Історія будь-якого успішного вітчизняного агрогосподарства передбачає безупинний розвиток. Зокрема розвиток інфраструктури. Звісно, що до пори до часу можна обходитися орендованою технікою, а зібраний урожай звозити до сусіднього елеватора, чи взагалі спродувати відразу з-під комбайна. Але про реальний розвиток бізнесу в такому разі не варто говорити.
У принципі, мабуть, у кожному, навіть невеликому господарстві є якісь можливості зберігати частину вирощеного врожаю принаймні протягом двох-трьох місяців. Хтось використовує з цією метою старі, ще радянські склади, а хтось пішов далі й інвестував у спорудження нового металевого ангара. Останній варіант можна назвати доволі непоганим з погляду економічної ефективності. Проте його жодним чином не можна порівняти з класичним, бодай, невеликим елеватором, у якому можна зберігати кілька тисяч тонн зерна протягом трьох-чотирьох місяців.
Адже, як яскраво показав минулий сезон, справжня ціна вирощеного зерна розпочинається після нового року, досягаючи часом просто неймовірно приємних для кишені фермера значень. Звісно, що є різниця — продати соняшник по 8 тис. гривень чи по 22 тис., не кажучи вже про високоврожайну кукурудзу, на кожній тонні якої буквально «з нічого» можна додатково заробити хоча б пару сотень доларів. Краще самим продати вирощене зерно, ніж чекати, коли це зробить хтось інший.
Утім, аби в аграрія було оце «з нічого», тобто власний мініелеватор, потрібно трохи в нього таки вкластися, причому прорахувавши все до дрібниць.
Так, спочатку потрібно скласти, бодай, приблизний план наявного на майбутньому елеваторі обладнання.
Насамперед це один чи два силоси для початку з мінімальним обсягом від 1000, а краще 3000 т. Утім, у такій справі краще мислити наперед і передбачити можливість установлення додаткових місткостей для зерна за модульним принципом. Тобто, скажімо, розпочинаємо з двох «банок» по 3000 т одночасного зберігання, а через пару років мірою розвитку господарства доставляємо ще один-два.
Звісно, що можна відразу ж замовити великий силос на 8–10 тис. тонн, аби не морочитися, проте у варіанта з кількома невеликими силосами є очевидні переваги. По-перше, в кожному з них можна зберігати зерно різних культур чи з різними якостями. По-друге, такі силоси банально легше обслуговувати.
Побіля цих силосів потрібно створити зручну систему розвантаження/вивантаження зерна, аби здійснювати ці процедури якомога швидше та зручніше з мінімумом впливу людського чинника. З цією метою треба встановити різноманітні транспортери, норії тощо. Як свідчить досвід, нормальна продуктивність ліній перевантаження зерна на мініелеваторах має становити від 50 до 100 т/год, щоб працювати в спокійному режимі й мати змогу в обмежені строки здійснювати перевалку наявних обсягів зерна.
Не менше значення для успішного зберігання зерна мають ефективні системи очищення й сушіння зерна. Так, у відносно сухі роки зібрану зернову масу з незначним перевищенням вологості можна довести до кондиції шляхом якісного доочищення, не витрачаючи пальне на зерносушарці. Однак зерносушарка обов’язково потрібна, інакше сама ідея зерносховища втратить сенс: навряд чи хтось захоче возити зібрану вологу кукурудзу спочатку кудись на чужий елеватор, а потім засипати до себе в сховище.
Однак витрати на зерносушарку для обслуговування фермерського елеватора можуть бути відносно помірними. У переважній більшості випадків немає сенсу зводити капітальну шахтну сушарку, а достатньо буде обійтися досить продуктивним мобільним агрегатом. Таку зерносушарку просто привозять на колесах у потрібну точку й запускають процес зерносушіння. Якщо є можливість приєднатися до природного газу, то мобільний агрегат перетворюється на стаціонарний.
Проте, звісно, якщо в господарстві з часом планують істотно наростити потужності власного зерносховища й створити елеватор без приставки «міні», то краще потурбуватися про спорудження високопродуктивної сушарки на капітальному фундаменті.
У виборі пального власники мініелеваторів, зазвичай, мають ширший вибір, порівнюючи з великими зерносховищами. Адже умовних 3–4 тис. тонн зерна можна сушити в спокійному режимі, використовуючи солому, полову, дрова чи рідке паливо. Для таких завдань досить реально створити поблизу сховища майданчик для зберігання твердого пального, заклавши солом’яні тюки під навіс, засипавши полову в бурти чи створивши запас пелет. Окрім певної економії в альтернативних видів пального для зерносушарок наявна та перевага, що, на відміну від природного газу, для них не потрібні якісь дозволи та розпорядження щодо приєднання до мережі. У такому разі буде значно менше різноманітних перевірок і погоджень, і до того ж фермер буде впевненим, що ніхто несподівано не уріже обсяги подачі пального.
Ясна річ, що пересічному власнику господарства навряд чи вдасться отак з ходу продумати все до дрібниць, аби звести по-справжньому ефективний мініелеватор. Цим повинні займатися фахівці, починаючи від створення технічного проєкту й закінчуючи реалізацією його на практиці. Тому для початку потрібно обрати якісний проєкт і виконавця роботи.
Зрозуміло, що крім якихось дуже виняткових випадків краще скористатися готовим технічним рішенням, за яким уже не перший рік споруджують елеватори по всій Україні. І за цим рішенням оптимально звернутися до обраного постачальника обладнання/виконавця, аби його спеціалісти все роздивилися та порадили найкращий варіант.
У цій галузі, як і в багатьох інших, на ринку можна побачити різних людей. Як то мовиться, хтось дуже хоче вам збудувати елеватор, але реально не зможе все зробити як треба, а для когось це може бути взагалі перший досвід, бо раніше він будував, наприклад, торгові центри. Тому краще не спокушати долю й звертатися до тих фірм — виробників елеваторного обладнання та підрядників, чиї імена на слуху. Може, і візьмуть вони трохи дорожче (втім, не факт), але ви будете впевненими, що все буде зроблено як слід, і ще й вчасно. Засипати ж зерно до власного елеватора хочеться якомога швидше.
Самі силоси та сушарки можна обрати з-поміж десятків вітчизняних і закордонних виробників, більшість із яких пропонують хорошу надійну продукцію. Причому, на наш погляд, вітчизняні компанії виготовляють нічим не гірші силоси та зерносушарки, які до того ж можуть коштувати дешевше. Але тут уже все на розсуд замовника.
Головне — не вдаритися в надмірну економію, яка ні до чого хорошого не призводить. Тим більш, що навіть невеликі силоси, місткістю на 1000 т зерна — це досить масивні об’єкти інфраструктури, які мають відповідати певним характеристикам надійності. Пильну увагу слід звертати й на реальні, а не тільки на заявлені параметри продуктивності зерносушарки, а також очисного й транспортного обладнання. Трапляється й таке, що розходяться вони на ділі дуже суттєво, тому цей момент краще з’ясувати достеменно.
І, нарешті, навіть на маленькому елеваторі краще звести до мінімуму залучення ручної праці, як і застосування різноманітної підсобної техніки. Потрібно автоматизувати все, що тільки можна, щоб зробити роботу з зерном зручною, точною, чистою й оперативною.
Ігор КОВАЛЕНКО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
