Відновлюваних джерел стає більше, але ж і потреба людства в енергії зростає. Тож треба заміщувати вугілля й мазут випереджаючими темпами, і при цьому виявляти ощадність, не опалюючи небеса зайвими джоулями й калоріями. Навіть в екваторіальній Африці нині використовують чимало відновлюваної, вельми традиційної, біомаси: дрова, солому, кізяк. Звісно, нам потрібні більш сучасні підходи.
Україна експортує дрова, тріску, пелети — і в той же час імпортує паливо (вугілля, газ). Чому б тут, у нас, не використовувати біопаливо, сировини для якого не бракує? Відносно недавня розробка виробничників-енергетиків — пелети, або паливні гранули.
Вони виготовляються з відходів сільськогосподарського і деревного виробництва. Найкраще для виробництва пелет підходять такі відходи: деревна тріска, тирса, стружки, солома, соняшникове лушпиння, очерет, макуха, люцерна, відходи переробки борошна, кукурудзиння, лігнін і т. д. Вихідні матеріали подрібнюються, висушуються і пресуються в невеликі гранули. Сировина потрапляє в центрифугу, перемелюється й далі надходить у пристрій, що пресує біомасу в гранули, які за формою нагадують сигарети без фільтру. Обладнання для грануляції займає не так багато місця.
У процесі згоряння пелет виділяється не надто багато золи й шкідливих газів, а в атмосферу викидається у 15 разів менше СО2, ніж при спалюванні природного газу. До того ж вони відносно недорогі й малодимні, виділяють достатньо тепла.
Пелети знімають психологічне сприйняття агробіомаси як складного для використання палива. Опалювати ними ще легше, ніж подрібненим вугіллям. Агропелети зручні й у транспортуванні та складській логістиці. Зазвичай гранули пакують у біг-беги по 1 т чи паперові або поліетиленові мішки вагою по 10–50 кг. Продавати пелети зручно: їх можна фасувати у ящики, мішки, вантажити в кузов причепа або самоскида і т. д.
Варто підкреслити: спалювання 1 т соняшникового лушпиння заощаджує близько 500 м куб природного газу. Досвід деяких країн, наприклад Данії, показує, що ефективне використання агропелет є не тільки бажаним екологічно, а й вельми доцільним економічно. Звісно ж, за умови використання спеціального обладнання, технологій та менеджменту.
А хто ними опалює в Україні? Маємо кілька ефективних проєктів, де використовуються саме біогранули. Наприклад, у місті Кам’янцеві-Подільському на підприємстві «Міськтепловоденергія» використовуються пелети з соломи. Котельня на пелетах з лушпиння соняшнику запущена в київському торговельно-розважальному центрі Academ City, середня відвідуваність якого близько 15 тис. осіб щоденно. Там стоять твердопаливні котли «KALVIS» українсько-литовського виробництва. Житомирська обласна психіатрична лікарня № 1 опалюється за допомогою котла «Крігер», що працює на гранулах із лушпиння.
Котельні на ринку, які «споживають» саме пелети, теж в Україні вже є в асортименті. Як імпортні — той же «Крігер», «Лабморджіні», «Євротерм» — так і вітчизняні, наприклад, від «Української енергопромислової групи». А компанія «Енергія Сервіс» із Білої Церкви пропонує швидке компактне рішення: блочно-модульні котельні, які можна швидко монтувати в зручному місці. Пелети сипучі — це їх значна перевага, бо дозволяє автоматизувати пересипання з бункера в топку печі. Котел без підкидання кочегаром може працювати, аж доки бункер не спорожніє.
А хто ж в Україні виробляє паливні пелети і з якої сировини? Європейські партнери допомагають сільгоспвиробникам дивитися у цей бік. В Україні на кошти спонсорів впроваджується проєкт «АгроБіоХіт» (AgroBioHeat) із виробництва тепла з агробіомаси в сільських регіонах. Саме в селі є всі необхідні умови для систем теплопостачання на основі агробіомаси.
Наприклад, у Новоселицькому районі на Буковині агропідприємство «Ванчиківський Золотий колос» налагодило випуск пелет із соломи. Це господарство обробляє 2 тис. га ріллі, вирощує зернові, тож після жнив отримує чимало рештків. І тепер на власній сировині виготовляє до 2,5 тис. т пелет щорічно.
ТОВ «Він-Пелета» (смт Турбів Вінницької області) виробляє гранули, використовуючи відходи сільськогосподарського виробництва: солому пшениці, ячменю, кукурудзиння, сіно люцерни й різних трав. Сировинна база виробництва з потенціалом близько 1 млн т біомаси щорічно розташована в радіусі 50 км навколо заводу.
Компанія «Барлінек» (Вінницька обл.), виробник паркетної дошки, виготовляє пелети із відходів виробництва паркету. ТОВ «Цунамі» (Волинська обл.) теж на власних відходах робить паливні гранули із дубової тирси, що гарантують високу тепловіддачу.
Для деревинних пелет, можливо, в Україні замало сировини. Натомість агробіомаси багато. Насамперед вже згадане лушпиння соняшнику. Скажімо, Катеринопільський елеватор (Черкаська обл.) займається соняшником. Одним із продуктів його переробки є лушпиння, яке тут гранулюють і потім з вигодою реалізують ті паливні пелети.
