Сергій Чипляка
Основним джерелом надходження кормів при досить низькому рівні продуктивності природних кормових угідь у зоні Степу України є польове кормовиробництво. У час енергетичної кризи все більше уваги приділяється широкому використанню маловитратних технологій, до яких у кормовиробництві відносяться пасовища та сіножаті багаторічних трав та їх травосумішок.
Найбільш поширеною культурою із багаторічних бобових трав у кормовому клині зони Степу України наразі є люцерна. Агроформування досить обережно впроваджують у кормові сівозміни інші трави цієї групи. Це пояснюється цілим рядом причин, найважливіша з яких - відсутність комплексної оцінки бобових трав, яка дозволить виробникам зробити науково обґрунтований вибір культури.
Вивчення технологічних властивостей бобових рослин у порівняльному аспекті є необхідним етапом в загальному плані їх вивчення. Воно дозволить визначити оптимальні технологічні і агротехнічні прийоми, які складають основу технології заготівлі кормів з урахуванням біологічних і морфологічних особливостей культур.
Однією з багаторічних бобових трав, яка може успішно конкурувати з люцерною при вирощуванні в зоні Степу України без зрошення, є еспарцет.
Еспарцет належить до родини бобових, підродини метеликових. В дикому стані цей рід представлений великим різноманіттям та числом видів. У культурі широко використовуються тільки три види еспарцету: посівний, звичайний або виколистний - Onobrychis viciatolia Scop (Onobrichis sativa lam); піщаний - Onobrychis arenaria D.C. і закавказький - Onobrychis antasiatica Khim.
Ці види різняться певними морфологічними, біологічними ознаками і властивостями. Посівний еспарцет має одноукісні, рідко дво- і багаторічні сорти й популяції, часто малозимостійкі, з малою посухостійкістю. Закавказький вид - по зимостійкості і посухостійкості перевищує виколистний еспарцет, високоврожайний, добре відростає весною і після укосів. Придатний для вирощування у районах з достатньою вологістю ґрунту і не дуже холодними зимами.
Піщаний еспарцет - найбільш зимо- і посухостійкий. За урожайністю перевищує всі види еспарцету. Придатний для вирощування у степових зонах України, Молдови, на Поволжі і далі на схід. Названі види легко схрещуються між собою і тому широко використовуються у селекційній роботі.
Завдяки високій продуктивності, зимостійкості і посухостійкості в зоні Степу використовуються сорти, які відносяться до піщаного виду або гібридні форми з еспарцетом закавказьким.
Вимоги до вологи
Найважливішим агрометеорологічним фактором у зоні Степу України, який впливає на урожайність всіх сільськогосподарських культур при незрошуваному землеробстві, є опади. Найсприятливіші умови для росту, розвитку й отримання високих урожаїв зеленої маси, сіна та насіння еспарцету створюються при вологості ґрунту 60-80% його повної вологоємності, у люцерни цей показник становить 80-90%. Еспарцет у порівнянні з люцерною більш посухостійкий, його транспіраційний коефіцієнт дорівнює 500-700, а в люцерни - 700-900. В основі посухостійкості його рослин лежить, головним чином, здатність їх протистояти зневодненню при в’яненні. Еспарцету характерна більш підвищена водоутримуюча здатність листків, ніж у люцерни, а також підвищена концентрація клітинного соку. Зелена маса еспарцету має більшу вологоутримуючу здатність у порівнянні з люцерною - на 8,5-15,2%, що ще раз підтверджує високу посухостійкість цієї культури.
Вимоги до ґрунту
Дані науково-дослідних установ та практика сільськогосподарських формувань показують що еспарцет завдяки своїй міцній кореневій системі придатний для вирощування на чорноземах, каштанових, сіроземах, суглинках, піщаних, супіщаних і навіть на мергелевих ґрунтах. Еспарцет має таку перевагу перед люцерною, як невибагливість до родючості ґрунтів, це важлива його біологічна особливість. Люцерну можна вирощувати на різних ґрунтах, але найбільш придатними для неї є всі види чорноземів та багаті на вапно темно-сірі реградовані ґрунти.
