Раціональна сівозміна
Важливою складовою аграрного виробництва є вирощування олійних культур, серед яких провідне місце в Україні належить соняшнику. З кінця ХХ ст. в раціоні харчування людини відмічається зростання споживання рослинних жирів замість тваринних: в Україні у 2000 р. споживання рослинної олії на одну особу за рік становило 9,4 кг, у 2005 — 13,5, у 2010 — 14,8 кг. Відповідний показник у Канаді становить 18,4 кг, у Великій Британії — 19,3, Німеччині — 22,6, США — 26,3 кг.
Соняшник є вигідною та високорентабельною культурою. А в останні роки розповсюдилася хибна, негативна практика у намаганні підвищити ефективність аграрного комплексу шляхом розширення кількості посівів прибуткових культур. Так, наприклад розширення площі посівів соняшнику в Україні: у 1945 р. було 0,92 млн га, 1960 р. — 1,51 млн га, а у 1970-90 рр. відбулась стабілізація на рівні 1,64-1,71 млн га. З розвитком економічної кризи протягом 2000-2011 рр. в умовах зміни суспільної формації різко збільшилися площі посівів до 2,94-4,74 млн га. Валовий збір насіння зріс за рахунок зростання площ посіву з 0,95 млн т у 1940 р. до 2,57 у 1990 р., 3,46 — 2000 р., 4,71 — 2005 р. та 6,77 млн т — 2010 р.
Розпочинаючи з 90-х років, відбувалось фактично неконтрольоване скорочення посівних площ кормових культур і небезпечне, з екологічної точки зору, розширення полів, зайнятих соняшником. За останні 20 років посівні площі соняшнику збільшилися з 10-12% до 34-37%, а кормових культур відповідно зменшилося із 29-35% до 4-6% в структурі використання ріллі.
За даними багаторічних дослідів Інституту сільського господарства степової зони, при питомій вазі посівів соняшнику в структурі посівних площ 12-15% урожайність його становила 23-25 ц/га, а при 30% — лише 13 ц/га.
З цього випливає, що соняшник на сьогодні вирощують на необґрунтовано великих площах без урахування біологічних особливостей і впливу цієї культури на урожай наступних культур, з порушенням технології вирощування. Зокрема, відзначається значне відхилення від рекомендованих строків повернення на попереднє місце вирощування. Не поодинокими навіть є випадки вирощування соняшнику у повторних i беззмінних посівах, а також його розміщення по несприятливих попередниках.
Урожайність залежить від сівозміни
Багаторічні дослідження Ерастівської та Миколаївської дослідних станцій підтвердили, що урожайність соняшнику значною мірою залежить від строків повернення на попереднє місце та від насичення ним сівозмін. Так, урожайність соняшнику в беззмінних посівах (при внесенні N60P40K30) за період 1984-1989 рр. зменшилась з 26,6 до 5 ц/га і становила в середньому за ці роки 8,6 ц/га. У двопільних сівозмінах (50% насичення соняшником) на такому ж фоні удобрення в середньому за три ротації при вирощуванні по чорному пару насіння соняшнику зібрано 24,6 ц/га, після гороху та озимої пшениці 19,3-20,1 ц/га. Після вівса, кукурудзи на зерно, ярого та озимого ячменю було отримано лише 15,4-16,7 ц/га насіння.
У 10-пільних сівозмінах з 10% насиченням сівозмін соняшником у середньому за ротацію було зібрано 20,6 ц/га; з 20% насиченням — при поверненні соняшнику на попереднє місце через 6 років урожай становив 13,4 ц/га, а при поверненні через 4 роки — 11,1 ц/га.
За даними Ерастiвської дослiдної станції повернення соняшнику на те ж поле через 9 років дозволяє одержати урожай 25,6 ц/га, а через 3 роки — 20,5 ц/га. На Миколаївській станції: повернення через 9 років обумовило формування урожаю 21,4 ц/га; через 6 років — на 4,2 ц/га, через 4 роки — на 5,2 ц/га, через 3 — на 6,5 ц/га менше. Отже, порушення нормативу перiодичностi вирощування соняшнику в цьому випадку провокувало втрати вiд 15 до 40% урожаю.
