З приміського автобуса у селі Рожни Броварського району Київщини ми вийшли на зупинці «вулиця Хутірська». Помилитися неможливо: на сірій бетонній стіні намальовані банани, апельсини, вказано напрям до місцевих тропіків — теплиць фермера Анатолія Патія. Він займається усіма цими екзотичними культурами у своєму господарстві. Зумів створити сталий бізнес, щорічно має тисячі покупців своєї продукції й приблизно 2000 «зелених» туристів. Ми стали свідками екскурсії «київськими тропіками» для двох груп по 12–15 осіб. І таке відбувається кожні вихідні. Інколи відвідувачі з Києва і Чернігова приїжджають й у будні. З унікальною плантацією співпрацює 12 турфірм. Жителям міста, особливо дітлахам, дуже подобається «бананова республіка» за 40 км від Києва. Бо й справді таких екзотичних ферм в Україні поки що небагато — лише близько 15-ти. Анатолій Патій показав нам дві свої теплиці — із субтропічними культурами і з тропічними, більш теплолюбними. І погодився поговорити про нюанси вирощування екзотичних фруктів і ягід.
Анатолій Патій
- На гілках ми бачимо багато лимонів, лаймів, інших цитрусових… Якась у вас тут «Країна Лимонія»!
— Цитрусових у природі існує близько 300 видів. Я багато експериментую з ними. Наприклад, схрещував мандарини з апельсинами. Також я брав участь у дослідах спільно з Інститутом ботаніки НАНУ. Ми вивчали роль цитрусових культур у боротьбі із саркомою.
Ще раз повторюся, що різновидів цитрусових у світі дуже багато. Ось кумкват — маленький цитрус, розміром зі сливу. Ось мурайя — ще менша, як ягідка. Це — дерево японського імператора Хіросіто. Він у дитинстві хворів, але завдяки мурайї прожив 101 рік. Скарав на смерть трьох шпигунів, які хотіли вкрасти гілочку цієї рослини.
Усі цитрусові — близькі родичі, тому можуть уживатися на одному дереві. Ось, дивіться: на цьому деревці я привив п’ять різновидів цитрусових. На одній гілці — лимон, на другій — кумкват (чи фортунела), на третій — грейпфрут, ще є ось апельсин і мандарин. А на сливі можна прищепити абрикос і персик, бо вони всі теж родичі. Такі комбіновані рослини називаються «дерево-сад». Тут бував, до речі, астронавт Леонід Каденюк, ми вдвох прищеплювали мандарин на апельсинове дерево. Цитрусові — дуже вітамінні й корисні. Добре було б, якби діти брали у школу не чупа-чупс, а мандарин або апельсинку.
- Деякі культури у ваших «джунглях» я не можу розрізнити — не вистачає ботанічних знань… Пане Анатолію, що ми тут бачимо?
— Ось наранхіла — найсмачніша пасльонова культура світу, її сік називають «нектар богів». У природних умовах росте в горах Андах. Вона на смак подібна до апельсина, витримує великі перепади температур. Є у мене миртове дерево, яке згадується ще у Біблії. Є мушмула, є лавр. Ось папайя, або динне дерево — найбільш урожайна культура у світі: її плодів можна зібрати до 240 т з гектару (для порівняння: урожайність цукрового буряку на Вінниччині цього року сягнула 54 т/га. — Ред.). Визріває протягом всього року! Ми з папаї смачне варення робимо… Є кавове деревце сорту арабіка. Це ось гранат, я вивів крупноплідний сорт. Ось тамаринд — індійський фінік. Ось є оливкове дерево, ось — хлібне, привезене з Таїланду. Ще маю цінне дерево — інжир. Я схрестив його із шовковицею. Вивів сорт, у якого вага ягід сягає 250 г, й він витримує холоди до — 33 °C. Тут загалом більше 30 культур. Вони постійно оновлюються у мене, змінюються.
- Однак, дивлюся, туристи найбільше полюбляють фотографуватися поруч з ананасами.