Еспарцет має добре розвинену кореневу систему - окремі корені проникають у грунт на 3-6 м, а іноді й глибше. На відміну від інших бобових трав основна маса коренів розміщується не в орному шарі, а на глибині 40-100 см. Завдяки цьому він має здатність засвоювати важкорозчинні сполуки фосфору та кальцію не тільки з верхніх, а й з більш глибоких шарів ґрунту. Люцерна добре використовує ґрунтові води, її потужна коренева система проникає у глибокі шари ґрунту до 10-15 м та має високу абсорбуючу силу, що в результаті призводить до використання всієї наявної вологи в нижньому шарі ґрунту і пересихання його загалом.
Еспарцет добре росте на заливних луках і заплавах, а також на горбистій місцевості, кам’янистих грунтах та на змитих схилах балок, де успішно використовується для боротьби з водною ерозією.
Рослини еспарцету погано ростуть лише на грунтах з кислою реакцією грунтового розчину і дуже ущільнених. У цих умовах пригнічується розвиток бульбочкових бактерій.
Попередник
Слід зазначити, що еспарцет є добрим азотфіксатором. Відомо, що він може накопичувати в ґрунті по 100-120 кг азоту на 1 га. За суворого додержання технології залуження і догляду за багаторічними бобовими травами кожний гектар посівів люцерни за рахунок фіксації бульбочковими бактеріями накопичує у ґрунті 180-200 кг біологічного азоту, а еспарцету - 200-230 кг.
Крім того, еспарцет при високому врожаї надземної маси і доброму розвитку кореневої системи збагачує грунт органічними речовинами та іншими легкозасвоюваними елементами.
Хімічний аналіз сухих органічних решток, накопичених еспарцетом в орному шарі показав, що в них міститься від 1,51 до 2,01% азоту і від 0,48 до 0,58% фосфору. При перерахунку на 1 га виходить, що після дворічного використання посіву еспарцету в ґрунті лишається 63,4-84,6 кг/га азоту і 19,7-26,1 кг/га фосфору, що дуже важливо оскільки не всі сільськогосподарські товаровиробники можуть придбати добрива.
Еспарцет є одним із найкращих фітомеліораторів для Степової зони, який сприяє оструктуренню ґрунту, відновлює баланс його родючості.
Завдяки нагромадженню в ґрунті органічного азоту та інших поживних речовин ця культура є екологічно безпечним попередником для всіх сільськогосподарських культур і особливо для озимої пшениці, причому післядія відчутна протягом трьох років і більше. Якщо використовувати його як сидерат, то заорювання еспарцету буде еквівалентне внесенню 30-40 т/га гною, при цьому витрати на їх вирощування і заорювання удвічі-тричі нижче, ніж на внесення гною.
Введення у сівозміни еспарцету сприяє збільшенню продуктивності сівозмін з 25-28 ц к. од./га до 40 ц к.од./га. При цьому якість урожаю озимої пшениці, посіяної по зайнятому еспарцетом пару, вища, ніж посіяної по чорному пару.
Медонос
Еспарцет - перехреснозапильна рослина. Перенесення пилку з однієї квітки на іншу здійснюється за допомогою бджіл, переважно свійських, рідше диких, а також джмелів. Квітка еспарцету дуже зручна для роботи медоносних бджіл. У них утворюється багато нектару з вмістом цукру від 37,2 до 55,6%. Тому еспарцет є хорошим медоносом - з 1 га еспарцету можна зібрати 90-120 кг високоякісного меду. Мед з еспарцету ароматний, приємний на смак, світлоянтарного кольору, довго не кристалізується.
Люцерна на відміну від еспарцету запилюється дикими бджолами та джмелями, свійські бджоли дуже рідко використовують люцерновий травостій для медозбору.
Продуктивність
Дослідженнями наукових закладів, державних сортовипробувальних дільниць, виробничим досвідом сільськогосподарських формувань встановлено, що в посушливих умовах Степу еспарцет при дотриманні правильної технології вирощування (без зрошення) за продуктивністю не тільки не поступається люцерні, а й перевищує її, забезпечуючи урожай зеленої маси 250-400 ц/га і більше, повітряно-сухої речовини - 75-85 ц/га, насіння 8-12 до 16 ц/га.
Зелена маса і сіно еспарцету розцінюються як відмінні, багаті поживними речовинами корми для всіх видів сільськогосподарських тварин. Пасіння худоби на еспарцетовому пасовищі або підгодовування тварин свіжою травою цієї культури сприятливо впливає на їх ріст і продуктивність.
