Поточного сезону станом на другий тиждень жовтня було намолочено майже 52,5 млн тонн нового врожаю. Зернові та зернобобові культури зібрали на площі 7737,9 тис. гектарів. За середньої врожайності 46,0 ц/га всього намолочено 35597,3 тис. тонн зерна, зокрема:
• пшениці на площі 4694,5 тис. гектарів (урожайність — 47,3 ц/га) намолочено 22 210,9 тис. тонн;
• ячменю із 1504,5 тис. гектарів (урожайність — 39,0 ц/га) 5863 тис. тонн;
• кукурудзи із 884,4 тис. гектарів (урожайність — 66,1 ц/га) 5846,6 тис. тонн;
• гороху із 154,4 тис. гектарів (урожайність — 25,7 ц/га) 396,8 тис. тонн;
• гречки із 127,7 тис. гектарів (урожайність — 14,8 ц/га) 188,8 тис. тонн;
• проса із 72 тис. гектарів (урожайність — 22,6 ц/га) 162,4 тис. тонн;
• інших зернових та зернобобових культур із 300,5 тис. гектарів — близько 929 тис. тонн.
Збирання олійних культур проведено на площі 6761 тис. гектарів й отримано 16 883 тис. тонн, а саме:
• соняшнику з 3898,5 тис. гектарів (урожайність — 23,2 ц/га) та 9042 тис. тонн насіння;
• ріпаку із 1396 тис. гектарів (урожайність — при 28,7 ц/га) та 4005 тис. тонн насіння;
• сої із 1466 тис. гектарів (урожайність — 25,8 ц/га) та 3776 тис. тонн.
Аналіз вітчизняної аграрної інфраструктури свідчить, що на сьогодні всього налічується близько 1248 елеваторів, зокрема 1001 готовий до одночасного зберігання продукції. За попередніми експертними оцінками загальна проєктна потужність вітчизняної мережі елеваторів з одночасного зберігання аграрної продукції рослинництва становить орієнтовно майже 41,9 млн тонн (табл. 1).
Таблиця 1. Кількість елеваторів та їх потужності, що готові до зберігання сільськогосподарської продукції (станом на 18.10.2023)
Джерело. Складено за даними аналізу і дослідження інформації сайту
З усієї кількості елеваторів 329 мають потужності зберігання від 1000 до 21 000 т. Сумарно ці 329 елеваторів забезпечують майже 10% загальної потужності зберігання продукції у вітчизняній системі елеваторів, або 4 149 504 т за умов завантаження всієї її проєктної потужності — 41 881 029 т. Близько 396 елеваторів із середніми обсягами зберігання від 21 000 до 51 000 т здатні завантажити 32% усіх потужностей, або 13 371 813 т. Ще 158 елеваторів мають потужність зберігання від 51 000 до 81 000 т і здатні вмістити 24,5% усього обсягу врожаю, який можна розмістити в цій мережі елеваторів або кількісно 10 269 720 т.
Великих елеваторів, що придатні до одночасного зберігання від 101 000 до 201 000 т, налічується близько 55. Крім того, є також 6 елеваторів потужністю понад 201 000 т. Більшість великих елеваторних потужностей нині зосереджено в Київській, Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях.
Таким чином, за середніх очікуваних від кожного року надходжень на аграрний ринок майже 70–80 млн тонн зернових та олійних культур вітчизняна елеваторна інфраструктура спроможна зберігати всього 50–60% врожаю без урахування перехідних залишків попередніх маркетингових сезонів. Зрозуміло, що деяку частину врожаю, як правило, експортують до кінця року або вона надходить на переробку борошномельних, спиртових, харчових та олійно-жирових підприємств. Водночас нині агровиробники мають серйозні проблеми зі збутом досить значної частки врожаю внаслідок ускладнення логістичних шляхів експорту. Зокрема, це стосується таких зернових культур, як пшениця та кукурудза. По-перше, це суттєво тисне на внутрішні ціни, які й так не покривають усіх витрат на виробництво, а з іншого боку, знижує фінансову стійкість усієї галузі сільського господарства загалом. Так, торік налічувалося всього 78,5% аграрних підприємств, які отримали прибуток від сільськогосподарської діяльності, що є найменшим показником за останні 20 років. З тим 2022 року рентабельність операційної діяльності підприємств за видом економічної діяльності 01.11 «Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур» знизилася до 24,2% проти 49,2% 2021 року. Водночас за КВЕД 10.61 «Виробництво продуктів борошномельно-круп’яної промисловості» рівень рентабельності операційної діяльності підприємств досяг межі прибутковості і становив 1,4%. Тобто за нинішніх економічних умов виробництво і переробка зерна на вітчизняних підприємствах є досить низькорентабельним видом діяльності. Основна причина — низькі ціни реалізації аграрної продукції внаслідок проблем зі збутом.
