На брифінгу в Українському кризовому медіацентрі голова Союзу Українського селянства Іван Томич та віцепрезидент Союзу сільськогосподарських обслуговчих кооперативів Леонід Кириченко ділилися своїми тривогами щодо того, що сімейних ферм в Україні поки що обмаль, і їхньому розвиткові держава не надає достатньо сприяння. Аграрії радять дослухатися до рекомендацій ООН, яка оголосила 2019–2028 роки десятиліттям сімейних фермерських господарств. Утім, на їхню думку, план дій ООН щодо цієї соціально-бізнесової сфери Україна втілює недостатньо.
План дій ООН у загальних рисах передбачає заходи за такими напрямами:
• розбудова дружнього політичного середовища;
• сприяння гендерній рівності;
• підтримка молоді;
• зміцнення кооперації між сімейними фермерськими господарствами;
• підвищення стійкості сімейних ферм до зовнішніх впливів;
• підтримка різноманіття таких сімейних господарств;
• розвиток сільських територій, впровадження на селі соціальних інновацій;
• сприяння збереженню довкілля.
Що зробила Україна для сімейних фермерських господарств? Вони виробляють у світі понад 85% аграрної продукції, а в нашій державі цей показник навряд чи перевищує 10%. На жаль, поки що це дуже мало. І зрозуміло, чому. За 70 років комунізму ми пережили не одну травму й кризу. Голодомор, примусова колективізація — це було на пам’яті людей, які ще живі. І досі нема розуміння в народному загалі важливості приватної й інтелектуальної власності: на землю, на засоби виробництва, на назви продуктів і напоїв. Серйозну кризу перенесла й сім’я як така. Родинні цінності було знівельовано, спаплюжено. Тому нині так важко все це відроджувати. Або створювати з нуля.
Усе ж таки є й позитивні тренди. У західних регіонах України вже майже п’ять років впроваджують системний проєкт зі створення сімейних молочних ферм. Цим серйозно зайнявся громадський кластер «Натуральне молоко» й компанія «Укрмілкінвест» з Рівного. Їм вдалося залучити до задуму державні центри зайнятості. Також проєкт «Сімейні молочні ферми» підтримали уряди Швеції і Канади. Ініціював його Михайло Корілкевич — президент Української кооперативної федерації, керівник «Укрмілкінвест» і голова Рівненської філії благодійного фонду «Любіть Україну».
Мета цього соціально-ділового руху — розбудувати всеукраїнську мережу сімейних молочарських ферм. Це дуже важливо, бо поголів’я корів в Україні останніми роками скорочується, відповідно, виробництво молока зменшується. Й у цей сегмент заходить імпорт. Деякі експерти, зокрема, генеральний директор Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Роман Сластьон, б’ють на сполох, що «ми втрачаємо наш молочний ринок».
За задумкою авторів проєкту формат ферм величиною на 10–50 корів дозволить формувати малий динамічний молочний бізнес, а за потреби — швидко його розширювати. Нині цей рух налічує 108 сімейних ферм у західних регіонах: на Рівненщині, Хмельниччині й Волині. Приєднуються й фермери у Винницькій, Сумській, Полтавській областях. У процесі будівництва нині 49 ферм, а ще 394 сім’ї подали заявки й ведуть укладання угод щодо відкриття власних молочарських господарств. Що прикметно: усім фермерським сім’ям проєкт гарантує 100% збуту. Бо вже організаторами сімейно-фермерського руху налагоджено зв’язки з молокозаводами та сироварнями, яким молока постійно бракує. Фермерські сім’ї забезпечують консультативною підтримкою, технологічним супроводом. Їм допомагають доїльними апаратами, іншою машинерією, організовано забезпечують кормами для корів. Також будується кооперативний молокозавод, яким на паях володітимуть сім’ї молочарів. Бізнес-план цього масштабного проєкту прораховано у Львівській бізнес-школі Українського католицького університету.
Усі ентузіасти цього соціально-бізнесового здвижу вважають, що сімейна молочна ферма є, мабуть, найбільш природною і прибутковою формою господарювання, й прогнозують, що вона до 2030 року потіснить із ринку як молочарів-індивідуалів (хто тримає по дві-три корови), так і агрохолдинги.
Нібито всі патріотично налаштовані люди розуміють важливість сімейних ферм, їхній колосальний позитивний вплив на сім’ї, на громади. Однак деякі партії, наприклад, «Батьківщина» та «Свобода», виступали проти відкриття ринку землі, й за нескінченний мораторій. А натомість пропонували активніше створювати сімейні ферми. Те саме проповідували й деякі громадські організації фермерів. Це парадокс, звісно. Що — бджоли проти вулика? Сім’ю не побудуєш без власного житла, хоча б придбаного під іпотеку. Й так само сімейна ферма неможлива без земельного наділу, де б молоді чоловік і жінка відчували себе господарями, власниками, майбутніми спадкодавцями, а не тимчасовими орендарями чиєюсь милістю.
Керівник західного представництва проєкту «Сімейна молочна ферма» Наталя Немиришина щодо землі вважає так. Крім отримання 2 га на кожного члена родини, що передбачає законодавство України, сім’ї можуть звернутися до своїх об’єднаних територіальних громад і докупити землі. Й також взяти в оренду, наприклад, місцеве пасовище. Юристи молочарського сімейного проєкту обіцяють сприяти і в цьому.
