Важливим аспектом формування підвищення рівня якості життя населення країн світу є продовольча безпека, бо саме споживання харчових продуктів є базовою людською потребою. Основним індикатором, що характеризує стан продовольчої безпеки в Україні, є: добова енергетична цінність споживання, тобто забезпечення раціону людини основними видами продуктів і запас продовольчих ресурсів.
На шляху до продовольчої та енергетичної незалежності України важливим чинником є трансформація енергії фотосинтезу в доступні для використання в народному господарстві форми. На сьогодні у світі через значуще подорожчання викопних джерел енергії і загрозу вичерпання їх запасів дедалі більша увага приділяється застосуванню енергії, нагромадженої рослинами внаслідок фотосинтезу як для продовольчих, так і для технічних потреб.
Цю проблему вивчало чимало відомих українських і закордонних учених і фахівців.
Дослідження А. Есфахані (А. Esfahani) мають на меті звернути увагу суспільства на продовольчу кризу у світі та різні стратегії досягнення продовольчої безпеки в різних країнах. Вагомим аргументом продовольчої безпеки є забезпечення країни продукцією переробки олійних культур як елементами жирів.
А зміна технології вирощування сільськогосподарських культур, за даними А. Баррера (A. Barrera), а саме: застосування точного землеробства, зміна якості посівного матеріалу, застосування технологічних процесів із забезпеченням збереження вологи у ґрунті — це ланцюги однієї ланки з отримання продовольства і є стратегією, яка застосовується з метою досягнення продовольчої безпеки країни.
За даними І. Кириленка, Україна не входить до жодного з провідних економічних формувань світу, не має достатньо розгалужених двосторонніх економічних відносин, підтверджених угодами про вільну торгівлю. Значну частку аграрної продукції Україна експортує, як правило, через транснаціональні корпорації переважно без довгострокових договорів, а отже, на цьому етапі співпраці не має забезпечення стабільності у сфері АПК, що гарантувало б постійність валютних надходжень і прямих інвестицій.
Однак на сучасному етапі розвитку економіки України постає питання трансформації зовнішньої торгівлі, що пов’язано передусім з інтеграцією до ЄС. К. Наконечна, стверджує, що український аграрний сектор із потенціалом виробництва, що значно перевищує потреби внутрішнього ринку, може стати рушійною силою розвитку національної економіки, але це неможливо без переходу до міжнародних стандартів якості та лібералізації митних режимів для України.
Водночас із розширенням зони вільної торгівлі між ЄС і Україною, переорієнтацією ринку після анексії Криму та початком війни на Сході країни гостро постає потреба в аналізі експорту зернових культур України, визначенні ефективності експорту України та його місткості й можливостей до збільшення.
Отже, визначення ефективності експорту України олійних культур і продуктів їх переробки в умовах сучасних інтеграційних процесів є актуальною проблемою.
В Україні основними олійними культурами є соняшник, соя і ріпак.
Соняшник — основна олійна культура в Україні. Насіння його районованих сортів і гібридів містить 50–52% олії, а селекційних — до 60%. Порівнюючи з іншими олійними культурами, соняшник дає найбільший вихід олії з одиниці площі. На соняшникову олію припадає 98% загального виробництва олії в нашій державі.
Соя — є цінною білково-олійною культурою, що має широкий спектр використання в кормовиробництві, харчовій промисловості, її також застосовують для технічних цілей і в медицині.
Ріпак — однорічна олійна рослина родини капустяних. Розрізняють дві форми: ріпак ярий і ріпак озимий, який має основне значення. В умовах сьогодення ріпак є другою за важливістю олійною культурою у світі, поступаючись тільки сої.
Значний потенціал збільшення виробництва олійних культур зосереджено в підвищенні їх середньої врожайності. Завдяки виведенню високопродуктивних гібридів вдалося досягти зростання врожайності та вмісту олії.
Основними регіонами вирощування соняшнику є Україна, Росія, ЄС, Аргентина та Китай. З них тільки одна — Аргентина — не є європейським виробником, і останнім часом віддає перевагу збільшенню посівів сої та кукурудзи. Таким чином, можна сміливо стверджувати, що провідна роль на ринку високоолеїнової олії належить саме європейським виробникам. За посівними площами під соняшником Україна посідає 2-ге місце у світі (6,2 млн гектарів у 2019 році). На першому місці — Росія з показником 8 млн гектарів.
