Рідні законодавці, яких бездумно обрали наші земляки, нагадують зібрання випадкових людей, переважно різного соціального «сміття» без чіткої державницької позиції, без національних пріоритетів, зате з чіткими хватальними інстинктами. Такі народні обранці в основному пристосуванці, які ніколи у своєму житті не мали громадянської позиції й тому не поспішали захищати свою землю. Їх пріоритети — сумнівні комерційні операції, різні форми тусовок і бізнесових оборудок, вони далекі як від потреб вітчизняного виробництва, так і проблем рідної землі. Такі своєрідні професіонали ресторанних вечірок і богеми, «золота молодь».
«На нашій не своїй землі»…
У країні, де вони народились і живуть, усе українське для них принципово чуже. Не лише мова, а й менталітет, психологія, традиції, культура, історія. Вони тільки виросли на цій землі й розбагатіли, проте їх душа і їх мрії та бажане майбутнє далеко звідси. Їм тут потрібно тільки швидко «отоваритись», доки вони при владі для майбутнього і веселого життя там, за межами розграбованої країни. Єдине, чим вони щедро годують місцевий «піпл», так це безмежний популізм на всіх напрямах. Бажаєте миру — дамо мир, бажаєте медицини — дамо медицину, бажаєте дешевого газу — то буде вам всім і дешевий газ. Що зменшимо в платіжках на газі, то візьмемо на транспортуванні. Ми — люди влади, а влада в накладі не буде. За все гарантовано платить і буде далі платити «піпл», тому можна брати кредит необмежений, на наш час вистачить.
За такого «мудрого» керівництва державою, ми вже досягли міцної й печальної «першості» серед народів Європи як за рівнем знедоленості населення країни, так і за багатством місцевих олігархів. На жаль, від слова халва у роті не стане солодше, як каже східна мудрість. Тому навіть назвавши речі своїми іменами, ми не перемістимося навіть на метр у бік кращого життя, доки наші земляки, отой самий наш рідний «піпл», не навчиться хоч трохи критично думати й аналізувати, не сприймати буквально різні красиві шоу та бійки по телевізору, а об’єктивно бачити людей і їх кроки у владних структурах.
Практично після знищення «мудрою» економічною політикою вітчизняного машинобудування і металопереробної промисловості у країні ще лишилось виробництво різної експортної сировини: прокат чорних металів, мінеральних добрив (азотних), аграрне виробництво. Зупинимось на останньому. За минулий 2019 рік валютна виручка від агарного експорту країни була на рівні трохи більшою за 19 млрд доларів США. Маємо світову першість у продажу сім’янок і олії (як сировини) соняшнику. Здається, маємо чим бути задоволеними. На жаль, це далеко не так.
Дістанемо рахівниці
Щоб переконатись у протилежному, нема потреби використовувати сучасні комп’ютерні програми, будувати ситуаційні математичні моделі й навіть користуватися калькулятором. Достатньо струсити пил зі старої дерев’яної рахівниці й трохи поклацати на ній за елементарними підрахунками.
Аграрний сектор економіки країни забезпечив надходження на її територію понад 19 млрд доларів США за рік. Це багато, чи мало? Все пізнається в порівнянні. А скільки заробляють на експорті агарної продукції інші країни? Це не є таємницею. Спробуємо порівняти. На першому місці, як за обсягами виробництва, так і за вартістю експорту аграрної продукції у світі, стоїть такий гігант, як США. Цілком закономірно. Країна, що виробляє понад чверть усього світового промислового виробництва, має надзвичайно потужний агарний сектор економіки, що опирається на величезні площі орних земель і потужну переробну індустрію.
На другому місці міцно стоїть Франція. Тут нам варто порівняти певні цифри. За площею Франція близька до нашої країною. Ще зовсім недавно Франція мала в обробітку 19 млн гектарів орних земель, а тепер вийшла на 16 млн гектарів. Три мільйони гектарів орних земель планово вивели з ріллі й перевели в інші угіддя. Частина стала багаторічними пасовищами, частину засадили лісом, ще частину перетворили на рекреаційні території для збереження природного біологічного різноманіття регіонів.
Такою програмою французи фактично досягли припинення активних ерозійних процесів на орних землях, підвищили родючість орних земель, що лишалась в обробітку, знизили негативний вплив перепадів погоди й небажаних змін клімату. Обсяги виробництва агарної продукції, зокрема й експортної, зросли.
Ми, порівнюючи з французами, господарюємо з куди більшим розмахом. Орних земель у нас 32,6 млн гектарів, тобто двічі більше як мають тепер французи. Ось і все. Чим ми ще можемо похвалитися перед французами, крім високого рівня розораності своєї території? Рівень урожаїв? Не виходить. Своїми винами? Не варто й порівнювати. Можливо, своїми сирами? Французи тільки на експорт відправляють 246 видів сирів. Що відправляємо ми, на жаль, мені невідомо. Проте, думаю що наш вітчизняний асортимент сирів не перевищує французький.
