Про свій приклад незламності «Агробізнесу Сьогодні» розповіла співвласниця молочної ферми Наталя Коваль.
? Пані Наталю, розкажіть, будь ласка, як разом із чоловіком заснували ферму. Коли це сталося? Як виникла іде?
– Ми з чоловіком народилися в місті. Наші батьки приїхали до Харкова навчатися, познайомилися тут і створили родини. До тваринництва у мене жодного хисту не було. Але мене виростили з такою філософією, що хороша їжа – важлива, і краще їсти менше, ніж багато і невідомо чого. Коли у нас з чоловіком народилися довгоочікувані діти, то хотіла, щоб вони їли нормальну їжу. Намагалася купити хороше молоко, щоб зробити сир. Постійно виникало питання, а чи якісне і безпечне воно? Чоловік бачив мої старання, і в нього виникла ідея: створити власну молочну ферму. Спочатку я подумала, що це не зовсім наша тема, бо де ми – містяни, а де ферма. Проте все ж таки підтримала чоловіка.
__________________
Повністю захопилася фермерством, бо зрозуміла із часом, що це дійсно моя справа
__________________
Ділянку купили у місцевого фермера в селі Хотімля. Там ферма була зруйнована, і корів не було. Але чомусь чоловік вирішив зупинитися тут – інтуїтивно. В обробітку спочатку мали близько 100 га землі. Проте тоді в 2011 році не можна було просто так стати фермером. Потрібно мати або досвід, або освіту. Оскільки досвіду у нас не було, то чоловік пішов навчатися у Харківську державну зооветеринарну академію на зоотехніка.
Фермерське господарство «Пані Юпітер»
Він зайнявся фермерством, а я допомагала йому з бухгалтерією. Паралельно розмістила його резюме на сайті вакансій. Через деякий час йому запропонували гідну роботу, і він пішов працювати у компанію. Натомість я повністю занурилася в цей бізнес, поки чоловік заробляв гроші, працюючи на інших. Так захопилася фермою, що звільнилася зі своєї роботи, а була викладачем в Харківському національному економічному університеті. Грошей було небагато, але ми все зароблене знову вкладали в розвиток. В той час жили на зарплату чоловіка.
__________________
Ферма була створена спочатку у мріях, потім на папері, а далі – вона втілювалася в життя
__________________
? Яке було на фермі поголів’я на початку 2022 року?
– У нас до війни було 300 дійних корів, а планували вийти на 600. Порода, яка дає максимальні надої – це голштинська. Ми орієнтувалися на неї, не зважаючи на те, що корови цієї породи доволі вибагливі. Будували ферму так, щоб тварини почували себе тут максимально комфортно. У мене взагалі синдром відмінниці. До речі, із чоловіком співпадаємо у цьому. Саме тому ферму будували за новітніми правилами.
Мені доводилося обирати будівельні матеріали, спілкуватися із проєктантами. Ферма була створена спочатку у мріях, потім на папері, а далі – втілювалася в життя. Обираючи дах, ми не погодилися на металеві сендвіч-панелі. Натомість зробили бетонні плити, нагору поклали утеплювач, а потім – металопрофіль. Ідею сендвіч-панелей зрозуміла, але реалізувала їх вже самостійно.
Сучасна молочна ферма «Пані Юпітер»
У нас така європейська ферма. Дизайн та багато рішень були моїми. Наприклад, встановили автоматичні ворота, а не розпашні. Вони звісно, дорожчі, але набагато зручніші в експлуатації. Тоді це було доволі революційно, у інших такого не було. У 1919-2020 роках мене запросили поїхати в Австрію та Німеччину на екскурсію фермами. Так було приємно спостерігати, що наше молочне господарство дуже схоже на європейські.
? Ваша сім’я продовжувала мешкати в Харкові, а просто приїжджали на ферму? Чи облаштували там дачу?
– На початку будівництва не було де навіть переночувати. Зараз, до речі, у селі так само будинку не маємо. Просто облаштувала на фермі собі кімнатку, де можу проживати. Десь 4-5 днів займаюся справами тут, а 2-3 дні – у Харкові.
? Напевне, знайшли таких людей, тобто співробітників, яким можете повністю довіряти?
– Колектив, то найцінніше, що у нас є. Ми вже розуміємо одне одно без довгих пояснень. Коли ставишся до співробітників як до членів родини, то вони це відчувають, і теж не просто працюють на фермі, а живуть її справами. Найкращий друг і перша наймана помічниця – це Віра Іванівна.