Активний розвиток олійно-жирової промисловості вимагає відповідного рівня забезпеченості олійною сировиною. Зважаючи на високий попит на насіння олійних культур і рівень їх рентабельності відбувається поступове розширення посівних площ. Так, у 2000 році посівні площі під олійними культурами становили 3,26 млн гектарів, окремо соняшник — 2,94 млн гектарів, а у 2019 році площа під олійними культурами — 8,89 млн гектарів, відповідно соняшник — 5,95 млн гектарів (рис. 1). Тобто загалом олійні культури за період 2000–2019 рр. збільшили посівну площу у 2,73 раза. З тим посівні площі соняшнику збільшились у 2,02 раза, а посівні площі сої та ріпаку збільшувалися набагато інтенсивніше — у 9,37 раза.
Рис. 1. Динаміка площі посівів, валового збору та врожайності олійних культур в Україні за 2000–2019 рр.
Швидкі темпи росту споживання та потреби в рослинних жирах призвели до того, що протягом першого десятиліття нинішнього століття в аграрному секторі України відбувся різкий перерозподіл посівних площ на користь групи олійних культур, де основну роль відіграє соняшник — одна з найприбутковіших і високоліквідних культур.
Валовий збір олійних культур за досліджувані роки мав різні значення, але загальна тенденція зберігалася незмінною — з кожним роком відбувався приріст валового збору, окрім неврожайних 2001, 2004 та 2007 років. Так, за роки досліджень із 2000-го по 2019 рік значення валового збору зросли з 3,66 млн тонн у 2000 році до 22,29 млн тонн у 2019 році. Таким чином, відбувся значний приріст їх валового збору, а саме у 6,1 раза.
Проаналізувавши врожайність олійних культур за досліджуваний період, маємо приріст урожайності з 11,9 ц/га у 2000 році (окремо соняшник — 12,2 ц/га) до 25,0 ц/га — у 2019 році (25,6 ц/га — для соняшнику). Середня врожайність олійних культур за роки досліджень становила 16,02 ц/га, соняшнику відповідно 15,8 ц/га. Тобто завдяки збільшенню врожайності олійних культур, як наслідок, маємо збільшення їх валового збору. Це відбулося внаслідок зміни технології вирощування, вибору якіснішого насіннєвого матеріалу та підвищення культури землекористування. Однак без більш обґрунтованого вибору гібридів, придатних до вирощування в несприятливих умовах вологозабезпечення, а можливо, навіть використання поливу, неможливе подальше збільшення врожайності олійних культур.
На експорт олійні культури надходять у вже переробленому вигляді. Соняшникову олію широко використовують як харчовий продукт у натуральному вигляді. Її харчова цінність зумовлена високим умістом поліненасиченої жирної лінолевої кислоти (55–60%), що має значну біологічну активність і пришвидшує метаболізування ефірів холестерину в організмі, а отже, позитивно впливає на стан здоров’я. Соняшникову та соєву олії застосовують у кулінарії, хлібопеченні, для виготовлення різних кондитерських виробів і консервів. Соєву та ріпакову олії використовують у виготовленні лаків, фарб, стеарину, лінолеуму, електроарматури, клейонки, водонепроникних тканин тощо.
Аналіз динаміки валового збору олійних культур та експорту олій (рис. 2) за останні роки в Україні свідчить про те, що українські переробні заводи експортують у середньому 25,3% вирощеного врожаю. Якщо врахувати, що в середньому за період з 2000-го по 2019 роки (включно з вкрай неврожайними роками) валовий збір олійних культур по країні становив у середньому 10,5 млн тонн, то стане зрозумілим, що як мінімум 2,837 млн тонн олій щороку формують потенційну частку експорту.
Рис. 2. Динаміка валового збору олійних культур та експорту олії в Україні за 2000–2019 рр.
Так, загалом у середньому 1 т експорту соєвої олії коштує 632,17 дол., соняшникової — 684,77, ріпакової — 779,36 дол.
Показник експорту олії поступово зростав кожен рік, починаючи від 0,554 млн тонн у 2000 році й закінчуючи 7,014 млн тонн олії у 2019 році. Якщо порівняти дані за кожен рік і знайти частку експорту у валовому зборі, отримаємо прямо пропорційну залежність експорту олії до валового збору олійних культур. Отже, збільшення відбувається не тільки по валовому збору в цифровому значенні, відповідно, незначне збільшення відбувається й у частці експорту у валовому зборі. Тож ми бачимо зростання частки експорту олії із значення 15,1% у 2000 році до значення 31,5% у 2019 році. Середнє значення частки експорту становить 25,3% (таблиця).
Таблиця. Валовий збір олійних культур, експорт різних видів олій і відношення експорту олій до валового збору в Україні
Сьогодні розвиток вітчизняної олійної галузі характеризується певною нестабільністю виробництва за окремими роками (ріпак, соя), незначною кількістю застосування мінеральних добрив, виснаженням ґрунтів і поступовою втратою їх родючості. Для стабілізації ситуації потрібно впроваджувати заходи зі зміни стратегії розвитку галузі, орієнтацією на підвищення насамперед конкурентоспроможності продукції шляхом інтенсифікації його виробництва.