Можна згадати й про соняшник, у поставках якого ми стали лідерами. Французи сіють соняшник теж. Проте площі під такими посівами у них не перевищують 4,7–5% площ орних земель, або це близько 0,75 млн гектарів. Тобто тут ми лідери за площею посівів, у нас під соняшником кожного року майже 6 млн гектарів, або у 8 разів більше як у французів. Знай наших!
Проте така ситуація болісно б’є нас самих. У першу чергу побічними негативними ефектами, яких фактично нема у французів. У французького фермера соняшник повертається на попереднє поле через 16–20 років. Тому проблеми з різними расами вовчку, спеціалізованими хворобами й шкідниками соняшнику для нього гостро не стоять. Сівозміна працює надійно і ефективно. Південь нашої країни сіє соняшник через рік на тому самому полі й прагне вагомого врожаю. Які урожаї сім’янок говорити не варто. По країні цей показник далеко не дотягує до 3 т/га і традиційно на рівні 2,3–2,6 т/га.
Проте основний заробіток французького фермера — ніяк не сім’янки соняшнику. Це так, лише додаток. Якщо маєш малу ферму (30–50 га), то який валовий прибуток тобі буде від посівів соняшнику? Візьміть у руки рахівницю і прикиньте самі за француза. Виходить навіть за високого рівня врожайності не багато. Тому французький фермер орієнтується не лише на польові культури, як традиційно у нас, а й першу чергу на ті, що здатні принести вагомий прибуток із кожного метра квадратного площ орних земель. І це будуть овочі (їх французи вирощують і реалізують більше як 240 видів, не рахуючи різних сортів і гібридів). Це вам не «борщовий» набір із 5–7 видів овочів, як заведено в нас. Заслуговують на увагу у французьких фермерів і квіти, ефіроолійні та лікарські культури. Ще є вирощування садів, виноградників і виробництво високоякісного вина та коньяку.
Чому ми інші?
Порівнюючи можливості нашої землі, складно зрозуміти, чому в нас не виростає і не буде після фасування виготовлений якісний гусячий паштет, прекрасний і вишуканий «хамон» або унікальний твердий сир, що за якістю і смаком здатні перевершити французькі експортні поставки? У нас не здатні жити гуси, свині чи корови? Які об’єктивні причини стоять на перешкоді такому виробництву? Людська обмеженість, елементарна дурість, чи системний злий умисел?
Наші агрохолдинги, що розкинулись за відомим польським виразом «від моря і до моря», здатні вирощувати й експортувати переважно сировину. Земель багато, навіть малий прибуток, помножений на сотні тисяч гектарів посівів, принесе вагомі грошові надходження. Глибокою переробкою отриманої продукції вони не займаються та найімовірніше займатись і не будуть.
Убогим розумінням перспектив і жадібними керівниками держави в країні нав’язана система аграрного виробництва примітивного колоніального типу, хоч і з використанням сучасної техніки й гібридів. Ставлення до орних земель переважно грабіжницько-споживацьке, про баланс гумусу і поживних речовин, чи про заходи зупинки активних ерозійних процесів орних земель не може бути й мови. А раз так, то вся ця господарська діяльність на землях у них тимчасова, доки від землі ще є можливість щось вирвати. Далі можна виснажені та еродовані землі покинути, переїхати з накопиченими капіталами у більш благословенні країни з теплим курортним кліматом.
Площі є, а гроші де?
Проте повернемось до рахівниці. Поглянемо на іншу країну, що має свої гострі проблеми й успішно їх розв’язує. Країна у Європі, має морський і помірно морський клімат. Вона маленька, у 14,5 раза менша за площею за нашу країну. Проникливий читач уже здогадався, що мова піде про Голландію (Нідерланди). Майже 40% території цієї країни — це осушене морське дно. Міцними дамбами відгороджують ділянки моря, відкачують морську солону воду, потім пустий солоний пісок на осушеному дні збагачують органічною масою і виносять із верхнього шару надлишок солі, активізують ґрунтотворчі процеси й лише через 10 років таких робіт розпочнуть вирощувати посіви сільськогосподарських культур.
Це вам не на чорноземах у нашій країні вести землеробство. Тут своя специфіка. Вона далека від ідеальних. Опадів достатньо, проте не завжди достатньо тепла. Як господарюють голландці? У них більша частина фермерів мають до 10 га сільськогосподарських земель. Більше як 30 га землі мають тільки деякі фермери. В середньому рілля становить 25% території країни. Порівняйте з Україною. У нас рівень розораності 56,8% території.
