Ірина САДОВА, спеціально для "АС"
Площі під культурою помітно ростуть. І це заохочує учасників ринку постійно аналізувати ситуацію. Нещодавно професійна розмова відбулася завдяки ІА «АПК Інформ». Виробники, переробники сої та експерти зібралися на конференцію «Український ринок сої: перспективи розвитку у 2015-2020 роках». Разом напрацювали корисні для практиків висновки.
Поступово ростемо
Президент профільної асоціації енергійно наполягає: «Господарі самі мусять переконатися, що соя приносить впевнений прибуток. Вона повинна бути у сівозміні. Але не за формальною рекомендацією науковців або чиновників, яку селяни просто покладуть під сукно. Хай власним досвідом переконаються, що це чудовий попередник під кукурудзу, пшеницю, правильно використовують у сівозміні.
Результат останніх років очевидний: маємо 3 млн 900 тис. т вирощеної сої (у 2003-му було 230 тис. т) на площі в 1 млн 800 тис. га землі (2003-го не було і 200 тис. га). Поступово приходить розуміння, що соя — не просто найбільший носій рослинного білка, вона дає можливості покращувати здоров’я землі, і на неї є величезний попит у світі.
Безумовний результат: кількість господарств-виробників сої порівняно із 2005 роком виросла у більш ніж 2,5 разу і зараз становить понад 9 тис. господарств. Переробні потужності за цей же час зросли у 20 разів.
Сумнівне мито
Правда, у соєвої асоціації є побоювання щодо занадто поспішних пропозицій деяких, на їх погляд, гарячих голів, стосовно встановлення митного збору, зняття ПДВ та інших подібних обмежувальних заходів щодо сої. «У нинішніх умовах вони не сприятимуть ні збільшенню переробки, ні зниженню цін, — запевняє Віктор Тимченко. — Ми і зараз фактично переробляємо 1,77 млн т, маємо потужності на 2 млн т. У разі штучних обмежень заводи-переробники роздиратимуть сировину між собою, виробники ж підніматимуть ціну. Мало того, зменшуватимуться площі посіву сої, які тут же швиденько займуть кукурудза і соняшник. Трейдери накручуватимуть ціни, компенсуючи відсотки мита. До сої поки що не можна застосовувати схеми, випробувані на соняшнику. Бо соняшник — культура звична, а до «спілкування» із соєю ми тільки долучаємося, вивчаємо технології, вводимо в ефективну сівозміну, суттєво збільшуємо урожайність».
З ГМО чи без?
Світ визнав Україну як великого експортера. Але виникає питання: яку саме сою нам вирощувати та експортувати — генномодифіковану чи ні? Світ потихеньку, але впевнено повертається до виробництва сої без ГМО. Власне, Європа ГМ сою не вирощує. «Може, й нам треба замислитися над тим, щоб домовитися про вирощування не-ГМ сої, і стати у цьому плані країною, популярною для світу, — пропонує президент Асоціації виробників та переробників сої в Україні. — Зрозуміло, таке рішення легко не дасться». До речі, вітчизняні сорти сої — а їх налічується 153 — не є ГМ.
Оглядаючи перспективи виходу української сої на ринок ЄС, начальник відділу міжнародної інтеграції у сфері технічного регулювання, санітарних і фітосанітарних заходів АПК Мінагропроду Таїсія Клочко зауважила, що на сьогодні справді відсутня потреба на харчові продукти із ГМО. Але залишається попит на корми для тварин із їх вмістом, що може бути нішею для української продукції.
Україна має плани до 2020 року вийти на виробництво 4,7 млн т сої на площі у 2 млн 120 тис. га. Асоціація вважає таке завдання важким, але здійсненним.
Для конкурентного тваринництва
На світовому ринку, зокрема європейському, собівартість продуктів тваринництва набагато менша, зокрема, завдяки використанню для відгодівлі кормів із вмістом сої. «Хочемо бути конкурентоспроможними — треба привчитися годувати худобу і птицю продуктами переробки сої», — говорить Віктор Тимченко і наводить показові приклади: недаремно країни ЄС використовують для відгодівлі тварин 29,4 млн т соєвого шроту — відповідно мають 87,6 млн голів ВРХ. Скажімо, США використовує 27,7 млн т соєвого шроту й отримують 88,5 млн голів ВРХ, у Бразилії ці цифри відповідно 14,8 млн т та 208 млн голів. Натомість Україна згодовує тваринам лише 846 тис. т соєвого шроту і має трохи більше 4 млн голів ВРХ. Пропорції щодо свиней і птиці так само вражають.
