Урожайність пшениці озимої залежно від системи удобрення після попередника соя

Величина надбавок урожайності від припосівного удобрення пшениці озимої після попередника соя значною мірою залежала від ГТК вегетаційного періоду за роки вирощування. Так, найбільші надбавки врожайності (від 8% до 27% до контролю) одержано у помірно зволоженому 2013 р. з ГТК за вегетаційний період 1,1, а за умов надмірного зволоження у 2014 р. (ГТК 1,9) надбавки знижувалися до 5–17%. Найнижчими вони (2–8%) були у посушливому 2012 р. з ГТК 0,4.

 

Також встановлено, що за внесення під час сівби знижених доз мінеральних азотних та комплексних мінеральних добрив підвищувалася стабілізація урожайності пшениці озимої порівняно з більшими дозами.

 

Таким чином, для максимальної стабілізації та підвищення урожайності пшениці озимої (в середньому на 0,48 т/га, або 15%) порівняно з контролем після попередника соя найбільш ефективним було застосування припосівного внесення добрив у дозі N₁₅P₁₅K₁₅ (табл. 1).

 

Таблиця 1. Урожайність пшениці озимої залежно від

норми припосівного удобрення після сої, т/га, 2012–2014 рр.

 

 

Застосування припосівного удобрення на фоні основного внесення N₃₀P₃₀K₃₀ забезпечувало вищу врожайність пшениці озимої після сої, але за величиною надбавок урожайності до контролю (основне внесення N₃₀P₃₀K₃₀ без припосівного внесення) було менш ефективним, ніж припосівне удобрення без основного внесення.

 

Отже, на фоні основного удобрення найбільші надбавки врожайності пшениці озимої одержано за внесення під час сівби N₃₀P₃₀K₃₀ (загальна норма N₆₀P₆₀K₆₀), які порівняно з контролем (основне внесення N₃₀P₃₀K₃₀) становили в середньому 0,55 т/га (13%). Формування урожайності за цього варіанту також було стабільним за роками вирощування.

 

Найбільші надбавки (8–24% до контролю) від припосівного удобрення на фоні основного внесення добрив одержано у помірно зволоженому 2013 р. (ГТК за вегетаційний період 1,1), а за внесення комплексних добрив у дуже зволоженому 2014 р. (ГТК 1,9), азотних — у дуже посушливому 2012 р. (ГТК 0,4) надбавки врожайності були мінімальними і становили відповідно 3–8% та 1–4% до контролю (табл. 2).

 

Таблиця 2. Урожайність пшениці озимої залежно від

норми припосівного удобрення після сої на фоні

основного удобрення N₃₀P₃₀K₃₀, т/га, 2012–2014 рр.

 

 

Застосування мінерального удобрення пшениці озимої після попередника соя було дуже ефективним. У міру збільшення дози мінерального удобрення зростала і врожайність пшениці озимої, при цьому в середньому за 2011–2015 рр. максимальне її значення (4,89 т/га, що на 1,77 т/га, або 57% більше порівняно з контролем) одержано за норми удобрення N₇₅P₄₅K₄₅ (поєднання основного внесення N₃₀P₃₀K₃₀, припосівного N₁₅P₁₅K₁₅ та прикореневого підживлення N₃₀).

 

Утім, за цього варіанту удобрення формування врожайності було найменш стабільним за роками вирощування. Максимально стабільні за роками показники врожайності пшениці озимої одержано на контролі та за внесення N₄₅P₁₅K₁₅ (поєднання припосівного внесення N₁₅P₁₅K₁₅ й прикореневого підживлення N₃₀). Також встановлено, що за основного внесення N₃₀P₃₀K₃₀ надбавка врожайності становила в середньому 1,08 т/га (35%), тоді як за роздрібного N₄₅P₁₅K₁₅ (припосівне N₁₅P₁₅K₁₅ + підживлення N₃₀) вона була меншою — відповідно 0,74 т/га (24%). Отже, після попередника соя у міру інтенсифікації системи удобрення врожайність пшениці озимої збільшувалася, а її стабілізація зменшувалася.

 

Формування надбавок урожайності пшениці озимої за різних норм мінерального удобрення після сої залежало від ГТК року вирощування. Так, найбільші надбавки врожайності (13–103% до контролю) одержано у роки з діапазоном ГТК від 1,1 до 1,8 (2011 р., 2013 р., 2015 р.), а у роки з дуже низьким (0,4) або дуже високим (1,9) ГТК надбавки знижувалися і становили в середньому по сортах, залежно від норми удобрення, від 13% до 45%.

 

Після попередника соя незалежно від системи удобрення сорт пшениці озимої Досконала за врожайністю в середньому на 4–6% перевищував сорт Альянс, при цьому зі збільшенням норми удобрення підвищувалася стабілізація сорту Досконала порівняно з Альянсом. Обидва досліджувані сорти пшениці озимої в середньому за роки досліджень між собою не відрізнялися реакцією на мінеральне удобрення (табл. 3).

 

Таблиця 3. Урожайність сортів пшениці озимої залежно

від норми мінеральних добрив після попередника соя,

т/га, 2011–2015 рр.

 

 

Таким чином, для максимальної стабілізації та підвищення урожайності пшениці озимої (в середньому на 13–15%) порівняно з контролем після попередника соя потрібно застосовувати припосівне внесення добрив у дозі N₁₅P₁₅K₁₅, ефективність якого максимальною (24–27%) буде в роки з ГТК за вегетаційний період близько 1,1, зменшуючись до 8–11% у роки з ГТК близько 1,9 та 0,4.

 

Для забезпечення максимальної урожайності пшениці озимої (в середньому 4,89 т/ га) після попередника соя рекомендовано застосовувати мінеральне удобрення у нормі N₇₅P₄₅K₄₅ (поєднання основного внесення N₃₀P₃₀K₃₀, припосівного N₁₅P₁₅K₁₅ та прикореневого підживлення N₃₀), за якого забезпечуватиметься надбавка врожайності близько 57% порівняно з контролем, але за цього варіанту стабілізація урожайності буде зменшуватися порівняно з меншими нормами удобрення.

 

З метою максимальної стабілізації та підвищення урожайності пшениці озимої (в середньому на 46% порівняно з контролем) після сої потрібно застосовувати основне внесення добрив у дозі N₃₀P₃₀K₃₀.

 

У разі неможливості внесення повної норми удобрення після попередника соя рекомендовано застосовувати стартову норму N₄₅P₁₅K₁₅ (припосівне внесення N₁₅P₁₅K₁₅ + прикореневе підживлення N₃₀), за якої надбавка врожайності пшениці озимої порівняно з контролем буде становити близько 24%.