Світове споживання внаслідок збільшення населення світу та загострення продовольчої кризи також збільшуватиметься. Тому зміни, що відбуваються в економіці України, підвищили значущість АПК, а отже, і частку валютних надходжень від експорту продукції сільськогосподарського виробництва і переробки та зумовили можливості подальшого зростання частки експорту.
Найбільшим покупцем української олії є Індія, яка імпортує 33,1% української соняшникової олії та є незмінним лідером. Також для України країни ЄС є другим найголовнішим імпортером соняшникової олії, становлячи близько 30% усього експорту. За останні п’ять сезонів потреба ЄС в соняшниковій олії зросла з 1,4 млн тонн у 2015 до 2 млн тонн у 2019, більше як 90% постачає Україна. В трійку лідерів потрапив також Китай із 17% експорту соняшникової олії.
Україна є лідером із виробництва та експорту соняшникової олії. Соняшникова олія входить у п’ятірку товарів, яким належить найбільша частка в товарній структурі українського експорту, а загалом частка олій і насіння олійних культур за результатами 2019 року досягла 15%.
Отже, підвищення економічної ефективності й конкурентоспроможності виробництва соняшнику, ріпаку та сої вимагає впровадження сучасних інтенсивних й інноваційних технологій із використанням якісного насіннєвого матеріалу, обґрунтованих сівозмін, добрив, агротехніки.
Зміна клімату зумовила пошук нових підходів до вирощування сільськогосподарських культур. Пошук нових методів механізації й автоматизації технологічних процесів вирощування зумовлює обирання новітніх підходів до ресурсоощадних технологій, а саме: забезпечення насіннєвим матеріалом, стійким до тривалого браку вологи в ґрунті, використання вологозатримувальних технологій (технології захисту поверхні ґрунту від надмірного перегріву — система no-till). Перехід на новітні, науково підтверджені системи вирощування олійних культур надасть можливість Україні й далі зберігати високий експортний потенціал і підвищувати валютні надходження від експорту олійних культур та продуктів їх переробки.
Отже, за сталого середнього значення площі під зернові культури у 14,9 млн гектарів за роки досліджень валовий збір мав тенденцію до стійкого зростання, а відповідно з’явилися перспективи до збільшення частки експорту зернових. Це стало можливим завдяки зміні технології вирощування, і, як наслідок, збільшення врожайності зернових культур до 47,4 ц/га у 2018 році, що перевищує показник 2000 року (19,4 ц/га) у 2,4 раза.
Таким чином, частка експорту в обсязі валового збору також мала тенденцію до зростання. У 2000 році значення частки експорту становило 5,3%, а у 2018 році — 70,6%. Залишаючи на потреби країни від 20,5 до 22,5 млн тонн зернових, українські аграрії експортують у середньому 38,9% вирощеного врожаю.
Проведене дослідження показує, що Україна має передумови для збільшення експорту зернових культур, чому сприяють такі зовнішні чинники, як вступ до СОТ, інтеграційні процеси, орієнтація ринку на ЄС. Зараз українське зерно купують Єгипет, країни Західної Азії, Китай, країни ЄС та країни Південної Азії, а інтерес до українського імпорту зернових культур країн Західної Азії та Китаю має тенденцію до збільшення.
Разом із тим обґрунтовано, що значну увагу слід приділяти організаційно-технологічним чинникам внутрішнього середовища сільськогосподарських товаровиробників. Унаслідок зміни кліматичних умов відбувається поступова зміна технології вирощування зернових культур. Зміна технології вирощування передбачає перехід на нові сільськогосподарські агрегати, які забезпечуватимуть вологоощадне землеробство. Без державної підтримки сільськогосподарського виробництва фермерським господарствам неможливо здійснити якісний і кількісний перехід до більшої врожайності. Тобто пряма підтримка фермерських господарств державою за переходу на новітні системи технології вирощування є запорукою збільшення Україною врожайності зернових культур і, як наслідок, її експортного потенціалу.
Подальші дослідження експортного потенціалу України слід зосередити на виявленні залежності валового збору та врожайності технічних культур, а також вивченню перспектив збільшення частки експорту технічних культур і продуктів їх переробки в Україні, формування рекомендацій щодо можливості збільшення частки їх експорту й перспектив їх високопродуктивного вирощування.
Катерина ВАСИЛЬКОВСЬКА, канд. техн. наук, доцент
Центральноукраїнський національний технічний університет (м. Кропивницький)