Стандартною практикою стало штампування пелет на олійно-екстракційних заводах, де теж лишається чимало лушпиння соняшнику. Гранульоване біопаливо є додатковим стабільним прибутком цих підприємств. Наприклад, виробляють пелети на ТОВ «Мелітопольський олійно-екстракційний завод» (Запорізька обл.). А «Кропивницький ОЕЗ» (колишня «Кіровоградолія») пішов ще далі. На території заводу збудовано ТЕЦ на пелетах, що повністю забезпечує підприємство тепловою та електричною енергією, а надлишки підприємство продає у загальну енергомережу за «зеленим» тарифом.
Позитивні приклади, як бачимо, є. «Сьогодні в Україні вже близько 500 виробників паливних пелет, головним чином із деревини та лушпиння соняшнику, менше — із соломи», — повідомила нам науковий співробітник Інституту технічної теплофізики НАНУ Тетяна Желєзна. Для популяризації цього різновиду біопалива створено навіть громадську асоціацію «Український Пелетний Союз». Хоча в масштабах країни, мабуть, гранули ще використовуються недостатньо, якщо врахувати наявний величезний потенціал біомаси в Україні. Скажімо, є безмежні передумови для виготовлення пелет із відходів кукурудзи, але таких виробників небагато. Серед відомих компаній, хто пускає на пелети саме кукурудзиння, назвемо агрохолдинг KSG Agro.
Починаючи з 2007 року виробництво пелет в Україні стало орієнтуватися на експорт. Тут спрацювала спрямована на використання чистої енергії енергетична політика Євросоюзу. Європейський ринок пелет дуже розвинений, у деяких країнах він займає до 65% від усіх опалювальних матеріалів, враховуючи вугілля, дрова, торф та ін. Тож кількість українських експортерів пелет почала зростати, орієнтуючись на валютні заробітки. Нині близько 80–85% українських пелет експортується. Причому значна кількість їх виробників — невеликі за масштабом виробництва. Однак у питаннях збуту вони активно працюють із трейдерами та експортерами, що й підвищує загальні показники реалізації.
Одна з найбільших виробників деревних гранул в Україні — компанія «Пеллет-Енерго Ємільчине». Вона виготовляє їх із пшеничної соломи, стебел ріпаку і сої. Завод розташований у Житомирській області, на відстані усього 350 км від кордону з ЄС, що дозволяє займатися експортом у Польщу, Чехію, Австрію, Німеччину, Словаччину, Італію, Грецію, Австрію, Румунію. ТОВ «Авер-Тех» (Умань) робить паливні гранули з соломи, маючи виробництво потужністю 700 т на місяць. Компанія налагодила збут у Польщу, Данію, Німеччину. Зараз гранули з біомаси — це добрий товар, яким торгують у всьому світі. Його на планеті виробляють понад 30 млн т щорічно. А споживають, в основному, в Європі, тож маємо під боком величезний ринок, де вже давно зрозуміли переваги біопалива й готові за це платити.
Коментарі
Дмитро МУЖУК, операційний директор ТОВ «Котлозавод «Крігер» (Житомир)
— Ми маємо чимало прикладів, як працюють в Україні наші котли. Скажімо, обладнання «Крігер» опалює квітникові теплиці «Камелія». Нещодавно ми запустили з нуля котельню у Кам’янецеві-Подільському на біопаливних пелетах. Причому там без різниці, з якої вони зроблені сировини — з деревини, соняшникового лушпиння, кукурудзиння, будь-чого. Вона обігріває місто, даючи теплової енергії 39 МВТ і електричної 1,9 МВт. З постачанням пелет у них проблем немає — купують у агровиробників по сусідству. Це муніципальна котельня, повністю змонтована на вітчизняному обладнанні, тобто нашому. «Крігер» — це прізвище власника компанії, він українець, німець за походженням. За екологічними характеристиками викидів, котельня повністю відповідає стандартам ЄС. Ми вже 20 років на ринку і наші котли охоче купують за кордоном: продали вже 27 штук у Велику Британію і 50 котлів — у Європу. У нас широка лінійка обладнання. Найменший котел має потужність 300 КВТ, що дозволяє опалювати площу приблизно 4 тис. м кв.
Георгій ГЕЛЕТУХА, директор НТЦ «Біомаса», голова правління Біоенергетичної асоціації України
— Біоенергетика — це не лише екологія. Вона розвивається в Україні як бізнес. Основні складові біомаси: відходи й рештки аграрного виробництва та енергетичні культури. Ми виробляємо енергію з кукурудзиння, соломи, гною (відходів харчової промисловості). Найперспективнішою культурою для біоенергетики є кукурудза. Чому? Бо ми збираємо її на зерно щорічно аж 35 млн т, і відходів від такого урожаю залишається дуже багато. До того ж кукурудза, як паливо, краща за багато інших культур, наприклад, за солому, деревину, вербу та ін. Ті котли, де спалюють деревину, придатні так само працювати й на кукурудзі. Потенціал енергетичних культур теж чималий — еквівалент 9 млрд м куб. газу на рік, якщо задіяти під них 2 млн га з наявних в Україні невгідь. У нас є полезахисні смуги, яких у країні близько 0,5 млн га. Там накопичено близько 0,5 млн т біомаси. Вони хаотично вирубуються. Тут є хороші шанси для бізнесу: взяти ці посадки в оренду в місцевого самоврядування, вирубувати біомасу і паралельно рекультивувати ці посадки й висаджувати натомість молоді.
Василь ЗАГАРНИЙ, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
