Необхідно дотримуватися принципу збалансованого живлення між макро- і мікроелементами. За умов підвищеної небезпеки накопичення нітратів у продукції рослинництва збільшують дози фосфору та калію, вносять мікроелементи — молібден, мідь і манган, які активізують ферменти, що беруть участь у відновленні нітратів до аміаку.
Бажано якомога ширше застосовувати внесення азотних добрив частинами, у суворій відповідності до потреб польових культур, згідно з основними етапами органогенезу, використовуючи дані ґрунтово-рослинної діагностики.
Більше уваги надають способам внесення добрив. Локальне їх внесення у ґрунт сприяє зниженню втрат газоподібних сполук азоту в 1,5–2,0 рази, що посилюється гальмуванням нітрифікації, унаслідок дії високої концентрації солей у стрічці добрив, на життєдіяльність нітрифікуючих мікроорганізмів.
Внесення органічних добрив Україні залишається досить проблематичним, оскільки відсутня необхідна кількість їх під польові культури. Одним із важливих альтернативних джерел поповнення органічної речовини в ґрунті є солома зернових культур, яка містить близько 15 % води і майже на 80 % складається з органічної речовини. Складові елементи соломи — целюлоза, пентозани, геміцелюлоза і лігнін (до 80 %), які слугують енергетичним матеріалом для мікроорганізмів ґрунту, а продукти їх деструкції (розкладання) — будівельним матеріалом для лабільного («поживного») гумусу.
Хімічний склад соломи суттєво змінюється залежно від властивостей ґрунту і погодних умов. У середньому солома містить 0,5% азоту, 0,25 % фосфорного ангідриду, 0,8 % окису калію і 35-40% органічного вуглецю. З одної тонни соломи в грунт може надійти на 1 га 5 кг азоту, 2,5 кг фосфору, 8 кг калію, 8-9 г бору, 1-3 г міді, 6-14 г марганцю, 0,5 г молібдену, 3-13 г цинку і 0,3-1,0 г кобальту.
Технологія використання пожнивних і поукісних рослинних решток на добриво зводиться до наступного. У період збирання врожаю солома і стебла польових культур подрібнюються та рівномірно розподіляються полем, а вся маса побічної продукції рівномірно розподіляється по ширині захвату комбайна. Після збирання врожаю на рівномірно подрібнену і розподілену полем органічну масу вносять азотні добрива (10 кг діючої речовини азоту на 1 т соломи). Його краще використовувати в аміачній або амідній формі. Замість мінеральних добрив можна додавати до соломи рідкий гній (6-10 т/га). Для розкладання соломи гороху азотних добрив вносити не потрібно, адже в ній співвідношення між вуглецем і азотом становить 25-30:1, тобто оптимальне співвідношення, яке забезпечує достатню кількість азоту для живлення мікроорганізмів деструкторів. Недоцільно вносити додатковий азот і після збирання соняшнику, якщо це поле в сівозміні наступного року відводиться під пар. Усі злакові культури мають вельми широке співвідношення вуглецю до азоту (85-80:1), і застосування азотних добрив для розкладу маси є обов’язковим.
Після внесення азотних добрив площу поля всіх культур дискують на 8-10 см. Загортання соломи чи стебел на таку глибину сприяє більш енергійному її розкладу, без накопичення токсичних речовин. Через 3-4 тижні на полі виконують технологічні операції, передбачені для вирощування наступної культури.
За умов розкладу кореневих та пожнивних решток зернових культур, у зв’язку з відносно низьким вмістом у їхньому складі азоту, процеси мінералізації переважають над процесами гуміфікації, оскільки безазотисті гумусові сполуки нестійкі і досить швидко мінералізуються. Встановлено, що для кореневих решток пшениці озимої коефіцієнт гуміфікації знаходиться у межах 0,15-0,18 (С:N - 35-40:1), для соломи — близько 0,10 (С:N - 80:1), того часу як коефіцієнт гуміфікації органічних добрив становить 0,2-0,3 (С:N — 25-35:1).
Істотним джерелом поповнення органічних речовин у ґрунті є також сидерати. Вирощування їх на площі 8-10 млн га дозволило б накопичувати 200-250 млн т біомаси, що еквівалентно 100 млн т гною. За інтенсивного землеробства доцільно застосовувати сидерати як проміжну культуру, що дає змогу використовувати зелене добриво в сівозмінах без зміни структури посівних площ.
Для суттєвого зростання урожайності польових культур та підвищення родючості ґрунтів Степу України передусім використовувати у вигляді органічного удобрення пожнивної рослинні рештки польових культур з відповідною компенсацією азоту для життєдіяльності мікрофлори, а за наявності використовувати напівперепрілий чи рідкий гній. Гранульовані і рідкі мінеральні добрива, КАС вносити локально за допомогою стерньових сівалок прямої сівби та зернотукових, культиваторів-рослинопідживлювачів, а також відповідних ґрунтообробних агрегатів, що забезпечує безпосередній контакт кореневої системи польових культур з елементами живлення. Для обробки насіння й позакореневого підживлення рослин, що вегетують, ширше використовувати мікродобрива у вигляді комплексонатів мікроелементів.
Олександр ЦИЛЮРИК, доктор с.-г. наук
Дніпровський державний аграрно-економічний університет