Гаражний розквіт. Після анексії Криму у 2014 році українська виноробна галузь втратила ледь чи не половину свого потенціалу. Свою негативну роль відігравали й відсутність належної уваги з боку держави, недобросовісна конкуренція, низка несприятливих загальноекономічних чинників. Але на такому сумному фоні в Україні стався мало не розквіт крафтового/гаражного виноробства, до початку військових дій працювало близько 180 виноробень. Звичайно, в загальних обсягах виробництва виноматеріалів були суттєві втрати, але водночас знаходили нові ніші, й українське вино хоч у мінімальній кількості та все ж виходило на нові ринки.
Презентація вина та України. Дещо парадоксально, але саме під час війни у світі більше людей дізналося про українське виноробство. Винороби пишуть, що за всі ці місяці повномасштабної війни відбулося щонайменше 60–70 дегустацій/презентацій нашого вина — від Японії, Ірландії, Швеції, Фінляндії до Великої Британії та інших країн. Під час дегустацій часто відбувалися й винні аукціони, зокрема, було зібрано кошти на купівлю машини «швидкої допомоги» тощо.
На престижному винному форумі Decanter World Wine Awards в Лондоні 14 вин від чотирьох українських виноробень отримали медалі. На жаль, на великій світовій винній виставці ProWein Україна була представлена тільки брендом Shabo, який був вимушений самотужки долати логістичні труднощі. Інша провідна виноробня «Шато Чизай» на Закарпатті активніше почала працювати на експорт — і продає вина від Естонії до Китаю та Сінгапуру. Фахівці виноробної галузі також уважають дуже показовим і важливим, що українські вина віднині будуть представлені в музеї вин La Cité du Vin в Бордо.
Серце виноробства під прицілом. Але ситуація в галузі складається так, що українське вино може лишитися у вигляді музейного експоната чи принагідного елемента презентацій. Значна кількість виноробень розташовано на Півдні, а умови діяльності в тій же Миколаївській, Одеській чи Херсонській області просто форс-мажорні. Показовим є приклад відомого своєю історією та якісною продукцією виноробного господарства ім. Князя Трубецького. Там вивезена та частково знищена винна колекція, постраждало обладнання лабораторії, було на довгий час заміновано доступ до виноградників. Як і коли вдасться поновити виробництво відомого навіть при дворі королеви Великої Британії українського вина, сказати важко.
Агресія проти галузі. І таких прикладів не бракує. Невблаганна статистика свідчить: на сьогодні українська виноробна галузь впала приблизно на 64% проти минулого року. Чимало відомих виноробних підприємств України, таких як «Коблево», Wine Idea, Cassia Wine, «Курінь», «Радсад» й інші, прямо чи опосередковано постраждали саме в результаті військової агресії. «На мою думку, від російської агресії виноробство постраждало найбільше, — каже генеральний директор корпорації «Укрвинпром» Володимир Кучеренко. — Зокрема тому, що виноробні підприємства у зв’язку з уведенням воєнного стану та забороною на продаж алкоголю припинили свою роботу на три місяці». Натомість міжнародний досвід США та країн Європи свідчить про те, що під час воєн не потрібно забороняти продаж вина, на відміну від важкого алкоголю.
Заручник труднощів і помилок. З-поміж негативних чинників впливу зазначають також знищення або значне пошкодження низки виноробних підприємств, падіння попиту й реалізації виноробної продукції, стрімкий ріст імпорту виноробної продукції, подорожчання основних витратних матеріалів, порушення логістичних ланцюгів. Свою роль відіграють неврегульовані (невиправдано затягнуті) терміни розрахунку торгових мереж із постачальниками, низка неефективних для розвитку галузі управлінських рішень тощо.
Кроки до перемоги. Утім, як наголошують фахівці, криза у виноградарсько-виноробній галузі розпочалася ще задовго до війни. І тепер, коли всі галузі України фактично становлять наш окремий економічний фронт, лишати напризволяще виноробів — це економічна зрада національних інтересів. І в нинішній скрутний час і, особливо, на перспективу.
Володимир Кучеренко озвучив першочергові кроки, які має держава здійснити задля покращення становища в галузі. Програма відновлення українського виноробства має базуватись на інструментах, що впроваджує ЄС в країнах — учасницях об’єднання, а також орієнтуватися на цивілізоване лобіювання тільки національних інтересів.
Відтак нагальні конкретні дії містять відновлення спеціального режиму ПДВ для виноградарсько-виноробних підприємств, установлення індикативної ціни на виноград, субсидування переробки на європейський взірець, розробку дієвої комплексної програми відновлення галузі, істотне підвищення мита на імпортну продукцію країн, які підтримують країну-агресора, створення централізованої інформаційної логістичної системи тощо.
Споживчий патріотизм на часі. Для виживання галузі потрібно також забезпечити представлення на полицях магазинів понад 60% української винопродукції. Фахівці наголошують, що в період дії постанови Кабміну «Про перелік товарів критичного імпорту», якою було заборонено ввозити, зокрема, і готову виноробну продукцію в Україну, вітчизняні винороби мали можливість оговтатися від тримісячного шоку, почати реалізацію власного товару. Але 7 липня 2022 року документ було скасовано — й імпортні товари, зокрема алкогольні вироби, повернулися на полиці супермаркетів.
Вино надії нашої. Галузеві об’єднання націлені здійснити заходи, які спрямовані на:
• створення правильної системи контролю за якістю продукції;
• нарощування експорту;
• внесення відповідних змін у законодавство для розвитку малого виноробства.
Ці заходи дозволять удосконалити якість українських вин, допомогти їм завойовувати власний ринок і наростити експортний потенціал на світових ринках. До речі, саме міжнародна спільнота допомагає наростити експортний потенціал товарів українського виноробства шляхом скасування мита на ввезення нашої продукції. Українське вино не має бути лише рідкісним музейним експонатом, воно заслуговує на шанс стати щирим втіленням нашої культури та живою галуззю економіки.
Кирило СТЕПОВИЙ, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