Проблемами молочарства переймаються й в інших регіонах. Наприклад, на Чернігівщині для популяризації цього напряму агробізнесу вже вшосте провели велелюдний Фестиваль молока — 2021, до організації якого доклала зусиль Спілка молочних підприємств України. Фестиваль популяризує продукцію місцевих виробників, аграрний і туристичний потенціал області, що презентують територіальні громади Чернігівщини. На ньому вручають нагороди найкращим фермерам-молочарям.
Сімейні фермерські господарства — це не лише засіб для виробництва якісних і здорових молочних продуктів, а й спосіб життя і мислення. Це — традиційні цінності й стосунки між людьми. Вони дозволяють молодим людям заробляти й досягати добробуту в Україні. А крім того, зміцнюють продовольчу стабільність держави, поліпшують якість життя на селі, сприяють раціональнішому і більш хазяйському використанню всіх ресурсів, ощадному ставленню до довкілля.
Коментарі
Іван ТОМИЧ, голова Союзу Українського селянства
— Серед усіх аграрних господарств світу 90% — родинні ферми. А у Європі цей показник ще вищий. Найяскравіше сімейні фермерські господарства проявилися у Нідерландах — там їх 98%. У Польщі — понад 90%. Натомість у Латинській Америці, частині Азії, в колишніх республіках СРСР ситуація протилежна: частка сімейних ферм становить лише 5–15%. А подекуди воно взагалі символічне, як у Білорусі: там приблизно 1 тис. фермерських господарств. Тобто імітація, а не розвиток. На жаль, до відсталих держав належить і Україна. Скажемо відверто: сімейних ферм у нас вкрай мало. Ми аналізували офіційні цифри. Сьогодні в Україні загалом ведуть діяльність 32 тис. фермерських господарства. Ну, й «в тіні», за нашими даними, їх працює ще 10–12 тис. А чому ж у Польщі 1,5 млн ферм, у Румунії — 3,8 млн? Не порівняти з нами! За кількістю землі наділ українського фермерства — 15% усієї української ріллі, приблизно 4,5 млн гектарів. До того ж фермери забезпечують лише близько 10% валового виробництва сільськогосподарської продукції. А значна частина селян виїжджають працювати у Польщу й інші європейські країни. Ми боролися за закон про сімейні ферми. Верховна Рада його нарешті ухвалила. Аплодисменти!.. Але то — початок, бо далі потрібна важка робота. Вдалося нам все ж таки сформувати клас вільних хліборобів-козаків… Та цифри поки що не ті, про які ми мріяли, будуючи фермерський устрій. Дорогі побратими, душа болить… Розвиток сімейного фермерства — вкрай важлива тема. Це фундамент, це цивілізаційний, демократичний, заможний, селозберігальний устрій.
Леонід КИРИЧЕНКО, віцепрезидент Союзу сільськогосподарських обслуговчих кооперативів
— Фермерую я вже 32 роки, починав ще в УРСР. Тоді перші фермери вірили, що буде стрімкий розвиток аграрної галузі, й Україна вийде на перші позиції у світі за кількістю та якістю сільгосппродукції. Бо якість наших ґрунтів, кліматичні умови — найкращі у світі. Але сталося інакше…. І винуватити треба не лише президентів і уряди, а й нас самих.
У всьому світі малі сімейні ферми домінують. У Франції, Німеччині, Польщі вони обробляють по 20–50 га. Але ж західні фермери кооперуються! Щоб купити продуктивну техніку, щоб потім вигідніше продати врожай… Без кооперації нема розвитку. Логістичні потужності, транспортні можливості — вони сьогодні не в руках фермерів. Торік панувала посуха на Півдні України, цього року — вдарили інтенсивні дощі, яких не пам’ятають старожили. І по світу були катастрофічні катаклізми: опади, пожежі… З ними заходили нечувані шкідники. Фермери багато втрачали. А в нас же немає нормальних умов для спільного соціального страхового захисту. Цим повинна займатися влада і науковці. Нам, невеликій кількості українських фермерів, вдалося довести: ми вміємо працювати, зберігати й переробляти. Але нас має бути у 10 разів більше! Ми хочемо уваги до жителів села, щоб вони не їхали за кордон на заробітки, а в Україні працювали.
Олександр ЛІСОВСЬКИЙ, керівник відділу інвестицій фонду «Любіть Україну»
— Наш проєкт на сьогодні — найбільший в Україні стосовно тваринництва. Ми об’єднуємо людей, які вболівають за українське виробництво, зокрема за молочарство. До нас приєдналися вже близько 70 інвесторів. Ми шукаємо і надаємо інвестиції сім’ям, і це дозволяє переформовувати молочарський напрям в агробізнесі. Плануємо до 2027 року створити 5000 сімейних ферм — це близько 20 тис. робочих місць. Сподіваємося, на той час близько 10% молока в Україні вироблятиметься саме такими фермами. Ми традиційно практикуємо зустрічі наших фермерських сімей, екскурсії на ферми для тих, хто хоче долучитися до справи, та й просто для туристів. У Польщі близько 95% виробників молока — це сімейні ферми. Всі експерти кажуть, що світовий ринок молока буде тільки зростати. В Україні є ідеальні умови, щоб цим розумно скористатися.
Віктор БОРЗНЕНКО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
