Попри те, що ожина — близька родичка цілющої малини, в Європі ця ягода в промислових масштабах не вирощується. Наприклад, в Америці ожина — одна з найбільш затребуваних ягідних культур.
Вибір ділянки
Рослини ожини, так само як і малини, часто страждають від низьких зимових температур і весняних заморозків. Тому вона вимагає теплих ділянок, захищених від холодних вітрів, які взимку призводять до висушування пагонів, а при низьких температурах сприяють підмерзанню бруньок і кори пагонів. Під насадження ожини не можна обирати рівнини, відкриті для холодних північних і східних вітрів, або площини, в яких може тривалий час застоюватися холодне повітря. Насадження ожини можна закладати на схилах різних напрямків, уникаючи схилів північної і східної експозиції.
При виборі місця, особливу увагу приділяють ґрунтам. Хороший ріст і плодоношення можливі на вологих, але не перезволожених родючих і глибоко дренованих ґрунтах легко- і середньосуглинистого механічного складу. Для вирощування ожини на супісках потрібно їх підстилання (не глибше 0,5 м) вологоємкими і суглинковими ґрунтами. Ожина з прямостоячими пагонами краще росте на легких глибоких суглинках, тоді як ожина з сланкими пагонами добре росте й на важких суглинках. Зважаючи на більш глибоке розташування в ожини кореневої системи, висока повітропроникність і помірне зволоження підґрунтного шару є необхідними умовами успішного вирощування даної культури. Хороші результати можна отримати за умови вирощування на піщаних ґрунтах з достатнім запасом вологи. Однак, ожина не витримує поганого дренажу ґрунту. Навіть тимчасове затоплення може пошкодити кореневу систему й викликати загибель пагонів. Ожину не можна висаджувати на карбонатних ґрунтах, так як при цьому рослини будуть відчувати нестачу заліза й магнію. Найбільш сприятливі злегка кислі ґрунти (рН 6).
Кращими попередниками для ожини є багаторічні бобові та злакові трави, польові та овочеві культури. Також можна посіяти гірчицю, гречку, горох, квасолю, боби і під час цвітіння їх скосити і закласти в ґрунт.
Підготовка ґрунту
Ґрунт має бути насиченим поживними речовинами, вільним від багаторічних бур’янів, шкідників та збудників хвороб. Досягти цього можна при завчасній підготовці ґрунту протягом 2–3 років. Якщо ділянка була під паром, для захисту від бур’яну проводять багаторазове дискування по мірі відростання бур’янів до 5 см. При сильній засміченості ґрунту вносять гербіциди, зокрема для знищення дводольних бур’янів. Перед закладанням ожини восени, після збирання попередньої культури, необхідно вносити органічні й мінеральні добрива (3–10 т перепрілого гною і 8–9 кг діючої речовини фосфору і калію/1 га).
На присадибних ділянках, підготовлених для посадки, ґрунт змішують із органічними (10 кг/м²) і мінеральними добривами (суперфосфат — 10–16 г/м², сірчанокислий калій — 20–30 г/м²). На родючих ґрунтах органічні добрива можна не вносити, оскільки тоді ожина почне занадто активно рости й розвиватися, але погано плодоносити. Якщо ґрунт на ділянці перезволожений, то посадку виконують на спеціально сформованих гребенях. При недостатньому рівні зволоження ожину садять у борозни і повністю не засипають їх.
Щоб максимально знизити ризик невдачі, посадковий матеріал обов’язково необхідно купувати у відомих розплідниках, і найкраще вибирати однорічні саджанці ожини з добре розвиненою кореневою системою, двома стеблами завтовшки понад 0,5 см у діаметрі, з уже сформованою брунькою на корінні. Глибина й ширина ями для саджанця визначається якістю і віком саджанця, але відстань ділянки ожини від посадок інших культур має бути не менше 1 м. Розмір інтервалу між кущами залежить від здатності сорту до паросткоутворення і способу вирощування ожини.
Існує два способи вирощування ожини — стрічковий і кущовий.
Кущовий спосіб. При такому способі вирощування в одну яму саджають по 2–3 саджанці ожини з низьким рівнем пагоноутворення і ями розміщують за схемою 1,8 х 1,8 м.
Стрічковий спосіб більше підходить сортам із посиленим паросткоутворенням: саджанці висаджуються безперервним ланцюжком із відстанню між ними близько 1 м, а проміжок між рядами 2–2,5 м.
