Ігор СТОРЧОУС,
Борошниста роса озимої пшениці
Це одна з найбільш шкідливих хвороб цієї культури, яка може призводити до значного зниження врожаю та його якості у різних регіонах країни.
Збудником хвороби є сумчастий гриб Erysiphe graminis f.sp. tritici Em. Marchal., який належить до класу сумчастих грибів Ascomycetes, родини борошнисто-росяних Erysioacea, рід Erysiphe. Шкідливість хвороби виявляється у тому, що зменшується асиміляційна поверхня листя, руйнується хлорофіл та інші пігменти. Відмічається також зниження кущистості рослин і, особливо за сильного ураження, затримка колосіння, передчасне відмирання листя уражених рослин. Інтенсивний розвиток хвороби може бути причиною зменшення кількості і маси зерен та недобору врожаю від 15 до 36%. Захворювання сильніше розвивається на загущених посівах, за внесення високих норм азотних добрив і за ранніх строків сівби озимої пшениці.
Зараження борошнистою росою спостерігається з осені на прикореневих і нижніх стеблових листках. Особливо інтенсивно хвороба розвивається за умов застосування високих незбалансованих норм азотних добрив. Розвиток хвороби з осені на рівні 30-75% обумовлює загибель рослин культури на 10-40%.
Збудник борошнистої роси уражує листки, листкові піхви, колоскові луски, остюки і рідше — стебла. Хвороба виявляється у вигляді білого павутиноподібного нальоту, що складається з міцелію, конідій і конідієносців. Пізніше наліт ущільнюється набуває борошнистого виду, утворюючи ватоподібні подушечки, які в кінці вегетації стають жовто-сірими і на них утворюються дрібні чорні клейстотеції.
Патоген утворює конідіальну і сумчасту стадії. Зараження відбувається конідіями та сумкоспорами за температури від 3 до 31°С (оптимум 15-20°С) та відносній вологості повітря 60-100%.
Зимує збудник у вигляді міцелію — на озимих, та клейстотеціями — на рослинних рештках.
Агротехнічні заходи з обмеження борошнистої роси можна умовно поділити на дві групи. До першої належать передусім різні способи механізованого обробітку грунту, а також близькі до них — заходи з обробітку полів після збору врожаю. Для зниження запасу інфекції борошнистої роси і обмеження поширення її на сходи пшениці проводять культивацію і боронування полів у міру появи сходів падалиці й бур’янів, а також з урахуванням вологості верхнього шару грунту та погодних умов у допосівний період. Особливої уваги ці заходи заслуговують під час догляду за полями після колосових попередників. Також це пов’язано з тим, що на стерні та на відмерлих уражених рослинних рештках, вже в осінній період, дозріває сумчаста стадія патогену хвороби.
Обидві стадії хвороби — конідіальна і сумчаста — переносяться вітром, уражуючи (інфікуючи) сходи озимих. Для запобігання перенесенню збудника хвороби рекомендується у післязбиральний період відразу ж зібрати та видалити рослинні рештки з полів та узбіччя доріг.
Під час підготовки грунту під озиму пшеницю лущити стерню рекомендується одночасно зі збиранням врожаю або ж зразу після нього. На падалиці відбувається розвиток багатьох збудників хвороб, у тому числі й борошнистої роси. Тому через 10-20 днів після появи сходів падалиці і бур’янів проводять оранку на глибину не менше 20-22 см, яка призводить до загибелі шкідливих організмів.
Якісна оранка грунту під озиму пшеницю повинна забезпечувати, щоб на огріхах не залишалися уражені рослинні рештки і злакові бур’яни, які також уражуються збудником хвороби і можуть бути джерелом її інфекції. Під час обробітку грунту плоскорізом розвиток борошнистої роси на пшениці у порівнянні з оранкою збільшується. Найбільше ураження озимої пшениці спостерігалося після попередників озима пшениця та ячмінь, найменше — після кукурудзи на силос і люпину. Зараження озимої пшениці борошнистою росою після пару в 2-4 рази менше, ніж після вирощування пшениці по пшениці.