Зближення полів соняшнику в сiвозмiнi призводить до масового розповсюдження таких хвороб, як склероцинiя, несправжня борошниста роса (попелюха). Згідно з даними Ерастiвської дослідної станції, ураженість рослин соняшнику несправжньою борошнистою росою при поверненнi через 9 років становила 5,5; через 1 рік — 26, при беззмінних посівах — 40%. Найвищі показники урожайності та найменший ступінь ураження хворобами і шкідниками відмічено при поверненні на попереднє місце через 10 років та при розміщенні у ланці сівозміни чорний пар-пшениця озима-соняшник.
Найбільш небезпечним для соняшнику є бур’ян вовчок, насіння якого здатне зберігатися у ґрунті не менше 6-8 років i засмічувати не тільки поля соняшнику, а й сумiжнi поля інших культур. Забур’яненість посівів соняшнику при зменшенні періоду повернення може зростати у 7-9 разів.
Крім того, слід враховувати вплив соняшнику на вирощування наступних за ним культур. Встановлено, що надмірна частка соняшнику в структурі посівних площ (понад 15%) призводить до висушування ґрунту, в тому числі й глибоких його шарів, що негативно впливає на врожайність наступних за ним других та третіх культур.
Дані Луганського інституту АПВ свідчать, що урожайність пшениці озимої по зайнятому пару після передпопередника соняшник становила 18,7 ц/га, а якщо передпопередником був ячмінь, урожай відмічено на 11,6 ц/га (або на 61,7%) вищим.
За даними Синельниківської селекційно-дослідної станції урожайність пшениці озимої після гороху без внесення добрив становила 24,5 ц/га, а після соняшнику 12,1 ц/га (тобто зниження на рівні 50%). При внесенні добрив соняшник як попередник пшениці озимої стає ефективнішим, але показники урожайності пшениці після нього порівняно зі сприятливішими попередниками пшениці майже удвічі нижчі. В дослідах Миколаївського інституту АПВ при розміщенні пшениці озимої по чорному пару одержали по 49,4 ц/га, а після соняшнику — 24,3 ц/га. Як свідчать дані Синельниківської дослідної станції, в 2010 р. урожайність становила: пшениці озимої по чорному пару 63 ц/га, а після соняшнику — 30,7 ц/га; ячменю озимого — 36 і 26 ц/га; озимого тритикале — 53 і 30 ц/га; озимого жита — 60,2 і 38,4 ц/га відповідно.
Виходячи з цього, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2011 р. № 164 в Степу під ріпак і соняшник слід відводити близько 20% площі. Відповідно до наукових рекомендацій посіви соняшнику не повинні перевищувати 8-10%, але, враховуючи той факт, що соняшник сьогодні є найбільш рентабельною культурою, яка дає можливість аграрним господарствам успішно функціонувати в умовах економічної кризи, доводиться тимчасово допускати відхилення від рекомендованої норми і погодитись на відведення під соняшник до 15% площі, при цьому площу ріпаку в структурі посівних площ доцільно зменшити до 5%.
Розподілити екологічне
навантаження правильно
Слід також враховувати, що зростання посівних площ під соняшником обумовлює зниження показників урожайності (до 30-40%), викликає значне ускладнення фітосанітарної ситуації, погіршення водного та поживного балансу ґрунту. Тому основним напрямом підвищення ефективності використання ґрунтів при вирощуванні соняшнику повинно стати підвищення урожайності, а не розширення площі посівів.
Недопустимим є вирощування цієї важливої олійної культури з порушенням строків повернення на попереднє місце вирощування (через 2-4 роки замість рекомендованих 6-7 років) або вирощування соняшнику в повторних посівах. Дослідження останніх років не дали підстав для кардинальної зміни встановленої періодичності посівів соняшнику і насичення цією культурою сівозмін. У зв’язку з тим, що соняшник дуже висушує ґрунт, найкраще поля після нього залишити під чорний або зайнятий пар, допустимі також посіви кукурудзи на зелений корм.
Екологічне навантаження досягає також свого максимуму внаслідок невиправданої відмови від парів і надмірного насичення сівозмін пізніми ярими культурами (кукурудза, соняшник). Якщо і в подальшому збережуться тенденції, що матимуть характер посилення споживацького ставлення до землі, то неминучим стане дефіцит часу для розміщення несумісних культур і хронічним стане водне голодування для всієї системи землеробства.
При формуванні оптимальної структури посівних площ і раціональних сівозмін необхідно відштовхуватися від фундаментальних позицій, які забезпечують збалансоване використання біологічних і природних ресурсів, створюють умови для відновлення родючості ґрунтів.