Пам’ятаю, як у мене руки опускалися періодично, але вона завжди підтримувала. Це людина, якій можна віддати ключі від квартири, де гроші лежать, бо розумієш, що вона не підставить. І таких співробітників у нас багато. Звісно, були й люди, які приходили, але їм було незручно та некомфортно і вони йшли. Я ніколи нікого не примушувала, бо на першому місці у них має бути власна родина і щастя дітей, а потім робота. Коли вийду на пенсію, то буду писати книжки про наших співробітників.
__________________
Можливо, загарбники не зруйнували ферму, бо хотіли «віджати» її та продати як бізнес
__________________
? Окупація зруйнувала багато ваших планів? Розкажіть про той складний період.
– Ми так багато вклали у ферму, що сприймаємо її як дитину – дівчинку, і тому просто розвернутися і піти не можемо. Чоловік спочатку залишався на фермі в окупації, намагався щось робити. Коли ж його завели у підвал, і в мене півмісяця не було із ним зв’язку, і я жахалася, що таке може бути. Декілька корів – важливо, але життя та здоров’я чоловіка набагато важливіше. Тому коли він вийшов на зв'язок і мав можливість, попросила його виїжджати з села. Йому довелося виїхати за кордон через росію, бо в сторону України чоловіків не відпускали.
Ми сподівалися і вірили, що наша ферма вистоїть. Але люди, які працювали у нас – залишалися. Маю такі здогади, що наша ферма виглядає дуже красиво, сучасно і компактно. Можливо, це й зберегло її від руйнувань, оскільки загарбники хотіли «віджати» ферму собі. Вони вирішили, що її можна продати як бізнес, тобто на цьому заробити. І саме тому нас не чіпали, суттєвих руйнувань не було.
? Працівники залишалися на фермі – доїли корів, годували їх. Як тоді вони справлялися? Читала інформацію, що у вас багато тварин загинуло?
– Так, тому що не мали ветеринарних препаратів, вітамінних додатків до кормів. Тоді не було можливості якось допомогли нетелям розтелитися. Також раціон їм потрібен був особливий. Натомість на фермі був тільки кислий силос, і не було чим балансувати. Якщо із зоотехнічної точки зору, то відбулося порушення раціону та неможливість надання ветеринарної допомоги.
? Як вирішували проблему із відсутністю електроенергії?
– У нас ще з 2013 року, коли запускали ферму, то облаштували доїльну залу, а також купили дизель-генератор. Він великий, багато споживає палива. До речі, це була необхідна умова для підключення до електромереж. Згідно із вимогами, ферма повинна мати два альтернативних джерела надходження енергії. Тобто генератор у нас стояв вже давно, і декілька разів працював, особливо взимку, коли було обледеніння і рвалися електричні проводи. Але найбільше навантаження на нього відбулося у 2022 році, коли взагалі електроенергії не було, а він працював. Ми тоді взагалі були таким пунктом незламності.
До ферми приходили селяни, заряджали мобільні телефони. Також доїльна зала працювала. А ще робили власний комбікорм. І вода для напування у нас була, бо насос працював. Багато питань закрили наявністю генератора в той час. Дизель спочатку був власний у запасі, а потім вже купували його, звісно, не найкращої якості. Дівчата-працівниці в той час і хліб пекли та роздавали селянам.
__________________
Ферма в 2022 році взагалі була таким пунктом незламності – багато питань закрили наявністю генератора
__________________
? З вересня 2022 року ЗСУ деокупували село, де знаходиться ваша ферма і Ви змогли повернутися. Як відбудовували господарство та відгодовували корів?
– До війни у нас було 7 т молока на добу. Коли ж нас звільнили, то було 500 л на добу. Ми консервували корів, бо були вимушені. Не було куди подіти молоко.
До нас останній молоковоз приїхав 23 лютого ввечері, який мав забрати 14 т. Але після обстрілів він отримав розпорядження не ризикувати і поїхав без молока. Просто це підприємство із іноземними інвестиціями, і в них наперед прописані дії на момент форс-мажору. Молоковоз, який поїхав відразу, то врятував і своє життя, і автівку, тому що невдовзі у нас були зруйновані мости. Все було зроблено вірно, і на них не ображаємося.
А далі 14 т молока треба було кудись подіти. В селі мешкало близько 600 людей, і їм стільки не потрібно. Вони сиділи у підвалах, ніхто в той момент про молоко не думав. Довелося його вилити і знову подоїти корів. 2 тижні ми погралися, а далі – почали консервувати тих, кого можна було. Також припинили корів запліднювати.