Далеко не на користь України і показники ефективності відгодівлі свиней — суттєво програємо за середньодобовим приростом ваги, коефіцієнтом конверсії корму, кількістю днів відгодівлі до досягнення ваги 110 кг, витратам корму на 1 голову. За такої ситуації нам, звичайно, не виграти у конкуренції з тими ж сусідами-поляками, котрі вже перейшли на європейські стандарти і чекають не дочекаються відкриття українських ринків.
«Мусимо поступово вчити людей, дрібних господарів, фермерів, — наполягає Віктор Тимченко. — Адже левова частка поголів’я у нас вирощується у домашніх господарствах, які не дотримуються прогресивних технологій. Той же польський фермер уже встиг навчитися новітнім підходам. Асоціація розробила рекомендації щодо відгодівлі продуктами соєвої переробки різних типів тварин — ВРХ, свиней, птиці — і готова допомагати селянам».
Не применшуючи ролі переробників, Віктор Тимченко все одно рішуче наполягає сьогодні зосередитися на захисті виробників сої: «Спочатку треба виростити культуру, привчити господарів до того, щоб соя твердо увійшла в їхню сівозміну, створити природний приріст виробництва сої, а вже після цього, років через 5-6, вводити і певні обмежувальні санкції, стимулюючи переробників. А інакше стоятимуть заводи, але переробляти їм буде нічого. Небезпек щодо переробки ми на сьогодні не бачимо».
Паличка-виручалочка
Генеральний директор асоціації «Укроліяпром» Степан Капшук називає потенціал росту ринку сої шаленим: «Аграрії вважають цю культуру паличкою-виручалочкою, бо у часи девальвації валюти вона компенсує витрати на інші культури. Загалом олійними культурами селяни страхують свої ризики».
В «Укроліяпром» переконані, що у нас не буде проблем зі збутом різних продуктів переробки олійних. Адже Європа переважно вирощує зернові, але багато імпортує олій і шротів. Величезним відкриттям став китайський ринок. Загалом постачаємо олії у 109 країн світу. Основними покупцями нашої сої сьогодні є Пакистан і Туреччина.
Оптимальною бачить Степан Капшук ситуацію, коли на власну переробку в Україні піде половина зібраної сої. Переробні потужності постійно зростають. Цього року жодна інша харчова галузь не вводить стільки нових об’єктів. До речі, завдяки великій кількості заводів і конкуренції між ними українські ціни на сою є вищими за світові.
Заводам дешевше переробляти соняшник, адже використовують при цьому не газ, а альтернативне паливо — соняшникове лушпиння. Утім існує можливість комбінування двох, а то й трьох та більше ліній, що, разом із використанням альтернативного палива — лушпиння, знижує витрати на переробку.
Отже, олійники намагаються виробити спільну концепцію, вигідну як для виробників, так і переробників сої.
Що впливає на ціну?
Навряд чи світові ціни на сою найближчим часом будуть рости. До такого висновку підводить аналіз основних факторів, які впливають на формування цін на олійні культури у світі та Україні. Їх сформулював консультант Agritel International Юрій Рубан. Тенденцію підтверджують й інші експерти.
Першим цьогорічним актуальним фактором є дуже дорогий долар, зниження курсу інших валют. Другий фактор — історично низький рівень цін на нафту, що впливає на весь ринок олійних культур і на сою зокрема. Між собою конкурують гіганти експорту сої США і Бразилія. Найбільшим її покупцем є Китай, де фіксують сповільнення зростання економіки, а відповідно й уповільнення споживання сої.
Досить висока ціна на сою — до 10 тис./т — фіксувалася в Україні. Це якраз пояснюють тим балансом, який склався між експортом та внутрішньою переробкою сої. Зростання переробки призводило до ситуацій, коли переробники запитували у виробника, скільки їм дають експортери, і відповідно ще пропонували свою прибавку. «Під час галопуючої валютної кризи переробникам було краще володіти товаром, і вони готові були поділитися своєю премією, маржею», — робить висновок Юрій Рубан.
Світові олійні також продовжують орієнтуватися на пальмову олію, яка, ніби якір, тримається на низькому рівні цін.
«У світі не тільки Україна бачить перспективу у вирощуванні сої. Зростання відзначається у США, Північній та Південній Америці. Зростання надзвичайно велике, а отже, конкуренція дуже жорстка», — підкреслює експерт. Темпи зростання виробництва сої фіксуються упродовж трьох років поспіль, виробництво помітно більше за споживання, відповідно накопичилися величезні залишки, котрі рано чи пізно вийдуть на ринок. За цими та іншими ознаками потенціалу зростання цін аналітики не бачать. Ціни на сою у сезоні 2015-2016 р. навряд чи будуть зростати, а, можливо, й знизяться відсотків на 10. Це стосується у тому числі і цін на новий урожай української сої.
