В.М. ТИМЧУК,
Основна стратегія восени — збереження вологи
Важливе значення для росту і розвитку озимих культур має і середньодобова температура повітря, яка також істотно підвищилася в останні 10 років.. Таке підвищення спостерігається протягом практично всього року, що свідчить про значне потепління клімату, зокрема і в осінньо-зимовий період, та про необхідність зміщення усталених строків проведення агротехнічних заходів та підвищення вимог до якості проведення осіннього комплексу робіт. Слід враховувати, що помилки, допущені при проведенні основного чи передпосівного обробітку ґрунту, призведуть до втрати вологи в орному та посівному шарах грунту і як наслідок — до зниження врожаю озимих культур або до їх пересіву.
Головним завданням системи обробітку грунту при вирощуванні озимих культур є створення та збереження оптимальних для рослин ґрунтових умов протягом тривалого періоду (літо, осінь поточного року — літо наступного року). Здебільшого найвідповідальнішим є завдання максимального нагромадження і збереження вологи у ґрунті для отримання своєчасних дружніх сходів, доброго розвитку та укорінення рослин з осені.
Основна стратегія цього періоду полягає у максимальному збереженні вологи, що залишилась у ґрунті після збирання попередника, та недопущення її втрат протягом парування поля до сівби озимих. Стосовно збереження вологи, слід брати до уваги практичну відсутність у цей період капілярного руху вологи. Вона втрачається переважно конвективно-дифузним шляхом, тому за розпушеного стану ґрунту її втрати максимальні. Обробіток ґрунту, пов’язаний із розпушуванням, має одночасно супроводжуватись його ущільненням, бажано у єдиному технологічному циклі, в одному агрегаті.
Вимоги підготовки ґрунту під озимі полягають у завчасному її здійсненні — не пізніше, ніж настання оптимальних строків сівби. Чим пізніше звільняється поле попередника і посушливіші умови, тим необхіднішим є зменшення інтенсивності обробітку.
Нюанси передпосівного обробітку грунту
під озимі, залежно від попередника
Загальний підхід до основного обробітку ґрунту під озимі залежить від попередників. Слід підкреслити, що в оцінці попередників важливе значення має час звільнення ними поля та накопичення вологи в грунті. І вирішальне значення їх високої ефективності належить своєчасному збиранню урожаю. Запізнення із проведенням цього заходу набагато зменшує їх агротехнічну роль. Ґрунт швидко втрачає вологу, значно ущільнюється, заростає бур’янами, погіршується його фізичні властивості, знижується біологічні процеси, пов’язані з нагромадженням поживних речовин. Цей негативний вплив тим значніший, чим більший період між збиранням попередника і початком підготовки ґрунту під озимину. І науковці, і виробничники знають, що кожен втрачений день зі збиранням попередника, а значить і запізнення початку підготовки ґрунту під озимі негативно впливає на якість обробітку і врожайність озимих культур.
Для збереження вологи в ґрунті на парових полях у другій половині літа після випадання опадів культивації слід чергувати з боронуванням. Догляд за паром в усіх випадках повинен здійснюватися гусеничними тракторами з використанням широкозахватних агрегатів. На еродованих землях доцільним є переважно безполицеве розпушування парових площ, доповнене щілюванням. Навесні поле боронують, а потім до сівби підтримують у чистому від бур’янів стані боронуваннями, культиваціями з поступовим зменшенням глибини обробітку.
Після зайнятих парів (багаторічні трави на один укіс, однорічні трави, озимі, кукурудза на зелений корм) проводять лущіння на 6-8 см та оранку з одночасним боронуванням і прикочуванням та відразу доводять поверхневий шар до придатного для сівби дрібногрудкуватого стану. За посушливих умов і брилистої ріллі встановлюється інтервал між лущінням та оранкою у 8-10 — 12-14днів. Якщо після парозаймаючих культур, а тим більше після гороху, кукурудзи на силос, сої стоїть суха погода, то доцільнішим є поверхневий або мілкий обробіток дисковими знаряддями або важкими культиваторами. На полях після гороху, де зволоження ґрунту краще, обробіток проводять на глибину 8-10 см дисковими боронами, а якщо вологи мало, то важкими боронами у два сліди. Для зменшення грудкуватості та ущільнення розпушеного шару необхідно негайно застосувати кільчасто-зубові котки або голчасті борони в агрегаті з котками.
