росток. У сухих умовах сумкоспори зберігають свою життєздатність до 1,5 місяця, а за низьких температур (5–7 оС) — кілька місяців.
Рослини заражуються від сумкоспор. Інкубаційний період становить 7–10 днів. Протягом вегетації рослин збудник поширюється сумкоспорами. Сумкоспори проростають й утворюють інфекційний росток, який проникає у рослину. Від початку зараження до прояву хвороби минає 7–10 днів. Склероції можуть проростати протягом усього періоду вегетації. Окрім сумкоспор, гриб у вологу погоду може поширюватися вегетативно — шматочками грибниці за допомогою вітру, крапель дощу, комах, тому хвороба часто має в полі осередковий характер.
За сприятливих погодних умов для розвитку патогена ураження посівів сої інколи може досягати до 20–25 %. Уражені рослин гинуть через 8–10 днів. Слабше уражуються білою гниллю сорти сої Аннушка, КиВін, Колбі, Смолянка та ін.
Шкідливість хвороби виявляється у випаданні молодих уражених рослин, ламкості стебел, передчасному дозріванні і формуванні щуплого насіння, розтріскуванні бобів під час дозрівання рослин. У хворого насіння втрачаються або значно знижуються посівні якості. Розвиток хвороб під час дозрівання бобів супроводжується зменшенням маси насіння до 30 %. Недобір урожаю може досягати до 50 %, а в роки епіфітотійного розвитку хвороби і більше.
Сприяють поширенню інфекції і розвитку хвороби висока вологість повітря, вітряна дощова погода, посів культури після попередників, які уражуються білою гниллю, коротка ротація культури в сівозміні, внесення надмірних доз азотних добрив, загущені, забур’янені посіви.
Проти білої гнилі ефективними заходами є дотримання сівозміни, знищення післязбиральних решток, очистка насіння від склероціїв гриба.
Південна склероціальна гниль
Хвороба поширена переважно в південних районах країни і проявляється впродовж усієї вегетації рослин. Симптоми хвороби появляються на стеблах у ділянці кореневої шийки, на полеглих гілках, коренях. Уражені органи покриваються поздовжніми тріщинами і плямами, на яких у вологу погоду тканина загниває і покривається пухким шовкоподібним білим нальотом, на якому пізніше з’являються своєрідні ниткоподібні тяжі та склероції. Вони округлі, темно-коричневі, діаметром 0,8–1,7 мм. Частіше вони розміщуються групами і по зовнішньому вигляду нагадують насіння капусти. Уражені органи або вся уражена рослина в’яне і відмирає.
Збудником хвороби є базидіальний гриб-поліфаг Athelia rolfsii (Curzi) Tu&Kimb. (анаморфа: Sclerotium rolfsii Sacc), який під час вегетації рослин поширюється вегетативно частками грибниці, а зберігається у вигляді склероціїв у грунті протягом кількох років. Уражує близько 200 видів рослин з різних родин, за винятком зернових злаків. Уражені органи, а інколи і вся рослина в’яне і засихає.
Для проростання склероціїв і утворення грибниці необхідна висока вологість повітря і температура 30–35 оС. Гриб у грунті розвивається сапрофітно, але може переходити на живі рослини, проникаючи в кореневу систему від кореневої шийки и декілька см вверх від неї.
Імунних проти хвороби сортів сої немає. Менше уражуються південною склероціальною гниллю сорти сої Равніца, Таврія, Галината тощо.
За сильного розвитку хвороби недобори врожаю насіння становлять 25–30 %.
Проти хвороби рекомендується збір насіння із незаражених ділянок і очищення їх від склероціїв патогена. Після збирання врожаю проведення глибокої зяблевої оранки з ретельним загортанням рослинних решток. Якісний передпосівний обробіток грунту і дотримання сівозміни мають вирішальне значення для обмеження розвитку хвороби.