Необхідно відмітити, що внесення азотних добрив не тільки забезпечує збільшення густоти стеблостою культури, але його підвищена норма призводить до посилення споруляції патогену і, відповідно, збільшення поширення борошнистої роси. Тому друга група захисних агротехнічних заходів передбачає внесення збалансованих норм мінеральних добрив.
Випробуваним засобом підвищення стійкості зернових культур до борошнистої роси є внесення фосфорних і калійних добрив. Це є особливо ефективним, коли у грунті відмічається нестача поживних речовин, а також коли вони вносяться у період після танення снігу.
Озима пшениця має підвищену потребу щодо наявності вільного фосфору в грунті. Тому передпосівне внесення фосфорних добрив зазвичай обов’язкове. На малозабезпечених рухомим фосфором грунтах одночасно з висіванням вносять 30-40 кг/га Р2О5, а на середньо- та високозабезпечених, відповідно, — 20 і 10 кг/га Р2О5. Враховуючи високу інтенсивність зв’язування фосфору грунтом, на бідних фосфором грунтах фосфорні добрива, як і азотні треба вносити порціями, у кілька прийомів, а саме: безпосередньо перед висівом або одночасно з ним і в ранньовесняне підживлення.
Калійні добрива у нормах, визначених за результатами грунтової діагностики, краще вносити в один прийом під основний обробіток грунту, бо період зв’язування їх у грунті значно триваліший, ніж фосфорних, а міграція у глибину грунту незначна.
Фосфорно-калійні добрива роблять механічну тканину рослин більш жорсткою і сприяють швидкій їх регенерації після пошкоджень. Вони підвищують стійкість рослин проти збудників іржі, септоріозу, кореневих гнилей, у тому числі і борошнистої роси. Оптимальні норми мінеральних добрив підвищують стійкість рослин до ушкоджень хворобами.
Хімічні заходи у фазі осіннього кущення для захисту посівів від борошнистої роси у районах її стабільного і сильного виявлення за умов теплої тривалої осені та інтенсивності ураження рослин 5% і поширення 30% обприскують посіви одним із фунгіцидів, рекомендованих «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні».
У фазі виходу в трубку (за ураження рослин понад 1% в умовах високої вологості — 95-100% і середньодобової температури повітря 14-17°С) та у фазі колосіння-цвітіння, з метою захисту посівів від борошнистої роси, для обприскування посівів застосовують фунгіциди, на основі таких діючих речовин, як флутріафол, проквіназид, пропіконазол, карбендазим, метрафенон тощо.
Висока ефективність в обмеженні борошнистої роси, а також контроль церкоспорельозної кореневої гнилі забезпечує поєднання проквіназиду у бакових сумішах із карбендазимом або флутріафолом (0,15 л/ га + 0,25 л/га).
Для продовження вегетації і фотосинтезу озимої пшениці, збереження верхніх 1-2 листків, які в цей період мають вирішальне значення у формуванні та наливу зерна, від ураження борошнистою росою, бурою листковою іржею та іншими хворобами пшеницю обробляють рекомендованими препаратами.
Обприскування посівів озимої пшениці фунгіцидами на основі діючих речовин азоксістробін у поєднанні з ципроконазолом, або пропіконазол з ципроконазолом забезпечує продовження фотосинтезу у рослинах озимої пшениці практично до повної стиглості зерна. Обприскування слід проводити за появи перших ознак хвороби, в тому числі і в осінній період.
Септоріоз на озимині
Збудники — недосконалі гриби з роду Septoria. Найчастіше на озимій пшениці зустрічаються Septoria tritici Rob. et Desm., Septoria graminum Desm., які уражають переважно листки і піхви листків та Septoria nodorum Berk., що уражує всі надземні органи, у тому числі й колосся. Найбільш поширений у зонах достатнього зволоження, особливо в Поліссі і північній частині Лісостепу. Септоріоз призводить до зменшення асиміляційно поверхні, передчасного всихання листків і рослин, ламкості стебел, недорозвинутості колосу, передчасному достиганні хлібів, зниження врожаю зерна і погіршення його посівних і технологічних якостей. Септоріоз інтенсивніше уражує старіючі тканини, ніж молоді. Ураження септоріозом збільшується також внаслідок травмування рослин, стресів, опіків і т.п. Втрати врожаю можуть становити 40%.