— Це — диво! Джеймс Кук колись завіз ананаси в Європу. Їх ще у XIX столітті вирощували в теплицях у нас в Україні поблизу м. Умані. Олександр Купрін тоді писав: «Киевские витрины ломились от ананасов, апельсинов и мандаринов». Це все у нас було! Щороку близько 3 тис. плодів ананасів імпортувала Російська імперія в Європу. Але це закінчилося після 1917 року. Потім більшовики розгромили науку й бізнес, а інформацію про вирощення ананасів заховали подалі. Із ананасового листя роблять міцне волокно, його вплітали, приміром, у джинси «Монтана», їм не було зносу. Мені привезли султани (верхівки) ананаса звідкись із Тринідаду. Він у мене прижився. Виріс якось велетенській плід вагою 15 кг. Приїхали подивитися теплицю заможні люди… Побачили — почали просити: «Продайте! Нашому шефові — 50 років, хочемо подарувати щось надзвичайне на ювілей!» Я продавати не хотів — назвав завищену в декілька разів ціну, щоб відчепилися. Але вони заплатили й забрали той ананас. Ну, а потім розповідають: на ювілеї було 15 гостей, по кілограму фрукта з’їсти так і не змогли. Ананас не вибагливий до води. Витримує шість місяців без поливу на спеці +40 °C. Має лейкоподібне листя: коли випадає роса, вона стікає по листочку, й ананас ніби сам себе поливає. Таке ж листя й у бананового дерева.
- О, розкажіть про них. Це багатьох вражає: «бананова республіка» під Києвом.
— Людям подобається, що у мене можна сфотографуватися у шубі біля тропічних рослин. У природі найменше бананове дерево з Еквадору сягає у висоту 3,5 метрів. А великі плоди бананів у наших супермаркетах — це хоч і непогані фрукти, але кормові: ними в Африці годують худобу. Значно смачніші коротенькі — «бебі». От я за 25 років дослідницької роботи вивів банан «Тропікана Київська» заввишки 1,2–1,5 м. А потім ще менший — «Суперкарлик Київський», у якого висота деревця лише 50–70 см, а десертних плодів «бебі» виростає до 700 штук на пальмі. У дочки моєї в квартирі на Троєщині такий банан росте на підвіконні.
- Цікаво, а яка у вас бізнес-модель? Навряд чи ви продаєте ананаси чи лайми у супермаркети.
— Я продаю не банани й ананаси, а саджанці й рекомендації, як їх вирощувати. Залежно від розміру на час купівлі, вони можуть давати плоди вже на другий-третій рік після вкорінення у клієнта, а деякі — вже наступного року. Бізнес на саджанцях — це модель заробітку, яка добре відома у світі. Найбільше на цьому заробляють у Нідерландах. Це — справа, якою можна займатися навіть у невеличкій квартирі пенсіонеру, при цьому жити безбідно.
Ми вирощуємо тут 40 тис. саджанців щорічно на площі 750 м кв. Лимони, банани, апельсини… Саме на ці види великий попит, щоб задовольнити його, мені треба десь 70 тис. саджанців на рік, і я не встигаю їх виростити. Так що я не лише продаю їх, але й купую в інших садоводів, бо знаю, куди вигідно перепродати. Ними цікавляться не лише в Україні. Маю досвід співпраці з покупцями багатьох країн світу.
Крім того, заробляю на проекті теплиці. Я запатентував цю технологію у Німеччині ще в 1995 році. Тепер продаю цю технологію. Вже продав 767 проєктів в Україні і 209 — у інші країни. З Білорусі купили 43 проєкти, з Молдови — 40. Були покупці на патент з Англії, Німеччини, Австрії, Росії, Казахстану… За цим патентом будують не лише теплиці, а й будь–які споруди: житлові будинки, гаражі, магазини, склади. Технологія побудови має суттєву економію на опаленні, споживачі платять у 15 разів менше, ніж раніше за ту саму площу.
- А що ж такого унікального у вашому проєкті?
— Українські фермери на вирощування огірків чи помідорів купують, наприклад, готові голландські проєкти. Але ж у Нідерландах немає таких морозів, як у нас! У типових теплицях чи оранжереях 70% тепла вилітає у небо. А ми тут, у Рожнах, витрачаємо в 15 разів менше на опалення, ніж інші аналогічні споживачі теплової енергії.
