Шкідливість цих захворювань полягає головним чином у порушенні ними нормального розвитку рослин: посилюється транспірація та дихання, зменшується інтенсивність фотосинтезу й активність ферментів, передчасно всихає листя. Найбільш поширеними є три види іржі: бура, жовта і лінійна, або стеблова.
Збудником бурої листкової іржі є дводомний гриб Puccinia reconditа f. sp. tritici (Rob. ex. Desm) (Puccіnia triticina Ericss). Втрати врожаю від хвороби залежать від строків максимального її розвитку, стійкості сорту, технології вирощування і можуть досягати від 3 до 10-15 ц/га і більше. За таких умов значно погіршуються якісні показники, а саме зменшується натура зерна, скловидність, вміст сирої клейковини, сила борошна. Хвороба поширена повсюди, особливо в Лісостепу, на Поліссі, а в степовій зоні — в умовах зрошення.
Навесні вона розвивається слабо. Тільки починаючи з фази колосіння, інтенсивно розвивається і досягає максимуму в фазах цвітіння-молочної стиглості. Значне ураження верхнього листка призводить до зниження урожайності на 40% і більше.
З’являється захворювання переважно на листках, рідше — на листкових піхвах і стеблах. Спочатку, як правило, на верхньому боці листків виникають безладно розміщені іржасто-бурі урединії. З часом епідерміс розривається, урединіоспори звільняються, розносяться вітром, краплями дощу. Пізніше, через 10-15 днів, під епідермісом утворюються теліопустули чорного кольору з теліоспорами. Збудник бурої іржі гетерогенний за вірулентністю та агресивністю.
Джерелом інфекції є уражені бурою іржею посіви пшениці та дикі злаки. Від них відбувається ураження падалиці пшениці, з якої інфекція поширюється на осінні посіви. Зимує патоген урединіогрибницею.
Зараження рослин відбувається за температури від 2,5°С до 31°С (оптимум 15-25°С) за умов наявності крапель роси чи дощу на листках. Інкубаційний період, залежно від температури і стійкості сорту, триває від 5 до 18 днів. За вегетаційний період гриб утворює кілька генерацій. Максимальний розвиток хвороби, як правило, спостерігається у фазі цвітіння-молочна стиглість.
Збудником жовтої іржі є гриб Puccinia striiformis Wesst (синонім Puccinia glumarum Erikss. Et Henn.). Захворювання виявляють у роки з прохолодним літом, частіше у північних і західних районах України на багатьох злаках, але найбільшої шкоди завдає пшениці. За масового ураження посівів знижується маса зерен, недобір урожаю може становити 40-50 %.
Жовта іржа проявляється на листках, піхвах, інколи на стеблах, остюках, колоскових лусочках і навіть на випуклих частинах зерна.
Характерний прояв ураження — лимонно-жовті довгасті смуги у вигляді пунктирних ліній, що складаються з урединій. Особливо шкідливе ураження частин колоса. Зерно не наливається, підсихає, стає щуплим і легким. Пізніше у місцях ураження під епідермісом формуються темно-бурі, майже чорні теліопустули.
Зимує збудник урединіоміцелієм на посівах, падалиці, дикорослих злаках. Оптимальною температурою для проростання урединіоспор жовтої іржі вважають 11-13°С, хоч вони можуть проростати і за температури, близькій до 0°С.
Розвитку хвороби сприяє м'яка зима, волога і прохолодна погода навесні та в першій половині літа. Джерелом інфекції є уражені хворобою дикі злаки, падалиця, посіви зернових колосових.
Збудником хвороби лінійної, або стеблової іржі є дводомний гриб Pucicinia graminis Pers.f.avenae Eriks. et Henn. Шкідливість її полягає у тому, що вона порушує водний баланс рослин. У разі сильного ураження стебла хвороба спричиняє вилягання, воно може надламуватися, а рослина гине. Ураження стебла під колосом призводить до виснаження зерна. Втрати врожаю можуть становити 60-70% і більше.
