У зв’язку із цим у виробничому важливому так званому контексті, де перспективи розвитку регіональної аграрної науки багато в чому залежать не лише від науковців-селекціонерів працювати на високому професійному рівні, їх подальшої інтеграції в міжнародну наукову спільноту, а й від активності та принципової позиції самих учених щодо захисту інтересів від вітчизняної ще збереженої зоотехнічної науки.
Це нині важливий виробничий погляд, який ще раз демонструє, що в минулому майже в кожному буковинському селі вели вівчарство, а в сьогоденні цю справу ведуть тільки окремі фермерські господарства й одноосібне населення Чернівецької області.
Тому для розведення й утримування високопродуктивних племінних овець різних типів та порід необхідно вести науковий супровід, що і роблять провідні науковці-селекціонери Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції ІСГКР НААН. Вони вважають своїм найбільшим покликанням проводити наукові дослідження в племінних господарствах, які розводять овець різних порід, тим самим створюючи нові породи й удосконалюючи наявні.
Отримані результати селекційної роботи
Науковці-селекціонери дослідної станції протягом 20 років створили та затвердили два внутрішньопородних буковинських типи овець: 2000 року буковинський тип асканійської м’ясо-вовнової породи з кросбредною вовною та 2008 року буковинський тип асканійської каракульської породи. На сьогодні науковці проводять селекційну роботу з удосконалення української гірськокарпатської породи з білою вовною килимового типу, яка створена 1993 року, й триває робота з м’ясною породою овець — мериноландшаф.
Характеристика досліджуваних порід
Буковинський тип асканійської м’ясо-вовнової породи з кросбредною вовною
Найбільшим інноваційним досягненням є те, що в лісостеповій зоні Чернівецької області шляхом складного схрещування вівцематок цигайської породи з баранами-плідниками північнокавказької порід інтенсивних типів — асканійських кросбредів й асканійських чорноголових із племінного заводу «Асканія-Нова» — створено високопродуктивну популяцію овець буковинського типу асканійської м’ясо-вовонової породи з кросбредною вовною.
Вівці цього типу міцної конституції, комбінованого напряму продуктивності із високою молочною та м’ясною продуктивністю, мають високі настриги вовни за відмінних і якісних її характеристик. У них добре виражені м’ясні форми тілобудови та високі показниками скоростиглості. Вовна в овець біла, однорідна, еластична і шовковиста з люстровим блиском, вирівняна за довжиною і тониною як у штапелі та руні, без кольорових, мертвих і сухих волокон із чітко вираженою звивистістю й за всіма якісними характеристиками відповідає вимогам до кросбредної вовни.
Так, вівцематки цього типу характеризуються високими показниками заплідненості й відтворювальної здатності. Заплідненість у середньому по господарствах становить 94,4%, багатоплідність — 126%, вихід ягнят на 100 вівцематок — 120 голів. Ягнятка народжуються міцної конституції, достатньо великі, жива маса новонародженого — 3,5–5,0 кг. Вівцематкам притаманна висока молочна продуктивність. За період доїння від однієї вівцематки отримують 110–120 кг товарного молока, відповідно, виробляють 25–28 кг бринзи, що значно підвищує конкурентоспроможність галузі вівчарства на Буковині.
Нині в області сформовано два племінних репродуктори — ФГ «Дана», ФО Негруца А.З. Чернівецького району з розведення цього поголів’я овець у кількості 1000 голів.
Буковинський тип асканійської каракульської породи овець
Високим селекційним досягненням науковців і виробничників Буковини є те, що 2008 року наказом Мінагрополітики від 18 травня №176/36 затверджено новий буковинський тип асканійської каракульської породи, який створено шляхом схрещування місцевих грубововнових овець типу «чушка» з баранами середньоазійського, асканійського багатоплідного каракулю та тваринами молдавської селекції.
Тварини міцної конституції, мають помірно розвинутий кістяк, міцні сухожилля та ноги. Плодючість вівцематок — 130–150%, вихід ягнят на 100 вівцематок у середньому становить 120–132 голів. Багаторічні дослідження свідчать, що ягнятка народжуються достатньо великими з живою масою 4,5–6,0 кг. Збереженість молодняку, залишеного на вирощування, становить 96–98%. Тварини мають достатньо високу живу масу 54–60 кг. Вовна густа, еластична вирівняна по всьому тулубу з доброю оброслістю рунним волосом голови, черева й хвоста.
Слід зазначити, що вівці буковинського типу мають кілька забарвлень різних відтінків (чорне, сіре, коричневе) з найбільшою питомою вагою чорного забарвлення (80%). На сьогодні поступово збільшується кількість тварин сірого та коричневого забарвлення, тому що смушки такого забарвлення мають вищу ціну.
Так, селекційні стада овець у племінному господарстві ФГ «Вівчарик» Чернівецького району мають поголів’я 700 голів. Тварини добре пристосовані до природно-кліматичних умов Буковини.
Українська гірськокарпатська порода
Це вітчизняна гірська порода овець, яка була створена шляхом покращення місцевих грубововнових маток із баранами-плідниками цигайської породи, що сприяло збільшенню м’ясної та вовнової продуктивності та зміні типу волокон. Зниження цін на грубу вовну на ринку призвело до небаченого згортання селекційно-племінної роботи з цією породою, що призвело до того, що з часом почав змінюватись тип вовнового покриву тварин, який почав знову наближатись до місцевої грубововнової вовни.
