Птахівництво є підгалуззю тваринництва України, яка виробляє майже 70% протеїну тваринного походження (м'ясо різних видів сільськогосподарської птиці та харчове яйце. Частка м'яса птиці (99% — курчата-бройлери) різних видів у загальному виробництві м'яса (в живій вазі) сільськогосподарських тварин становить близько 58,5%. Тому саме ця продукція є найбільш доступною та базовою в продуктовому кошику громадян України і відповідно впливає на формування продовольчої безпеки, незважаючи на регіональні особливості.
Зазначимо, що при, здавалось би, задовільній ситуації з валовим виробництвом продукції птахівництва в Україні більшу її частку виробляють агрохолдинги та крупні спеціалізовані птахівницькі підприємства, які останнім часом орієнтуються в основному на експорт. Частка господарств населення у виробництві як м’яса, так і яєць щороку зменшується. В той же час, як свідчить світовий досвід, для сталого розвитку сільських територій важливіше значення має розвиток саме малого підприємництва на селі (в тому числі присадибного та фермерського птахівництва), яке дає змогу збільшити зайнятість та покращити добробут сільського населення, підтримувати життєздатність сільських населених пунктів, розвивати їх інфраструктуру.
Світовий досвід підказує також найбільш перспективну сферу діяльності присадибних та фермерських птахівницьких господарств, в якій з ними не будуть конкурувати крупні виробники, а саме — виробництво так званої «нішевої» продукції птахівництва (органічної, селянських яєць та курчат тощо).
Біла українська
Однак для реалізації потенціалу невеликих птахівницьких господарств необхідно налагодити їх безперебійне забезпечення добовим молодняком, що відповідає умовам утримання й годівлі в таких господарствах, та є найбільш придатною для виробництва названих видів продукції, оскільки зараз більшу частину птиці, яка є в присадибних та фермерських господарствах України, становить низькопродуктивна безпородна птиця або птиця промислових високопродуктивних кросів, не пристосована до згаданих умов.
На жаль, в сучасних умовах на перший рівень виходить економічна складова збереження та раціонального використання генетичних ресурсів як тварин, так і птиці.
Разом з цим для ефективного розвитку племінних підприємств необхідно не тільки збереження та раціональне використання кращих вітчизняних генетичних ресурсів і світового генофонду тварин та птиці, а й модернізація інструментів державної підтримки племінних господарств, посилення інтеграції з великими промисловими комплексами, фермерськими й особистими селянськими господарствами.
Бірківська барвиста
Інтенсифікація селекційного процесу сприяє значному прискоренню темпів заміни або поглинання неконкурентоспроможного генетичного матеріалу, яким у першу чергу виявляються місцеві (аборигенні) породи та популяції. Відбувається витіснення племінного матеріалу локальних порід, зменшується їхня чисельність, унаслідок чого стрімко звужується природна різноманітність тварин. Постає проблема підтримання необхідного рівня біологічної різноманітності в екологічних системах. На розв'язання цієї проблеми спрямовуються значні зусилля науковців, урядів і неурядових організацій.
На початку ХХI століття у світі зареєстровано 1049 порід та порідних груп всіх видів птиці. З них 734 належать до курей, серед яких зараз у промисловому птахівництві використовуються лише 6–7.
У світі для збереження і раціонального використання племінних ресурсів створюються генофондові, колекційні стада, в яких здійснюється чистопородне розведення з використанням спеціальних схем добору і підбору, спрямованих на зменшення негативних наслідків обмеженої чисельності племінного матеріалу.
Українська зозуляста
Обов'язковим елементом накопичення генетичного матеріалу для зберігання генофонду порід виступають генофондові банки, в які закладаються на довготривале зберігання сперма, ооцити, ембріони, зразки ДНК. Проте шляхом лише тривалого зберігання сперми, яйцеклітин та ембріонів проблему збереження генофонду порід розв’язати надзвичайно складно. На відміну від ссавців та інших тварин на сьогодні, за допомогою кріоконсервування, є можливість зберігати генетичний матеріал птахів лише у вигляді сперми. Але цього недостатньо для зберігання генофонду порід та популяцій курей. Тому поряд із кріобанком необхідно утримувати наявне поголів’я птиці, що практично і роблять співробітники Державної дослідної станції птахівництва Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України (до 2011 р. Інститут птахівництва НААН).