Сівба в оптимальні строки сприяє підвищенню посухостійкості рослин,
коли на створення одиниці урожаю витрачається
значно менше вологи, ніж за ранньої сівби
Після стерньових попередників, що нині є поширеною практикою, якої важко уникнути, урожай збирають на низькому зрізі з видаленням соломи, оперативно проводять лущання і оранку на 18-22 см в агрегаті з прикочуванням. За недостатнього зволоження глибину оранки можливо зменшувати до 14-16 см із підвищенням швидкості агрегату та забезпечення кращого кришення ґрунту. Для підготовки ґрунту після стерньових попередників краще використовувати комбіновані агрегати типу АРП-3 або борони типу БД-10 з культиваторами КТС-10, КПЕ-3,8.
Організаційно напруженим є обробіток пізніх непарових попередників, зокрема кукурудзи на силос. Вагомий приріст урожайності пшениці озимої за мілкого безполицевого обробітку отримано у посушливій східній і нестійкій за зволоженням центральній частинах Лісостепу. Поверхневий і мілкий обробітки високопродуктивними дисковими боронами або важкими культиваторами, крім організаційно-технологічних переваг, дає змогу заощадити 20-35% пально-мастильних матеріалів. Для підготовки ґрунту під посів озимих культур після кукурудзи на силос застосовувати плоскорізи не слід, бо це призводить до створення грудкуватої поверхні та швидкого висушування ґрунту.
За умов посухи після непарових попередників основний обробіток слід проводити на глибину не більше 12 см. З метою більш якісної підготовки ґрунту до сівби озимих культур необхідно, щоб до складу кожного з агрегатів обов’язково входили голчасті борони типу БІГ-3А, мотики БТШ-15 та котки КЗК-10 або ЗККШ-6. Після дощів та проростання бур’янів і падалиці доцільно провести додаткову культивацію на глибину 8-10 чи 6-8 см, залежно від часу, що лишився до сівби. Передпосівний обробіток спрямований на збереження вологи, знищення сходів бур’янів, створення оптимальних ґрунтових умов для проведення сівби, швидкого і дружного проростання насіння та подальшого розвитку культурних рослин.
Передпосівна культивація під озимі виконується під кутом 15-17° до напрямку основного обробітку безпосередньо перед сівбою. Глибина передпосівної культивації має бути рівномірною (± 1 см), близькою до заданої глибини загортання насіння (3-5 см). Насіннєве ложе при цьому повинне бути ущільненим, а посівний шар — пухким, дрібногрудкуватим. Кількість грудок діаметром 20-25 мм має не перевищувати 4-10%. Показниками якості передпосівного обробітку є також вирівняність поверхні ґрунту, відсутність наволок, слідів коліс та огріхів.
Мінімалізація передпосівного обробітку ґрунту досягається синхронним виконанням технологічних процесів (розпушування, вирівнювання, ущільнення) за один прохід комбінованого знаряддя, використання широкозахватних агрегатів та поєднання передпосівного обробітку з сівбою.
Для запобігання машинному переущільненню ґрунту слід дотримуватись раціонального агрегатування, чіткої маршрутизації заходів та контролювати експлуатаційні параметри ходових систем тракторів і знарядь. Максимальний тиск рушіїв трактора на ґрунт у літньо-осінній період не повинен перевищувати 210 кПа.
Головною агровимогою до передпосівного обробітку під озимі культури, з огляду на високу вірогідність дефіциту ґрунтової вологи у вересні, є застосування комбінованих знарядь із котками.
Обробіток ґрунту після сівби або при догляді за посівами спрямований на одержання дружніх сходів, знищення бур’янів та забезпечення сприятливих умов для вегетації культурних рослин (післяпосівне прикочування, до- і післясходове боронування, міжрядні розпушування, підгортання).
Як правило, сівба більшості зернових культур технологічно поєднується з боронуванням або прикочуванням. За необхідності, особливо за посушливих умов, коткування проводять відразу ж після сівби, краще кільчасто-шпоровими та кільчасто-зубчастими котками, які створюють ущільнений вологий прошарок у насіннєвій зоні та пухкий поверхневий шар.
Із переліку завдань, які ставляться перед обробітком ґрунту в період догляду за посівами, основним є боротьба з бур’янами. В інтенсивному землеробстві ця функція остаточно закріпилася за гербіцидами. Основним користувачем агротехнічного методу стає біологічне землеробство або системи з включенням окремих його елементів.
На оранку ґрунту припадає до 15-20% усіх енергетичних витрат
і 35-40% витрати пального.