Моя теплиця-термос побудована за спеціальною енергозберігаючою технологією, вона майже не випускає тепла й не пропускає холоду. І тут, як бачите, немає додаткового спеціального освітлення — тільки прозорий дах і фольга на стінах. Дах зроблено з полікарбонату. Він має чудову світлопроникність, легко монтується. Мою теплицю град не пошкодить. Рослини ізольовані не тільки від зимного повітря, а й від холодного ґрунту. Товщина стінок — 25 см, але вони влаштовані, як пиріг, таким чином, що ізоляція дорівнює трьом метрам цегляної кладки. Сьогодні ми взагалі не опалювали. На вулиці зараз + 3 °C, а тут, подивіться ось на термометр, +18 °C. Мій двоповерховий будинок і дві теплиці опалюються маленьким котлом на 15 кВт. Наприклад, якщо на вулиці холод –30 °C, ми вмикаємо котел, який працює на газі або на дровах. Налаштовуємо реле. І він опалює хвилин двадцять-тридцять, а потім знову на три години вимикається. У найбільш морозні місяці за 750 м кв. площі опалення я плачу 1500 грн за газ на місяць. У сонячні дні, навіть взимку, тут температура тримається +25 °C без усякого опалення. Без цієї теплиці-термосу бізнес був би нерентабельним — 90% доходу довелося б віддавати за газ чи інше паливо.
Я зацікавлений, щоб за моїм проєктом будували якісні теплиці. Бо потім їх господарі, як правило, хочуть купити у мене й саджанці. Дехто з тих, хто придбав у мене проєкт, теж вирощують тропічні фрукти, багатіють. Це чудове заняття. Кожен квадратний метр такої теплиці приносить прибутку $300–400 в рік тільки на саджанцях. Я хотів і державну програму з енергозбереження розвинути. Звертався до академіка Бориса Патона, до Президента Леоніда Кучми… Але без успіху.
- Ким є покупці саджанців? Мабуть, фермери?
— Не тільки. Пенсіонери, хто вирощує лимони й банани у себе в квартирі. Багатії, що облаштовують у шикарних обійстях зимові сади. Якось купив у мене саджанець один чоловік із Житомира… А я прошу, якщо можна, присилати мені фотографії — як мої рослини у вас прижилися? І він надіслав: на Новий рік із друзями вони святкують навколо мандаринового деревця, на якому висять 110 плодів! Так от: майже кожен із тих, хто танцював навколо мандарина, купили у мене теж по кілька саджанців. Так на мій бізнес працює жива реклама.
Сюди нерідко приїжджають із-за кордону, й бувають дуже цікаві історії. Іспанці якось купили цілу плантацію лимонів, які є тільки у мене, а в них немає. А якось дзвонить один шейх з Об’єднаних Арабських Еміратів. Він десь побачив сюжет в Ютубі, питає: чи справді в мене є карликові пальми? Тоді він завтра ж власним літаком прилетить у Бориспіль. А наступного дня й справді приїжджає в Рожни. Веду шейха у теплицю, показую… Радіє: «Ого!.. Негайно купую в тебе 100 000 дерев! У мене є бананова плантація, але пальми на ній висоти 3,5 метрів. А в нас бувають сильні піщані урагани, які валять і вивертають дерева. То я густо посаджу твої маленькі у пів метра заввишки — й вони стоятимуть навіть у бурю». «Ні, — кажу. — Немає в мене стільки, можу продати лише 20 штук». Шейх схопився за голову: «Та ти що? Тут навкруги повно землі гуляє — набудуй теплиць і продавай бананові гаї під замовлення!» Купив у мене 20 карликових пальм, та й полетів засмучений.
- Який у ваших теплицях ґрунт? Чим удобрюєте його?
— У мене живуть екологічно чисті рослини. Землю для них беру звичайну, нашу. Тут, у Рожнах, неподалік Десни, маємо заливні луки, піски… Але тропічні фрукти навіть на камінні ростуть. Якщо ви були в Іспанії чи Італії, то бачили, мабуть: цитрусові невибагливі, добре себе почувають на піску. Для них головне, щоб морозів не було. Підгодовувати їх треба, звісно. Добрива використовую лише органічні. Біогумус, гумісол, вермісол — ніякої хімії. Або ще непогано взяти сільського перегною, посліду, кип’ятком залити, ніч постоїть — і можна використовувати для підживлення. Мною цікавляться й відомі фірми — виробники хімдобрив і ЗЗР, пропонують свої препарати. Але я принципово вирощую дерева без хімії. Поливаю водою із свердловини глибиною 46 м.
