Підприємство зі значним земельним банком, яке не мало власних потужностей для зберігання та доробки зерна, впродовж 2025 року витратило на сушіння на сторонніх елеваторах від 25 до 30 мільйонів гривень. Саме детальний аудит цих витрат став аргументом на користь власного комплексу — і господарство вже розпочало першу чергу будівництва на Сумщині. Про це в інтерв'ю виданню «Агробізнес Сьогодні» розповіла директорка з маркетингу компанії KMZ Industries Наталія Кулаковська — «Інвестувати у незалежність: як змінюється український елеваторний бізнес»..
Показово, що йдеться не про масштабний проєкт «на перспективу». Ринок став прагматичним: замість елеваторів-гігантів на понад сто тисяч тонн одночасного зберігання аграрії дедалі частіше обирають компактні комплекси з швидким економічним ефектом. Для господарств із банком 10–20 тисяч гектарів найзатребуванішим форматом стали плоскодонні та конусні силоси місткістю три, п'ять і сім тисяч тонн у поєднанні з транспортним обладнанням продуктивністю 50–100 тонн на годину.
Власна сушарка дає не лише економію, а й свободу продажу
Гроші за послуги стороннього елеватора — лише частина втрат. Не менш дорого коштує залежність: чужі тарифи, чужа логістика й черги в пік сезону змушують продавати зерно одразу з поля, коли ціна найнижча. Власна інфраструктура сушіння та зберігання розв'язує обидва завдання водночас — знімає залежність від сторонніх операторів і дає змогу притримати врожай до вигіднішої кон'юнктури. Саме тому інвестицію в силос чи сушарку дедалі частіше рахують не як витрату, а як інструмент управління маржею. Додатковий аргумент — держпрограма часткової компенсації 25% вартості обладнання українського виробництва, на яку у 2026 році передбачено 1,8 мільярда гривень.
Читайте також: Держава компенсує 25% за 15 624 одиниці української техніки