Посадка
Саджанці ожини й малини можна висаджувати в залежності від кліматичних умов навесні (до розпускання бруньок) і восени (з моменту закінчення росту до настання перших заморозків). Але найкращий термін посадки — весна. Під час весняної посадки важливо висадити саджанці якомога раніше, поки бруньки не почали розвиватися і не відламуються при контакті з пагонами.
Саджанець ставлять у яму або борозну, розправляють коріння в різні сторони і засипають ґрунтом так, щоб брунька біля основи стебла розміщувалася на 2–3 см нижче поверхні ґрунту. Живці ожини розміщують горизонтально на дно борозни та засипають шаром ґрунту 7–10 см. Борозни або ями засипають ґрунтом не повністю, залишаючи невелику лунку. За рахунок цього при поливах економніше витрачається вода, на початку зими швидше накопичується сніг і раціональніше використовується тала й дощова вода.
Ґрунт навколо саджанця після посадки ущільнюють і добре поливають (3–6 л води/1 рослину). Як тільки волога вбереться, лунки необхідно мульчувати гноєм або торф’яно-гноєвим компостом. При сухій погоді кратність поливів збільшують.
Догляд за насадженням
У перший рік після посадки ґрунт навколо рослин регулярно потрібно поливати, періодично розпушувати. Виконувати профілактичні заходи захисту проти хвороб та шкідників, видаляти рослини, у яких виявлено ознаки вірусних хвороб.
Висаджені рослини поливають протягом 1–1,5 місяця після посадки, а також для отримання хороших сталих врожаїв в посушливі періоди вегетаційного періоду плодоносні кущі додатково поливають під час інтенсивного росту та дозрівання ягід. Для поливу не рекомендується використовувати холодну воду з колодязів чи скважин, особливо в спекотну погоду.
Здебільшого урожай ожини залежить від догляду за ґрунтом. Міжряддя в насадженнях ожини, як правило, утримують під чорним паром.
У перші роки при появі бур’янів і для руйнування ґрунтової кірки ґрунт у міжряддях протягом літа переорюють або рихлять не менше 5–6 разів (на глибину 10–12 см), а біля кущів рихлять вилами або мотикою 2–3 рази (на глибину 5–8 см). Надалі рихлять поверхневий шар або чергують цей прийом із мульчуванням. Розпушування ґрунту за відсутності мульчі обов’язкове не тільки для поліпшення повітрообміну ґрунту та боротьби з бур’янами, але й для знищення місць зимівлі шкідників. Восени ґрунт у міжряддях переорюють на глибину 15–17 см.
Результати має комбіноване застосування гербіцидів і мульчування торфокомпостом, соломою або гноєм. Якщо обробити гербіцидами тільки ряди, то восени може виникнути необхідність культивації міжрядь. Культивація повинна бути досить мілкою, щоб не пошкодити коріння, яке розташоване в поверхневому шарі ґрунту
Мульчування насаджень (соломою, торфом, торфокомпостом, перепрілим гноєм, компостом, тирсою, хвоєю і опалим листям з лісу та іншими сипучими органічними матеріалами) — ефективний прийом підвищення врожаю ожини.
Мульчування перепрілим гноєм або соломою зберігає вологу в ґрунті і збагачує її органічною речовиною, що сприяє формуванню розгалуженої кореневої системи. Щорічно в ряди необхідно вносити 25 т/га гною. При відсутності зрошення ефективними є сипучі мульчуючі матеріали з розрахунку 20 т/га, а надалі щорічно по 10 т/га. Мульчування краще проводити до появи нових відростків, адже це сприяє пригнічуванню росту бур’янів, прискорює термін дозрівання ягід, трохи стримує ріст пагонів у першу половину літа (до кінця року вони вже досягають необхідної висоти). Мульчують ґрунт не тільки в рядках, але і в міжряддях. Перезволожені ґрунти, де відсутній або недостатній дренаж, не рекомендується мульчувати.
Формування кущів
Ожина для стійкості потребує опори для пагонів. Підв’язку виконують на четвертий дріт. До неї підв’язують пагони — частину в ліву, частину в праву сторону від центру куща.
Пагони кріплять до дроту у вигляді віяла. Молоді пагони виводять до самого верхнього дроту і підв’язують. У порівнянні з першим способом пагони розташовуються більш вільно. Але, такий спосіб більш дорогий і трудомісткий.
Всі плодові пагони нахиляють в одну сторону і прив’язують до дроту на висоті 0,9 м і 1,5 м. Молоді пагони нахиляють в інший бік і підв’язують до тих же дротів. Плодові пагони можна підв’язати і з двох сторін. Тоді молоді пагони виводять і підв’язують до самого верхнього дроту.
