Аграрна сфера у прифронтовому районі
«Район, утворений у 1923 році, центр — селище Межова, нині його загальна площа — 125052 тис. га, сільгоспугідь — 111,628 тис. га чорноземів. Населення — 24,3 тис., які проживають у 52 населених пунктах. Економічну діяльність Межівського району забезпечує аграрний сектор, сфера послуг та невелика частина промисловості. Питома вага сільгоспвиробництва в економіці району становить понад 98%», — розповіла начальник відділу економічного розвитку і торгівлі райдержадміністрації Тетяна Довженко.
«В аграрному секторі Межівського району 26 товариств, 77 фермерських господарств, 2089 одноосібників. Площа угідь, яка використовується для сільгоспвиробництва, — 84,179 тис. га, зокрема ріллі — 85,526 тис. га, — зазначає начальник управління АПК Павло Скляренко. — Річний показник зернових культур у 2014 році становить 172,1 тис. т, зокрема, валовий збір озимої пшениці — 107 тис. т із середньою урожайністю 42,4 ц/га. Обсяг валової сільгосппродукції за 2014 р. становить 453,4 млн грн, у сільгосппідприємствах — 294,1 млн грн, господарствах населення — 1593 млн грн».
Зі слів пана Скляренка, основними напрямами розвитку агропромислового комплексу району є виробництво зернових культур, їх питома вага торік становила 56,6%, технічних — 31,6%. «На жаль, нарощування продукції тваринництва в районі не спостерігається, а матеріально-технічна база сільгосппідприємств постійно зростає. Зі слів Павла Скляренка, агропромисловий комплекс є потужною галуззю сільськогосподарського виробництва і спроможний вирішити питання продовольчої безпеки району, часткової зайнятості населення та соціального розвитку села. І не лише населення району.
Межівський район — прифронтовий. Тут мир — а поруч із селом Слав`яна — Донеччина, блокпости. Протягом 2014-2015 рр., з першого дня початку АТО, це — сільгосптоваровиробники, підприємці, населення району допомагали військовим усім, хто, в свою чергу, потребував допомоги. Будь-якої. Всі нагальні потреби виконувались вчасно, без затримок. Незважаючи на таку складну ситуацію, населення району не панікує, а спокійно робить свої справи.
Так, цього року озимі культури, посіяні восени 2014 р. на площі 33457 тис. га, перебувають у доброму стані — 62%, задовільному — 38%. Незважаючи на різкий скачок цін на паливно-мастильні матеріали, насіння, ЗЗР сільгосппідприємства стовідсотково засіяли поля, придбали міндобрива, а паливно-мастильними матеріалами допомагаю військовим.
Щодо рівня заробітної плати в агроформуваннях, то порівняно з відповідним періодом 2014 р. вона зросла на 7% і становила 2294 грн, — коментує начальник економічного відділу Тетяна Довженко. — Продовжує утримуватись високий рівень зарплати в таких господарствах: СФГ «Лад», ТОВ «АФ «Промінь», «ПСГП «Мрія», агрофірма Петровського, СФГ «Яна», ТОВ «Фрунзе», де рівень зарплати перевищує 3 тис. грн.
Але в агропромисловому комплексі Межівщини є ще багато питань, над якими необхідно працювати, — це ефективне використання земельних ресурсів, розвиток інфраструктури АПК, професійний обробіток грунту із застосуванням сучасних агротехнологій, створення сільськогосподарських кооперативів, розвиток тваринницької галузі, переробної промисловості та овочівництва.
«Стан справ в аграрному секторі економіки мене задовольняє певною мірою, але не менш важливою ланкою розвитку району є мале підприємництво, адже це істотна складова ринкового господарства, невід`ємний елемент конкурентного механізму, — підкреслив голова Межівської райдержадміністрації Віктор Гребцов.
До речі, велика допомога всіх підприємців і населенням району була надана військовослужбовцям, які розташовані на нашій території, блок-постах та в зоні проведення АТО.
«Коштів надано величезну суму не лише сільгосптоваровиробниками, а й підприємцями. Наш Межівський район — прифронтова зона, район дотаційний, а головними платниками податків є сільгосптоваровиробники та підприємці, — пояснює Тетяна Довженко. — Розробили програму розвитку сільського господарства району, є конкретні напрями її реалізації. На жаль, інвестори сьогодні не ризикують вкладати кошти в прифронтовій зоні та у зв`язку із ситуацією в зоні проведення АТО».
Основні податкоутворюючі підприємства району — це сільгоспвиробники. Зі слів пані Тетяни, головного економіста району, це агрофірма «Зоря», товариства Петровського та Фрунзе, СФГ «Яна» та інші.
Наші агровиробники живуть краще, обсяг інвестицій у сільське господарство за 2014 рік становив понад 35 млн грн. Аграрії зробили запас паливно-мастильних матеріалів ще взимку. А от насіння та ЗЗР використовують сучасні, імпортні, тому що ті, хто хоче отримати добрий урожай, плекає землю, вкладає кошти. Земля любить, щоб її доглядали належним чином, а вона віддячить щедрим ужинком. Важливо зазначити і відзначити керівників господарств, які добросовісно допомагають соціальній сфері району, військовим платять найбільші податки, це АФ «Петровського» (керівник Геннадій Максимов), ФГ «Яна» (очолює Валентина Циганкова), АФ «Зоря» (очільник — Віктор Скляр).