Навздогін соняшнику
Говорячи про перспективи врожаю 2015 року, аналітик олійного ринку Анна Бурка підтвердила прогноз збільшення площ і валу щодо сої в Україні. За проведеним опитування, до 20% сільгоспвиробників підтвердили, що сої сіятимуть більше. Виробники при цьому пояснюють свій вибір тим, що очікують активний попит, гарні ціни та високу рентабельність цієї культури. За минулорічною статистикою, рівень рентабельності сої становив 34%, а соняшнику — 37%. Тобто соя наздогнала соняшник, резюмує Анна Бурка. «Ми прогнозуємо зниження урожайності через подорожчання матеріально-технічних ресурсів, у зв’язку з чим виробники скорочують, наприклад, внесення міндобрив. Але нинішні сприятливі кліматичні умови можуть знівелювати такий негатив», — оптимістично додає аналітик.
Виробник: вигідно не ГМО, а органіка
Багато розпитували та жваво обговорювали учасники конференції виступи практиків, особливо заступника голови правління «Сварог Вест Груп» Інни Метельової. Спеціаліст наголошувала на дуже високому потенціалі сої в Україні, основний резерв якої — урожайність, яку реально вже зараз збільшувати практично вдвічі. Навіть без нарощування площ культура приноситиме прибутки.
Ключовим фактором при цьому успішні виробники вважають ставку на високоякісне насіння. «Яку генетику візьмеш, такий результат і отримаєш», — підкреслює менеджер і наголошує, зокрема, на необхідності скорочення термінів реєстрації в Україні нових високопродуктивних сортів, визнаних у Європі. «Це був би великий крок назустріч виробникові, який хоче вирощувати зерно з високими якісними показниками і без ГМО», — говорить Інна Метельова. — Щоб отримати максимальну віддачу з кожного гектара, у нас є все: насіння, кліматичні умови, техніка, потенціал наших людей».
Розмитість контролю щодо ГМ-сої, якої, за різними оцінками, в Україні є від 40 до 80%, Метельова вважає ризиком для нашої репутації у світі.
«Ми багато спілкуємося із потенційними партнерами, — говорить заступник голови правління «Сварог Вест Груп». — Європа розглядає Україну як великого гравця, дивиться на нас як на основне джерело постачання протеїну в Європу. І важливо, щоб це було якісне джерело. Потреба не-ГМ сої у Європі — 5 млн т на рік, а до 2020 року вона зросте до 12 млн т. Саме в цьому контексті з Україною готові контактувати, надавати якісне насіння, новітні технології, аби ми належно інтегрувалися у єдиний протеїновий простір ЄС».
Фахівець назвала основні стимули для виробництва не-ГМ сої у ЄС. Це, по-перше, стрімке збільшення виробництва курятини, для чого знадобиться більше якісних кормів із соєвим шротом як основним компонентом. По-друге, зростання виробництва молока, на яке у Європі знято квоти. Планується нарощування молочного поголів’я, а отже, і продуктів переробки сої для кормів. По-третє, збільшується потреба у кормах для свинарства. Статистика свідчить, що більшість європейських споживачів хочуть споживати продукцію без ГМО і наполягають на обов’язковому маркуванні товарів, зокрема, із зауваженнями про те, чи тваринницький продукт вирощений без використання ГМ-кормів.
«Крім того, Україна може виступити основним постачальником органічної продукції в Європу, — наголошує Інна Метельова. — Можемо позмагатися з основними її постачальниками нині — США та Китаєм, адже маємо набагато виграшніші позиції за логістикою. Присутність українців на органічному ринку помітно зростає».
Запитаннями про різницю в економічних показниках вирощування ГМ та не-ГМО сої учасники конференції засипали і Володимира Степанчука, директора департаменту з планування і контролю у галузі рослинництва корпорації «Сварог Вест Груп». Практики твердять: показники маржинальності за правильного вибору якісного насіння, оригінальних засобів захисту, сучасної техніки та оптимальних технологій — однозначно кращі за не-ГМ соєю. «Навіть такий момент, як внесення певного гербіциду — не на користь вигідності ГМ-сої, — уточнює Володимир Степанчук. — Адже стійкість до нього з кожним роком знижується, потрібні обсяги зростатимуть, а ціна все одно не стане нижчою. Економічна вигода від виробництва ГМ-продукції нівелюється. А от прогресивні технології й надалі забезпечуватимуть прибутки».
