Федір ВЕРХОВЦЕВ, спеціально для "АС"
Втім, не все тільки ймовірно. Так, за даними Ноттінгемського університету, заборонений у кінці квітня в країнах ЄС неонікотиноїд, нейроактивний інсектицид, хімічно споріднений з нікотином, впливає на гени бджіл.
Дослідження показали, що навіть невеликі дози препарату підвищували активність генів, які відповідають за руйнування токсинів і регулювання клітинної енергії. Особливо від неонікотиноїду страждають личинки бджіл, у яких спостерігалося скорочення тривалості життя личинок зі зменшенням шансів для них стати дорослими комахами. Заборона цього інсектициду - один із перших кроків до збереження бджіл у Європі.
Наприкінці вересня у Києві відбудеться значуща подія у світі бджільництва: 43-й міжнародний конгрес Апімондії, тобто всесвітньої федерації бджільницьких асоціацій. Девіз рекламної кампанії конгресу звучить так: Discover the European Honeyland - Відкрийте Європейську Країну Меду. Україна справді не просто країна меду, а ще і в якомусь сенсі рай для бджіл, адже по концентрації отрутохімікатів ми як і раніше далеко відстаємо від Заходу. Це, мабуть, один із рідкісних випадків, коли останнім місцям у рейтингу ми можемо порадіти.
У світі існує близько 20 тисяч видів бджіл. І хоча вони не єдині комахи, котрі запилюють, такі фактори, як хімічні стреси, особливо в багатший країнах, неправильна дієта і напади кліщів ставлять їхнє життя під загрозу.
Що ми уявляємо, коли говоримо слово «бджола»? В основному медоносних бджіл, тобто будь-який вид роду Apis, найвідоміший з яких Apis mellifera, бджола медоносна. Це основний запильник, не дуже розбірливий у квітах, з яких живиться. Така бджола може прилетіти і, можливо, опилити майже будь-яку відкриту квітку в межах харчової досяжності. Apis mellifera добре пристосовується до навколишнього середовища і «одомашнюється».Сьогодні медоносні бджоли допомагають садівникам по всьому світі, не лише запилюючи рослини, але й віддаючи мед, продукт настільки популярний у нашій країні, що бренд «травневого меду» затребуваний цілий рік. Серед інших продуктів бджільництва: віск, мед, бджолина отрута, прополіс, перга тощо. Досить відвідати будь-яку аграрну виставку-ярмарок в столиці чи провінції, щоб переконатися у популярності цих продуктів. Дикі або неодомашнені бджоли - джерело безкоштовного запилення для безлічі фермерів, а у великих системах вирощування спеціально використовують бджолині вулики, в тому числі в теплицях.
Бджоли так міцно пов'язані з сільським господарством, що служать свого роду символом глобальної продовольчої безпеки за межами країн і кордонів. Гудіння бджіл над полем - добра ознака того, що відбувається запилення, а значить - життя триває. Це тільки «мертві бджоли не гудуть».
Треба віддати належне і близько 100 тис. видів ос і 240 тис. мух, які теж є можливими кандидатами на проведення запилення. Існує багато жуків, мурашок, метеликів, що можуть із різним успіхом виконувати ту ж роль.
На жаль, інтенсифікація сільського господарства разом із фрагментацією звичного середовища проживання (бджоли попри великі перельоти свого роду домовиті) та інші стреси негативно вплинули на популяцію цих природних запилювачів. Бджоли перестали прилітати на багато полів, а в системах інтенсивного землеробства стало звичним знаходити вихід в «оренді» вуликів із медоносними бджолами на період цвітіння. Продуктивність культур треба підтримувати, «оренда» вуликів - цікавий бізнес. Будемо сподіватися, що не дуже перспективний, і процеси, які його запустили, ще можна пригальмувати. Бджілки вимушено стають мандрівницями, попри домашню природу та певне місце проживання.
Комерціалізація медоносних бджіл саме як запилювачів дуже популярна, наприклад, в Австралії, де їх розвозять по країні у вантажівках у гонитві за цвітінням культур. Нещасні комахи відчувають постійний фізичний стрес, змушені періодично переадаптовуватися до різного клімату, ландшафтів і рослин. Гірше того, згадана вище неправильна дієта - це примусове харчування цукровим сиропом або іншими, штучними для них, речовинами.