Заміна оранки безвідвальним обробітком ґрунту важкими
культиваторами, комбінованими агрегатами і важкими
дисковими боронами дозволяє зменшити витрату пального
на 6-13 кг/га та вдвічі скоротити час на виконання цих робіт
У системі обробітку ґрунту в сівозміні поєднуються усі складники обробітку: основний, передпосівний та по догляду за посівами послідовно в ротації полів сівозмін. Полікультурність у землеробстві зони Лісостепу, різноманітність ґрунтових, кліматичних і нестійкість погодних умов зумовлюють доцільність поєднання різних за способом (полицеві та безполицеві) різноглибинних від 6-8 до 40-45 см обробітків. При цьому загальною тенденцією є обмеження обсягів застосування оранки полями пару, багаторічних трав, фонів із високим рівнем забур’яненості та великою масою післязбиральних решток. У такій системі один раз на 3-5 років має місце застосування глибокого чизельного розпушування. Слід уникати тривалого застосування мілкого обробітку, за якого з часом скорочується кореневмісний шар, відбувається формування у орному шарі ущільненого прошарку, але уже ближче до поверхні. Зонально оптимізоване співвідношення полицевого і безполицевого способів основного обробітку становить у межах 1-3 до 7-9. Такі системи стабілізують агрофізичні властивості ґрунту, оптимізують процеси розкладання та гуміфікації органічної речовини, сприяють підтриманню сприятливого фітосанітарного стану посівів.
При проведенні осіннього комплексу польових робіт слід враховувати, що оранка залишається необхідним заходом у системі. На оранку ґрунту припадає до 15-20% усіх енергетичних витрат і 35-40% витрати пального. Заміна оранки безвідвальним обробітком ґрунту важкими культиваторами, комбінованими агрегатами і важкими дисковими боронами дозволяє зменшити витрату пального на 6-13 кг/га та вдвічі скоротити час на виконання цих робіт. До 60-80% орних земель окремого господарства можуть оброблятись дисковими знаряддями.
За диференційованих систем зі значною часткою мінімального обробітку економія пального у технологічному циклі вирощування польових культур становить у зерно-просапних сівозмінах 35-40 л/га. Загалом значним резервом економії пального та енергії у рослинництві є впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій вирощування та збирання сільськогосподарських культур. Тільки завдяки вибору агрегатів по паливній економічності є можливість зменшити витрату пального від 11 до 23%, залежно від культури. При виконанні основного та передпосівного обробітку ґрунту, сівби озимих рекомендується перш за все використовувати агрегати, які забезпечують мінімальні витрати на гектар виконаної роботи. Раціональне комплектування посівних агрегатів для сівби різних культур дозволяє зменшити витрату палива до 0,17-0,64 кг/га. З економічної точки зору, для сівби зернових колосових бажано використовувати багатосівалкові агрегати.
Правильно вибрані строки сівби — передумова високих урожаїв
Формування рослин озимих культур в осінній період, їх укорінення та загартування значною мірою залежить від строків сівби. Дотримання оптимальних строків сівби — одна з найголовніших передумов вирощування високого урожаю озимих зернових культур, особливо пшениці.
Оптимальні умови для проведення сівби настають, коли середньодобова температура повітря становить 14-15 оС, а період від сівби до припинення осінньої вегетації триває 55-60 днів.
Сівба в оптимальні строки сприяє підвищенню посухостійкості рослин, коли на створення одиниці урожаю витрачається значно менше вологи, ніж за ранньої сівби. При цьому формується і вища морозостійкість рослин. Встановлено, що найбільш морозостійкими є молодші за віком рослини оптимальних строків сівби, які на час припинення осінньої вегетації утворили не більше 3-4 пагонів, нормально розвинули надземну частину і кореневу систему.
За оптимальних строків забезпечується покращення фітосанітарного стану рослин, вони значно менше уражуються хворобами та шкідниками. За несприятливих умов зволоження нерідко виникає необхідність сіяти пізніше оптимальних строків, інколи і в сухий ґрунт. Найбільше це виправдовує себе в окремі роки в степовій зоні, де внаслідок подовженої осені, частих зимових відлиг і раннього відновлення весняної вегетації із пізніх сходів нерідко формуються рослини задовільного рівня продуктивності.
При сівбі пізніше оптимальних строків і в сухий ґрунт та збільшенні
норми висіву до 6-7 млн шт. насіння урожайність формується
не за рахунок продуктивного кущіння,
а за рахунок кількості рослин на одиницю площі
В останні роки у світі і зокрема в Україні відмічається поступове потепління клімату, але в зимові місяці спостерігаються окремі піки різкого зниження температури, що може викликати пошкодження посівів озимих культур. Тому строки сівби озимих культур повинні забезпечити оптимальний розвиток рослин, проте не сприяти їх переростанню та виснаженню. Дослідженнями Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва встановлено, що строки сівби змістилися на 5-10 днів у сторону більш пізніх порівняно зі строками, які було рекомендовано в минулі десятиріччя. Допустимими є строки для Степу Харківської області — до 30 вересня, Лісостепу — до 25 вересня. Для інших областей слід враховувати зональну специфіку та зробити відповідні корегування.