Пагони кріплять м’яким шпагатом або дротом. Навесні одночасно з підв’язкою пагонів до шпалери їх підрізають на 10–12 см, що сприяє збільшенню врожайності. Обрізку проводять декілька разів. Восени головним чином видаляють відплодоношені, заражені грибковими хворобами і шкідниками, а також зайві молоді пагони. Навесні підрізають верхівки перезимувалих пагонів.
Для підвищення врожаю проводять дворазову (в кінці травня і в кінці липня) прищіпку верхівок відростаючих пагонів, коли вони досягли довжини 0,8–0,9 м. Це сприяє розгалуженню і зростанню пагонів у товщину, а пізніше великого числа квіткових бруньок.
Обрізку і нормування пагонів проводять у травні та на початку липня, поєднуючи останню з живцюванням. 6–8 пагонів є оптимальними для куща. Збільшуючи число пагонів зменшується врожайність через затінення.
При віяловому способі формування куща відстань між сусідніми пагонами становить 8–10 см, підрізані пагони повинні підніматися над верхнім дротом на 20 см.
Щороку після збирання врожаю всі відплодоношені пагони вирізають біля самої основи без залишення пеньків. При належному догляді й поливі урожай з одного куща сягає 1,2–1,8 кг і більше.
Якщо фермер вирощує пряморослу ожину, то має пам’ятати, що в перший рік така ожина врожаю не дасть, а для того, щоб отримати врожай наступного року, необхідно вкоротити верхівки основних молодих пагонів, які досягли висоти 100–120 см на 10 см, а коли бічні гілки почнуть відростати, їх злегка вкорочують, як тільки вони досягнуть 50 см у висоту. В результаті кущ ожини виглядає компактно, але на врожаї це не позначається.
Найкращі сорти ожини для вирощування
Агавам — один із найстаріших американських сортів, середньостиглий, вирізняється неймовірною зимостійкістю. Плодові бруньки цього сорту пошкоджуються тільки при температурі –27 ºC, а коріння і стебла витримують холод і до –40 ºC. Пагони в ожини цього сорту потужні, гранчасті й дуже колючкуваті, ягоди важать близько трьох грамів. Урожайність сягає 4 кг/куща.
Агавам стійкий до іржі, стеблового раку та антракнозу;
Торнфрі — гібридна безколючкова ожина американської селекції. Цей сорт дозріває рано, вирізняється високою врожайністю, невибагливістю до умов вирощування, досить зимостійкий. Ягоди великі, масою 5–7 г, округло-конічної форми, чорного кольору, блискучі. Дозрівають на початку серпня. У сорту є тільки один недолік — після повного дозрівання ягоди стають дуже м’якими, що впливає на їх лежкість і трохи ускладнює збір і транспортування.
Карака Блек — новий сорт, ультра ранньостиглий, але при цьому плодоносить до самих холодів. Ягоди цього сорту витягнутої форми й важать від 20 до 30 г, у них чудові смакові якості, що вирізняються високою цукристістю і соковитістю. Карака Блек — один із найбільш посухостійких сортів ожини, він несприйнятливий до всіх ожинових захворювань, на його гнучких стеблах зовсім небагато колючок. Єдиний недолік сорту — його невисока морозостійкість;
Натчез. Сорт американської селекції. Великі, рано дозріваючі ягоди, мають гарний вишневий смак, на стеблах немає колючок. Достигають в кінці червня — на початку липня. Стійкий до шкідників та хвороб.
Полар — польський зимостійкий безколючковий сорт, що не потребує зимового укриття. Починає дозрівати в середині червня. Компактні кущі дають добрий врожай, ягоди чорні, блискучі, великі (7–9 г), смак приємний, кисло-солодкий. Стійкий сорт до шкідників та хвороб. Сорт високо транспортабельний.
Прайм Арк Фрідом — ремонтантний сорт. Пагони прямостоячі, без шипів, міцні. Ягоди великі, подовжені, щільні, солодкого смаку. Плодоношення припадає на кінець серпня. Плодоносить до настання морозів.
Честер. Пізній сорт американської селекції (Меріленд). Один з найпопулярніших промислових сортів у США. Головна його перевага — неймовірна врожайність. Плодоношення розтягнуте: перші ягоди дозрівають у першій половині липня, а пік плодоношення припадає на вересень. Сорт морозостійкий і безколючковий. Якщо не дати ягоді дозріти, то сорт має смак шовковиці.
Ольга ВЛАСОВА, канд. с.-г. наук
Інститут захисту рослин НААН