Найбільш ефективно модель системи землеробства Степу функціонує, коли в сівозмінах чорні пари займають 10-15%, соняшник 10-12%, зернові і зернобобові культури 70-75%, озимі культури 30-35%, співвідношення між озимою і ярою групами становить 50:50%.
Шлях до насичення сівозмін культурами з високим рівнем використання поживних елементів, вологи та небезпекою зростання фітосанітарних ризиків — це або зниження продуктивності ріллі, або додаткові виробничі витрати на компенсацію негативних наслідків порушення сівозмін.
Фактором суттєвого впливу на урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність чорноземів стало потепління клімату, яке вимагає корегування технологій вирощування і нових напрямів селекційної роботи.
Для прикладу, в 2012 році у зоні Степу температура вегетаційного періоду перевищувала багаторічну норму 4,0-4,5ºС, що на фоні низьких запасів ґрунтової вологи (90-130 мм у метровому шарі замість 145-160 мм нормативних) створило катастрофічний дефіцит вологозабезпеченості. Для того щоб забезпечити оптимальні гідротермічні умови для оптимального розвитку сільськогосподарських культур, при досягнутій сумі ефективних температур кількість опадів додатково до норми повинна була становити 180 мм.
Величина посухи 2012 року посилювалась тим, що дефіцит вологи охопив ключові цикли розвитку сільськогосподарських культур. Початок осінньої вегетації озимих культур у 2011 році характеризувався критичними запасами вологи в 0-100 см шарі ґрунту — 0-22 мм, а вегетаційний період 2012 року після збирання врожаю завершувався також практично нульовим вмістом запасів продуктивної вологи. Це попереджувальний симптом того, що вологоресурси степової зони не безмежні, і балансування на межі повного їх вичерпання внаслідок безперервного інтенсивного використання сільськогосподарськими культурами є дуже ризиковим заходом.
В будь-якому разі в умовах ризикового землеробства перш за все необхідно звертати увагу на збалансованість водного потенціалу та водоспоживання культурами.
Окрім цього, зміна концентрації соняшнику в сівозмінах призводить до суттєвого корегування економічних показників виробництва всіх культур, які знаходяться в ареалі післядії. В діапазоні насичення сівозміни соняшником від 10 до 50% рентабельність його виробництва знижувалась зі 162 до 56%, а рентабельність зернової групи при цьому знаходилася на нижчому рівні і понижувалась також із 64 до 18%. Наведені показники свідчать про те, що економічне домінування соняшнику є лише однобоким трактуванням ситуації, яке викривляє уявлення про загальний позитивний результат і стає на заваді вирішенню ряду стратегічних питань екологічного і продовольчого характеру.
Наближення рослинницької галузі у відповідність до сучасних запитів ринку сільськогосподарської продукції і високий ступінь залежності виробників від результатів комерційної діяльності стали причиною також звуження асортименту культур, які вирощуються в різних регіонах Степу. Тенденції до обмеження кількості культур особливо сильно проявляються у південній частині степової зони.
Побудова оптимальної моделі сівозмін, системи степового землеробства і співвідношення культур у структурі посівних площ в ситуації, що склалася, повинна спиратися на новітні агротехнології і сорти вирощуваних культур, враховувати екологічні вимоги, ефективну систему захисту рослин і економічну доцільність виробничої діяльності.
Регулювання концентрації в сівозмінах і структурі посівних площ зернових і кормових культур допускає значний їх діапазон (45-80 — зернові і 10-60 — кормові), який залежить від спеціалізації господарств (див. табл.).
Таблиця. Оптимальні нормативи структури посівних площ у зоні
Степу для сівозмін різної спеціалізації
Таким чином, оптимальні нормативи повернення соняшнику на попереднє місце в сівозміні за сприятливих гідротермічних умов для максимального розвитку всіх груп сільськогосподарських культур залишаються на рівні 12-15% в північному Степу і 15-17% — в південному. За умов вивільнення площі ріллі внаслідок необхідності пересіву озимих культур, несприятливого прогнозу на одержання урожаю ярих ранніх культур або запізнення зі строками їх сівби, при наявності в сівозміні чорного пару, а також при можливості забезпечити повний цикл агротехнологічних вимог щодо добору гібридів, використання добрив і засобів захисту рослин посіви соняшнику можуть бути розширені до 20-25%. Щодо чорних парів, то їх площі доцільно збільшувати при високій концентрації пізніх просапних культур із високим рівнем використання вологоресурсів.