Оскільки нині перед регіональними буковинськими науковцями-селекціонерами постало питання збереження в регіоні цієї унікальної гірської породи в Україні, з метою підвищення показників продуктивності гірськокарпатських овець і покращення якості вовнового покрову були проведені дослідження щодо використання баранів-плідників буковинського типу асканійської м’ясо-вовнової породи з кросбредною вовною на матках з грубою вовною, довжиною ості не більше як 20 см і коротким пухом (5–6 см). У результаті такого схрещування отримано нових помісних тварин із довжиною ості 16,8 проти 21 см, та довжиною пуху 9,5 проти 5 см із заплідненістю вівцематок у господарствах, що становить 91,6%, плодючість — 120,5, вихід ягнят на 100 вівцематок — 102–107 голів.
Нова популяція м’ясних овець мериноладшаф
Нині племінних тварин цієї породи овець розводять у фермерському господарстві «Агро-Дан 2006» в області. Тварини великі, міцної конституції, пропорційно розвинуті й добре виражені м’ясні форми, широка рівна спина, широка та глибока грудна клітка з виповненими стегнами, ноги міцні, широко поставлені, що характеризують їх як м’ясних тварин. Жива маса баранів-плідників — 145–160 кг, вівцематок — 70–110 кг, мають еластичну густу вовну світлих відтінків довжиною 7,5–10,7 см, в основному напівтонка, тонина 56–60 якості при виході митої вовни в чистому волокні становить 70–71,7%.
Отже, вівцематки мають поліестирчність, багатоплідність, яка становить 113–137,4%, збереженість молодняку — 84,9-98,0%, висока м’ясна продуктивність баранців породи мериноландшаф достатньо висока з живою масою 46,1 кг, отримання тушок із масою 22,6 кг на забійному виході 49,1%.
Молочна продуктивність вівцематок буковинських типів
Регіональні науковці в дослідженнях довели, що молочна продуктивність вівцематок зумовлена кількістю відтворених ними ягнят і значною мірою залежить від рівня годівлі, віку вівцематок, форми виміні, кратності доїння з найбільшим надоэм молока від 4–5-річних вівцематок. При проведенні контрольних надоїв помічено, що в маток із чашоподібною формою вимені надій вищий, ніж у тварин з округлою формою, що необхідно при відборі овець. Також кількість товарного молока залежить від кратності доїння вівцематок. За триразового доїння, як порівняти з дворазовим, кількість молока на 18–22% вища.
Цікавим важливим чинником у технології виробництва товарного овечого молока є необхідність дотримуватися оптимальної структури вівцематок у стаді не менше як 70–80%. Так, від однієї вівцематки буковинського типу асканійської м’ясо-вовнової породи за 147–152 дні доїння можна отримати 103–110 кг молока (26–28 кг бринзи) за добового надою 0,750 кг; буковинський тип каракульської породи за 147–167 днів дає — 104–115 кг молока (26–29 кг бринзи) за середньодобового надою 0,680–0,710 кг; від української гірськокарпатської породи за 117–137 днів надоюють 68,9–83,0 кг (17–21 кг бринзи) за добового надою 0,590–0,600 кг.
Перспективи розвитку племінного вівчарства на Буковині
На Буковині вівчарство — традиційна й унікальна галузь тваринництва. Його розвиток має глибоке коріння завдяки сприятливим кліматичним, економічним, соціальним умовам і національним традиціям місцевого населення. Незважаючи на економічну кризу, у цьому регіоні зберегли високий генетичний потенціал продуктивності тварин, створено внутрішньопородні буковинські типи овець, що потребують удосконалення та консолідації.
Порівнюючи з тим, яким було вівчарство в далекому минулому, то на сьогодні воно перебуває в критичному стані. Значно зменшилося поголів’я овець, тварин в основному утримують у приватному секторі від 100 до 500 голів, і це веде до зниження показників продуктивності вівчарства.
Таким чином, регіональні науковці працюють над питаннями підвищення молочної та м’ясної продуктивності овець із комбінованою продуктивністю, які добре пристосовані до природно-кліматичних умов, що дадуть можливість створити дешеву та якісну конкурентоздатну високопродуктивну галузь у регіоні Буковини.
Науковці-селекціонери в галузі вівчарства нині працюють над регіональними важливими питаннями підвищення молочної та м’ясної продуктивності тварин, щоб забезпечити конкурентоспроможність галузі як на Буковині, так і в Західному регіоні України.
І наостанок. Розведення племінних високопродуктивних тварин різних типів і порід вимагає підтримання держави. На Буковині вже другий рік діє обласна програма підтримання племінного вівчарства, це суттєво надихає населення на роботу та збереження племінної бази вівчарства в Чернівецькій області.
В сьогоденні науковці-селекціонери Буковини й далі ведуть свої наукові дослідження в галузі вівчарства в племінних господарствах області. Тісна дружба з науковцями, постійний пошук нового передового дозволяє практикам і працівникам галузі вівчарства впевнено дивитися в завтрашній мирний день нашої держави.
Оксана ЛЕСИК, канд. с.-г. наук, заступниця директора
з наукової роботи, старша наукова співробітниця
Марія ПОХИВКА, наукова співробітниця
Катерина МЕЛЕНКО, наукова співробітниця
Буковинська державна сільськогосподарська
дослідна станція ІСГКР НААН