Зміщення строків сівби сприяє формуванню більш адаптованих до несприятливих умов зимівлі рослин. Це обумовлено тим, що у рослин пізніх строків сівби вузол кущіння закладається глибше, ніж у рослин ранніх строків сівби, що є важливим для доброї перезимівлі. Рослини пізніших строків сівби (друга та третя декади вересня), за рахунок наявності більшої кількості цукрів на час відновлення весняної вегетації інтенсивніше ростуть і розвиваються. Інтенсивніше відбувається як приріст вегетативної маси так і розвиток конуса росту.
За ранніх строків сівби рослини озимої пшениці до замерзання ґрунту проходять стадію яровизації, а в окремих випадках можуть навіть виходити в трубку, що знижує їх здатність до загартування. У рослин ранніх строків сівби глибина залягання вузла кущіння не перевищує 2-2,5 см, тоді як у рослин пізніх строків посіву ця величина досягає 3,5-4,0 см. Висока кущистість рослин ранніх строків сівби не завжди свідчить про їх високу продуктивність. А в окремі роки, коли спостерігається весняна посуха, саме висока кущистість призводить до зрідження посівів та загибелі рослин.
Особливо сильно проявляється негативний вплив ранніх строків сівби на удобрених парах, де рослини мають кращий водний і поживний режим, переростають, уражуються злаковими мухами та іншими шкідниками, гірше зимують, що призводить до більш різкого зниження врожайності.
У зв’язку з тим, що на посівах пшениці озимої ранніх строків сівби більшою мірою проявляється шкодочинна дія шкідників, на час припинення осінньої вегетації у таких рослин нерідко кількість пагонів буває меншою, ніж за сівби в оптимальні строки. За сприятливих для росту умов рослини ранніх строків сівби переростають, інтенсивно використовують вологу і поживні речовини з ґрунту на живлення надмірно розвинутої надземної маси, яка іноді ще восени підсихає, а взимку відмирає.
При посіві в оптимальні строки рослини краще переносять несприятливі умови перезимівлі, менше зріджуються протягом весняно-літньої вегетації і утворюють пагони з добре розвиненим і озерненим колоссям, формують найбільш високу продуктивність. Понижена зимостійкість слаборозвинутих рослин пізніх строків сівби пов’язана в основному з недостатнім накопиченням ними пластичних речовин перед входом у зиму і слабкою регенераційною здатністю весною.
У рослин ранніх строків сівби формується більше продуктивних пагонів, а у рослин пізніх строків збільшується довжина колоса, кількість колосків у колосі, кількість зерен у колосі та маса зерен з колоса.
Слід однак зазначити, що строки сівби можуть бути скориговані гідротермічними умовами осені. Зокрема, за наявності вологи у грунті на початку вересня та несприятливому прогнозі щодо вірогідності опадів, доцільно не відкладати сівбу, а сіяти насінням, протруєним комбінованими протруйниками з інсектицидним компонентом, а в разі затяжної осені обробити посіви ретардантами.
Як правильно розрахувати норму висіву
Загальновідомо, що за сприятливих умов зволоження і оптимальних строків сівби норми висіву пшениці озимої становлять: по чистих і зайнятих парах 3,5-4 млн схожих зерен, після непарових попередників — 4-5 млн схожих зерен на гектар.
При сівбі пізніше оптимальних строків і в сухий ґрунт та збільшенні норми висіву до 6-7 млн шт. насіння, урожайність формується не за рахунок продуктивного кущіння, а за рахунок кількості рослин на одиницю площі.
При мілкому висіві насіння верхній шар ґрунту швидко пересихає, що призводить до пізніх сходів та загибелі паростків. При висіві насіння на значну глибину затримується поява сходів, особливо при понижених температурах, рослини погано перезимовують і різко знижують продуктивність.
Розрахунки норми висіву базуються на необхідності одержання густоти сходів у межах 400 шт./м² для сортів із низьким коефіцієнтом кущіння, а для сортів, які інтенсивно кущаться, — 350-380 шт./м².