Хвороба з’являється восени і продовжує розвиватися навесні. В останні роки дуже поширена, це чи не основне захворювання озимої пшениці.
З’являється на листках, листкових піхвах, стеблах і колоссі. На сходах перші симптоми з’являються у вигляді дрібних хлоротичних або жовтуватих плям. Пізніше плями збільшуються, стають світло-бурими з темною облямівкою або без неї. У центрі плям утворюються темно-коричневі, блискучі пікніди у вигляді чорних крапок. На стеблах хвороба виявляється як розпливчасті плями без облямівки. На колоскових лусочках септоріоз має вигляд розпливчастих темно-бурих або темно-фіолетових плям. У місцях ураження тканина світлішає і на ній формуються пікніди. Зберігаються збудники на післяжнивних рештках, сходах падалиці, посівах озимих, на дикорослих злакових травах, а Septoria nodorum — і на насінні.
Зараження відбувається за наявності крапель води на рослина та температури у межах від 5 до 30°С (оптимум 20-25°С).
Ураженню посівів сприяють тривала волога і вітряна погода, опади, особливо у період колосіння-цвітіння, пізні строки сівби, внесення тільки азотних добрив.
Основне джерело інфекції — уражені рештки, сходи озимої пшениці, а також уражене насіння (S. nodorum).
Агротехнічні заходи
Надмірне насичення сівозміни однією культурою або за монокультури підвищується шкідливість збудників хвороб, у тому числі септоріозу. Слід також зауважити, що загальні витрати на проведення захисних заходів для обмеження хвороб за таких умов зростають у 3-5 разів.
Дотримання просторової ізоляції між товарними і насіннєвими посівами, між полями минулорічних посівів культури і цього року, а також між культурами, що мають спільних збудників захворювань суттєво знижує поширення і розвиток хвороби. Насіннєві ділянки необхідно розташовувати на віддалі не менше 0,5 км від товарних посівів. Чим менше насичення сівозміни однією культурою, тим більша просторова ізоляція між рослиною-живителем, джерелом інфекції патогена.
Лущення стерні покращує мінералізацію уражених рослинних решток, сприяє появі падалиці зернових культур, на якій може розвиватися септоріоз. Наступна оранка спричиняє суттєве зниження запасу інфекції збудників хвороб. До агротехнічних заходів, що здатні зменшити запас інфекції цих хвороб листя, належать своєчасне (без втрат) збирання врожаю, знищення диких злаків (зокрема, житняку гребінчастого), забезпечення рослин фосфорно-калійними добривами та збалансоване внесення азотних добрив, дотримання строків і густоти посіву.
Норми висіву і густота рослин значною мірою формують мікроклімат агроценозу і суттєво впливають на розвиток хвороб. В умовах зріджених посівів створюються сприятливі умови для інтенсивного ураження рослин септоріозом.
Внесення збалансованих доз органічних і мінеральних добрив під основний та передпосівний обробітки ґрунту, а також своєчасне підживлення рослин макро- і мікроелементами суттєво підвищує стійкість рослин проти септоріозу. Слід враховувати, що внесення високих доз азоту сприяє розвитку не тільки борошнистої роси, а й септоріозу.
Хімічні заходи
Високу ефективність у боротьбі з септоріозом забезпечує обприскування посівів фунгіцидами, рекомендованими «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні».
Джерелом інфекції може бути насіння. Тому профілактику потрібно починати з протруювання зерна. У подальшому дуже важливим є проведення нагляду за посівами, і за перших ознак хвороби провести обприскування фунгіцидами. На ранніх стадіях розвитку культури (фаза кущіння) краще застосувати препарати на основі діючої речовини пропіконазол. За умов ураження посівів комплексом хвороб застосовують фунгіциди на основі діючих речовин, таких як пропіконазол і ципроконазол (0,4-0,5 л/га).
У фазі виходу в трубку, з метою захисту посівів від септоріозу (у разі ураження рослин понад 5%, частих дощах із вітрами, високій вологості повітря і температурі 20-25 °С), а також у фазі колосіння-цвітіння обприскують посіви одним із рекомендованих фунгіцидів, наприклад, на основі діючих речовин пропіконазол, флутріафол у поєднанні з карбендазимом тощо.