Ураховуючи угіддя, які освоїли в моря, сучасна Голландія має в агарному виробництві трохи більше за 1 млн гектарів орних земель. Нічого серйозного, скаже читач. Що це за ферми до 10 га? Або навіть до 200 га? Дрібнота. Ось у нас розмах. Агрохолдинги у 220–300, 350 тис. гектарів тільки орних земель. Це значить потужна техніка, сучасне аграрне виробництво, а там що? Погляньмо разом і на їхнє агарне виробництво.
Тепер варто навести кілька цифр для порівняння й оцінювання можливостей роботи дрібних ферм Голландії, порівнюючи з нашими агарними гігантами.
Розпочнемо з обсягів вартості експорту агарної продукції країни. У 2019 році він становив у Голландії понад 86 млрд євро. Не складно прикинути, а який би це був обсяг такого експорту в нас за умови, що ми господарюємо на рівні дрібних голландських виробників? За площею наша країна більша від Голландії у 14,5 раза. Прикинемо на рахівниці, й сам собі не вірю, 1247 млрд євро. Перераховуємо наш річний валютний експортний прибуток у євро і розділяємо на отриману величину обсягу вартості експорту в голландців. Виходить у нас в 4,73 раза менше. Проте це ще не все. Ми великі й господарюємо на чорноземах (більша частина площі орних земель країни в нас — чорноземи). А голландці майже половину всього вирощують на вчорашньому морському дні. Якщо порівняти ефективність роботи кожного гектара орних земель у двох країнах, то картинка стає вкрай сумною.
Найбільший розрив із голландцями у системі переробки, якісних показниках кінцевих ринкових товарів і їх різноманітності. У нас неоране поле проблем, які мали б здійснювати в першу чергу люди, що опікуються питаннями економіки та прохідні від них маркетологи, логісти і т. д. Толком ніхто системно не досліджує ринки, їх кон’юнктуру, прогнозування цін і пріоритетів. Це знають голландці, то чому всього цього не знають вітчизняні виробники та переробники? Хто має тримати руку на пульсі міжнародних ринків і орієнтувати вітчизняних аграріїв?
Наведемо кілька ілюстрацій, як працюють голландці. Торік Голландія продала на експорт 695 тис. тонн твердих і якісних сирів, 2,9 млн тонн м’ясних продуктів. На експорт Голландія продає не зерно ячменю, як це робимо ми, а фасоване і якісне пиво. Немає потреби говорити за експорт свіжих, заморожених, консервованих і готових до вживання продуктів із культур захищеного ґрунту (перше місце у світі). Найрізноманітніших соків і продуктів із молока, яєць, птиці. Немає потреби детально зупинятися на експорті квітів, насіння, саджанців, розсади великого видового різноманіття, сортів і гібридів.
Усе це багатство з дивних причин на наших просторах не росте і не приживається. Нам подай соняшник, ріпак і сою на мільйони гектарів. Усе інше невигідно. У нас навіть корови поступово зникають і стають рідкістю. Голландія має корів більше як на мільйон голів проти України.
Порівнюючи потенціал маленької Голландії, що посідає третє місце у світі за вартістю агарного експорту і моєї рідної країни, мимоволі відчуваєш гіркоту і внутрішню образу не за голландців, а за своїх земляків.
Голландія — світовий лідер у сучасному агарному виробництві й умінні досягти раціональної інтенсифікації та диверсифікації агарного сектору економіки. Жодна країна у світі не має такого швидкого і ефективного впровадження нових наукових розробок у виробництво як Голландія. Інноваційна модель розвитку країни на ділі демонструє свою ефективність. На наукову діяльність кожного року надходить понад 10% ВВП країни. Це еталон, у якого маємо навчатись і творчо використовувати ті раціональні прийоми, які можуть бути ефективними в наших умовах господарювання.
Свого часу, пройшовши криваву і довгу війну за визволення від колоніального гніту іспанців, голландці консолідувались як нація. Маючи маленьку територію (трохи більше від площі Київської області) і низькі береги, які періодично заливає солоне й холодне Північне море, ці люди не опустили руки. Вони здійснили неможливе. Перетворили свою непривітну і бідну землю на чудовий куточок Європи.
Що потрібно, щоб наша прекрасна земля стала квітучою, здоровою і багатою?
Логічне запитання не до старої дерев’яної рахівниці, а до кожного з нас.
Площі в нас достатньо. Нам немає потреби відгороджувати й осушувати море. Землі ще чудові, просто потрібно зупинити їх грабування і руйнацію. Клімат цілком прийнятний. За вдумливого господарювання відповідно до рекомендацій науки, така земля може бути щедрою без обмежень у часі в усіх куточках нашої країни: від дельти Дунаю, чи берегів Сивашу до Карпат і Полісся.