- А що взагалі спонукало Вас зайнятися такою екзотичною справою? Яка Ваша освіта?
— У дитинстві дядько мені подарував апельсин. У радянські часи це був дефіцит, делікатес. Я його з’їв і посадив у землю кісточку. А коли побачив деревце, захопився цим на все життя. Батько в мене — агроном, займався садівництвом. Але я спочатку пішов іншим шляхом. Закінчив машинобудівний технікум, потім, у 70-х роках, — інститут цивільної авіації за модним тоді фахом «Інформатика і обчислювальна техніка». Я — інженер-системотехнік. Працював інженером у Держкомгідрометеорології на допотопному комп’ютері «Мінськ 32». Платили мені 140 рублів на місяць. У 80-х роках якось побачив на ринку «Юність» у Києві грузина, який продавав мандаринові деревця. Я трохи постояв, спитав ціну, почав придивлятися, записувати у блокнотику. Той грузин за дві години отримав стільки грошей, скільки складала моя тогочасна зарплата інженера за рік.
Я почав ретельніше вивчати це питання. Познайомився з одним любителем тропічних рослин, він запросив мене у гості… А у нього вся квартира заставлена тропічними деревцями: лимонами, апельсинами!.. І я теж захотів, щоб в мене таке було. Купив у нього 10 пагінців. Засклив балкон, почав вирощувати, експериментувати. Але тим рослинам було потрібне підсвічування. Я вирішив вивести новий сорт лимонів, що краще зможе прижитися у наших умовах.
Починав свій бізнес в однокімнатній квартирі на Троєщині (житловий масив на околиці Києва — ред.). Висадив лимони на балконі та на підвіконнях. Це були 90-ті роки, коли люди масово виходили на базари. Вони торгували одягом, сантехнікою, хто чим, а я — саджанцями. Почав заробляти набагато більше інших: іноді й по 100 тодішніх рублів на день. Справа пішла далі, коли, за президентства Михайла Горбачова, радянським людям дозволили купувати нерухомість і займатися бізнесом. Я купив стару хату в Козелецькому районі на Чернігівщині і збудував там першу тепличку розміром 12 м на 2,5 м. Заробив трохи грошей, почав їздити на виставки, продавати саджанці. У 2003 році я нарешті втілив у життя промисловий проєкт теплиці. Отже, інженерна освіта, досвід системотехніка дозволив мені організаційно вибудувати таку-от модель життя. Мені допомагають дружина, племінник, сестра. Ми побудували сімейний бізнес на своїй землі.
- Цікаво, пане Анатолію, чи буваєте Ви у тропічних країнах, звідки походять ваші деревця?
— Я об’їздив майже всю Європу й пів Азії. Щороку відвідую 5–6 країн, у тому числі тропічних, де ростуть отакі фрукти і ягоди. Їжджу по симпозіумах, виставках, цікавлюся ботанічними розплідниками в Іспанії, Туреччині, Таїланді, Італії… Ми з дружиною вирішили, що всіх грошей не заробиш. Три місяці на рік працюємо, а дев’ять — подорожуємо, їздимо по світу, відпочиваємо, набираємося досвіду. Дивимося, як люди живуть в інших краях. Коли їдемо кудись, племінник лишається на господарстві. Люблю звідусіль, де буваю, завозити на Київщину цікаві види дерев. Роблю їх інтродукцію — пристосування до наших умов. У Туреччині нещодавно побачив гранат без кісточок. Звичайно, взяв гілочку, хочу спробувати виростити. Совдепи колись навчали, щоб ми чекали якогось світлого майбутнього, щоб вірили: добрий дядя прийде й усе зробить за нас… Ні, не прийде. Бували ми у Австрії, в Швейцарії… Я там спитав якось: а хто у вас Президент? Знизують плечима. Знають лише голову свого кантону, лідера територіальної громади. Може, тому й живуть так добре? Мені пропонували переїхати в Нідерланди й там розвивати цей бізнес. Але я не хочу нікуди. Україна — золота земля.
Інтерв’ю взяв Ігор Петренко