У нас був дуже складний 2023 рік – намагалися зберегти корів, бо сподівалися на відновлення. У них, звісно, були проблеми зі здоров’ям через виснаження. Коли ж нас звільнили, то не було кормів на фермі. Голодна корова про теління не думає. А нагодувати їх змогли лише в червні 2023-го. Тоді була хороша погода, тому майже 5 укосів зробили. І наші корови все з’їли, бо косили, а вони з’їдали. У нас грубих кормів та силосу не було. Але ж вижили! У 2023 році в червні змогли й запліднити корів, які ходили тільними 9 місяців. Тому лише у березні 2024 року знову почали отримувати молоко. Спочатку було 2 т на добу, потім 3 т на добу.
__________________
2023 рік був дуже складним – намагалися зберегти корів, бо сподівалися на відновлення
__________________
? Навколо ферми є свої поля, де вирощуєте власні корми. Скільки зараз землі в обробітку?
– Так, подовжуємо договори оренди, намагаємося нові заключати. Зараз наближаємося до 400 га землі. У 2022 році не обробляли поля, лише намагалися зібрати сіно. Але там проводилися бойові дії, і нас виганяли, було проблематично. А у 2023 році за підтримки Фонду Воррена Баффета ми отримали все необхідне для посівної – надали насіння кукурудзи. У нас тоді грошей взагалі не було, натомість мали лише борги та голодних корів, яких не могли запліднити. Ми досі співпрацюємо із організацією, яка нам тоді допомогла. У них з 2024 року вже купуємо насіння і ЗЗР.
? Нині молоко здаєте на молокозавод, а ще паралельно налагодили і власне виробництво молочної продукції?
– Ми тверді сири почали робити ще до війни. Коли ти знаходишся в складних умовах, то щось нове опановувати неможливо. Під час окупації наші співробітниці переважно робили кисломолочний сир. Хотіла завжди мати власну переробку, ще раніше розпочала її практикувати. У нас було багато баз відпочинку, на екскурсію люди часто приїжджали. Ми співпрацювали із туристичними агенціями. На території був магазин, де відвідувачі купували і сири, і йогурти. Зараз поступово відновлюємося. До нас приїжджають дачники, відвідувачі, журналісти, і представники різних фондів. Ми працюємо і намагаємося розвиватися далі.
? Скільки зараз у вас корів, і які надої молока станом на березень 2025 року?
– Зараз у нас 4 т на добу. Намагаємося збільшити надої. Але все залежить від запліднень. Годівлю ми вже трохи налагодили. Наразі у нас протягом лютого не було жодного отелення. Це означає, що 9 місяців тому корови не запліднилися.
До нас не дуже хочуть приїжджати спеціалісти – техніки штучного запліднення, бо знаходимося не далеко від бойових дій. Сама їду до Полтави і купую спермопродукцію іноземної генетики, яка працює на розвиток нашого господарства.
Зараз вже поступово вирішуємо цю проблему. Намагаємося запросити фахівців, щоб не було випадкових запліднення, а сплановані. Легких рішень – не буває. Знаходження за 30 км від Вовчанська накладає певні моменти. Тому шукаємо тих, хто проживає тут.
? На фермі були й бички, яких доводилося годувати. Як вирішили цю проблему?
– Бичків нарешті продали живою вагою. Коли нас звільнили із окупації, то і корови і їхні телята були доволі виснажені. Їх було складно відгодувати. І до нас не дуже легко доїхати, тому ми довго чекали, поки їх нарешті продали.
__________________
Діти війни у нас зараз стають мамами. Через два роки корова вже може вирости, народити теля і доїтися
__________________
? Биків продаєте, а телиць залишаєте на нове стадо?
– Що цікаво, то діти війни у нас зараз стають мамами. У корів – це швидко, через два роки тварина виростає, може народити теля і вже доїтися. Когось ми втратили, але поповнюємо за рахунок молодих нетелів. Відтворення поголів’я відбувається доволі швидко.
? У вас своя кормова база. Що будете сіяти в цьому році?
– Ми вирощуємо грубі корми – це люцерна на сіно і кукурудза для силосу.
Доїльна зала
? Ви брали участь в освітньо-грантовій програмі для фермерок TalentA від Corteva? Чи допомогло це якимось чином у вашій непростій ситуації?
– Досить активна завжди, і вважаю, що треба навчатися постійно. Сподіваюся, що TalentA- це мій не останні освітній проєкт, де брала участь. Викладачі легко примушують тебе рухатися в тому напрямку, куди тобі треба, дотримуватися термінів. Багато корисної інформації отримала, бо спікерки, яких запрошують, розповідають про практичний досвід, а не лише теорію.