Якщо ми проаналізуємо на прикладі минулого року фактичні ціни реалізації за основними зерновими культурами, то побачимо реальний масштаб цієї проблеми.
Так, більшість сільськогосподарських підприємств були фактично змушені реалізувати пшеницю за ціною від 4000 до 6000 грн/т. Таких налічувалося близько 48,3% усієї кількості, зокрема 46,3% з них реалізували кукурудзу, 49,5% — ячмінь, 61,8% — жито. З тим 10,1% усіх підприємств реалізували пшеницю за ціною нижчою ніж 4000 грн/т, а по ячменю таких підприємств було вже 19,9%, і по житу — 31,2%.
Нині ситуація з цінами на зернові культури аналогічна торішній, можливо, навіть набагато складніша через припинення «зернової угоди». Сьогодні в експертному середовищі це питання обговорюється на різних рівнях і дискурсах. Є певне розуміння окремих шляхів і напрямів виходу із цієї ситуації. Однак, по суті, немає системного бачення перспектив розвитку зернової індустрії, її майбутнього з урахуванням не лише внутрішніх обставин, а й глобальних трендів і тенденцій у світі. А це теж важливо, адже останніми роками зернова галузь стала не лише експортно залежною від світової кон’юнктури аграрного ринку, а й усе більше спрямована на суто сировинну орієнтацію замість диверсифікованого розвитку.
Є певні сподівання і надії, що оголошена нещодавно Мінагрополітики нова Стратегія розвитку вітчизняного аграрного сектору змінить нинішній вектор діяльності зернової індустрії в напрямі переходу від кількісних до якісних змін у системі виробництво-переробка-розподілення продукції на користь доцільнішої та вигіднішої для держави економічної системи. Її основними складовими мають стати висока додана вартість, якість та екологічна і продовольча безпечність й інноваційна технологічність виробництва (рис.).
Рис. Перспективні вектори розвитку зернової індустрії
Останнім часом багато розмов щодо розв’язання проблеми зі збутом зернових культур через ускладнення експорту зосереджено в площині дискусії навколо питання відродження тваринництва. Можна погодитися з тим, що це справді правильний підхід, який стосується середньо- та довгострокової перспективи. Проте навіть з урахуванням можливостей птахівництва й інших скоростиглих галузей проблеми перевиробництва зернових культур на внутрішньому ринку швидко не усунути. Адже на це потрібен певний час. Крім того, об’єктивно галузь тваринництва не спроможна переробити всю продукцію зернової галузі. Тому потрібно розвивати також інші напрями, зокрема, будувати заводи з глибокої переробки зернових культур, зокрема кукурудзи, і модернізувати борошномельні підприємства та переоснащувати їх новим обладнання, щоб можливо було експортувати борошно на світовий ринок, де досить високі стандарти й вимоги до цієї продукції. Також не можна лишати поза увагою екологічні питання. У світі останніми роками зростають вимоги до екологічності сільського господарства та низьковуглецевого виробництва. Про це варто вже сьогодні замислюватися вітчизняному агробізнесу, щоб не лише конкурувати за якістю та собівартістю продукції зернової індустрії на світових продовольчих ринках, а й відповідати вимогам нового «Зеленого курсу» та Глобальної низьковуглецевої стратегії розвитку світової економіки.
Юрій КЕРНАСЮК, канд. економ. наук, експерт-дорадник
з аудиту, економіки та управління підприємствами