До речі, «Зоря» — єдине господарство району, яке має млин, пекарню, що поставляє хліб усім бюджетним організаціям району.
Межівський район — дотаційний, тому багато чого тут робиться на спонсорські внески сільгоспвиробників різних форм власності.
«Торік вони вклали в соціальну сферу району понад 1 млн грн, — веде далі головний економіст Межівщини. — Велика допомога всіх підприємців і населення району була надана військовослужбовцям, які знаходились на території району, а їх було ой-ой-ой, та в зоні проведення АТО».
Сьогодні межівчани мріють про одне — мир у їхньому районі, на Сході країни, в усій Україні. Аби не повторювати минулі шляхи, які пролягали землями Межівщини: Чумацький, дороги війни 1941-1945 рр. та останній, до кривавої зони проведення АТО. Особливо болісно відчуло це населення села Слов`янка, яке розташовано на трасі Дніпропетровськ-Донецьк.
Допомогти ціною власного життя
Саме така доля спіткала керівника агрофірми «Зоря», що розташована на території Слов`янської сільської ради, прифронтової зони. Слов`янка розташована на трасі Дніпропетровськ-Донецьк. Землі агрофірми — межа, далі — Донеччина. Тут — мир, неспокійний, нетривкий, там — зона проведення АТО. І «славнозвісне» місто Слов`янськ — поруч. Від початку проведення АТО в селі, його окраїнах розташувалися військовослужбовці, трасою техніка прямувала на Cхід. Тому харчування, вода, пально-мастильні матеріали, в разі потреби — дрова, ремонт техніки, всі необхідні потреби військовослужбовців забезпечувались відразу ж.
Забезпечення блок-постів усім необхідним — турбота всіх межівчан, та левова частина лягла на плечі очільника агрофірми «Зоря» Юрія Пізняка, його заступника Віктора Скляра та головного бухгалтера Ларису Гуртову.
«Ми відчували величезну відповідальність перед людьми в військовій формі, знали, куди вони прямують, та, на жаль, не знали, чи повернуться звідти. Тому робили все можливе, інколи — і неможливе, аби на межівський землі вони почували себе комфортно, — впевнено говорить Лариса Гуртова. — Робили все можливе для людей, та не змогли зберегти життя свого керівника Юрія Олексійовича Пізняка. Автоматна черга сепаратиста прошила його автомобіль, «швидка» не допомогла. Він пішов з життя, сидячи за кермом. Був патріотом України, так і загинув. Усі найтепліші, найщиріші слова про Юрія я чула від усіх межівчан, з ким спілкувалась. Чудовий чоловік, люблячий свою дружину Ірину, турботливий батько доньки Іри та сина Дмитра. Посмертно нагороджений Почесною відзнакою Президента. 26 грудня 2014 р. орден «За заслуги» отримали дружина Ірина Пізняк та син Дмитро. Рішення про нагородження Почесною відзнакою приймає особисто Президент».
Юрій Пізняк починав керувати невеличким сільгосппідприємством «Вознесенка», опісля створив із співзасновниками ТОВ «Зоря», нині — це потужна агрофірма, основні напрями діяльності якої — рослинництво, свинарство, рибництво. Першим у районі сільгосппідприємство почало обробіток грунту за технологією nо-till.
Маючи вищу освіту, був генератором передових ідей, патріотом України. Давно мав можливість виїхати до США, Юрій Олексійович, побувавши там, намагався створити достойні умови життя своїх земляків, усіх українців. А ще мріяв, щоб син Дмитро продовжив його справу. І син виправдовує сподівання батька. Він навчається у Межівському аграрному коледжі-інтернаті. По закінченні — вступ до Гірничого університету — економічний факультет, опісля — продовжувати справу батька — працювати в агрофірмі «Зоря», займатись сільськогосподарською справою.
«Хотілося б бачити єдину Україну, щоб був мир, Україну — провідну, прогресивну державу Європи. І вона буде достойною, бо Україна ще молода держава, поки що не зовсім успішна. Але я впевнений, що через деякий час вона буде провідною, прогресивною, на рівні з Німеччиною, Англією, ведучими державами Європи, а колись — і США. Хочу ще повчитись за кордоном, щоб їхні передові технології впроваджувати в Україні, адже люди в нас розумні», — розповів Дмитро Пізняк.
Його спогади про батька — теплі, яскраві, позитивні, а фраза: «Не ризикуй безпідставно, подумай серйозно — потім роби» стане життєвим кредо Дмитра Пізняка. «Ми не просто разом працювали, це була команда однодумців, друзів», — говорить головний бухгалтер Лариса Гуртова.
Тетяна Довженко стверджує, що у Юрія Олексійовича було чому повчитись як у керівника, так і господаря, адже не кожен керівник — господар. Це був генератор ідей для району. А ідей багато, і їх намагається втілити районна влада.