Хоча за вмістом протеїну еспарцет дещо поступається перед люцерною, зелена маса і сіно його мають високі кормові достоїнства. Вміст кормових одиниць у 100 кг зеленої маси становить у люцерни 17,8 кг, у еспарцету - 17,3, а перетравного протеїну - відповідно 3,9 та 2,8 кг. На кожну кормову одиницю у траві люцерни припадає 219 г перетравного протеїну, в еспарцеті - 162 г (табл. 1).
Таблиця 1. Урожайність та поживність еспарцету і люцерни при вирощуванні в зоні Степу України (без зрошення)
Високий урожай еспарцет забезпечує у сумішках з іншими бобовими та злаковими багаторічними травами, в тому числі і з люцерною. За смаковими якостями він поступається тільки конюшині білій, крім цього, внаслідок більш збалансованого співвідношення білка і цукру еспарцет не викликає захворювання тимпанітом при випасанні худоби по росі чи в дощову погоду або при згодовуванні в свіжому вигляді.
Поживні речовини сіна еспарцету мають високий коефіцієнт перетравності (табл. 2).
Таблиця 2. Коефіцієнт перетравності поживних речовин сіна бобових трав
Відмінною особливістю еспарцету від інших багаторічних трав є підвищений вміст цукру (до 60 г/кг) і вміст у сухій речовині вітаміну С (до 228 мг/кг).
Із вище сказаного можна зробити висновок, що еспарцет є однією із не багатьох культур, здатних ефективно культивуватись в умовах засушливої зони Степу і заслуговує на розширення посівних площ, а от підвищення урожайності зеленої маси та сіна цієї культури, а також підвищення збору перетравного протеїну з гектара повинно йти шляхом переходу на сортові посіви внесеними до державного Реєстру сортами.
Правильний підбір сортів має виключно важливе значення у вирішенні проблем урожайності і стійкості еспарцету до несприятливих умов зовнішнього середовища.
До державного Реєстру рослин України занесені 6 сортів еспарцету, рекомендовані до вирощування у зоні Степу України. Ці сорти створені науковцями Кіровоградського інституту АПВ НААНУ.
Кіровоградський-27
Сорт рекомендований до вирощування у зонах Степу України і відноситься до піщаного виду.
Морфологічні ознаки сорту: кущ прямостоячий, висота - 98-116 см. Стебла середньої грубості, в середині пусті або напівпусті, слабо опушені. Кількість міжвузлів - 8-10. Колір вузлів зелений. Листки середньої величини і великі, в нижньому ярусі - темно-зелені, в верхньому - світло-зелені. Форма листків ланцетна, овальна і широкоовальна з тупою верхівкою.
Суцвіття - середня, довга китиця веретеноподібної форми, середньої щільності. Квітки рожеві. Боби світлокоричневі, середньої величини, слабоозброєні зубцями.
Сорт середньостиглий, посухостійкий, зимостійкий, дуже слабо уражується хворобами, пошкоджується шкідниками. Облистяність рослин - 54% Вміст протеїну в зеленій масі в перерахунку на абсолютно суху речовину - 17,0-17,9%. Маса 1000 насінин сягає 19-22 г.
Середня урожайність зеленої маси становить 290 ц/га, повітряно-сухої речовини - 68,5, насіння - 8,4 ц/га.
Костянтин
Сорт рекомендований до вирощування в зонах Степу і Лісостепу України і належить до піщаного виду. Середньо пізньостиглий, посухостійкий, зимостійкий, слабо уражується хворобами. Облистяність рослин - 54%. Вміст протеїну в зеленій масі в перерахунку на абсолютно суху речовину - 17,3-18,04%. Маса 1000 насінин становить 20-22 г.
Морфологічні ознаки: кущ прямостоячий, кущистість середня, висока. Висота рослин - 100-125 см. Стебла середньої грубості, кількість міжвузлів - 7-10. Листки середньої величини і великі. Форма листка ланцетна, овальна і широкоовальна з тупою верхівкою, слабо опушені, темно-зеленого в нижньому і світло-зеленого забарвлення у верхньому ярусі.
Середня урожайність зеленої маси становить 320 ц/га, повітряно-сухої речовини - 74,9 насіння - 7,9 ц/га.
Сорт еспарцету Костянтин на 2006 рік визнаний національним стандартом.
Інгульський
Сорт рекомендований до вирощування у зоні Степу України і належить до піщаного виду.
