У цьому плані можна виділити два основних шляхи розвитку таких невеликих господарств. Перший і доволі поширений варіант передбачає цілковиту відсутність техніки. Мова йде про 30–40 га кукурудзи чи пшениці, розташовані поблизу масиву полів великих агрокомпаній. Найчастіше ці гектари бере хтось із працівників агрокомпанії, а її керівництво лояльно ставиться до його намагання заробити додаткові кошти. Відповідно, йому оброблять землю, посіють і допоможуть зібрати врожай. Таким бізнесом нерідко займаються регіональні продавці ЗЗР та посівного матеріалу, які мають необхідні зв’язки і, як-то кажуть, крутяться як можуть.
У принципі, такий підхід є доволі ефективним і дає змогу підзаробити пару сотень тисяч гривень на рік. Однак новоспечені фермери ризикують у разі погіршення відносин з основною агрокомпанією чи зміни її керівництва лишитися ні з чим. При цьому про якісний розвиток мова у такому разі не йде.
Зовсім інша річ, якщо на самостійний фермерський шлях стає людина, яка прагне цим займатися всерйоз і надовго. У такому разі не обійтися без створення відповідної інфраструктури та придбання техніки. Звісно, і ризики є набагато вищими, особливо ж тоді, коли доводиться брати кредити на техніку. Спробуємо підрахувати, що потрібно такому новачку передусім, а без чого можна обійтися, взявши за основу цифру 50 гектарів.
Ми багато разів спілкувалися із керівниками середніх господарств, які 15–25 років тому розпочинали власний агробізнес. Більшість їх мала змогу використовувати застарілу радянську техніку, про яку вони нині згадують не найкращими словами. Тим не менш, якась основа була, хоча б із грунтообробітку. Пошарпаний ХТЗ чи «Кіровець» тягав полем такого ж обприскувача, рихтувалися і сіяли «сзшки», що за сприятливих погодних умов давало змогу отримати непоганий урожай та почати заробляти на кращу техніку.
Однак, звісно, так щастило не всім. Одна із наших співрозмовниць, керівник великого господарства на Дніпропетровщині, площею 7 тис. га, згадувала, що вони з чоловіком мусили закласти у банку будинок, аби мати змогу придбати вітчизняний трактор, а згодом — ще й комбайн. За її словами, робота з власним трактором і без нього — це дві дуже великі різниці. Після того, як у господарстві площею майже 100 га з’явився ще й комбайн, фермери задихали на повні груди, не будучи ні від кого залежними.
Тому, гадаємо, що найпершим придбанням у господарстві площею декілька десятків гектарів має бути універсальний трактор типу МТЗ-80, під який потрібно вже підбирати причіпне обладнання. Маючи власний трактор, фермер може співпрацювати з сусідами на бартерній основі. Мовляв, у мене є трактор, а в тебе — сівалка і обприскувач, будемо робити все разом. До того ж власним трактором можна транспортувати вантажі, використовувати його навантажувач тощо. І звісно, без трактора нікуди не поїде жоден причіпний агрегат.
Без будь-яких грунтообробних агрегатів у господарстві точно не обійтися? В ідеалі це має бути класична тріада: 3-корпусний плуг (глибокорозпушувач), дискова борона та передпосівний культиватор. Однак, залежно від спектра культур, які планується вирощувати, та грунтово-кліматичних особливостей господарства, можна спробувати заощадити. Наприклад, придбавши вітчизняний універсальний агрегат, котрий водночас провадить основний обробіток грунту із підготовкою поля до сівби. Чи взявши потужний універсальний культиватор, який можна пускати просто по стерні. Наша порада: якщо бюджет обмежений, все ж таки робити ставку на комбінацію плуг+дискова борона+передпосівний культиватор. Але при цьому плуг та дискову борону на перших порах можна взяти вживаними. А от передпосівний культиватор краще купити новий і потужний. Цей агрегат виправить огріхи оранки та дискування і сформує нормальне посівне ложе.
Навряд чи можна обійтися без власного обприскувача. Останніми роками більшість регіонів України у травні-червні заливає опадами. На посівах починають буяти хвороби, а у поле не можна зайти по декілька днів підряд. За таких умов знайти десь у сусідів вільний обприскувач навряд чи вдасться. Краще придбати власну недорогу навісну модель, якою можна буде вчасно провести захист рослин.
Однозначно, сівалка повинна бути новою, сучасною та надійною. Якщо на ранніх зернових ще можна спробувати посіяти старим агрегатом, то на просапних культурах так не вийде. Оптимально підібрати сівозміну таким чином, щоб обійтися одним посівним агрегатом. Для цього слід підшукати таку модель, яка дасть змогу висівати якомога більше культур, у тому числі з вузькими міжряддями. Універсальні сівалки є на ринку, однак ми всі розуміємо, що пшеницю ліпше висівати зерновою сівалку, а кукурудзу — просапною.
Щодо того чи потрібен у невеликому господарстві власний зернозбиральний комбайн, відповідь буде однозначною — ні, не потрібен. Єдиний виняток — якщо є можливість надавати послуги зі збирання врожаю у навколишній місцевості у великих обсягах. Навіть у тому разі, якщо випадає нагода взяти за копійки старий комбайн, його ремонти та великий відсоток втрат зерна зроблять експлуатацію машини нерентабельною.
А от пару вантажівок типу «Камаз» чи хоча б «Зил», вочевидь, не завадять. Привезти на поле добрива, якесь будівництво, і звичайно ж, вивезення зерна — скрізь потрібен транспорт. Особливо ж це стосується логістики зібраного врожаю, бо фермер із власним транспортом та бодай примітивним сховищем завжди виграє за ефективністю у порівнянні з тим, у кого нічого немає. Вивезти із поля 150–200 т зерна можна і обмеженою кількістю вантажівок.
Підсумовуючи наші міркування, наголосимо, що починаючи власне фермерське господарство на площі до 50 га, потрібно мати новий трактор із доброю сівалкою, новий передпосівний агрегат, гарний навісний обприскувач та один-два вантажних автомобілі. Усю іншу техніку, передусім грунтообробну та розкидач добрив, можна взяти вживану чи навіть орендувати, якщо є така можливість по сусідству.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