Визначення норми висіву насіння, залежно від маси 1000 насінин
і розрахункової кількості насіння на 1 м²
Норма висіву визначається з урахуванням сортових особливостей і попередників. Так, наприклад, сорти озимої пшениці інтенсивного типу по чистих та зайнятих парах сіють з нормою висіву 4-4,5 млн схожих насінин на 1 га, а сорти напівінтенсивного типу по непарових попередниках — з нормою висіву 5-5,5 млн шт./га. Для пшениці озимої, тритикале і ячменю озимого норма висіву повинна становити 4,5-5,0 млн, жита — 3,5-4,0 млн схожих насінин на гектар. Для короткостеблових сортів норму доцільно збільшити на 15-20%. Настільки ж норма висіву збільшується при сівбі за несприятливих умов, при запізненні з сівбою тощо.
Через недостатню густоту продуктивного стеблостою врожайність озимих може знижуватися удвічі і більше. І в той же час, надмірно загущені посіви формують велику кількість непродуктивного стеблостою, який використовуючи поживу і вологу з ґрунту не дає проявити свої потенційні можливості продуктивному.
Високозимостійкі сорти тритикале (АД 42, АД 52, АД 256, Гарне), які здатні до інтенсивного кущення і саморегулювання густоти стеблестою, слід сіяти по кращих попередниках у ранні строки (до 5 вересня) зниженими нормами — 3-3,5 млн схожих насінин на гектар у добре оброблений, удобрений і вологий грунт.
У більш пізні строки по поганих попередниках норми висіву збільшуються до 4,5-6 млн схожих насінин. Це стосується усіх сортів, особливо АД 44, Ладне, Ратне та інших з меншим коефіцієнтом кущення і здатних до переростання при посіві у ранні строки.
Норма висіву більшості сортів жита становить 5-5,5 млн шт./га, для стерильних ліній, їх споріднених ліній-закріплювачів стерильності та стерильних гібридів F1 (материнська форма) становить 650-700 тис. шт./га, а для отримання гібридного насіння для товарних посівів — 2,5-3,0 млн шт./га схожих насінин.
З метою високоякісного проведення всіх технологічних операцій з догляду за посівами пшениці озимої на її посівах утворюють технологічну колію.
Після кожного попередника — свій обробіток
Добрими попередниками для озимих культур (пшениці, жита, тритикале) є культури, які рано звільняють поле та дозволяють вчасно провести обробіток ґрунту і сівбу. Найкращими попередниками для сучасних високопродуктивних сортів і гібридів озимих зернових культур у Лісостепу, в районах нестійкого зволоження (лівобережна частина), є чисті та зайняті пари, озимі та кукурудза на зелений корм, багаторічні бобові трави (конюшина, люцерна та інші), однорічні трави на один укіс (горохо-вико-вівсяні суміші), злакові суміші на зелений корм, зернобобові (горох, вика, кормові боби) культури. Цілком задовільними попередниками за достатньої зволоженості ґрунту для озимої пшениці є гречка і овес. Збільшення за останні роки посівних площ під сою, ячмінь ярий, ріпак озимий та зменшення їх під кормовими культурами зумовило необхідність вирощування озимих культур по таких нетрадиційних попередниках.
Після непарових попередників вирішальне значення має строк основного обробітку ґрунту. При своєчасному його проведенні, окрім збереження запасів води, ґрунт легше обробляється, краще розпушується, що сприяє створенню більш сприятливих умов для мікробіологічних процесів і накопичення поживних речовин і води в ґрунті.
Після сої, ріпаку озимого та стерньових культур під посів озимих рекомендується проводити поверхневий обробіток. Слідом за збиранням сої, ріпаку озимого та стерньових культур проводять лущення стерні на 6-8 см, вносять мінеральні добрива, потім здійснюють обробіток важкими боронами на глибину 6-8 до 10 см. Обробіток дисковими боронами бажано проводити у двох напрямках до повної розробки посівного шару ґрунту. Після цього до сівби зернових культур проводять одну-дві культивації звичайними паровими культиваторами на глибину загортання насіння 8-10 та 6-8 см. При наявності сівалок прямого посіву рекомендується проводити посів зразу після збирання сої.
Оптимальною дозою внесення мінеральних добрив під основний обробіток ґрунту перед посівом озимих культур є N30-60P30-60K30-60 кг д. р. на гектар. Сучасні сорти озимих культур досить вимогливі до наявності в ґрунті необхідної кількості легкозасвоюваних поживних речовин. Так, наприклад, на формування 1 т зерна з відповідною кількістю стебел, пшениця озима (сорт Досконала) використовує азоту 18-23 кг, фосфору 8-10 кг, калію 13-22 кг, тритикале озиме (сорт Ратне) — витрачає азоту 15-27 кг, фосфору 9-13 кг, калію 6-32 кг, а жито озиме (сорт Хамарка) — азоту 18-27 кг, фосфору 10-12 кг, калію 22-39 кг.