Морфологічні ознаки: кущ прямостоячий і напіврозлогий, висота рослин - 60-100 см, гіллястість середня. Стебла середньої товщини пусті та напівпусті слабоопушені. Листки широколанцетні, середні та крупні за розміром. Квітки дрібні та середнього розміру. Забарвлення квіток рожеве з жовтим і фіолетовим відтінками.
Суцвіття - довга, рихла китиця, веретеноподібна або циліндричної форми. Боби - дрібні та середні.
Сорт середньопізній. Зимостійкість і посухостійкість високі. Порівняно стійкий проти фузаріозного в’янення. Весною та після укосів відростає повільно. Облистяність рослин - 50-55%. Вміст протеїну в зеленій масі в перерахунку на абсолютно суху речовину - 18-21 %. Маса 1000 насінин 18-21 г. Середня урожайність зеленої маси становить 295 ц/га, повітряно-сухої речовини - 68,5 ц/га, насіння - 8,1 ц/га.
Кіровоградський 83
Сорт рекомендований до вирощування у зонах Степу і Лісостепу України і належить до закавказького виду.
Морфологічні ознаки: кущ напівпрямостоячий, висота рослин 80-100 см. При суцільній сівбі на одну рослину припадає 3-8 стебел. Стебло середньогрубе опушене слабо, напіввиповнене. Середня кількість міжвузлів - 5-9. Листки яйцеподібні або широколанцетні з притупленою верхівкою, темно-зелені слабоопушені, квітки рожеві.
Суцвіття - китиця циліндричної форми, середньої щільності. Боби - середні та середньокрупні. Насіння - зеленувато-буре, квасолеподібної форми.
Сорт середньоранній. Покривною культурою пригнічується слабо. Зимостійкість висока. Облистяність рослин становить 40-52%. Вміст протеїну в зеленій масі в перерахунку на абсолютно суху речовину - 17-20%.
Маса 1000 насінин коливається в межах 20-23 г. Середня урожайність зеленої маси становить 284 ц/га, повітряно-сухої речовини - 61,3 ц/га, насіння - 6,9 ц/га.
Кіровоградський 22
Сорт рекомендований до вирощування у зонах Степу і Лісостепу України і належить до піщаного виду. Морфологічні ознаки: кущ прямостоячий, висота рослин сягає 100-115 см. Стебла середньої грубості, пусті та напівпусті, слабоопушені. Кількість міжвузлів варіюється у межах 7-8, до 10. Колір вузлів зелений. Листки середньої величини, в верхньому ярусі світло-зелені, слабоопушені, в нижньому - темнозелені. Форма листків овальна, широколанцетна і ланцетна з притупленою верхівкою.
Суцвіття-середня, довга китиця веретеноподібної та циліндричної форми, середньої щільності, квітки рожеві. Боби світло-коричневі середньої величини, слабоозброєні зубцями.
Сорт середньостиглий, посухостійкий, зимостійкий. Слабо уражується хворобами і пошкоджується шкідниками. Облистяність рослин - 50%. Вміст протеїну в зеленій масі в перерахунку на абсолютно суху речовину - 16,8-17,5%. Маса 1000 насінин - 20-22 г. Середня урожайність зеленої маси становить 310 ц/га, повітряно-сухої речовини - 70,9 ц/га, насіння - 7,7 ц/га.
Смарагд
Сорт рекомендований до вирощування у зонах Степу України і належить до піщаного виду.
Морфологічні ознаки: кущ прямостоячий, кущистість середня, висота рослин 100-120 см. Стебла середньої грубості, на половину виповнені, слабо опушені. Кількість міжвузлів - 7-9. Колір вузлів зелений. Листки середньої величини широкоовальні з тупою верхівкою слабоопушені, темно-зеленого забарвлення у нижньому і світло-зеленого у верхньому ярусах.
Суцвіття веретеноподібної форми, середньої щільності. Квітки рожеві. Боби світло-коричневі, середньої величини, слабо озброєні зубцями.
Сорт середньостиглий, посухостійкий, зимостійкий, слабо уражується хворобами. Облистяність рослин - 52-54 %. Вміст протеїну в зеленій масі в перерахунку на абсолютно суху речовину - 17,9-18,8%. Маса 1000 насінин коливається у межах 19-22 г.
Середня урожайність зеленої маси становить 350 ц/га, повітряно-сухої речовини - 79,7, насіння - 8,3 ц/га.