І хоча мова не обов'язково йде про неонікотиноїд, бджоли все одно стикаються із найрізноманітнішими пестицидами, багато з яких для них смертельні. У такому випадку про процвітання медоносних бджіл і здоров'я вулика годі й говорити.
SOS для бджіл та інші запилювачі
Втрати популяції об'єктивно невідворотні, навіть за умови, що з цим явищем можна боротися. Система господарювання вибудовувалася не один рік, а для її зміни потрібна політична, економічна, людська воля і багато часу.
Враховуючи факт, що бджоли важливі не тільки для продовольчої безпеки, а й, наприклад, для медицини (мед, вощина, забрус, прополіс - не просто делікатеси, а й природні антибактеріальні речовини), а ще для особистих і присадибних господарств - малі основи тієї ж продовольчої безпеки, ситуація може здатися зовсім сумною.
Втім, деякі вважають, що хоча б у сенсі запилення шанси на виживання культур є. Змінити негайно інтенсивні системи вирощування неможливо, заборонити небезпечні інсектициди реально, зупинити Varroa destructor, кліщів, які вибирають господарем медоносних бджіл, складно. Треба визнати, що остання проблема - чи не страшніша двох попередніх. Varroa destructo із Південної Азії в 70-х роках досяг Західної Європи та Південної Америки, а у 80-х добрався і до США. В результаті ці кліщі поширилися майже по всьому світі (крім Австралії). Можна припустити, що на сьогодні всі колонії медоносних бджіл у місцях розповсюдження кліща Varroa destructor заражені ним. Внаслідок цього неодноразово відзначалася масова загибель бджіл у різних країнах світу.
Поки виснажені бджоли подають сигнали SOS, варто подумати і про інших можливих запильників. Робити це не тільки у випадку бджолиного апокаліпсису, боронь, Боже, але і для зняття з них всієї наявної напруги і навантаження. На Заході існує термін native (місцеві, рідні для якоїсь місцевості) або wild (дикі, тобто природні) запилювачі в різних агроекологічних системах. Це не тільки чорно-жовті смугасті трудівники полів і садів, але й багато видів інших комах, птахів і тварин.Як запилювачі на комерційній основі використовуються джмелі. Хоча вони так само чутливі до отруйних хімічних речовин, як і бджоли, джмелі здатні працювати в більш екстремальних погодних умовах. Погане освітлення, низька температура, вітер і дощ не є для них нездоланною перешкодою. Тим більше, що їх також використовують у теплицях, а в цілому найбільш активно - при вирощуванні томатів, полуниці і кавунів.
У світі існують компанії, які вирощують джмелині колонії, продаючи їх потім як частину інтегрованих вуликів. Не рекламуючи, не знаю, чи є ця фірма на українському ринку, можна звернутися до досвіду голландської компанії Koppert, що пропонує біологічні рішення для сільського господарства. Або до української компанії «Зелена Клініка», що підтримує ідеї сталого розвитку, на сайті якої пропонується продаж джмелиних колоній.
За деякими даними, сумарно близько 30% виробництва продовольчих і прядильних сільгоспкультур залежить від запилювачів. Уявіть собі мільярдні втрати в американських грошах при неоціненних втратах у популяції бджіл! Страшно, просто страшно, враховуючи зростаючі потреби населення Землі.
Поки живу - сподіваюся, сказано древніми. Поки жива хоча б одна бджола, на щастя, все набагато веселіше, в Україні особливо. Недарма ж Апімондія «приїжджає» у гості, вплив негативних факторів ще можна зменшити. Глобальна продовольча безпека починається із малого. Правда, в глобальному плані все більше схоже на спилювання гілки, на якій сидить той, хто її пиляє, щоб кинути в багаття, приготувати їжу і зігрітися - у травматології, напевно. Потрібно вибудовувати надійні агроекологічні системи, що включають природні системи і процеси, тобто створювати діючі приклади сталого сільського господарства, запускаючи механізми відновлення. У такому випадку і довкілля ціле, і люди ситі. Власне, в цьому є суть і кінцева мета сільського господарства. Гроші як побічний продукт виробництва, невід'ємний, важливий, приємний, але не головний. У вмираючому від голоду світі вони нікому не потрібні, адже якщо немає їжі, її не купиш ні за які гроші. А от бджоли світу як і раніше потрібні.
