Українська арифметика виглядає невтішно. Імпорт добрив на 35 відсотків перевищує вітчизняне виробництво, а по карбаміду розрив ще виразніший: за перший квартал країна виготовила 123,5 тисячі тонн, тоді як завезла 181 тисячу. Причому 88 відсотків імпортного карбаміду надійшло всього з двох країн — Азербайджану й Туркменістану. Власне виробництво водночас згортається: заводи азотного холдингу Ostchem торік випустили 1,57 мільйона тонн добрив, що на 12,7 відсотка менше попереднього року, а випуск саме карбаміду обвалився на 42,3 відсотка.
Дві країни за тиждень оголосили однакові програми
Світова логіка нині протилежна. Мексика, яка імпортує близько 75 відсотків мінеральних добрив і понад 80 відсотків карбаміду, запустила програму скорочення цієї залежності: компанії Fermachem і Gas y Petroquímica de Occidente інвестують понад 3,2 мільярда доларів у будівництво двох великих комплексів із випуску карбаміду й аміаку.
Практично одночасно уряд Індії затвердив нову інвестиційну політику у виробництві карбаміду — першу масштабну за майже чотирнадцять років. Вона передбачає будівництво восьми-дев'яти нових газових заводів сумарною потужністю десять мільйонів тонн на рік, із залученням приватних, державних компаній і кооперативів. Мета та сама — повна самозабезпеченість азотними добривами.
Спільне в обох рішень принципове: держави перестали розглядати добрива як звичайний біржовий товар, який завжди можна купити. Тепер це питання продовольчої безпеки, за яке готові платити мільярди наперед.
Завод є, покупця немає
На цьому тлі український сюжет виглядає дзеркальним. Одеський припортовий завод, який у кращі роки виробляв до 950 тисяч тонн карбаміду й понад мільйон тонн аміаку на рік, зараз укотре виставлено на приватизацію: аукціон призначено на 19 жовтня, стартова ціна держпакета перевищує 4,3 мільярда гривень, а від покупця вимагатимуть вкласти щонайменше 500 мільйонів у модернізацію. Торік аналогічний лот за 4,49 мільярда не зацікавив жодного учасника.
Іронія в тому, що продукція заводу свого часу йшла більш ніж у тридцять країн, і серед основних споживачів на самому підприємстві називали Мексику. Тобто держава, яка колись купувала українські добрива, тепер вкладає мільярди у власні потужності, щоб більше ні від кого не залежати.
Це не означає, що будівництво з нуля — універсальний рецепт. Собівартість карбаміду майже цілком визначається вартістю газу, тож такі проєкти потребують дешевої сировини й довгого інвестиційного горизонту, а для країни у війні додається ще й безпековий чинник. Але тенденція очевидна: світ страхується від залежності в добривах, поки Україна цю залежність поглиблює.
Читайте також: Карбамід подорожчав до 32 тисяч гривень за тонну
