В 1895 році були організовані племінні стада швіцької худоби при наступних землеробських училищах: Харківському (Дергачи) Харківській, Майновському Чернігівській, Уманському Київської губерній.
Основне поголів’я місцевої худоби Харківської губернії, в тому числі Лебединського повіту, в 1900 році складала сіра українська худоба (64%). Інша худоба була представлена калмицькою та безпородною і метисами.
Початок метизації місцевої худоби плідниками швіцької породи розпочалося на початку ХХ століття. Ця робота пояснювалася зміною економіки. Якщо раніше худоба використовувалася як робоча сила, так і для отримання м’яса (сіра українська худоба цінилася за гарні відгодівельні якості та здатністю працювати у ярмі), то, починаючи з 1990 року, на ринках істотно зросла потреба на молочні продукти, а селяни почали широко використовувати коней для господарських потреб.
Використання швіцької худоби для покращення місцевої, як показали результати в поміщицьких господарствах, виявилося ефективним. Тому, починаючи з 1901 року, для Лебединського повіту виділено 1500 рублів для закупівлі 6-8 плідників, половину з яких складали тварини швіцької породи.
В 1902 році закуплені три чистопородні плідники швіцької породи з племінного стада Д.О. Венцлавовича Вітебської губернії, яких розмістили в Лебедині, селах Бишкінь та Гудимівці.
Лише в 1904 році швіцька порода була остаточно обрана як покращуюча для місцевої худоби. Протягом 15 років комплектація злучних пунктів Лебединського повіту проводилась під керівництвом повітового ветеринарного лікаря І. П. Демченка. Основним джерелом плідників стало племінне стадо Майнівської сільськогосподарської школи. Комплектація цього цінного стада проводилась з 1881 по 1889 роки виключно альгаузькою худобою (одне з відрідь швіцької худоби) зі Швейцарії. Закупівля худоби відбувалася під керівництвом професора П. А. Пахомова.
Також завозили плідників з племінних господарств: Харківського сільськогосподарського училища, господарств Харитоненка, Щокін-Кротова, Кенінга та Венцлавовіча.
У господарстві Щокін-Кротова (хутор Бойки Павленківської волості) племінне господарство створено в 1902 році і представлене худобою швіцької породи та метисами 2,3 та 4-ї генерацій. Щорічно з цього господарства реалізувалося різним повітам до 10 бугайців.
На момент купівлі Кенінгом господарства в Тростянці (1874 рік), в ньому утримувалася худоба тірольської породи. Для її покращення були закуплені плідники швіцької та симентальської порід. Повторна закупівля швіцьких плідників відбулася в 1887 році.
Тірольська сіра порода
У 1912 році в стаді нараховувалося 24 швіцьких та 42 метисних корів, 2 плідники швіцької породи.
Швіцький плідник в господарстві Кенінга, куплений у Швейцарії
Корова-меис з господарства Кенінга
Утримання тварин в господарстві Кенінга
Селянські племінні господарствах зустрічалися в селах Бишкінь та Падалки-Лози.
До Чернігівської області, окрім майнівського стада, також завозили швіцьку худобу зі Швейцарії в інші господарства. Одне з них у с. Сварково колишнього Глухівського повіту. Цінна група швіцької худоби також утримувалася в господарстві Воздвиженського братства Ямпільського району, до якого тварини також завозили з Швейцарії.
У 1912 році на злучних пунктах Лебединського повіту використовувалося 29 плідників швіцької породи.
Значну роботу в напрямку використання швіцької породи було проведено скотарською молочною кооперацією, створеною в 1924 році, племінною роботою в якій керував Д. С. Бондаренко.
У цей час створюються племінні ферми в колгоспах Лебединського та Штепівського районів. Серед них відомі на всю країну: «Новий Мир», «Червона Зоря», «ім. Шевченка», «ім. Лисянського», «Червоний Жовтень» та інші.
Загальний вигляд племінної ферми ВРХ колгоспу «Червона Зоря»
Після 1930 року майнівське стадо було переведено в Сумський сільськогосподарський технікум, а потім в Тростянецький (Півненківський) бурякорадгосп.
У 1932 році з метою організації племінної роботи з бурою худобою Українським інститутом тваринництва на базі кращих колгоспів організований Лебединський опорний пункт.
1934 року заснований Лебединський державний племінний розплідник (ДПР) великої рогатої худоби швіцької породи.
Загальний вигляд будівлі Лебединського Державного племінного розплідника швіцької худоби
1939 року поголів’я худоби лебединської породи в районі діяльності Лебединського ДПР групи складало майже 24 тисячі голів – головним чином складалося з тварин Лебединського ДПР, Півненківського та Чупахівського племінних радгоспів Сумського бурякотресту.
Негативно істотно вплинула на результати селекційно-племінної роботи з лебединською породною групою Друга світова війна (цей період розглянемо в наступних публікаціях). Проте після її закінчення робота була продовжена і її результатом стала нова вітчизняна порода великої рогатої худоби – Лебединська.
Юрій СКЛЯРЕНКО, вчений секретар,
доктор сільськогосподарських наук,
старший науковий співробітник
Інституту сільського господарства
Північного Сходу НААНУ, ведучий рубрики