Сьогодні нам потрібні не так гроші, яких у розграбованій державі просто нема, сьогодні потрібне інше. Нам потрібен розум і знання. Нам потрібне просте розуміння, що в нас є земля одна на всіх, і яка вона буде — залежить від кожного з нас. В інших країнах України не буде.
Там буде Франція, Велика Британія, США або Ізраїль. Україна може бути тільки там, де її визначив сам Творець. Тобто тут. Ми всі можемо мати її шматочок у свої душі, проте це вже особисте. Що нам ще потрібно? У першу чергу нам усім, як повітря, потрібні чесні прозорі та зрозумілі правила життя і відносин. Потрібні справедливі закони, що дають країні шанс для розвитку. Це не вимагає значних затрат коштів. На жаль, усього цього нема, а те, що і є, то реально не працює. Для цього в людей, які мають владні повноваження, потрібен розум, знання і головне — внутрішня порядність і бажання зробити для своєї землі добро не лише для себе особисто, а й для всіх тут сущих і сьогодні та в майбутньому.
Земля має мати свого господаря, як вона має його у Франції чи Голландії. І сьогодні всі французи шанують великого Наполеона, як головного свого героя. Саме Наполеон утілив головне завоювання Великої французької революції в життя. Він здійснив реформу землі, забрав величезні володіння аристократів і віддав її з відповідними документами на власність назавжди тим, хто її обробляє. Життя доводить, що ефективне використання землі й збереження високого рівня її родючості можливе у першу чергу тоді, коли власнику не байдуже як будуть розвиватись справи на його землі. Бо він сам тут живе разом зі своїми полями й посівами.
Нас насильно тягнуть у колоніальне минуле. Агрохолдингів нема ні у Франції, ні в Голландії. Там вони — анахронізм. Така система роботи на землі характерна для бананових республік. Невже нас бажають бачити завтра саме такою країною? На який рівень ведення агарного виробництва орієнтуються сучасні керівники держави й законодавчого зібрання? На колоніальний рівень виробництва аграрної дешевої сировини для світу, чи на формування сучасного та різнопланового ефективного аграрного виробництва, що справді може бути потужним важелем економіки.
Навіть щоб досягнути половини того рівня, що сьогодні мають передові аграрні країни, нам буде необхідно цілеспрямованої роботи на десятки років. Для пришвидшення такого прогресу й розвитку потрібні ніяк не агрохолдинги, які через свої розміри неповороткі й мають велику виробничу та технологічну інерцію.
Потрібна розвинена і сучасна вітчизняна аграрна наука з новими розробками на світовому рівні якості й потрібні господарства, які здатні їх швидко впровадити у виробництво.
Для вирощування посівів польових культур оптимальними є аграрні господарства, що не перевищують кількох тисяч гектарів, це максимум. Доцільні господарства у кілька сотень гектарів. Це напрями розвитку овочівництва та ягідництва, квітникарство і плодова продукція, горіхи, виноградарство і лікарська сировина, ефіроолійні та пряно-смакові культури, птахівництво і рибництво, марікультура і біоенергетика. Ще потрібна й переробна індустрія. Сучасне виноробство і винокурне виробництво якісних виноградних спиртів. Фармакологічне виробництво і косметичне, парфумерне і кондитерське і, звичайно, сироварне. Аграрний сектор для всіх їх має дати фронт роботи.
У Голландії для забезпечення ефективної роботи одного фермера залучено в середньому шість осіб, що таким процесам сприяють у питаннях фінансування, логістики, транспорту, обслуговування, надання послуг технічних, комерційних, юридичних, маркетингових, переробних тощо. У нас такої системної інфраструктури для аграріїв просто нема. Всі інші напрями визначить і скоригує саме життя. Проте місце під сонцем повинні мати всі, навіть найдрібніші форми господарювання. Саме вони найбільш мобільні й легко можуть адаптуватись до потреб ринку і змін номенклатури експортної продукції. Питання переробки та якості продукції це теж шлях відомий, переробні кооперативи самих виробників продукції здатні зробити такий процес ефективним і швидким.
Маємо удосконалюватися протягом усього життя. Від народження до смерті. Не лише як індивідууми, а і як суспільство, що рухається в майбутнє. Бажано досягнути того часу, коли не соромно буде інколи взятись не лише за комп’ютер чи калькулятор, а і за стару добру дерев’яну рахівницю і, не поспішаючи перекидати дерев’яні кісточки, підбити підсумки конкретного господарського року і з задоволенням відчути позитивну вагомість результатів виконаної та корисної для всіх роботи.
Олександр ІВАЩЕНКО, академік НААН