На початку 2000-х рр. Україні було чим пишатися — унікальна колекція рідкісних порід, популяцій, ліній курей, качок, індиків та гусей налічувала 50 одиниць. Вона була внесена до "Міжнародного реєстру генетичних стад домашньої птиці", який опубліковано ФАО у 2000 році. Разом зі зберіганням науковці проводили дослідження з удосконалення порід, створення нових та відновлення майже втрачених генотипів. Завдяки кропіткій роботі створено лінії сріблястого та золотистого леггорнів, які в подальшому отримали назви бірківська барвиста та золотиста. Закладено генетичний матеріал для створення нової породи курей комбінованого типу (м’ясо-яєчні) геркулес. У 2016 році затверджено першу лінії кольорової лінійки — геркулес білий. Результатом багаторічної праці стало затвердження у 2007 р. вихідних ліній індиків породи біла широкогруда та кросу середнього типу Харківський і удосконалення та затвердження (2007 р.) єдиної на даний час української породи курей полтавська глиняста і ресинтез автохтонних курей українська чорна та зозуляста.
Геркулес білий
Поряд із загальними ознаками, які дозволяють автохтонним породам пристосовуватися до кліматичних умов, місцевих кормів, мати природну стійкість до хвороб тощо, українська птиця має власні унікальні особливості. Деталізуємо про окремі породи.
Бірківська барвиста (Сріблястий леггорн)
Це — птиця з подвійною аутосексністю. При розведенні «в собі» добові півники та курочки розрізняються між собою за кольором пуху (наявність або відсутність смугастості) з точністю до 100 %. При схрещуванні курей з півнями порід з червоним забарвленням оперення (наявність гену золотистості) гібридний добовий молодняк також можна розділити за статтю залежно від кольору пуху — золотистість/сріблястість.
Полтавська глиняста
Має ніжне соковите м’ясо та підвищену генетичну стійкість до невиліковної хвороби № 1 у курей — хвороби Марека.
Українські чорні та зозулясті кури
Рівень несучості цього різновиду полтавських курей дещо нижчий, ніж глинястих. Для них характерні висока життєздатність, добра пристосованість до різних умов утримання, невибагливість до кормів.
Відношення маси білка до маси жовтка у більшості сучасних кросів становить 2,5-2,7, а у м'ясо-яєчних курей Геркулес вітчизняної селекції — 1,7-1,9, тобто, вміст жовтку в яйці у них складає понад 33,0 %, що вказує на підвищену енергетичну цінність означеного продукту. До того ж півні цієї популяції за певних умов утримання за живою масою можуть досягати 9,0 кг.
Гуси велика сіра
Унікальними є гуси породи Велика сіра (порода затверджена у 1956 р.) селекції Інституту птахівництва, яких можна утримувати навіть за відсутності водойм. Вони мають генетичну схильність до надмірного росту печінки, маса якої може сягати 1 кг та більше за спрямованої відгодівлі.
Великі білі гуси мають аутосексність у добовому віці за кольором пуху (точність сортування за статтю — до 98 %) та у дорослому — за забарвленням оперення (точність до 95 %). Знаходячись на вільному утриманні, характеризуються високими продуктивними та адаптивними ознаками, від них отримують пухо-перову сировину високої якості, м’ясо зі смаком дичини.
Качки українських порід добре пристосовані до умов України. Одна із їх особливостей українських качок є те, що — вони пристосовані до фуражування на водоймищах, що значно здешевлює їх утримання. Інша особливість — понижений вміст жиру у тушці (23-27%) проти 37,2-38,6% у качок пекінської породи).
Качки українська сіра та глиняста
Проблеми з племінною справою
На жаль, починаючи з 2010 року, скорочення фінансування за програмою «Селекція у тваринництві» призвело до кризових явищ, що відобразилося напряму в знищенні племінних птахо-підприємств та руйнації всієї селекційної роботи і опосередковано збереженні генетичних ресурсів. В Україні зникли всі племінні заводи, на базі яких і зберігався генофонд. З того часу в країні єдина колекція генофонду автохтонних порід та популяцій курей (майже 10) і індиків (2 лінії) української селекції зберігається на базі Державної дослідної станції птахівництва ІТ НААН. Вся інша частина, яку можна частково вважати українським генофондом, утримується в мінімальній кількості населенням, особливо на Сході, Півдні та Півночі України. Саме тому військові дії, що відбуваються на цих територіях, призводять до майже повного знищення той частки самоідентичності нації, до якої можна віднести генофонд тварин та птиці. Тому ми вже зараз стаємо на порозі майже повного знищення генофонду різних видів сільськогосподарської птиці. Єдине, що можна зробити, це створення і фінансування колекції генофонду, яку ще можна зібрати по крихтах з усіх регіонів України. В такому випадку ми зможемо досліджувати і виявляти нові цікавості нашого українського генофонду. Тому саме збереження генофонду — інвестиція в майбутнє України.
Олег Катеринич, доктор сільськогосподарських наук,
старший науковий співробітник, Державна дослідна
станція птахівництва Інституту тваринництва НААН