Найбільш поширена у західних областях. Уражує переважно стебла, листки, піхви, остюки і колосові лусочки, де спочатку утворюються іржасто-бурі порошисті подушечки, які зливаються у довгасті лінії з урединіопустул. У кінці вегетації рослин у місцях утворення урединій і поряд з ними з'являються чорні випуклі телії, які також зливаються у суцільні лінії.
Навесні теліоспори проростають у баздію із базидіоспорами. Останні уражують листки проміжних рослин-живителів (барбарис, магнолію), на яких утворюються спермогонії із спермаціями та еції з еціоспорами. Еціоспори уражують рослини злакових, даючи початок розвитку урединіоміцелію з урединіоспорами. А за вегетацію спостерігається кілька урединіогенерацій, що зимують на рослинних рештках, стерні.
Обов'язковою умовою проростання урединіоспор є наявність крапель дощу або роси. Оптимальна температура для зараження рослин і розвитку хвороби 21-25°С. Джерелами інфекції є проміжні рослини-живителі, уражені стебловою іржею, посіви та злакові бур'яни.
Агротехнічні заходи
З метою знищення запасу інфекції іржастих хвороб і обмеження їх поширення на сходи озимої пшениці, враховуючи вологість верхнього шару грунту і погодні умови, у допосівний період проводять культивацію та боронування полів у міру з'явлення сходів падалиці і бур'янів. Перевагу цим заходам необхідно надавати під час догляду за полями після колосових попередників.
Ефективними засобоми захисту озимої пшениці від іржастих хвороб є вирощування стійких і витриваливих сортів, дотримання сівозміни, недопущення самосівів, знищення падалиці, проміжних господарів, злакових бур'янів. Норми висіву і густота рослин значною мірою формують мікроклімат агроценозу і суттєво впливають на розвиток хвороб. В умовах загущених посівів культури створюються сприятливі умови для розвитку збудників, зокрема бурої листкової іржі.
Важливе значення у підвищенні стійкості рослин до грибних, бактеріальних і вірусних хвороб має їх живлення. Внесення збалансованих доз органічних і мінеральних добрив під час проведення основного і передпосівного обробітків ґрунту, а також своєчасне підживлення рослин макро- і мікроелементами суттєво підвищує стійкість рослин до збудників іржастих хвороб озимої пшениці. Фосфорно-калійні добрива сприяють зниженню інтенсивності ураження рослин лінійною, або стебловою іржею, незбалансоване внесення азотних добрив підвищує шкідливість цієї хвороби.
Це захворювання сильніше виявляється на ранніх посівах озимої пшениці. З метою обмеження його необхідно проводити лущення стерні й ранню глибоку оранку, забезпечувати внесення підвищених норм фосфорно-калійних добрив та здійснювати обробку насіння мікроелементами (бором, магнієм, міддю, марганцем).
Хімічні заходи
Для контролю іржастих хвороб у разі, якщо прогнозується помірний або епіфітотійний їх розвиток, посіви необхідно обприскувати фунгіцидами, рекомендованими «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні».
У фазі виходу в трубку культури, з метою захисту посівів від іржастих хвороб (за ураження рослин понад 1% в умовах високої вологості — 95-100%, тривалої і частої роси, дощової погоди і температури повітря для бурої іржі пшениці — 15-25°С, лінійної, або стеблової, — 18-22°С, жовтої — 11-13°С, а також у разі ураження рослин понад 5%, частих дощах із вітрами, високій вологості повітря і температурі 20-25°С), обприскують озиму пшеницю, зокрема, фунгіцидами на основі діючих речовин азоксістробіну у поєднанні з ципроконазолом, тіофанат-метилу разом з епоксиконазолом, пропіконазолу із ципроконазолом, тебуконазолу, тріадимефону, флутріафолу, тебуконазолу у поєднанні з прохлоразом, флутріафолу із карбендазимом тощо.
За сприятливих для розвитку погодних умовах, для обмеження іржастих хвороб у фазі колосіння-цвітіння культури також проводять обробку посівів озимої пшениці одним із рекомендованих препаратів.
Ігор СТОРЧОУС, канд. с.-г. наук