На жаль, з 2022 року мене постійно залюбки навчають, скрізь проходжу відбір, але ще жодного разу не отримала грант – гроші в наше господарство не вкладають, бо тут ризиковано. Ніхто жодних гарантій не дає. Але вважаю, що це хороша нагода підвищити професійний рівень, а також знайти своє місце у державі, спільноті та у власному селі.
? Отож, пані Наталю, кредитів наразі не берете, бо ризиковано. Грантів поки що не отримали. Натомість розраховуєте на власні сили?
– До війни постійно намагалася не втратити жодної можливості, аби щось додати, тобто взяти десь гроші і спрямувати їх в розвиток ферми. Свого часу була можливість отримати кошти на компенсацію 25% від вартості обладнання від держави на підтримку вітчизняного виробника, і додавалося ще 15%, якщо покупець – фермер. Ми силосу придбали за два роки саме за такою програмою.
Крім того, одного разу отримала під 1% кредит на придбання основних фондів. Так змогли купити танк для охолодження молока. А ще отримувала пільговий кредит під маленький відсоток, завдяки якому придбала автівку, на якій зараз їжджу та здійснюю доставку молока.
Під час окупації нас дуже вибило у фінансовому плані, і ми отримали податковий борг. Після цього злетіли із будь-яких пільгових програм. Під час окупації ми сплачували відсотки за кредитами, але погасити всі податкові борги – не мали можливості. А коли маєш борг перед державою, то втрачаєш пільги та можливість брати участь у програмах фінансової підтримки.
Для мене дана ситуація дуже болюча, не лише за себе, але й за ті підприємства, які знаходяться скрутному стані біля лінії розмежування. Нині, замість кредиту під 5%, отримала кредит під 21%. Його брала ще раніше на шість років. На щастя, що це був невеликий кредит і виплати становлять до 3 тис. гривень щомісяця.
__________________
Заперечую проти кредитів, адже ми знаходиться в тому місці, де ніхто ніяких гарантій не дає
__________________
Ось таку маю відповідь на те, чому зараз не користуюся кредитами під 5-7-9%, бо треба розуміти, що візьмеш гроші, а потім – це може бути «таким несподіваним подарунком». Вважаю, що така допомога за загальними правилами не підходить для нашої територій, адже тут небезпечно і не прогнозовано. Кредит може добити в той момент, коли просто не будеш очікувати.
Молочна продукція
? Щодо релокації, то раніше задумувалися, а тепер?
– Будь-яка релокація – це шалені гроші. У 2022 році, коли була окупація, то хотіла вивести корів. Якщо у тебе бізнес на окупованій території, то ти наче співпрацюєш із окупантами. Все було зовсім не так. У нас живі тварини, яких просто неможливо закрити, чи випустити, бо буде екологічна катастрофа. На початку війни хотіла вивести корів, щоб мати можливість далі приймати рішення. Але навіть в Асоціації виробників молока нам спочатку пообіцяли вести, але потім – все одно не змогли, бо мостів не було. А після деокупації, то вже немає сенсу кудись їхати. Зараз випливаємо як можемо, віримо у те, що все буде добре! Якщо ж виїхати, то це означає побудувати нову ферму. У нас стільки грошей немає. Зараз вже радію тому, що нікуди не їхала тоді, не робила зайвих рухів та не витрачала грошей.
__________________
Грошей на релокацію вистачає лише на те, щоб виїхати в один кінець. А куди ти їдеш – не відомо!
__________________
? Зараз Ви самотужки займаєтеся фермою?
– Так, зараз сама, а чоловік в телефонному режимі підтримує мене. Звісно, це не за його правилами. Я завжди була за чоловіком, а зараз він не може мені фізично допомогти. Але за ці роки спільного життя як жінка та особа – виросла. Нині багато чого знаю та вмію, і так просто не здамся!
Наталя Коваль зі співробітницею
? Про що мрієте та плануєте на цей рік?
– Так налаштована, що маю декілька ідей тримати в голові та обмірковувати. До речі, такі програми як TalentA допомагають їх чітко сформулювати. Ми пропонували проєкт щодо розвитку кондитерської справи у нас на фермі. Якби виграли, то був би дуже напружений графік, а так більш повільно рухаємося. Думаю, що поступово все ж таки реалізуємо цей проєкт.
Мрія не змінюється – ще 10 років тому планувала побудувати таку ферму, щоб її хотілося розвивати, а потім передати у спадок. Прагнула створити красивий сімейний бізнес, який наслідують діти і далі продовжують. Для того, щоб наша ферма розвивалася, то вона має бути самодостатньою, важливою не лише для нас та співробітників, але й для регіону і країни.
Дякую, пані Наталю, за розмову і за Ваш приклад незламності!
Підготувала Тетяна Ковальчук
